21 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 161/11923/20
провадження № 61-11021ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 липня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та беззаконність постанов державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук Оксани Петрівни,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність та беззаконність постанов державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук Оксани Петрівни.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2022 року відмовлено у забезпеченні заяви.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ним ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року про відмову у внесенні змін до скарги у даній справі повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2022 року (про відмову у забезпеченні заяви) та від 31 травня 2022 року (про відмову у задоволенні скарги) в даній справі залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, надання доказів, що підтверджують дату отримання копій оскаржуваних ухвал суду.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 13 липня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2022 року (щодо відмови у забезпеченні заяви) та від 31 травня 2022 року (щодо відмови у задоволенні скарги).
Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року скасовано ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року про повернення апеляційної скарги в частині оскарження ОСОБА_1 ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року про відмову у внесенні змін до скарги, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2022 року та від 31 травня 2022 року на підставі пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України.
03 листопада 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 липня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у вказаній вище справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, оскільки не дослідив причини пропуску строку на апеляційне оскарження та не мотивував належним чином визнання неповажними причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.
Мотиви стосовно оскарження в касаційному порядку ухвали Волинського апеляційного суду від 13 липня 2022 року.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до правових висновків ЄСПЛ, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі «Мельник проти України»).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» та "Креуз проти Польщі". У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Також у рішенні ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» (пункти 22-23) зазначив, що норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (Melnyk v. Ukraine, N 23436/03).
Тобто, інститут строків в цивільному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій і стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Підстави пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об'єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.
Відповідно до вимог статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції встановив, що апеляційну скаргу було подано з пропуском строку на апеляційне оскарження. Доказів отримання копій оскаржуваних ухвал заявником матеріали справи не містили та заявником надано їх не було. ОСОБА_1 , подаючи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказав, що копії оскаржуваних ухвал отримано ним особисто 21 червня 2022 року, водночас на підтвердження вказаних обставин заявником не було надано жодного доказу.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
У справі «Пономарьов проти України» (рішення від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Суд апеляційної інстанції також констатував відсутність доцільності у продовженні заявнику строку для усунення недоліків скарги, оскільки ОСОБА_1 у заяві з процесуальних питань категорично зазначив про відсутність у нього наміру надати будь-які докази на підтвердження дати отримання оскаржуваних ухвал суду, що знаходяться в матеріалах справи.
За таких обставин суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості перевірити поважність зазначених заявником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки ОСОБА_1 не було їх належним чином підтверджено доказами. В той же час заявником, незважаючи на вказівку суду, не було вжито належних заходів для усунення недоліків апеляційної скарги.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі, оскільки заявником не було у встановлений судом строк усунено недоліки апеляційної скарги, а доводи касаційної скарги в частині мотивів щодо скасування цієї ухвали висновку апеляційного суду не спростовують та зводяться до переоцінки обставин та доказів, які були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.
Мотиви щодо оскарження ухвали Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року.
За правилами пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Таким чином, процесуальний закон містить імперативну вказівку щодо відмови у відкритті апеляційного провадження у справі за умови існування ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Встановивши, що ухвалою Волинського апеляційного суду від 13 липня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2022 року (про відмову у забезпеченні заяви) та від 31 травня 2022 року (про відмову у задоволенні скарги), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за вдруге поданою ОСОБА_1 апеляційною скаргою на ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2022 року (про відмову у забезпеченні заяви) та від 31 травня 2022 року (про відмову у задоволенні скарги).
Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують, зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
За правилами частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому за таких підстав у відкритті касаційного провадження на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити.
Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 липня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та беззаконність постанов державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук Оксани Петрівни.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров