Справа № 643/15629/21 Номер провадження 22-ц/814/3878/22Головуючий у 1-й інстанції Тимош О.М. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
24 листопада 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Хіль Л.М.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,
розглянувши у відкритому судовом засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2021 року по справі за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах Харківської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-
У вересні 2021 року Салтівська окружна прокуратура м.Харкова в особі керівника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м, розташованих у нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідчений 28.07.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Богданович А.О. за №1182; витребувати нежитлові приміщення 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м, розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Харківської міської ради.
Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, в якій Салтівська окружна прокуратура м.Харкова просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна №826512663101 (номер запису про паво власності № НОМЕР_1 ), а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м, розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
В обґрунтування заяви вказувала, постановою Східного апеляційного господарського суду №922/250/20 від 27.07.2020 визнано незаконним та скасовано п.9 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» від 26.10.2016 №412/16; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2017 №5531-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичної особою - підприємцем ОСОБА_2 ; скасовано рішення №39487891 від 02.02.2018 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м, розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_2 повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення.
На наступний день після ухвалення судового рішення ОСОБА_2 відчужено зазначені нежитлові приміщення на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №1182 від 28.07.2020, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Богданович А.О.
Зазначав, що оскільки одним з відповідачів вже було здійснено відчуження майна з метою уникнення виконання рішення суду, внаслідок чого спірне майно протиправно вибуло з власності територіальної громади м. Харкова, вважає, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2021 року заяву керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна №826512663101 (номер запису про паво власності № НОМЕР_1 ), а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м, розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Не погодившись із вказаною ухвалою, її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просив скасувати ухвалу та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує , що Салтівською окружною прокуратурою м. Харкова яка діє в інтересах Харківської міської ради не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду.
Вказував, що оскаржувана ухвала грубо порушує його права на володіння та розпорядження належним йому майном.
Учасники судового процесу були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток на їх електронні адреси.
Вказне узгоджується з правовою позицією від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи клопотання про забезпечення позову місцевий суд виходив з того, що між сторонами дійсно наявний спір щодо вказаних нежитлових приміщень, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити ефективний судовий захист, а також таке забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Згідно з частиною першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 виходив із, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвалам про забезпечення позову.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що між сторонами існує спір щодо нерухомого майна №826512663101 (номер запису про паво власності № 37512858 ), а саме: нежитлових приміщень 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м, які розташовані у нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 і на момент звернення позивача до суду належить ОСОБА_1 , а позивачем оспорюється договір купівлі-продажу вказаних нежитлових будівель, надавши оцінку відповідності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Застосовані судом заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії, спрямовані на відчуження об'єкта нерухомого майна №826512663101 (номер запису про паво власності № НОМЕР_1 ), а саме: нежитлових приміщеннь 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м, розташованих у нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 , відповідають змісту порушеного, на думку позивача, права та є співмірними із заявленими вимогами за встановлених судом обставин.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить ефективний захист його порушеного права є безпідставними, оскільки заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а невжиття вказаних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду .
Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам позивача та можливим ризикам від незабезпечення позову.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції
Головуючий судя Л.М. Хіль
Судді Ю.В Дряниця
Л.І. Пилипчук
Повний текст постанови складено 25.11.2022 року