ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2022Справа № 910/4538/22
За позовом Приватного акціонерного товариства "Київський деревообробний комбінат", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-білоруське підприємство "Белавтодор-Україна", м. Київ
про стягнення 1 743 959,15 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились.
13.06.2022 року до Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Київський деревообробний комбінат" (позивач) з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" (відповідач) основної суми заборгованості в розмірі 1 520 000,00 грн, суми пені в розмірі 89 019,18 грн, суми 3% річних в розмірі 11 593,97 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 123 346,00 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору оренди №2020 від 24.04.2018 року в частині оплати вартості орендних платежів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.08.2022.
В підготовчому засіданні 09.08.2022 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 27.09.2022.
26.09.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 27.09.2022 року в задоволенні клопотання відповідача було відмовлено.
Ухвалою від 27.09.2022 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.11.2022 року.
В судове засідання 15.11.2022 року сторони не з'явились.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 15.11.2022 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
24.04.2018 року між позивачем (надалі - орендодавець) та відповідачем (надалі - орендар) було укладено Договір оренди №2020 (надалі - Договір) відповідно до умов п. 1.1. якого орендодавець зобов'язується передати (в стані «як є»), а орендар прийняти у термінове (строкове) оплатне користування, задля здійснення господарської діяльності майно загальною площею 10500 кв.м., яке розташоване за адресами: м. Київ, вул. Деревообробна, 15 «А» та м. Київ, вул. Деревообробна, 15 «Б».
Орендоване майно належить орендодавцю на правах власності на підставі Договору №КП-90 купівлі-продажу майна державного підприємства від 16.06.1993 року. (п. 1.6. Договору).
Орендна плата (за кожний оплачуваний місяць) сплачується орендарем на користь орендодавця авансом, не пізніше 10 числа місяця, в якому здійснюється оренда майна. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності орендаря, а також фактичного користування об'єктом оренди, крім випадків, коли в силу обставин, за які відповідає орендодавець, можливість користування об'єктом оренди суттєво зменшилася. (п. 3.1. Договору).
Орендна плата за цим Договором є договірною (фіксованою на період дії Договору та без її перерахунку у зв'язку з індексом інфляції) і встановлюється з урахуванням наступного: пільговий період - до моменту запуску орендарем асфальтозмішувальної установки J-3000 в експлуатацію (але не пізніше 01.07.2018 року) орендна плата не нараховується; звичайна орендна плата - загальний розмір орендної плати за один місяць оренди становить 220 000,00 грн, у т.ч. ПДВ. У випадку, якщо нарахування орендної плати відбувається за неповний календарний місяць оренди, зокрема, менше ніж за 20 календарних днів, орендна плата розраховується пропорційно фактичній кількості днів оренди. (п. 3.2. Договору).
Даний Договір діє до 31.12.2020 року. Якщо на момент закінчення строку дії Договору сторони продовжуватимуть виконувати свої зобов'язання за цим Договором, строк дії Договору автоматично продовжується щоразу на 1 календарний рік. (п. 9.2. Договору).
Як зазначає позивач, станом на 13.06.2022 року за відповідачем рахується заборгованість з орендних платежів за період з грудень 2021 року по червень 2022 року в розмірі 1 520 000,00 грн.
У зв'язку з неоплатою відповідачем вказаної суми, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому окрім основної суми заборгованості просить стягнути з відповідача суму пені в розмірі 89 019,18 грн, суму 3% річних в розмірі 11 593,97 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 123 346,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу норм статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди, згідно якого в силу вимог статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як встановлено частиною 1 статті. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного Договору відповідач не сплатив орендні платежі позивачу в розмірі 1 520 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про стан заборгованості станом на 13.06.2022 року.
Отже, з матеріалів справи вбачається, та відповідачем не спростовано факт отримання послуг з оренди по Договору на суму, яка відповідачем не оплачена, а саме в розмірі 1 520 000,00 грн.
Таким чином, відповідач обізнаний щодо існування за ним непогашеної заборгованості в розмірі 1 520 000,00 грн та щодо права позивача на стягнення з відповідача такої заборгованості.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату заборгованості, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість в розмірі 1 520 000,00 грн, погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 1 520 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу.
При цьому, відповідачем надано до матеріалів справи Договір про переведення боргу від 28.06.2022 року, укладеного між позивачем як кредитором, відповідачем як первісним боржником та Українсько-італійським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Венето» як новим боржником.
Відповідно до п. 1.1. Договору про переведення боргу від 28.06.2022 року первісний боржник переводить свій борг (обов'язки), що виник перед кредитором відповідно до Договору оренди №2020 від 24.04.2018 року на нового боржника, а новий боржник замінює первісного боржника у зобов'язанні, що виникло із Договору оренди №2020 від 24.04.2018 року, і приймає на себе всі обов'язки первісного боржника перед кредитором відповідно до умов цього Договору.
Пунктом 1.2. Договору про переведення боргу від 28.06.2022 року встановлено, що розмір переведеного боргу складає 400 000,00 грн.
За прийняття боргу первісний боржник зобов'язується в строк до 31.12.2022 року сплатити новому боржнику 400 000,00 грн. (п. 2.1. Договору про переведення боргу від 28.06.2022 року).
Відповідно до п. 4.2. Договору про переведення боргу від 28.06.2022 року новий боржник не має відношення до зобов'язань первісного боржника за договором оренди №2020 від 24.04.2018 року, які перевищують суму, зазначену у пункті 1.2. цього Договору.
Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Отже, з огляду на укладення між позивачем, відповідачем та Українсько-італійським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Венето» трьохстороннього Договору про переведення боргу від 28.06.2022 року, відповідно до умов якого сума боргу відповідача в розмірі 400 000,00 грн переведена на означене товариство (нового боржника), в задоволенні позовних вимоги в частині на вказану суму слід відмовити, у зв'язку з чим, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 1 120 000,00 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 89 019,18 грн, нараховану за період з 11.12.2021 року по 13.06.2022 року.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.2.2. Договору у випадку прострочення по сплаті орендних платежів з вини орендаря, орендар сплачує на користь орендодавця, за кожний день прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення, розрахованої від суми боргу.
Перевіривши розрахунок суми пені, Судом встановлено, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, а тому до стягнення зщ відповідача підлягає сума пені в розмірі 89 019,18 грн.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 11 593,97 грн суми 3% річних та 123 346,00 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 11 593,97 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 123 346,00 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження сплати існуючої перед позивачем заборгованості.
За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 120 000,00 грн, суми пені в розмірі 89 019,18 грн, суми 3% річних в розмірі 11 593,97 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 123 346,00 грн.
Судовий збір, у розмірі 20 159,39 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" (ідентифікаційний код 40023039, адреса місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Ризька, буд. 73-Г, офіс 7) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський деревообробний комбінат" (ідентифікаційний код 05421634, адреса місцезнаходження: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, буд. 5) суму основного боргу у розмірі 1 120 000,00 грн (один мільйон сто двадцять тисяч гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 89 019,18 грн (вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятнадцять гривень 18 копійок), суму 3% річних в розмірі 11 593,97 грн (одинадцять тисяч п'ятсот дев'яносто три гривни 97 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 123 346,00 (сто двадцять три тисячі триста сорок шість гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 20 159,39 грн (двадцять тисяч сто п'ятдесят дев'ять гривень 39 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Залишити за Приватним акціонерним товариством "Київський деревообробний комбінат" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 6 000,00 грн.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ