Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 201/13423/19
провадження № 61-1881св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної
у м. Дніпрі ради, Орган опіки та піклування в особі Новокодацької районної
у м. Дніпрі ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей та способу участі батька у вихованні дітей.
Позов мотивовано тим, що сторони у справі є батьками малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після народження яких взаємовідносини між нею та відповідачем, як подружжям, погіршилися.
На час звернення до суду між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей, вона ніколи не чинила перешкоди відповідачу у спілкуванні з доньками.
У квітні 2019 року відповідач забрав обох дітей, не попередивши її про це, та на декілька тижнів виїхав з ними в Карпати.
У червні 2019 року відповідач забрав до себе доньку ОСОБА_3 та повідомив, що вона більше не повернеться додому.
27 вересня 2019 року Амур-Нижньодніпровським районним судом
м. Дніпропетровська за заявою ОСОБА_1 був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітніх доньок. Протягом останніх місяців відповідач припинив сплачувати аліменти на утримання дітей, що на переконання позивача, свідчить про неналежне виконання ним батьківських обов'язків по утриманню дітей та нерегулярність надання донькам матеріальної допомоги. Відповідач не працює з метою зменшення розміру присуджених до стягнення аліментів на утримання доньок за рішенням суду, подав заяву про припинення реєстрації ФОП та зняття його з реєстрації.
Вона, у свою чергу, працює на посаді менеджера та отримує заробітну плату, має гнучкий графік роботи, який дозволяє їй вибудувати робочі дні з огляду на інтереси дітей, позитивно характеризується за місцем роботи, діти проживаючи з нею відвідують студію танців « Малина », художню студію малювання. Вона на праві спільної сумісної власності із своєю матір'ю ОСОБА_7 має житло, квартира обладнана усіма зручностями, дівчата мають усі умови для навчання та відпочинку.
Уточнивши позовні вимоги просила про:
визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за її місцем проживання;
встановлення способу участі батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вихованні і спілкуванні з малолітніми доньками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановивши графік для їх побачень та спілкування наступним чином:
в перший та третій тиждень місяця з 17:00 години п'ятниці до 17:00 години неділі діти перебувають з батьком (без присутності матері, але за попереднім погодженням з матір'ю та з урахуванням стану здоров'я дітей), за його місцем проживання, зі згоди дітей та з обов'язковим дотриманням батьком графіка та режиму дня дітей з відвідування гуртків та дитячого навчального закладу;
в день народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 кожного року протягом трьох годин підряд, починаючи з 17:00 години до 20:00 години, без присутності матері, але за попереднім погодженням з матір'ю та з урахуванням стану здоров'я дітей, забираючи доньок за місцем їх проживання, та повертаючи доньок за місцем їх проживання;
протягом двох тижнів влітку для організації спільного відпочинку та оздоровлення за вибором батька, без присутності матері, але за попереднім погодженням з матір'ю та з урахуванням стану здоров'я дітей, забираючи доньок за місцем їх проживання, та повертаючи доньок за місцем їх проживання;
у день народження малолітніх доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у час не менший, ніж 2 (двох) годин, та не більше 4 (чотирьох) години, попередньо узгоджений з ОСОБА_1 ;
зобов'язання ОСОБА_2 чітко дотримуватися визначених графіком побачень з доньками, графіку та режиму дня дітей з відвідування гуртків та дитячого навчального закладу та завчасно попереджати ОСОБА_1 про можливість та причини зміни у визначеному порядку його зустрічей.
У березні 2020 року відповідач звернувся із зустрічним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дітьми та встановлення місця проживання дітей з батьком.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що після народження дітей ОСОБА_1 змінила своє ставлення до відповідача. ОСОБА_1 в присутності дітей принижувала його, ображала, провокувала, щоб він її побив, і це стало приводом для розлучення.
Він має можливість без участі будь-яких інших осіб спілкуватися з доньками, вирішувати питання їх фізичного та духовного розвитку, підвищувати їх свідомість щодо оточуючого світу, забезпечувати їх усім необхідним та виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей, спроможний забезпечити їх всім необхідним.
Він має постійне місце роботи, стабільну заробітну плату, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Позивач постійно перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми, у можливості приймати участь у їхньому вихованні.
З донькою ОСОБА_4 він не бачився з 27 лютого 2020 року, інша донька ОСОБА_3 проживає разом із ним.
ОСОБА_2 просив про:
зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у їх вихованні;
визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 ;
встановлення способу участі батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні і спілкуванні з дочками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ними повноліття шляхом встановлення систематичних особистих побачень без присутності одного із батьків чи інших осіб, без обмеження місця зустрічей та з правом поїздок по території України, у тому числі до бабусі, згідно з таким графіком:
182 днів кожному із батьків дітей щорічно включно із нічним часом під час відпустки батька або матері без присутності матері або батька з можливістю розподілу цих днів протягом року;
кожні парні тижні місяця з 17:00 години п'ятниці до 20:00 години неділі включно з нічним часом з батьком ОСОБА_2 або матір'ю ОСОБА_1 , без присутності іншого;
у святкові дні: на Різдво, Великдень, Трійцю, День Конституції, День Незалежності (за рік не менше п'яти святкових днів, що становить половину усіх державних свят України) з можливістю змінити ці дні на інші святкові дні за спільною згодою батьків з 9:00 до 20:00 години за місцем проживання батька ОСОБА_2 або матері ОСОБА_1 без присутності іншого;
у день народження дітей з 9:00 години ІНФОРМАЦІЯ_7 до 20:00 години
ІНФОРМАЦІЯ_7 кожного парного року за місцем проживання батька без присутності іншого;
у день народження батька дітей з 9:00 години ІНФОРМАЦІЯ_5 до 20:00 години ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем його проживання без присутності матері;
у день народження матері дітей з 9:00 години ІНФОРМАЦІЯ_6 до 20:00 години ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем її проживання без присутності батька;
під час хвороби дітей або однієї з дочок з 9:00 до 20:00 години за її місцезнаходженням з дотриманням режиму і забезпеченням вільного доступу лікарів та батька або матері;
щоденне спілкування батька або матері у телефонному режимі чи за допомогою інших телекомунікаційних мереж;
спілкування з дитиною у вільний від навчального процесу час у дошкільних, шкільних, інших навчальних закладах;
зобов'язання ОСОБА_1 погоджувати із ОСОБА_2 усі питання медичного обслуговування дітей (вакцинації, методи і форми лікування, застосування медичних препаратів тощо), а також усі питання освіти (вибір і зміна навчальних закладів, секцій, гуртків тощо), за тиждень повідомляти про додаткові можливості або перешкоди у спілкуванні з дочками (її від'їзд з міста, можлива відпустка за межами міста тощо);
встановлення, що під час відсутності одного із батьків за місцем постійного проживання інший із батьків має пріоритетне право на спілкування з дочками, включаючи перебування дітей у одного з них у нічний час до повернення іншого;
заборону матері або батькові дітей виїзд з дочками за межі України та в'їзд на окуповану територію Автономної Республіки Крим без посвідченої нотаріусом згоди одного з них.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року, з урахуванням ухвали від 23липня 2020 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визначено місце проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , шляхом:
надання ОСОБА_2 систематичних побачень з дітьми без присутності ОСОБА_1 (матері дітей) з дотриманням розкладу дитячих гуртків та навчального закладу, які відвідуватимуть діти, а також дитячого розпорядку дня з можливістю відвідування дітьми місця проживання батька:
- кожного першого та третього тижня місяця, починаючи з 17.00 год. п'ятниці до 17.00 год. неділі;
- щотижня у середу з 17:00 год до 20:00 год.;
- кожного парного року у день народження дітей ОСОБА_4 та
ОСОБА_3 , з 09.00 год. ІНФОРМАЦІЯ_7 до 20.00 год. ІНФОРМАЦІЯ_8;
- кожного року ІНФОРМАЦІЯ_5 у день народження ОСОБА_2 з 09.00 год. ІНФОРМАЦІЯ_5 до 20.00 год. ІНФОРМАЦІЯ_5;
- кожного року у період літніх шкільних канікул протягом двох тижнів для спільного відпочинку за вибором батька;
- кожного року у період зимніх шкільних канікул протягом не менше 7 діб для спільного відпочинку за вибором батька.
Відібрано ОСОБА_3 від ОСОБА_2 і передано дитину у сім'ю матері ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини вимог позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Розлучення двійнят - сестер між собою відбувалося за одноособовим рішенням відповідача, коли останній не повернув дитину до її місця проживання за адресою проживання матері дітей ( ОСОБА_1 ).
Як встановлено судом, особисті конфлікти між сторонами порушують інтереси малолітніх дітей.
При розв'язанні спору (вимоги щодо місця проживання дітей) суд виходив з того, що відповідно до частини другої статті 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Як встановлено судом, позивач працює на посаді менеджера та отримує заробітну плату, має гнучкий графік роботи, який дозволяє їй вибудовувати робочі дні з огляду на інтереси дітей, позитивно характеризується за місцем роботи, має у власності житло тощо.
За судового розгляду відповідач не надав доказів про наявність в нього самостійного доходу, у зв'язку з чим для суду наявні підстави для застосування частини другої статті 161 СК України. ОСОБА_2 невідповідально поставився до обов'язку, передбаченого частиною першою статті 81 ЦПК України, в частині доведення обставин наявності самостійного доходу (відповідач повідомив суд про те, що він отримує дохід від того, що він дистанційно працює шеф-поваром). У будь-якому випадку підтвердження самостійного доходу мало відбуватися шляхом надання письмових доказів. Водночас, за судового розгляду відповідач виявив необізнаність з питань дитячого харчування, помилково вважаючи, що делікатеси («хамон» та «ікра») складають раціон дитячого харчування дошкільника, а пересування на транспортному засобі «Тойота», під час якого він навчає дитину рахувати числа, замінює відвідування дитячого садка та підготовки до школи із вчителями. Як встановлено судом, дитина ОСОБА_3 нерегулярно відвідує садок. Як повідомив відповідач, підготовка дитини до школи відбувається під час прийому їжі (вранці), коли дитина за сніданком навчається у смартфоні, а згодом під час поїздок у транспортному засобі відповідача, коли він, будучи за кермом, навчає дитину рахувати числа. При цьому, як встановлено судом, безпека ОСОБА_3 засобами забезпечення безпеки дітей за допомогою дитячого автокрісла не забезпечена.
Найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17).
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Позивач наголошувала на тому (т. 2, а. с. 107), що відповідач вживає шкідливі речовини. Суд взяв до уваги наданий позивачем доказ (відео та фотографії (т. 2, а. с. 143, 144)), на якому ОСОБА_2 тримає руками паперовий згорток із сипучою речовиною та проводе із нею певні маніпуляції. Судом при розгляді цієї цивільної справи не встановлюється вина особи у вчиненні кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, втім, зазначене є вкрай важливим - допущення такої аморальної поведінки може зашкодити розвиткові дитини та за таких обставин для суду наявні підстави для застосування частини другої статті 161 СК України.
ОСОБА_2 , як доросла людина, має змогу впоратися із певними незручностями у побуті та їх розв'язати, втім, як встановлено судом, під час проживання ОСОБА_3 у відповідача, ним порушений графік профілактичних щеплень малолітньої дитини, мати дитини через перешкоди відповідача позбавлена можливості її відвідування та будь-яке її втручання з метою розв'язати ситуацію в інтересах дитини (враховуючи, що з 01 вересня 2020 року дитина мала піти до школи) є безрезультатним та у зв'язку з чим вступ дитини до школи на навчальний рік 2020-2021 унеможливлений. Потребує врахуванню, що дитина під час проживання з відповідачем (25 липня 2019 року) потрапила до стаціонарного інфекційного відділення (т. 1, а. с. 25-26) КЗ «Дніпровська МДКЛ №6» Дніпровської міської ради зі станом на час вступу середньої важкості, який обумовлений інтоксикаційним синдромом, хворіла 4 доби, стан не покращився та була госпіталізована, звідки 26 липня 2019 року дитину забрала мати. Госпіталізація до стаціонару, якщо її розглядати окремо, не свідчить про ставлення батька дитини до виконання своїх батьківських обов'язків, втім у сукупності із іншими доказами і їх логічному взаємозв'язку, суд дійшов до висновку, що можливість забезпечення реалізації дітьми - двійнятками їх прав відбуватиметься саме за умови їх спільного проживання і саме із їх матір'ю за місцем її проживання.
Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. За статтею 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвито. Відносно малолітньої ОСОБА_3 відповідачем не дотриманий календар профілактичних щеплень в Україні, тобто відносно дитини відповідачем не вжиті заходи для забезпечення її здоров'я та життя, такі заходи не має змогу вчинити й матір дитини, оскільки в цьому перешкоджає відповідач. Відтак залишення дитини у відповідача є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання та для суду наявні підстави для ухвалення рішення про відібрання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 і передачу дитину у сім'ю матері.
Оскільки судом вирішений спір щодо проживання малолітніх дітей разом із ОСОБА_1 за її місцем проживання, враховуючи, що батько дітей проживає окремо, мають бути визначені способи його участі у вихованні дітей. При вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. В цій справі підстави для такого обмеження відсутні, тому оскільки обоє батьків мають рівні права щодо спілкування з дитиною та участі у його вихованні незалежно від того, з ким проживає дитина, з метою захисту порушених прав позивача, які порушені відповідачем, для суду наявні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 частково: обраний відповідачем графік зустрічей із дітьми відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, втім є дещо складним при його реалізації, оскільки потребує підрахунку днів протягом року, коли мають відбуватися систематичні побачення та спільний відпочинок.
Щодо вимоги позову ОСОБА_1 про визначення способу участі батька у вихованні дітей, то підстави для задоволення цієї позовної вимоги відсутні, оскільки законом передбачено право на звернення з такою вимогою, тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. З цієї підстави також не підлягає задоволенню вимога позову ОСОБА_2 про визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні дітей.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року вирішене питання розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня
2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що місцевий суд при вирішенні спору по суті, повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовів.
Постановою Верховного суду від 31 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування щодо участі батька у вихованні дітей, проте суд розглядав вимоги й щодо визначення міста проживання малолітніх дітей за позовами як матері, так і батька, та судом прийняте відповідне рішення, що не було враховано апеляційним судом під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, розглянув спір щодо визначення міста проживання дітей без висновку органу опіки та піклування щодо цього спору, який у цій категорії справ є обов'язковим.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня
2020 року залишено без змін.
Апеляційний судпогодився з висновком суду першої інстанції, що враховуючи інтереси малолітніх дітей, їх психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, визначення місця проживання дитини з матір'ю
ОСОБА_1 відповідає найкращому забезпеченню інтересів малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Оскільки батько дитини не позбавлений можливості піклуватися про них, бачитись з ними, спілкуватися, брати участь в їх житті, проявляти батьківську любов і турботу, суд визначив спосіб участі батька у вихованні дітей.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Матеріалами справи встановлено, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто вони не досягли десятирічного віку, а отже вирішення їх місця проживання визначається за згодою батьків. Адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради, надала висновок органу опіки та піклування від
01 вересня 2021року № 3/9-103 щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , згідно з яким рада вважала доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей разом з матір'ю -
ОСОБА_1 (т. 5, а. с. 81 - 82). З урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі
№ 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), суд першої інстанції при вирішені спору по суті, повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовів. Крім того, апеляційний суд наголосив на тому, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є двійнятами, їх роз'єднання є неприпустимим.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми, колегія суддів відхиляє, оскільки таких доказів матеріали справи не містять. При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що батько дітей, який безумовно відіграє важливу роль у їх житті, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким вони будуть проживати. Визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Аргументи учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, судові витрати стягнути з ОСОБА_1 на його користь.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до п. 1 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (в редакції, яка була чинною на день розгляду справи, надалі - Порядок № 866) цей Порядок визначає механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини. Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи в судовому засіданні, що відбулося 20 жовтня 2021 року визнав, що висновок комісії з питань захисту прав дитини від
01 березня 2021 року № 3/9-103 є неналежним доказом, оскільки оформлений з порушенням рішення Дніпровської міської ради № 71/4 від 24 лютого 2021 року «Про затвердження Положень про адміністрації районів Дніпровської міської ради» про затвердження Положення про адміністрацію Новокодацького району Дніпровської міської ради. Однак, в судовому засіданні, яке відбулося 29 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції, діючи упереджено, цей же висновок комісії з питань захисту прав дитини визнав та прийняв як належний доказ, не зважаючи на те, що цей висновок оформлено з порушенням п. 6.2.2. Положення про адміністрацію Новокодацького району Дніпровської міської ради, тобто не оформлений як рішення органу владних повноважень - розпорядженням голови адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 20«Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав» висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, які підтверджують викладені у ньому обставини.
Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено на підставі документів, які є неналежними доказами, про що було заявлено його представником під час розгляду справи 29 грудня 2021 року, заявлено клопотання про зобов'язання орган владних повноважень оформити своє рішення належним чином, оскільки позивач має право його оскаржувати, але суд апеляційної інстанції не надав його доводам ніякої оцінки і не зазначив в рішенні причин відмови у задоволенні цього клопотання.
Тому в матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо вирішення питання про визначення місця проживання дітей, а лише наявне рішення комісії, яка не є органом опіки та піклування у розумінні рішення Дніпровської міської ради № 71/4 від 24 лютого 2021 року.
Крім того, судом апеляційної інстанції тричі було відмовлено у задоволенні його клопотань про проведення психологічного дослідження відносин між ним, дітьми та відповідачкою. Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги те, що психологічне дослідження малолітніх дітей та батьків було рекомендовано комісією з питань захисту прав дитини, яка розглядала питання визначення місця проживання моїх дітей. Таке дослідження проведено не було, тому ним було заявлено клопотання суду. Окрема ухвала з цього питання судом апеляційної інстанції не виносилася, тому він позбавлений можливості її оскаржувати.
Судді безпідставно відмовили йому у задоволенні про витребування додаткових доказів з управління національної поліції щодо розгляду його численних заяв про порушення сімейних прав, за його викликами за номером «102», що підтверджує вчинення йому перешкод у спілкуванні з дітьми.
Після розлучення діти залишилися з матір'ю, саме вона стала противником його повноцінного спілкування з дітьми. ОСОБА_1 почала зловживати своїми правами та обмежувати права дітей по різноманітним надуманим причинам. Вона сама визначає порядок зустрічей батька з дітьми, обмежує, а то і зовсім не дозволяє їм бачитись. При цьому нехтує рішенням виконкому, яким визначений порядок зустрічей з дітьми та участі в їхньому вихованні. Суди обох інстанцій не взяли до уваги, що права матері та батька відносно дитини є рівними, а тому розлучення батьків не повинно стати причиною порушення прав дитини на спілкування з матір'ю та батьком. Перешкоджаючи батькові бачитись з дитиною мати порушує закон.
Його поведінка не викликає ніяких нарікань, обмежувати його участь в житті дітей немає ніяких підстав. Доказів перешкоджання ним щеплення дитини в матеріалах справи немає, висновки судів ґрунтуються на припущеннях.
Різна поведінка ОСОБА_4 та її різне ставлення до нього свідчить, що в родині ОСОБА_1 панує психологічний тиск на дітей, що підпадає під ознаки домашнього насилля. Цим обставинам суди обох інстанцій ніякої оцінки не надали і в рішенні не зазначили чому ними відкинуті його доводи про перешкоди з боку матері дітей.
Апеляційний суд посилався на те, що дочка ОСОБА_3 проживає з ним, а дочка ОСОБА_4 проживає з матір'ю. Це не відповідає дійсності. Він намагався виконувати рішення виконкому, але через негативне ставлення ОСОБА_1 до нього, з метою докорити йому через обмеження її фінансування, вона вигадала, що дочки не бажають його бачити. Матеріали справи, висновки та пояснення психолога ОСОБА_16 , фотознімки, відеозаписи наших відпочинків це твердження ОСОБА_1 спростовують. Перешкоди, які чинить йому
ОСОБА_1 , призводять до повної втрати емоційних зв'язків батька і дитини.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не з'ясував, чи дійсно він працює, чи є заборгованість зі сплати аліментів. Такий підхід суду до захисту його прав не ґрунтується на законі.
Рішеннями судів йому надані дні побачень: кожного першого та третього тижня місяця, починаючи з 17.00 год. п'ятниці до 17.00 год. неділі, щотижня у середу з 17:00 год. до 20:00 год., тобто 4-ри доби в місяць побачень з дочками. Отже, термін побачень з дочками зменшений судом на більш ніж на половину у порівнянні з рішенням виконкому від 23 грудня 2019 року, без будь якого обґрунтування. При цьому суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 не оспорювала рішення виконкому Новокодацької районної у місті Дніпрі ради
№ 667 від 23 грудня 2019 року, це рішення судами не скасовано. Суди обох інстанцій не зазначили мотивів, з яких вони виходили під час вирішення питання зменшення терміну моїх побачень з дочками. В рішенні судом апеляційної інстанції не наведено мотивів з цього питання. Не зазначено норму закону, яким суд керувався під час звуження його прав щодо побачень з дітьми та участі в їхньому вихованні.
Суди обох інстанцій залишили поза увагою те, що до моменту звернення з цим позовом місце проживання дітей не було визначено разом із матір'ю на підставі закону або рішення суду. Вимога про визначення місця проживання дітей разом з матір'ю заявлена вперше у цій справі.
Суди не звернули уваги на те, що представник органу опіки та піклування надав суду тільки заяви про розгляд підготовчого судового засідання без їх участі. При цьому в заявах від 09 лютого 2020 року та 05 червня 2020 року немає вказівки про ставлення цього органу до позовних вимог сторін, не висловлена позиція щодо визначення місця проживання дітей з ним або з ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 54, т. 2, а. с. 170). В судове засідання під час розгляду справи по суті орган опіки та піклування не запрошувався, представник цього органу участі у справі не приймав.
Оскільки рішення органу опіки та піклування оформлено неправильно, то рішення судів в частині визначення місця проживання дітей з матір'ю є незаконними, ухваленими з порушенням сімейного законодавства України та без урахування обов'язкового дослідження органом опіки та піклування обставин його спілкування з дітьми, їх бажання проводити зі ним час та проживати з ним, без проведення бесіди з дітьми та без урахування висновків психологів, які наявні в матеріалах справи.
Апеляційний суд посилався на висновок психолога ОСОБА_17 , але в рішенні не зазначив чому ним відкинуті висновки практикуючого психолога ОСОБА_16 , які не підтверджують висновків ОСОБА_17 .
В матеріалах справи відсутні докази того, що він зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, або своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дітей.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою від 23 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
15 липня 2020 року відмовлено.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 357/17852/85, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від
28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/282/17, від 26 вересня 2018 року у справі
№ 711/276/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16, від 18 березня 2020 року у справі № 182/2037/17, від 15 липня 2020 року у справі
№ 727/3856/18, від 18 березня 2020 року у справі № 336/1205/19, від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 206/532/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 359/3580/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 461/3144/17, 24 липня 2018 року у справі № 907/609/17, від 23 травня 2018 року у справі № 5028/21/396, від 18 квітня 2018 року у справі № 922/312/17, від 03 травня 2018 року у справі № 902/215/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1044/13г, від 06 червня 2018 року у справі № 17/05/5026/275/2012, від
27 березня 2018 року у справі № 908/284/17, від 22 березня 2018 року у справі
№ 916/325/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 914/31/18, від 12 червня 2018 року у справі № 916/3318/16, від 24 травня 2018 року у справі № 922/2212/17, від 14 квітня 208 року у справі № 910/23064/16, від 22 травня 2018 року у справі № 922/2573/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/11257/17, від 02 квітня 2018 року у справі № 916/1141/17, від 20 серпня 2018 року у справі № 905/2464/17,від 15 травня 2018 року у справі № 924/635/17, від 19 червня 2018 року у справі № 904/830/13г, від 20 березня 2018 року у справі № 910/5909/17, від 21 травня 2018 року у справі № 920/99/17, від 10 грудня 2018 року у справі № 910/11962/17, від 16 травня 2018 року у справі № 904/3724/17, від 29 березня 2018 року у справі № 910/6986/17, від
29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15, від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13, від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18).
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що сторони у справі є батьками малолітніх ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюбних відносин не підтримують, проживають за різними адресами.
Кожен із батьків забезпечений власним житлом. Малолітня ОСОБА_4 проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 за місцем її проживання ( АДРЕСА_1 ), малолітня ОСОБА_3 з червня 2019 року проживає разом із батьком за адресою його проживання ( АДРЕСА_2 ).
Позивач працює та отримує дохід, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно.
Відповідач не надав доказів на підтвердження працевлаштування та отримання будь-якого доходу.
Рішенням виконавчого комітету Новокодацької районної у м. Дніпрі ради від
23 грудня 2019 року «Про встановлення днів побачень ОСОБА_2 з малолітніми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » (т. 1, а. с. 132) ОСОБА_2 встановлені дні побачень з малолітніми доньками:
в першій та третій тиждень місяця з п'ятниці 17.00 до понеділка 17.00,
в другий та четвертий тиждень місяця з четверга 17.00 до суботи 17.00 зі згоди дітей,
зобов'язано матір ОСОБА_1 не чинити перешкоди батькові у спілкуванні з малолітніми доньками,
зобов'язано ОСОБА_2 вчасно повертати малолітніх доньок після часів спілкування за місцем їх проживання, дотримуватися графіка та режиму дня дітей з відвідування гуртків та дитячого закладу.
24 лютого 2020 року ОСОБА_1 зверталася із відповідною заявою з проханням перегляду рішення виконкому Новокодацької районної у м. Дніпрі ради від 23 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 94-98, т. 2, а. с. 121), у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 рішення виконкому; у відповіді від 25 лютого 2020 року та від 05 травня 2020 року ОСОБА_1 роз'яснено право звернення до суду.
Відповідно до довідки від 12 листопада 2019 року № 142 з КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (т. 1, а. с. 29-31), яка складена практичним психологом ОСОБА_17 , оскільки дівчата переживали психотравмуючі події, вони повинні постійно перебувати в режимі емоційної стабільності, в безпечному середовищі та їх не можна розлучати, оскільки це призведе до вторинної психотравматизації дітей. Задля психологічного здоров'я та в інтересах дітей в період формування психіки дівчат та для встановлення довірливих між батьком та дітьми рекомендовано спілкування з батьком ОСОБА_2 проводити в присутності матері ОСОБА_1 , оскільки мати для дівчат, на даний час, є особою, з якою діти відчувають себе у безпеці. Задля об'єктивної оцінки ситуації ОСОБА_2 рекомендовано пройти психологічне діагностування емоційного стану та визначення його батьківського потенціалу. Задля психологічного здоров'я та в інтересах дітей в період формування психіки дівчат та для встановлення довірливих відносин між батьком та дітьми, батькові ОСОБА_2 звернутися до фахівця з питань корекції поведінки для мінімізації психологічного негативного впливу на психоемоційний стан доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Відповідно до акту обстеження від 30 серпня 2019 року (т. 1, а. с. 13) за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживанні добрі, в квартирі чисто та зроблений сучасний ремонт, є необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: окрема кімната, двоповерхове ліжко, диван, на лоджії зроблено ігрову кімнату, в наявності одяг, взуття, іграшки.
Згідно з актом обстеження за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 149) умови проживання дитини добрі, в квартирі чисто, електро-водо-газопостачання, в наявності індивідуальне опалення, квартира облаштована сучасними меблями та сучасною побутовою технікою. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: в одній кімнаті стоїть двоярусне ліжко для дітей, є місце для ігор та відпочинку дітей, багато дитячих іграшок.
Відповідно до талонів-повідомлень (т. 1 а. с. 84 - 86) ОСОБА_1 зверталася із заявами (повідомленнями) про кримінальне правопорушення з приводу неповернення ОСОБА_2 дітей, невідвідування дітьми навчальних закладів та гуртків. У відповідях від 04 грудня 2019 року, 28 січня 2020 року,
23 січня 2020 року (т. 1 а. с. 87 - 89) ОСОБА_1 роз'яснено про те, що із ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду, спрямовану на недопущення здійснення у подальшому протиправних дій у відношенні ОСОБА_1 та членів її родини.
ОСОБА_2 звертався із заявами до Новокодацького відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області (т. 2 а. с. 82 - 85); відповідно до наданих відповідей з ОСОБА_1 проведена профілактична бесіда про неприпустимість вчинення протиправних дій відносно ОСОБА_2 .
Спеціалісти ОСОБА_17 та ОСОБА_16 підтвердили свої висновки, рекомендували налагодити батькам дітей стосунки між собою та звернутися за необхідності за психологічною допомогою. Відповідно до роз'яснень спеціаліста ОСОБА_17 батько дітей ОСОБА_2 маніпулює дитиною ( ОСОБА_3 ) на дитячих почуттях, у тому числі вини, та небажанні дитини непокоїти батька. Спеціаліст ОСОБА_16 заперечувала проти зазначеного висновку в частині маніпуляції ОСОБА_2 дитиною ОСОБА_3 .
Адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради надала висновок органу опіки та піклування від 01 вересня 2021року № 3/9-103 щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , згідно з яким рада вважала доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей разом з матір'ю - ОСОБА_1 (т. 5, а. с. 81 - 82).
Позиція Верховного Суду
Щодо визначення місця проживання дітей
У частині третій статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада
1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-5323св19) вказано, що «вирішуючи спори у цій категорії справ, суд має враховувати низку чинників: ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Верховний Суд зауважує, що першочергове значення під час ухвалення рішення суд надає інтересам дитини, враховуючи її думку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 18 березня 2020 року у справі № 336/1205/19 (провадження № 61-2560св20) зроблено висновок, що «рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах».
Аналогічний висновок зроблено і в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 206/532/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 359/3580/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 461/3144/17, на які є посилання в касаційній скарзі.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається, суди врахували висновок органу опіки та піклування від 01 вересня 2021року, який вважав доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей разом з матір'ю, врахували інтереси дитини, створення належних житлових умов для виховання та розвитку дочок як батьком, так і матір'ю, що ОСОБА_1 надала докази працевлаштування та доходи, на відміну від ОСОБА_2 , ставлення батька до виконання своїх батьківських обов'язків, тому за наслідком оцінки зібраних у справі доказів у сукупності і їх логічному взаємозв'язку зробили обґрунтований висновок, що можливість найкращого забезпечення реалізації дітьми - двійнятками їх прав відбуватиметься за умови їх спільного проживання саме із їх матір'ю за місцем її проживання.
Щодо відібрання дитини
Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання (частина перша статті 170 СК України).
Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) зробила висновок, що «положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9 було визначено судом саме з відповідачкою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16-ц (провадження № 61-23711св18) зазначено, що оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання дитини визначено судом або органом опіки і піклування, то вимога про відібрання дитини є передчасною та задоволенню не підлягає.
Отже, норма частини першої статті 162 СК України встановлює наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.
Оскільки спір щодо визначення місця проживання дітей вирішений саме у цій справі, відсутність установлених судами обставин, визначених у частині першій статті 170 СК України, суди зробили безпідставний висновок про відібрання ОСОБА_3 у батька, а тому рішення судів у цій частині підлягають скасуванню.
Щодо визначення способів участі у вихованні, спілкуванні батька з дітьми
У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
У частинах першій-третій статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права. При вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування конкретних обставин справи.
У частинах четвертій-шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Орган опіки та піклування аналізує відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на інші документи, які стосуються справи, й подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 (провадження № 61-18994св19) зазначено, що «батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір'ю, дійшов правильного висновку про доцільність спілкування батька з дітьми без присутності матері».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13 (провадження № 61-37709св18) вказано, що «при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
За таких обставин, виходячи з інтересів дітей та з урахування конкретних обставин справи, зокрема, їх віку, психологічного стану, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, суди обґрунтовано встановили порядок участі батька у вихованні дітей.
З урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини.
За встановлених обставин цієї справи, оскаржені судові рішення в цій частині не суперечать висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо рівності прав батьків у вихованні дитини, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на помилковий висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що законом не передбачено право на звернення з вимогою про визначення способу участі у вихованні дітей тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, оскільки будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема, якщо орган опіки та піклування не визначив способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону (див. висновок у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року в справі
№ 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19)).
Однак фактично суди врахували доводи та надані докази обох сторін при вирішення наведеного питання, тому зазначена помилка не призвела до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотань про проведення психологічних досліджень, витребування додаткових доказів з управління національної поліції щодо розгляду його заяв про порушення сімейних прав, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що висновок комісії з питань захисту прав дитини від 01 березня 2021 року № 3/9-103 є неналежним доказом, оскільки неправильно оформлений. Порушення Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, при складенні вказаного висновку, скаржник не обґрунтував, а відповідне посилання на положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 20 стосується роз'яснення частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відібрання дитини скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, а в іншій частині - залишити без змін.
Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги, відповідна частина судових витрат ОСОБА_2 на сплату судового збору у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції та переглядом справи у суді касаційної інстанції підлягає стягненню з ОСОБА_1 у розмірі 2 689,40 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
15 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 рокускасувати в частині відібрання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 і передання дитини у сім'ю матері ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 рокузалишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на сплату судового збору в сумі 2 689,40 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 рокув скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук