Постанова
Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 554/6074/20
провадження № 61-18624св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «ОТП Банк», Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2021 року у складі судді Материнко М. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій незаконними, припинення протиправних дій, відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати незаконними дії Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») щодо вимагання боргу за кредитним договором № 2019573718 та зобов'язати банк припинити зазначене порушення;
- стягнути з АТ «ОТП Банк» на свою користь 2 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на свою користь 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що 13 липня 2018 року між ним, як позичальником, та АТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, було укладено договір № 2019573718 щодо надання кредиту у сумі 5 826 грн на придбання товару.
Договір був повністю ним виконаний, однак АТ «ОТП Банк», починаючи з січня 2019 року, почало систематично дзвонити йому та направляти смс-повідомлення з вимогами погасити борг.
На його чисельні запити до АТ «ОТП Банк», у тому числі письмові, з проханням обґрунтувати даний борг та письмово викласти причини його виникнення, банк відповіді не надав.
Заочним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 31 січня 2020 року у справі № 554/4386/19 суд визнав незаконними дії АТ «ОТП Банк» щодо безпідставного нарахування заборгованості за кредитним договором № 2019573718 від 13 липня 2018 року.
Однак, систематичні дзвінки та смс-повідомлення АТ «ОТП Банк» перетворилися у погрози фізичного та морального впливу. Дзвінки і погрози лунали на адресу власника квартири, де він на той час був зареєстрований, а також його дружини. Дана ситуація негативно вплинула на його здоров'я, внаслідок чого він зазнав глибоких переживань; після необґрунтованих погроз 03 березня 2019 року у нього трапився інсульт; він півроку паралізований на праву сторону пролежав у ліжку, відновлення проходить досить повільно.
У результаті інсульту він перебував з 03 березня до 12 грудня 2019 року на лікарняному, а далі отримав ІІ групу інвалідності. Після хвороби втратив роботу на посаді директора з правової роботи, де працював упродовж останніх 20 років.
Вважає, що відповідач застосовував до нього моральний терор та погрози, чим завдав йому моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 2 000 000 грн.
Окрім цього, АТ «ОТП Банк» повідомило Полтавське головне регіональне управління АТ КБ «ПриватБанк» про наявність у нього заборгованості за кредитом, у зв'язку із чим банк заблокував його кредитну лінію на суму 32 000 грн.
АТ КБ «Приватбанк» незаконно в односторонньому порядку припинило дію кредитного договору у вигляді кредитної лінії, чим завдало йому істотної моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Октябрський районний суд міста Полтави рішенням від 26 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що в межах цивільного судочинства суд не встановлює фактів протиправності діянь, що відносяться до кримінально-протиправних.
Позивачем не доведено належними і достатніми доказами протиправності дій АТ «ОТП Банк», що виразились у надісланні смс-повідомлень, здійсненні незаконних дзвінків щодо погашення боргу за кредитним договором № 2019573718 від 13 липня 2018 року.
Зміна кредитного ліміту банком в односторонньому порядку за умовами кредитування, що діють в АТ КБ «ПриватБанк» та викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, є правом банку незалежно від обставин, якими банк керується при прийнятті рішення про зміну кредитного ліміту.
Разом із тим, посилання позивача про незаконне розповсюдження АТ «ОТП Банк» відомостей про негативну кредитну історію позивача, що знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із діями АТ КБ «ПриватБанк» є припущеннями, оскільки не підтверджуються жодними належними доказами у справі.
Полтавський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2021 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 як в частині визнання дій АТ «ОТП Банк» щодо вимагання боргу за кредитним договором № 2019573718 незаконними та зобов'язання припинити зазначене порушення, так і в частині стягнення з АТ «ОТП Банк» та АТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Судом першої інстанції правильно зроблено висновок про недоведеність належними і достатніми доказами протиправності дій АТ «ОТП Банк», що виразились у надісланні йому смс-повідомлень, здійсненні незаконних дзвінків щодо погашення боргу за кредитним договором № 2019573718 від 13 липня 2018 року, а також надання іншим банкам, в тому числі АТ КБ «ПриватБанк» інформації щодо його негативної кредитної історії за вказаним кредитним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій розглянули спір без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, та у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 551/424/16-ц.
Під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом суддям було заявлено відводи, які необґрунтовано були відхилені. Відвід був обґрунтований, аргументований застереженнями проти упередженості та суб'єктивізму суддів при розгляді цієї справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від АТ КБ «ПриватБанк» у вересні 2022 року надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких заявник просить її відхилити, посилаючись на те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк», оскільки відсутня вина банку, позивачем не надано доказів наявності моральних страждань, пов'язаних з діями банку та наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і загальним станом здоров'я позивача, позивачем не надано доказів того, що банк винний у зміні його нормального життєвого ритму та стані здоров'я, у справі відсутні докази, які підтверджують причинний зв'язок між зміною нормального життєвого ритму позивача, розладом його здоров'я та викладеними у позовній заяві обставинами щодо дій банку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Октябрського районного суду міста Полтави.
Справа № 554/6074/20 надійшла до Верховного Суду 03 листопада 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 31 січня 2020 року у справі № 554/4386/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про визнання діяння незаконним, припинення протиправних дій та усунення наслідків, яке набрало законної сили 03 березня 2020 року, встановлено, що між ОСОБА_1 , як позичальником, та АТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, 13 липня 2018 року укладено кредитний договір № 2019573718.
Вказаним судовим рішенням визнано незаконними дії АТ «ОТП Банк» щодо безпідставного нарахування заборгованості за кредитним договором № 2019573718 від 13 липня 2018 року та встановлено, що позичальник виконав свої зобов'язання, виплативши кредит достроково, що не спростовано АТ «ОТП Банк» під час розгляду справи.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії АТ «ОТП Банк», що виразилися у надісланні йому смс-повідомлень, здійснення телефонних дзвінків, які останній вважає вимаганням неіснуючого боргу за кредитним договором.
З відповіді на запит позивача до оператора мобільного зв'язку ПрАТ «ВФ «Україна» судами встановлено, що за період з 21 серпня 2019 року до 22 травня 2020 року на мобільний телефон НОМЕР_1 надходили смс-повідомлення АТ «ОТП Банк», однак належність телефонних номерів за вхідними дзвінками саме АТ «ОТП Банк», або його уповноваженим представникам, вказана відповідь на запит не містить.
З дослідження текстів смс-повідомлень, роздруківка яких долучена позивачем до позову, судом встановлено, що за своїм змістом вони не містять відомостей за яким саме кредитним договором рахується заборгованість за позивачем. Достатніх та належних доказів того, що зазначені смс-повідомлення АТ «ОТП Банк» стосуються саме кредитного договору № 2019573718 від 13 липня 2018 року, укладеного з позивачем, матеріали справи не містять.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши доводи позивача щодо застосування до нього АТ «ОТП Банк» шантажу та погроз шляхом надсилання смс-повідомлень про незаконне вимагання боргу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що суд в межах цивільного судочинства не встановлює фактів протиправності діянь, які відносяться до кримінально-протиправних.
Також суди правильно зазначили про недоведеність позивачем протиправності дій АТ «ОТП Банк», які виразились у надсиланні смс-повідомлень, здійсненні незаконних дзвінків щодо погашення боргу саме за кредитним договором від 13 липня 2018 року № 2019573718.
Надані ОСОБА_1 листки непрацездатності підтверджують лише факт його хвороби, однак не доводять наявності протиправних діянь банку та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями АТ «ОТП Банк» та захворюванням позивача, а також наслідками у вигляді моральної шкоди.
Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що позивачем не доведено незаконного розповсюдження АТ «ОТП Банк» відомостей про його негативну кредитну історію, що знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із діями АТ КБ «ПриватБанк».
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій розглянули спір без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, та у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 551/424/16-ц, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими].
Застосування судами попередніх інстанцій норм права у цій справі не суперечить вищевказаним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування цих же норм права у подібних правовідносинах. Водночас, незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями ґрунтується на суб'єктивному та помилковому тлумаченню вищевказаних правових висновків, які за сукупністю суб'єктного складу та фактичних обставин справи не є подібними спірним правовідносинам.
З урахуванням наведених норм матеріального права, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на те, що під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом суддям було заявлено відводи, які необґрунтовано були відхилені, також не заслуговують на увагу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Оскільки заявником не було наведено підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України для відводу (самовідводу) судді першої інстанції та колегії суддів апеляційного суду, суди попередніх інстанцій правильно визнали заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді та колегії суддів необґрунтованими та відмовили у їх задоволенні.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали щодо порушення кримінального законодавства суддями попередніх інстанцій
Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить постановити окрему ухвалу щодо порушення кримінального законодавства суддями попередніх інстанцій.
Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Аналізуючи наведені ОСОБА_1 підстави для постановлення окремої ухвали, Верховний Суд не встановив жодних порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у справі.
Керуючись статтями 262, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про постановлення окремої ухвали.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров