Справа № 638/6765/22
Провадження № 2-о/638/212/22
25.11.2022 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі судді Орос О.В., за участю секретаря судового засідання Шевцової А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Красноруцького Олександра Миколайовича, заінтересована особа Новобаварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про встановлення факту смерті,-
Представник ОСОБА_1 - адвокат Красноруцького Олександр Миколайович звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про встановлення факту смерті бабусі ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Тавільжанка Куп'янського району Харківської області.
В обґрунтування заяви посилається на те, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 впливає на права, обов'язки чи законні інтереси ОСОБА_1 ОСОБА_2 померла на території с. Тавільжанка Куп'янського району Харківської області де на час її смерті діяльність державних органів влади України була припинена та фактично не здійснювалась у зв'язку із тимчасовою окупацією даної території.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2022 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено в порядку окремого провадження.
В судове засідання заявник не з'явився, заяву просив розглядати без його участі.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про розгляд повідомлявся, причини неявки суду не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 2 ст.315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Пунктом 8 ч.1 ст.315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Особливості провадження у справах про встановлення факту смерті або народження особи на тимчасово окупованій території України визначені ст.317 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Відповідно до п. 7 статті 1-1 ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованих територіях України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації".
Відповідно до ст.1, ч. ч. 2-4 ст.9, ч. 1 ст.10, ч. 1 ст.17 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Стаття 4 цього ж Закону передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим … реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до наказу № 100 від 25.05.2022 року Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Харківський район Харківської області, Дергачівську міська територіальна громада, до якої входить смт. Козача Лопань, віднесено до тимчасово окупованих територій України (розділ VII).
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України.
Громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї.
У разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Частинами 1, 3 ст.17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті …. проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до ст. ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Згідно приписів ч. 4 ст.49 ЦК України реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.
Відносини, пов'язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Згідно ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Згідно Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5, підставою державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
У відповідності до Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом МОЗ України від 08.08.2006 року №545, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1152/13026, для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров'я видається лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о). Лікарське свідоцтво про смерть видається такими закладами охорони здоров'я: лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами, диспансерами, пологовими будинками, санаторіями, патолого-анатомічними бюро, бюро судово-медичної експертизи.
З матеріалів заяви вбачається, що відповідно до паспорту громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданого Дворічанським РВ УМВС України в Харківській області 19 січня 2000 року, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з паспортом громадянина України, серія НОМЕР_2 , виданого Дворічанським РВ УМВС України в Харківській області 05 березня 1997 року, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії заповіту, посвідченого виконавчим комітетом Тавільжанської сільської ради від 25 лютого 2000 року ОСОБА_2 заповіла в рівних частинах право на земельну ділянку частку/пай ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ..
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником надано копію лікарського свідоцтва про смерть № 25 від 18 березня 2022 року та довідку про причину смерті № 25 від 18 березня 2022 року.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 25 від 18 березня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території с. Тавільжанка Куп'янського району, Харківської області.
Згідно із довідкою про причину смерті № 25 від 18 березня 2022 року причиною смерті ОСОБА_2 став атеросклеротичний кардіосклероз.
Відповідно до листа-роз'яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 985/0/208-21 від 22.04.2021 року, скасовано вимогу отримання відмови від органів державної реєстрації актів цивільного стану, яка передує зверненню до суду з метою встановлення факту смерті, а отже звернення заявника із заявою одразу до суду не є порушенням вимог ст. 318 ЦПК України, яка встановлює вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
В контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що надані заявником документи, підтверджують факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Тавільжанка Куп'янського району, Харківської області ОСОБА_2 .
Виходячи з викладеного, враховуючи, що встановлення факту смерті має для заявника юридичне значення, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265,293, 294, 315, 317, 319, 354, 430 ЦПК України, суд, -
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Красноруцького Олександра Миколайовича, заінтересована особа Новобаварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Тавільжанка Куп'янського району, Харківської області.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя О.В. Орос