ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2022Справа № 910/6711/22
за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк"
про спонукання виконати зобов'язання за договором
та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк"
до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
про розірвання угоди
Суддя: Шкурдова Л.М.
Секретар с/з: Лисенко А.І.
Представники сторін: згідно з протоколом судового засідання
Акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного Публічного акціонерного товариства "Комерційнийй Банк "Акордбанк" про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до виконання зобов'язань за Генеральною угодою №Р-154/2017 від 29.09.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов генеральної угоди №Р-154/2017 від 29.09.2017 в частині здійснення продажу іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США Акціонерному товариству "Альфа-Банк" за угодою типу "СВОП" від 24.02.2022 за 228 047 264 грн.
Ухвалою від 09.08.2022 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 20.09.2022.
08.09.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому вказаний учасник судового процесу проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що постановою №18 від 24.02.2022 Національного банку України було встановлено заборону на здійснення переказів валютних цінностей з України та вчинення валютних операцій, учасниками яких юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження в Російській Федерації або Республіці Білорусь. Представником Акціонерного товариства "Альфа-Банк" було повідомлено ПАТ "КБ "Акордбанк" про відсутність грошових коштів для здійснення зворотного викупу валюти та з 25.02.2022 жодних вимог щодо угоди від 24.02.2022 не надходило. Вказаним учасником судового процесу наголошено, що 05.05.2022 в системі SWIFT до відповідача від позивача надійшло повідомлення про скасування угоди зі зворотного продажу валюти від 24.02.2022. Крім того, на думку вказаного учасника судового процесу, всі угоди після 24.02.2022 є такими, що порушують публічний порядок та є нікчемними в силу приписів ст.228 Цивільного кодексу України, оскільки власниками істотної участі в банку позивача в розмірі більш як 80% є громадяни Російської Федерації.
Позивач у відповіді на відзив, яка надійшла до суду 19.09.2022, поти доводів відповідача надав заперечення, посилаючись на те, що відправлене позивачем 05.05.2022 у системі SWIFT повідомлення про скасування угоди зі зворотного продажу валюти від 24.02.2022 було здійснено без дотримання порядку припинення угод, що визначений генеральною угодою №Р-154/2017 від 20.09.2017 та було технічною помилкою, яка була виправлена шляхом направлення повідомлення про його скасування. Позивачем також було наголошено на відсутності підстав вважати, що виконання спірної угоди може призвести до загрози територіальної цілісності держави та безпеці громадян.
20.09.2022 до Господарського суду надійшло клопотання Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про розгляд справи у закритому судовому засіданні. Проти задоволення вказаного клопотання відповідачем було надано письмові заперечення.
У судовому засіданні 20.09.2022 судом було оголошено перерву до 27.09.2022.
У судовому засіданні 27.09.2022 судом було частково задоволено клопотання позивача та постановлено здійснювати розгляд справи в закритому судовому засіданні лише на стадії дослідження доказів. Судом також було встановлено для сторін строк для подачі заяв по суті справи - 15 днів з дати судового засідання, а також відкладено розгляд справи на 25.10.2022.
29.09.2022 відповідачем було подано заперечення щодо відповіді на відзив та, зокрема, наголошено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту прав.
12.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017.
В обґрунтування зустрічного позову заявник посилався на те, що укладена 22.02.2022 між сторонами угоди типу "СВОП" підлягає розірванню на підставі приписів ст.652 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотною зміною обставин.
Ухвалою від 14.10.2022 судом було прийнято зустрічну позову заяву Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 до сумісного розгляду з первісним позовом.
25.10.2022 судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 08.11.2022.
02.11.2022 до Господарського суду міста надійшов відзив на зустрічний позов, в якому відповідачем за зустрічним позовом вказано, що угода типу "СВОП" від 22.02.2022 не може бути розірвана в судовому порядку, оскільки зобов'язання сторін за вказаним правочином є припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Вказаним учасником справи наголошено, що зміна політичної, економічної ситуації в Україні, коливання курсу валют є комерційним ризиком, а не істотною зміною обставин у розумінні ст.652 Цивільного кодексу України, а спірна угода була укладена вже після початку військової агресії проти України. Крім того, позивачем за зустрічним позовом не дотримано порядку одностороннього розірвання угоди типу "СВОП".
Також 02.11.2022 позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач за первісним позовом заявив про намір уточнити зміст заявленої позовної вимоги та викласти її в наступній редакції: зобов'язати ПАТ "КБ "Акордбанк" виконати зобов'язання за угодою типу "СВОП", яка була укладена 24.02.2022 між ПАТ "КБ "Акордбанк" та АТ «Альфа-Банк» в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, а саме зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Акордбанк" здійснити продаж іноземної валюти в розмірі 8 000 000.00 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 гривень.
07.11.2022 до суду надійшло клопотання відповідача (позивача за зустрічним позовом) про поновлення строку на подачу доказів та долучення доказів.
У судовому засіданні 08.11.2022 судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 10.11.2022.
У судовому засіданні 10.11.2022 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача (позивача за зустрічним позовом) про поновлення строку на подачу доказів та долучення доказів, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.11.2022.
Розгляд справи по суті, призначений на 15.11.2022 не відбувся, у зв'язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" та неможливістю проведення судового засідання.
Ухвалою від 15.11.2022 судом було призначено розгляд справи по суті на 17.11.2022.
У судовому засіданні 17.11.2022 представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких підтримано первісний позов, проти задоволення зустрічного позову надано заперечення.
Представником відповідача проти задоволення первісного позову заперечено, зустрічні позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
У судовому засіданні 17.11.2022 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
29.09.2017 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" було укладено Генеральну угоду №Р-154/2017 про загальні умови та порядок здійснення міжбанківських операцій, предметом якої є загальні умови та порядок здійснення сторонами міжбанківських операцій на внутрішньому валютному та грошовому ринках України.
Відповідно до п. 3.2 зазначеної Генеральної угоди, сторони визначили, що конверсійні угоди - угоди щодо купівлі-продажу визначеної кількості іноземної валюти за національну валюту або іноземну валюту за курсом, узгодженим у момент укладення угоди, в тому числі угода типу «СВОП» - угода про проведення валютних операцій, умови якої передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотнім її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладання угоди. Угоди цього типу можуть укладатись сторонами при умові виконання ними вимог діючого законодавства України та виключно з тими валютами, з якими укладання таких угод передбачено чинним законодавством (п. 3.2.5 Генеральної угоди).
Відповідно до п. 5.1 Генеральної угоди умови угод, які укладаються відповідно до цієї Генеральної угоди, визначаються у кожному окремому випадку шляхом проведення переговорів між дилерами Сторін за допомогою системи «REUTERS DEALING» або за телефоном.
За умовами п. 5.4 Генеральної угоди надруковані оригінальні тексти переговорів за системою «REUTERS DEALING», разом з підтвердженнями, переданими по системі SWIFT (в форматі МТ300 або МТ320), в разі укладення Конверсійної угоди, переданими по системі підтвердження Угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України, за допомогою факсимільного зв'язку, поштою або кур'єром, безумовно визнаються Сторонами як офіційні документи, що засвідчують факт укладення угоди і можуть бути використані як доказ у судовому вирішенні спорів, у тому числі у господарському суді.
Пунктом 11.5 Генеральної угоди, сторони визначили, що якщо інше не передбачено конкретною угодою між сторонами, дія цієї Генеральної угоди поширюється на будь-які угоди, зазначені у статті 3 цієї Генеральної угоди, які укладені між сторонами за допомогою засобів, визначених у статті 5 цієї Генеральної угоди.
У п.12.1 Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 сторони погодили, що крім передбаченого законодавством та цією Генеральною угодою порядку, зарахування зустрічних однорідних вимог за конверсійними угодами по всіх угодах, відповідно і по кожному з видів валют, строк виконання яких настав, може здійснюватись також у порядку, зазначеному в цьому пункті. На дату проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторони мають взаємні грошові вимоги по угодах, строк виконання яких настав. Зарахування зустрічних однорідних вимог відбувається у такий спосіб: підтвердження зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюється шляхом їх обміну підтвердженнями зарахування зустрічних однорідних вимог по системі SWIFT у вільному форматі.
Ця генеральна угода укладено строком на 1 рік та набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. У випадку неотримання не менш як за 20 робочих днів до дати закінчення строку дії угоди однією із сторін повідомлення про припинення строку дії угоди, остання вважається продовженою на кожен наступний рік і на тих самих умовах (п.11.1 Генеральної угоди ).
Як свідчать матеріали справи, 22.02.2022 року в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 між Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" було проведено перемовини за допомогою системи «REUTERS DEALING» та було укладено угоду типу «СВОП», відповідно до якої АТ «АЛЬФА-БАНК» продає Публічному акціонерному "Комерційний Банк "Акордбанк" іноземну валюту в розмірі 8 000 000,00 доларів США за 227 876 800,00 грн. по курсу 28,4846 гривень за 1 долар США, а також сторони визначили умови зворотного продажу іноземної валюти, а саме, сторони домовились, що 24.02.2022 Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Акордбанк" продає Акціонерному товариству «АЛЬФА-БАНК» іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США (вісім мільйонів доларів США 00 центів) за 227 990 424, 00 грн. (двісті двадцять сім мільйонів дев'ятсот дев'яносто тисяч чотириста двадцять чотири гривень 00 копійок) по курсу 28,498803 гривень за 1 долар США. Сторони підтвердили укладення угоди типу «СВОП» шляхом направлення 22.02.2022 відповідних підтверджень у системі SWIFT.
У Swift-повідомленні від 22.02.2022 року, час повідомлення 15:23:21 банком-посередником визначено:
53А: Посередник - ідентифікаційний код фінансової установи (FI BIC)
IRVTUS3NXXX
Банк Нью-Йорк Меллон, Нью-Йорк,
Штат Нью-Йорк, США.
57A: Банк Отримувач - ідентифікаційний код фінансової установи (FI BIC)
/3011184010000000110
ALFARUMMXXX
Aльфа-Банк
Москва, Росія.
У Swift-повідомленні від 22.02.2022 року, час повідомлення 16:19:54 інформація стосовно банку-посередника (56А) та банку-отримувача (57А) в частині посередництва банком, місцезнаходження якого у США та отримання банком, місцезнаходження якого Росія - продубльовано (належним чином посвідчені копії Swift-повідомлень наявні в матеріалах справи).
24.02.2022 року в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 між Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" було проведено перемовини за допомогою системи «REUTERS DEALING» та було укладено угоду типу «СВОП», відповідно до якої АТ «АЛЬФА-БАНК» зобов'язується продати Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США (вісім мільйонів доларів США 00 центів) за 227 990 424 гривень (двісті двадцять сім мільйонів дев'ятсот дев'яносто тисяч чотириста двадцять чотири гривні 00 копійок) по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США, а ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" зобов'язався 25.02.2022 здійснити зворотний продаж іноземної валюти, а саме в розмірі 8 000 000.00 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 гривень.
Як вказано у первісному позові, 24.02.2022 сторони виконали першу частину угоди від 24.02.2022, а саме Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» здійснено продаж Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Акордбанк" іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 грн по курсу 28,498803 грн за 1 долар США.
Проте, за поясненнями позивача за первісним позовом, відповідачем свого обов'язку зі зворотного продажу валюти 25.02.2022 виконано не було.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2022 Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» було отримано повідомлення №908-2022-0111 ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк", що у зв'язку із виникненням обставин непереборної сили, а саме введення Указом Президента України воєнного стану, у ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" відсутня можливість виконати зобов'язання за угодою типу "СВОП" від 25.02.2022.
Означені обставини і стали підставою для звернення до суду з позовом про зобов'язання ПАТ "КБ "Акордбанк" виконати зобов'язання за угодою типу "СВОП", яка була укладена 24.02.2022 між ПАТ "КБ "Акордбанк" та АТ «Альфа-Банк» в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, а саме зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Акордбанк" здійснити продаж іноземної валюти в розмірі 8 000 000.00 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 гривень.
Одночасно, як вбачається з доказів, які було надано до матеріалів справи, 05.05.2022 Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» у системі SWIFT було направлено ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" повідомлення про скасування операції за датою валютування 25.02.2022 зі зворотного продажу валюти, а саме 8 000 000 доларів США за 228 047 264 грн.
Непогоджуючись із обставинами виконання Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» свого обов'язку з продажу Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Акордбанк" іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 грн по курсу 28,498803 грн за 1 долар США, останній звернувся до суду із зустрічним позовом про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, з огляду на істотну зміну обставин. Правовою підставою зустрічного позову визначено приписи ст.652 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що первісні позовні вимоги є необґрунтованими, тоді як зустрічний позов підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов'язку в натурі.
Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов'язку в натурі) застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується такий спосіб захисту, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 910/9167/19, від 19.10.2021 зі справи № 910/8791/20, від 21.07.2022 по справі № 922/3308/20.
Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 по справі №910/9167/19 вказав, що зважаючи на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, способи захисту цивільних прав та інтересів, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статті 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України), у разі коли особа, перебуваючи у зобов'язальних правовідносинах, зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його (як у спірних правовідносинах), право позивача підлягає захисту судом на підставі пункту 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України шляхом примусового виконання обов'язку в натурі. Примусове виконання обов'язку в натурі, наслідком чого є імперативне присудження за рішенням суду невиконаного, дає змогу особі, права якої порушені, повністю або частково поновити свої порушені права та отримати той результат, заради якого й укладався договір; у такий спосіб досягається мета позивача - виконання зобов'язання в натурі (у цьому випадку надання спірних послуг) і захист його майнових прав. Наведеним спростовуються твердження відповідача стосовно того, що позивачем обраного не вірний та неефективний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів.
Одночасно, суд зауважує, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Оцінюючи зміст первісного позову суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовом про примусове виконання обов'язку в натурі повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, виникнення обов'язку відповідача здійснити зворотній продаж валюти, строк виконання якого настав.
Проте, за висновками суду, надані позивачем до матеріалів справи докази у сукупності та системній послідовності не є належними, а саме не дають суду права та можливості достеменно встановити всі обставини, які входять до предмету доказування первісного позову. При цьому, суд зауважує таке.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як було встановлено вище, 29.09.2017 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" було укладено Генеральну угоду №Р-154/2017 про загальні умови та порядок здійснення міжбанківських операцій, предметом якої є загальні умови та порядок здійснення сторонами міжбанківських операцій на внутрішньому валютному та грошовому ринках України.
Відповідно до п. 3.2 зазначеної Генеральної угоди, сторони визначили, що конверсійні угоди - угоди щодо купівлі-продажу визначеної кількості іноземної валюти за національну валюту або іноземну валюту за курсом, узгодженим у момент укладення угоди, в тому числі угода типу «СВОП» - угода про проведення валютних операцій, умови якої передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотнім її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладання угоди. Угоди цього типу можуть укладатись сторонами при умові виконання ними вимог діючого законодавства України та виключно з тими валютами, з якими укладання таких угод передбачено чинним законодавством (п. 3.2.5 Генеральної угоди).
Відповідно до п. 5.1 Генеральної угоди умови угод, які укладаються відповідно до цієї Генеральної угоди, визначаються у кожному окремому випадку шляхом проведення переговорів між дилерами Сторін за допомогою системи «REUTERS DEALING» або за телефоном.
Тобто, системний аналіз наведених умов Генеральної угоди вказує на те, що угода типу "СВОП" є окремим правочином, а проведення переговорів по телефону для укладення угод та їх супроводу - є належними способами погодження кожної окремої угоди.
24.02.2022 року в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 між Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" було проведено перемовини за допомогою системи «REUTERS DEALING» та було укладено угоду типу «СВОП», відповідно до якої АТ «АЛЬФА-БАНК» зобов'язується продати ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США (вісім мільйонів доларів США 00 центів) за 227 990 424 гривень (двісті двадцять сім мільйонів дев'ятсот дев'яносто тисяч чотириста двадцять чотири гривні 00 копійок) по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США, а ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" зобов'язався 25.02.2022 здійснити зворотний продаж іноземної валюти, а саме в розмірі 8 000 000.00 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 гривень.
Отже, за висновками суду, угода типу «СВОП» від 24.02.2022 є належною підставою у розмінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків із здійснення валютних операцій, умови якої передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотнім її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладання угоди.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Надаючи оцінку змісту та прововій природі спірної угоди типу "СВОП", судом встановлено, що фактично остання складається з двох частин, а саме продажу (як первісної операції) та зворотного продажу, як другої чистини правочину, тобто за першою частиною угоди типу "СВОП" від 24.02.2022 АТ «АЛЬФА-БАНК» зобов'язалось продати ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США, а за другою часиною - ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" зобов'язався 25.02.2022 здійснити зворотний продаж іноземної валюти, а саме в розмірі 8 000 000.00 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 гривень.
При цьому, оцінюючи наведене, судом враховано, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Отже, за висновками суду, визначення контрагентами в угоді типу "СВОП" від 24.02.2022 певного логічного порядку її виконання, як то спочатку продажу, а у подальшму зворотнього продажу, та відповідних строків є відтворенням реалізації сторонами принципу свободи договору.
Тобто, враховуючи предмет первісного позову, яким фактично є виконання другої частини угоди від 24.02.2022, підлягають встановленню обставини, насамперед, виконання її першої частини, а саме продажу АТ «АЛЬФА-БАНК» ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США.
Як вказувалось вище, у позовній заяві АТ «АЛЬФА-БАНК» вказано, що Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» здійснено продаж Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Акордбанк" іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 грн по курсу 28,498803 грн за 1 долар США.
Одночасно, у відзиві на зустрічний позов позивачем було вказано, що зобов'язання АТ «АЛЬФА-БАНК» за угодою типу "СВОП" від 24.02.2022 зі здійснення продажу Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Акордбанк" іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 грн по курсу 28,498803 грн за 1 долар США є припиненим внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.
Оцінюючи наведені взаємосуперечливі доводи позивача суд звертає увагу на те, що у ст.526 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
У даному випадку позивачу за первісним позовом слід відрізняти припинення зобов'язання виконанням (ст.599 Цивільного кодексу України) та припинення зобов'язання зарахуванням (ст.601 Цивільного кодексу України).
На підтвердження припинення зобов'язання за угодою 24.02.2022 з продажу АТ «АЛЬФА-БАНК» ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США, позивачем надано до матеріалів справи копії угод про взаємозалік від 24.02.2022.
Судом враховано, що відповідачем за первісним позовом проти вказаних угод було надано запреречення та заявлено про необгрунтованість тверджень позивача щодо виконання свого обов'язку з продажу валюти за угодою типу "СВОП", яку було укладено між сторонами 24.02.2022.
Наразі, оцінюючи доводи учасників справи судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на які посилається скаржник).
Судом враховано, що відповідачем (позивачем за зустрінчим позовом) було заперечено проти обставин зарахування зобов'язань сторін за угодами типу "СВОП" від 22.02.2022 та 24.02.2022.
Наразі, на підтвердження обставин здійснення контрагентами взаємозаліку позивачем за первісним позовом представлено до матеріалів справи копії угод типу "СВОП" від 18.02.2020, від 22.02.2022, від 24.02.2022, копії Swift-повідомлень від 18.02.2022, від 22.02.2022 та від 24.02.2022, угод про взаємозалік від 22.02.2022 та від 24.02.2022.
Дослідивши вказані докази, суд звертає увагу учасників судового процесу та те, що за приписами ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Суд зазначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами (аналогічний висновок міститься у п. п. 28, 29 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19).
Як вказувалось вище, у п.12.1 Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 сторони погодили, що крім передбаченого законодавством та цією Генеральною угодою порядку, зарахування зустрічних однорідних вимог за конверсійними угодами по всіх угодах, відповідно і по кожному з видів валют, строк виконання яких настав, може здійснюватись також у порядку, зазначеному в цьому пункті. На дату проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторони мають взаємні грошові вимоги по угодах, строк виконання яких настав. Зарахування зустрічних однорідних вимог відбувається у такий спосіб: підтвердження зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюється шляхом їх обміну підтвердженнями зарахування зустрічних однорідних вимог по системі SWIFT у вільному форматі.
Одночасно, судом враховано, що у додатку №1 до Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 контрагентами затверджено форму підтвердження зарахування зустрічних однорідних вимог за конверсійними угодами, якою згідно п.3.2.5 є, в тому числі, і угоди типу "СВОП". Згідно змісту вказаного додатку у відповідному підтвердженні повинні міститись наступні дані:
Продавець.
Покупець.
Дата.
Суть вимог, які зараховуються та реквізити угод: Угода 1 та Угода 2.
Найменування, код і сума валюти за Угодою 1, що зараховується.
Найменування, код і сума валюти за Угодою 2, що зараховується.
Сума та найменування валюти до сплати.
Дата валютування.
Платіжні інструкції з реквізитами платежів (можлива вказівка типу: "стандартні".
Інші умови, домовленість по яким було досягнуто під час переговорів.
Наразі, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов'язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення. Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 по справі №761/33621/18.
Як вказує позивач, та було встановлено вище, 22.02.2022 року в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 між Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" було проведено перемовини за допомогою системи «REUTERS DEALING» та було укладено угоду типу «СВОП», відповідно до якої АТ «АЛЬФА-БАНК» продає ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" іноземну валюту в розмірі 8 000 000,00 доларів США за 227 876 800,00 грн. по курсу 28,4846 гривень за 1 долар США, а також сторони визначили умови зворотного продажу іноземної валюти, а саме, сторони домовились, що 24.02.2022 ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" продає АТ «АЛЬФА-БАНК» іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США (вісім мільйонів доларів США 00 центів) за 227 990 424, 00 грн. (двісті двадцять сім мільйонів дев'ятсот дев'яносто тисяч чотириста двадцять чотири гривень 00 копійок) по курсу 28,498803 гривень за 1 долар США. Сторони підтвердили укладення угоди типу «СВОП» шляхом направлення 22.02.2022 відповідних підтверджень у системі SWIFT.
Сторонами протягом розгляду справи не заперечувались обставини того, що у ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" виникло зобов'язання 24.02.2022 здійснити продаж АТ «АЛЬФА-БАНК» іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США (вісім мільйонів доларів США 00 центів) за 227 990 424, 00 грн. (двісті двадцять сім мільйонів дев'ятсот дев'яносто тисяч чотириста двадцять чотири гривень 00 копійок) по курсу 28,498803 гривень за 1 долар США.
Одночасно, за угодою типу «СВОП» від 24.02.2022 у АТ «АЛЬФА-БАНК» виникло зобов'язання продати ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США.
Тобто, виходячи з наведеного, суд погоджується із доводами позивача за первісним позовом про те, що у сторін виникли взаємні зустрічні однорідні зобов'язання.
Проте, наразі, зі змісту доданих до матеріалів справи доказів у суду відсутні підстави вважати, що сторонами було проведено зарахування вказаних зобов'язань.
Зокрема, зі змісту вказаних угод та повідомлень у системі Swift не вбачається за можливе встановити, які саме зобов'язання було зараховано, зокрема, останні не містять взагалі вказівки на суть (зміст) зобов'язань, щодо яких проводить взаємозалік. Так вказані повідомлення та угода не містять даних щодо зарахування зобов'язання ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" зі здійснення 24.02.2022 продажу АТ «АЛЬФА-БАНК» іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424, 00 грн. по курсу 28,498803 гривень за 1 долар США та зобов'язання АТ «АЛЬФА-БАНК» продати 24.02.2022 ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США. Останні фактично мають дані про особу, якою складені, отримувача повідомлення, референт платника, номер транзакції, а в графі "Опис операції" містять посилання на взаємозалік АТ «АЛЬФА-БАНК», продаж 0,00 дол.США та АТ «АЛЬФА-БАНК», продаж 0,00 гривня, змісту зустрічного зобов'язання у повідомленні позивача не наведено. Аналогічно відомості щодо змісту зобов'язань, які зараховуються, також відсутні у повідомленні ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк", яке фактично містить лише посилання на підтвердження взаємозаліку.
Оцінюючи вказані докази, судом також враховано, що як вказувалось вище, у додатку №1 до Генеральної угоди №Р-154/2017 від 29.09.2017 контрагентами затверджено форму підтвердження зарахування зустрічних однорідних вимог за конверсійними угодами, проте, надані до матеріалів справи підтвердження про зарахування вказаному додатку за своїм змістом не відповідають.
За таких обставин, враховуючи доводи обох учасників судового процесу, приймаючи до уваги, що фактично під час розгляду справи, як позивачем за первісним позовом, так і відповідачем було змінено свою правову позицію щодо обставин виконання зобов'язань за угодою типу "СВОП" від 24.02.2022 в частині здійснення продажу валюти, оцінюючи зміст представлених учасниками судового процесу до матеріалів справи доказів, а саме повідомлень та угод, які були складені контрагентами в системі Swift, у суду відсутні підстави достеменно ваажати, що зобов'язання АТ «АЛЬФА-БАНК» за угодою типу "СВОП" від 24.02.2022 зі здійснення продажу Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Акордбанк" іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 грн по курсу 28,498803 грн за 1 долар США є припиненим внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.
При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що наявна в матеріалах справи заява свідка ОСОБА_2 , справжність підпису якого засвідчена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кононовою К.В., не спростовує наведених вище висновків суду.
В контексті наведеного слід зауважити, що згідно ч.2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як було встановлено судом вище, угода типу "СВОП" від 24.02.2022 фактично складається з двох частин, а саме продажу (як первісної операції) та зворотного продажу, як другої чистини правочину. Тобто за першою частиною угоди типу "СВОП" від 24.02.2022 АТ «АЛЬФА-БАНК» зобов'язалось продати ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США, а за другою частиною - ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" зобов'язався 25.02.2022 здійснити зворотний продаж іноземної валюти, а саме в розмірі 8 000 000.00 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 гривень.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, з огляду на висновки стосовно відсутності підстав вважати виконаним (припиненим шляхом зарахування) зобов'язання АТ «АЛЬФА-БАНК» з продажу ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022 іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США, у суду відсутні підстави вважати, що у ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" виник обов'язок зі зворотного продажу валюти АТ «АЛЬФА-БАНК». При цьому, настання дати здійснення зворотного продажу, а саме 25.02.2022 ніяким чином не спростовує необхідності виникнення саме відповідного обов'язку.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" про зобов'язання виконати обов'язки за угодою типу "СВОП", яка була укладена 24.02.2022 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" та Акціонерним товариством "Альфа-Банк" в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, а саме зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" здійснити продаж іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 грн.
Одночасно, в контексті первісного позову суд вважає за необхідне вказати на юридичну неспроможність та безпідставність посилань Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" на те, що після обмежень, які встановлено Національним банком України згідно постанови №18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», угода від 24.02.2022 є нікчемною в силу приписів ст.228 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивівльного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний колексу України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому, категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 Цивівльного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
Об'єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.
Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії стороні (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.
Отже, для нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18).
Проте, твердження відповідача щодо наявності підстав вважати угоду від 24.02.2022 нікчемною в силу приписів ст.228 Цивільного кодексу України позбавлені належного доказового обґрунтування за обставинами, які характеризують такі правочини за об'єктивною та суб'єктивною сторонами.
Отже, відповідні доводи Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" ніяким чином не впливають на висновки суду щодо наслідків розгляду первісних позовних вимог.
Стосовно зустрічних позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, суд зазначає таке.
Статтею 188 Господарського кодексу України унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
За приписами статей 651, 654 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Наразі, на думку позивача за зустрічним позовом угода типу "СВОП", яку було укладено між Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, підлягає розірванню на підставі ст.652 Цивільного кодексу України з урахуванням таких обставин:
- 24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан. 24.02.2022 року Постановою №18 Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» встановлено роботу банків з урахуванням обмежень, визначених цієї Постановою. Відповідно до п. 17 Постанови уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції, учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь;
- згідно даних офіційного сайту Національного банку України станом на 22.02.2022 офіційний курс гривні до долара США становив 28,4846 грн за один долар США. Станом на теперішній час (на дату підготовки зустрічного позову) офіційний курс Національного банку України становить 36,5686 грн за 1 долар США, тобто, більш як на 20% більший за курс, за яким контрагентами було досягнуто згоди щодо зворотного продажу. При цьому, при укладенні СВОП, а саме визначенні курсу продажу й зворотного продажу, коливання курсу було погоджено контрагентами на рівні лише 0,05%;
- в момент укладення угоди типу "СВОП" сторони виходили з того, що такі зміни обставин не настануть, зміни обставин зумовлені причинами, які Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Акордбанк" не могло усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки жоден з банків, який є учасником спірних правовідносин, не може вплинути на військову агресію іншої держави та її наслідки;
- виконання умов угоди за визначеними в угоді умовами, зокрема, щодо визначеного банку отримувача порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану позивача за зустрічним позовом того, на що він розраховував при укладенні договору, з огляду на те, що за даними Національного банку України офіційний курс гривні змінився більш як на 20%, тоді як при укладанні угод відповідна курсова різниця між курсом купівлі і курсом зворотного продажу становила менше одного відсотка;
- пунктом 9.7 Генеральної угоди визначено, що якщо форс-мажорні обставини триватимуть більше двох місяців, у такому випадку, кожна зі сторін може розірвати дану Генеральну Угоду та Угоди, що укладаються на її основі, до закінчення строку її дії, шляхом письмового повідомлення другої сторони за 6 (шість) календарних днів до розірвання Угоди. З огляду на наведене вище, на думку позивача за зустрічним позовом, у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Акордбанк" виникло право на повідомлення Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено сторонами 22.02.2022 в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017.
Заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» посилалось на те, що угода типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, не може бути розірвана в судовому порядку, оскільки зобов'язання сторін за вказаним правочином є припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог; відсутні підстави для розірвання угоди оскільки зміна політичної, економічної ситуації в Україні, коливання курсу валют є комерційним ризиком, а не істотною зміною обставин у розумінні ст.652 Цивільного кодексу України; угода типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" 24.02.2022, укладалась сторонами вже після початку військової агресії України; пунктом 9.2 Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 передбачено, що сторони не відповідають за наслідки рішень органів законодавчої та виконавчої влади України і інших державних органів, зокрема, але не виключно у галузі валютного регулювання, і роблять неможливим для сторін виконання своїх зобов'язань за цією генеральною угодою та угодами, що укладаються на її основі; позивачем за зустрічним позовом не дотримано порядку одностороннього розірвання угоди типу "СВОП".
Оцінюючи доводи обох учасників судового процесу, суд зазначає таке.
Як було встановлено вище, 22.02.2022 року в межах Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 між Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Акордбанк" було проведено перемовини за допомогою системи «REUTERS DEALING» та було укладено угоду типу «СВОП», відповідно до якої АТ «АЛЬФА-БАНК» продає ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" іноземну валюту в розмірі 8 000 000,00 доларів США за 227 876 800,00 грн. по курсу 28,4846 гривень за 1 долар США, а також сторони визначили умови зворотного продажу іноземної валюти, а саме, сторони домовились, що 24.02.2022 ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" продає АТ «АЛЬФА-БАНК» іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США (вісім мільйонів доларів США 00 центів) за 227 990 424, 00 грн. (двісті двадцять сім мільйонів дев'ятсот дев'яносто тисяч чотириста двадцять чотири гривень 00 копійок) по курсу 28,498803 гривень за 1 долар США. Сторони підтвердили укладення угоди типу «СВОП» шляхом направлення 22.02.2022 відповідних підтверджень у системі SWIFT.
Наразі, суд погоджується із доводами відповідача за зустрічним позовом про те, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Проте, суд вважає такими, що спростовуються матеріалами справи твердження відповідача за зустрічним позовом щодо припинення зобов'язань за угодою типу "СВОП" від 22.02.2022 шляхом зарахуванням.
Зокрема, надаючи оцінку первісного позову, судом було встановлено відсутність підстав вважати припиненими шляхом зарахування зобов'язання ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" зі здійснення 24.02.2022 продажу АТ «АЛЬФА-БАНК» іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424, 00 грн. по курсу 28,498803 гривень за 1 долар США (друга частин угоди типу "СВОП" від 22.02.2022) та зобов'язання АТ «АЛЬФА-БАНК» продати 24.02.2022 ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" іноземну валюту в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424 гривень по курсу 28.498803 гривень за 1 долар США (перша частина угоди типу "СВОП" від 24.02.2022).
Тобто, станом на момент звернення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" із зустрічним позовом про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, вказана угода є чинною.
Щодо наявності правових підстав у розумінні ст.652 Цивільного кодексу України для розірвання вказаної угоди суд зазначає таке.
У ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України вказано, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Таким чином, наведені законодавчі положення пов'язують можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21).
Верховний Суд у постановах від 26.02.2022 по справі №905/83/21, від 07.09.2022 по справі №910/9911/21 вказав, що істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.
З викладеного вбачається, що при вирішенні питання про наявність підстав для розірвання договору в судовому порядку на підставі статті 652 Цивільного кодексу України необхідним є з'ясування усіх обставин, якими сторони керувались, укладаючи цей договір, а також надання їм правової оцінки щодо обставин, які істотно змінились, та наслідком чого може бути зміна умов договору. При цьому обов'язковому встановленню підлягає наявність визначених частиною другою вказаної статті умов та передбачених частиною четвертою цієї статті виняткових випадків для внесення відповідних змін до договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 904/9906/17, від 10.12.2019 у справі № 911/537/19 та від 18.02.2020 у справі №902/364/19.
Верховний Суд у постанові від 01.08.2022 по справі № 910/16784/20 наголосив, що застосування статті 652 Цивільного кодексу України є відображенням у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору. Вказана правова позиція викладена у постанові.
Верховний Суд у постановах від 01.08.2022 по справі № 910/16784/20, від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17 вказав, що першою умовою для розірвання договору у порядку ст.652 Цивільного кодексу України є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.
Друга умова, яка є необхідною для встановлення підстав розірвання договору, відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, це є умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Отже, для належного обґрунтування вказаної умови судам знову ж таки необхідно було належним чином проаналізувати умови укладеного сторонами договору та встановити належним чином обставини, що свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставини, які для неї істотно змінились.
Третьою і четвертою необхідними умовами для розірвання договору, визначеними у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, є те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору та, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
За приписами п.20 ч.1 ст.7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк визначає особливості функціонування банківської системи України, діяльності небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, здійснення нагляду, в тому числі валютного, за такими особами у разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.
24.02.2022 року Постановою №18 Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» встановлено роботу банків з урахуванням обмежень, визначених цієї Постановою.
Пунктом 2 Постанови встановлено заборону Банкам проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження.
Відповідно до п. 17 Постанови уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь.
Відповідно до Постанови №8 Національного банку України від 02.01.2019 року «Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими установами аналізу та перевірки документів (інформації) про валютні операції» учасник валютної операції - суб'єкт валютної операції (резидент та/або нерезидент, який здійснює валютні операції через уповноважену установу), його контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їх інтересах, або особи, від імені або в інтересах яких діють суб'єкт валютної операції, його контрагент.
У Swift-повідомленні від 22.02.2022 року, час повідомлення 15:23:21 банком-посередником визначено:
53А: Посередник - ідентифікаційний код фінансової установи (FI BIC)
IRVTUS3NXXX
Банк Нью-Йорк Меллон, Нью-Йорк,
Штат Нью-Йорк, США.
57A: Банк Отримувач - ідентифікаційний код фінансової установи (FI BIC)
/3011184010000000110
ALFARUMMXXX
Aльфа-Банк
Москва, Росія.
У Swift-повідомленні від 22.02.2022 року, час повідомлення 16:19:54 інформація стосовно банку-посередника (56А) та банку-отримувача (57А) в частині посередництва банком, місцезнаходження якого у США, та отримання банком, місцезнаходження якого Росія - продубльовано (належним чином посвідчені копії Swift-повідомлень наявні в матеріалах справи).
Тобто, з урахуванням наведеного суд погоджується із доводами позивача за зустрічним позовом стосовно того, що у зв'язку із початком військової агресії Російської Федерації проти України, з огляду на обмеження, які було введено Національним банком України, здійснення продажу валюти із визначенням банку отримувача місцезнаходження якого Росія, є таким, що суперечить нормам чинного законодавства.
В контексті наведеного суд критично ставиться до посилань відповідача за зустрічним позовом на умови п. 9.2 Генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, яким передбачено, що сторони не відповідають за наслідки рішень органів законодавчої та виконавчої влади України і інших державних органів, зокрема, але не виключно у галузі валютного регулювання, і роблять неможливим для сторін виконання своїх зобов'язань за цією генеральною угодою та угодами, що укладаються на її основі.
У даному випадку Акціонерним товариством "Альфа-Банк" не вірно здійснено тлумачення вказаної умови договору, оскільки остання ніяким чином не нівелює обов'язковості приписів та обмежень, які було введено Постановою №18 Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану». Вказана умова договору регулює саме відповідальність контрагентів, як наслідку порушення або невиконання договірних зобов'язань.
Одночасно, суд погоджується із доводами позивача за зустрічним позовом про те, що про наявність сукупності підстав для розірвання договору, крім того, вказує також і зміна курсу зворотного продажу. Зокрема, в угоді типу "СВОП" сторонами було визначено курс зворотного продажу на рівні 28,498803 гривень за 1 долар США.
Тоді як, згідно даних офіційного сайту Національного банку України станом на теперішній час та станом на момент ухвалення рішення у справі офіційний курс Національного банку України становить 36,5686 грн за 1 долар США, тобто, більш як на 20% більший за курс, за яким контрагентами було досягнуто згоди щодо зворотного продажу. Судом враховано посилання заявника на те, що при укладенні угоди типу "СВОП", а саме визначенні курсу продажу й зворотного продажу, коливання курсу було погоджено контрагентами на рівні лише 0,05%.
Крім того, судом враховано, що умовами спірної угоди було передбачено, строк виконання зворотного продажу саме 24.02.2022.
В розрізі вказаних обставин судом було враховано, що воєнний стан було введено Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022, тоді як банківський день у системі електронних платежів Національного банку - це позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов'язані з проведенням міжбанківських платіжних інструкцій через систему електронних платежів Національного банку. А отже, станом на початок банківського дня та настання строку, в який повинно було бути здійснено зворотний продаж валюти в Україні вже було введено воєний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Тобто, означені обставини і вказували на те, що Національним банком України у відповідності п.20 ч.1 ст.7 Закону України "Про Національний банк України", як регулятором у сфері банківської діяльності, буде визначено особливості функціонування банківської системи України з огляду на введення воєнного стану, що фактично і було здійснено постановою №18 від 24.02.2022.
До того ж, у контексті наведеного суд вважає за доцільне не погодитись із запереченнями відповідача за зустрінчим позовом про те, що коливання курсу валют є комерційним ризиком, а не істотною зміною обставин у розумінні ст.652 Цивільного кодексу України, із посиланнями на правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постановах від 18.09.2020 по справі №916/4693/15, від 21.01.2020 по справі №910/9961/16.
При цьому, суд зауважує, що істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.
Тобто, суд у кожному окремому випадку оцінює вплив певних обставин (їх змін) саме на спірні правовідносини сторін.
Зокрема, суд зазначає, що предметом спору у справі №916/4693/15 було внесення на підставі ст.652 Цивільного кодексу України змін до кредитного договору, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії на загальну суму 45 968 758,67 доларів США. Тобто, мають місце відмінні від спірних правовідносини, оскільки у справі №916/4693/15 зобов'язання сторін із самого початку було виражено в іноземній валюті та не передбачало встановлення певного зворотного зобов'язання в гривні.
Одночасно, у справі №910/9961/16 істотною зміною обставин, які відбулись після укладення кредитного договору було визначено введення тимчасової адміністрації в банку та загострення соціальної та економічної ситуації на сході України.
Суд звертає увагу відповідача на те, що згідно ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, з наведеного полягає, що обов'язковою для суду при вирішенні спору не може бути позиція Верховного Суду стосовно оцінки певних обставин у розрізі ст.652 Цивільного кодексу України для інших правовідносин, які навіть не є подібними зі спірними у межах справи №910/6711/22.
У даному випадку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказала, що поняття "подібні правовідносини" полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Проте, правовідносини позичальника та банку в межах кредитних договорів, виконання яких було визначене в одній і тій самій валюті, істотно відрізняється від валютних операцій між двома банками, умови якої передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотнім її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладання угоди.
Тобто, у даному випадку судом враховано, що вчинення угоди типу "СВОП" на певних умовах, перш за все залежить від курсу валюти, а отже, у даному випадку коливання курсу більш як на 20% відсотків дійсно може бути істотною зміною оставин у розумінні Цивільного кодексу України.
За таких обставин, за висновками суду, позивачем за зустрічним позовом було належним чином обгрунтовано настання істотної зміни обставин, а саме введення військового стану через військову агресію Російської Федерації, внаслідок якої було введено заборону Національного банку України здійснювати валютні операції, учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації, а також збільшення курсу на більш як 20%.
Щодо інших умов для розірвання договору згідно ст.652 Цивільного кодексу України судом враховано, що виходячи з правової природи вказаних вище обставин в момент укладення угоди типу "СВОП", тобто, 22.04.2022 сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, зміна обставин зумовлена причинами, які ані Акціонерне товариство "Альфа-Банк", а ні Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Акордбанк" не могли усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від них вимагалися, оскільки жоден з банків, який є учасником спірних правовідносин, не може вплинути на військову агресію іншої держави, її наслідки, а також коливання курсу валют, який встановлюється Національним банком України.
У даному випадку виконання умов угоди, а саме другої її частини - продажу ПАТ "Комерційний банк "Акордбанк" АТ «АЛЬФА-БАНК» іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США за 227 990 424, 00 грн. по курсу 28,498803 гривень за 1 долар США (друга частин угоди типу "СВОП" від 22.02.2022) за визначеними в угоді умовами, зокрема, і щодо визначеного банку отримувача порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону, у даному випадку позивача за зустрічним позовом того, на що він розраховував при укладенні договору, та більш того, призвело б порушення банком обмежень та заборон Національного банку України, який здійснює державне регулювання діяльності банків відповідно до Закону України " Про Національний банк України".
Суд також зауважує, що ані із суті угоди, ані звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни наведених вище обставин несе саме Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Акордбанк", як продавець за зворотнім продажем валюти.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо належного обгрунтування позивачем за зустрічним позовом наявності достатніх підстав для розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за доцільне погодитись із запереченнями відповідача за зустрічним позовом стосовно відмінності обставин непереборної сили та істотної зміни обставин в розрізі розірвання угоди в судовому порядку.
Зокрема, суд зазначає, що у п.9.7 Генеральної угоди контрагенти погодили, що якщо форс-мажорні обставини триватимуть більше двох місяців, у такому випадку, кожна зі сторін може розірвати дану Генеральну Угоду та Угоди, що укладаються на її основі, до закінчення строку її дії, шляхом письмового повідомлення другої сторони за 6 (шість) календарних днів до розірвання Угоди.
Визначення контрагентами у Генеральній угоді можливості розірвання Угоди, яка укладена в її межах, в одностороньому порядку у разі настання форс-мажорних обставин та їх існування понад два місяці, відповідає принципу свободи договору та є відтворенням однієї із загальних засад цивільного законодавства.
Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Проте, у даному випадку суд зауважує, що умовами Генеральної угоди чітко визначено, що вказані обставини є підставою для розірвання договору в односторонньому порядку, реалізація якого полягяє в направленні письмового повідомлення другої сторони за 6 (шість) календарних днів до розірвання Угоди. Тоді як, в матеріалах справи відсутні докази звернення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" із вказаним вище повідомленням щодо угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017.
Таким чином, посилання у даному випадку у зустрнічному позові на обставини форс-мажору та їх правові наслідки, які визначено зокрема і у п.9.7 Генеральної угоди, ніяким чином не впливають на правову оцінку суду обгрунованості розірвання угоди у зв'язку із істотною зміною обставин.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, в тому числі і щодо наявності чи відсутності у Акціонерного товариства "Альфа-Банк" грошових коштів для зворотного викупу валюти, власників істотної частки в управлінні вказаним банком, зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою типу "СВОП" від 18.02.2022, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення первісних позовних вимог та задоволення зустрічного позову.
Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу Укарїни судовий збір за подання первісного позову залишається за позивачем, а витрати Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" зі сплати судового збору за подачу зустрічного позову покладаються на Акціонерне товариство "Альфа-Банк".
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" про зобов'язання виконати обов'язки за угодою типу "СВОП", яка була укладена 24.02.2022 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" та Акціонерним товариством "Альфа-Банк" в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017, а саме зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" здійснити продаж іноземної валюти в розмірі 8 000 000 доларів США Акціонерному товариству «Альфа-Банк» за 228 047 264,00 грн - залишити без задоволення.
2. Судовий збір в сумі 2481 грн залишити за позивачем.
3. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про розірвання угоди типу "СВОП", яку було укладено Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017 - задовольнити повністю.
4. Розірвати угоду типу "СВОП", яку було укладено між Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Акордбанк" 22.02.2022 в межах генеральної угоди № Р-154/2017 від 29.09.2017.
5. Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, місто Київ, вул.Велика Васильківська, будинок 100, ЄДРПОУ 23494714) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" (04136, місто Київ, вул.Стеценко, будинок 6, ЄДРПОУ 35960913) судовий збір в сумі 2481 грн.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2022.
Суддя Людмила ШКУРДОВА