22 листопада2022 року
м. Київ
справа №755/13435/18
провадження №51-5151км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_6.,
суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_9.,
прокурора ОСОБА_10.,
захисника - адвоката ОСОБА_11.,
засудженого ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року яким частково скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040004598, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там же, судимого вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 року за ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК) до штрафу у розмірі до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (штраф сплачено),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді застави залишено без зміни до набрання вироком законної сили та ухвалено повернути її після набрання вироком законної сили особі, що її вносила. На підставі ст. 72 КК зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_1 його перебування під вартою в цьому кримінальному провадженні з 10 травня до 19 листопада 2018 року. Вирішено питання речових доказів.
2. Згідно з вироком ОСОБА_1 10 травня 2018 року близько 18:20 за попередньою змовою з особою, до якої на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року застосовано примусові заходи медичного характеру, розбивши заздалегідь заготовленим інструментом праве переднє скло автомобіля «Пежо 206» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), що стояв на вул. Попудренка, 34 у м. Києві, вдерлися до салону останнього і таємно викрали відеореєстратор, чоловічу сумку та гаманець із грошима, чим заподіяли ОСОБА_2 шкоду на суму 2314 грн.
3. Київський апеляційний суд 15 вересня 2021 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_1 скасував у частині кваліфікації дій обвинуваченого і призначеного йому покарання та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_1 визнав винуватим і засудив за ч. 3 ст. 185 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 72 КК зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_1 його перебування під вартою в цьому кримінальному провадженні з 10 травня до 19 листопада 2018 року із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі. У решті апеляційний суд залишив вирок без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
4. Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не оспорюючи установлених фактичних обставин справи, стверджує, що суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) розглянув кримінальне провадження в межах пред'явленого обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК, а апеляційний суд безпідставно скасував цей вирок, ухваливши новий, яким засудив його за ч. 3 ст. 185 КК і призначив суворіше покарання, чим порушив приписи ст. 421 КПК і ст. 5 КК. Вважає, що транспортні засоби не визнавалися сховищем до ухвалення Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду постанови від 17 березня 2020 року у справі № 653/3/18 (провадження № 51-5932км19), а оскільки він вчинив кримінальне правопорушення до ухвалення Верховним Судом вказаного рішення, то не повинен відповідати за вчинене діяння згідно з новими правилами, які погіршили його становище. Наголошує на тому, що в його діях відсутня кваліфікуюча ознака «крадіжка, поєднана з проникненням у сховище», оскільки не доведено жодним доказом, що автомобіль охоронявся від вільного доступу. Крім того, засуджений вважає, що призначене йому апеляційним судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і даним про його особу, є явно несправедливим.
Позиції учасників судового провадження
5. Засуджений ОСОБА_1 і його захисник - адвокат ОСОБА_11. підтримали касаційну скаргу, просили задовольнити її, скасувавши вирок апеляційного суду та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
6. Прокурор ОСОБА_10. просив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року - без зміни.
Мотиви Суду
7. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
8. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
9. У касаційній скарзі засуджений не заперечує правильності встановлення судом фактичних обставин провадження, проте вважає, що вирок апеляційного суду є незаконним. На думку засудженого, апеляційний суд допустив істотне порушення вимог КПК і неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, кваліфікувавши його дії за ч. 3, а не ч. 2 ст. 185 КК та призначивши більш суворе покарання, ніж те, що йому визначив суд першої інстанції.
10. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
11. Статтею 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі:
1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
2) необхідності застосування більш суворого покарання;
3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
12. Згідно з приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
13. Вирок суду апеляційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
14. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
15. Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який, не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, просив скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме через застосування закону, який не підлягав застосуванню, що призвело до призначення ОСОБА_1 покарання, яке за своїм видом і розміром не відповідає тяжкості вчиненого та його особі внаслідок м'якості, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого та призначеного йому покарання - скасуванню.
16. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що встановлені обставини вчинення кримінального правопорушення вказують на те, що ОСОБА_1 , не маючи вільного доступу до салону автомобіля «Пежо», використав заздалегідь заготовлений предмет (рогатку) для подолання засобу охорони від доступу сторонніх осіб, а тому у даному випадку салон автомобіля марки «Пежо» слід вважати сховищем, а отже дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч. 3
ст. 185 КК.
17. Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винуватого за кваліфікуючою ознакою «проникнення у сховище», апеляційний суд урахував висновок Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 653/3/18 (провадження № 51-5932км19), яким передбачено, що в кожному конкретному кримінальному провадженні, де пред'явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище» (ч. 3 ст. 185 КК), належить встановити об'єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище». А також констатовано, що салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних. Вони об'єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем).
18. Апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 вдерся до салону замкненого автомобіля, розбивши праве передне скло заздалегідь заготовленим інструментом, і таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_2 .
19. У своєму вироку апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що вказані обставини підтвердили в суді першої інстанції свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а знаряддя злочину було вилучено під час обшуку обвинуваченого ОСОБА_1 одразу після вчинення ним кримінального правопорушення.
20. Отже, обставини вчинення ОСОБА_1 10 травня 2018 року кримінального правопорушення давали апеляційному суду підстави визнати, що засуджений не мав вільного доступу до майна, яке потерпілий ОСОБА_2 тимчасово зберігав у салоні свого автомобіля.
21. Як правильно наголосив апеляційний суд, припаркований автомобіль був зачинений, а вікна повністю підняті, що унеможливлювало вільне та безперешкодне потрапляння до нього сторонніх осіб. Засуджений використав заздалегідь заготовлений предмет (рогатку) для подолання засобу охорони від доступу сторонніх осіб.
22. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставини проникнення до салону автомобіля вказують на те, що обвинувачений не мав вільного доступу до речей, які потерпілий ОСОБА_2 залишив у ньому для тимчасового зберігання, сприймаючи конструктивні особливості свого автомобіля як достатні для об'єктивного перешкоджання вільному доступу сторонніх осіб, а тому у даному випадку салон автомобіля слід вважати сховищем.
23. За таких обставин апеляційний суд дав правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1 , кваліфікувавши їх за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у сховище.
24. З матеріалів кримінального провадження видно, що прокурор у суді першої інстанції, дійшовши до переконання, що обвинувачення ОСОБА_1 потрібно змінити, після виконання вимог ст. 341 КПК склав обвинувальний акт, в якому сформулював змінене обвинувачення та виклав обґрунтування прийнятого рішення (т. 2, а. с. 144-148).
25. Саме від обвинувачення у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у сховище, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 185 КК, ОСОБА_1 захищався в суді першої інстанції за допомогою захисника - адвоката ОСОБА_11.
26. Отже, апеляційний суд розглянув кримінальне провадження з дотриманням вимог статей 337, 338 КПК, а його рішення про засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
27. Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, про те, що до закону України про кримінальну відповідальність були внесені зміни, якими погіршилося його становище через віднесення транспортних засобів до категорії «сховищ» на підставі постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 653/3/18 (провадження № 51-5932км19), не заслуговують на увагу.
28. Верховний Суд наділений повноваженнями, які не передбачають внесення змін до діючого законодавства за його рішеннями. У своїх рішеннях Верховний Суд висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
29. Доводи скаржника про те, що апеляційний суд не дослідив усіх зібраних у справі доказів, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, є безпідставними.
30. У контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК при апеляційному перегляді в суду не виникає обов'язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
31. Відсутність клопотання про дослідження доказів не зумовлює обов'язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та передумов для здійснення судом свого права дослідити нові докази за наявності умов, встановлених ч. 3 ст. 404 КПК.
32. Як видно з матеріалів провадження, в апеляційній скарзі прокурор не ставив під сумнів правильності установлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, у тому числі щодо події кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети його вчинення, знаряддя злочину, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Сторона захисту також не заперечувала зазначених обставин, установлених судом першої інстанції. Клопотань від учасників кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції не надходило.
33. Тому апеляційний суд обґрунтовано не переглядав фактичних обставин кримінального провадження в порядку ст. 404 КПК. Колегія суддів не має підстав вважати, що судом апеляційної інстанції було допущено істотні порушення вимог КПК, у тому числі тих його норм, що забезпечують право засудженого на захист.
34. Водночас Суд не може погодитися з рішенням суду про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ознакою «вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб».
35. У п. 24 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року N 10 зазначено, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину. Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб'єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.
36. Як видно з матеріалів кримінального провадження, до особи, з якою за вироком апеляційного суду, ОСОБА_1 учинив кримінальне правопорушення, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом у зв'язку з тим, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності (т. 1, а. с. 234-238).
37. За даними висновку стаціонарної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 147 від 21 серпня 2018 року громадянин ОСОБА_5 у період часу, до якого відноситься діяння, у скоєнні якого він підозрюється, страждав на «Шизофренію параноїдну, безперервний перебіг, галюцинаторно-параноїдний синдром» (шифр по МКХ-F20.0), за своїм психічним станом на той період він не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
38. А тому колегія суддів вважає, що інкримінування ОСОБА_1 ознаки «вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб» у даному кримінальному провадженні є неправильним, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що засуджений вчинив кримінальне правопорушення за попередньою змовою із осудною особою.
39. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що відповідно п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення шляхом виключення кваліфікуючої ознаки «вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб» при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК.
40. Разом із тим виключення кваліфікуючої ознаки «вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб» не впливає на остаточну правову кваліфікацію дій засудженого.
41. Водночас, беручи до уваги те, що зменшено обвинувачення ОСОБА_1 , Суд вважає за можливе пом'якшити йому покарання, призначене апеляційним судом за ч. 3 ст. 185 КК, до 3 років позбавлення волі.
42. На думку Суду, саме таке покарання за видом і розміром відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК і в достатній мірі сприятиме виправленню ОСОБА_1 та попередженню вчинення ним нових злочинів.
43. На підставі наведеного і положень ч. 2 ст. 433 КПК вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 підлягає зміні, оскільки цим не погіршується становище засудженого, а касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
На підставі ч. 2 ст. 433 КПК вирок Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Виключити з мотивувальної частини вказаного судового рішення інкриміновану ОСОБА_1 кваліфікуючу ознаку «вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб» та пом'якшити призначене йому за ч. 3 ст. 185 КК покарання до
3 років позбавлення волі.
У решті вирок Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О. Г. Яновська С. С. Голубицький Н.С. Стефанів