16.11.2022 року м.Дніпро Справа № 904/1448/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Чередко А.Є., Кузнецов В.О.,
секретар судового засідання Колесник Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. у справі №904/1448/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс", м. Дніпро
до відповідача-1: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", м. Дніпро
про визнання протиправними дій та стягнення збитків
1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог просило:
- визнати протиправними дії Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо прийняття розпорядження №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р. в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України;
- стягнути солідарно з Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 21654288,00 грн. збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць, судовий збір у розмірі 326916,32 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 54000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. у справі №904/1448/20 (суддя - Манько Г.В., м. Дніпро) визнано протиправними дії АТ "Укрзалізниця" щодо прийняття розпорядження №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р. в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 21654288,00 грн. збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць, судовий збір у розмірі 325865,32 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53826,12 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення мотивовано тим, що розпорядження №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р., якими запроваджено обмеження щодо залізничних перевезень, починаючи з 16.03.2017р. й до відміни шляхом заборони на перевезення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей прийнято з перевищенням повноважень та суперечить чинному законодавству. Так, в порушення ст. 13 Закону України "Про залізничний транспорт", АТ "Українська залізниця" не погодило з Міністерством інфраструктури України питання запровадження тимчасових обмежень щодо перевезень вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, тобто спірні розпорядження прийняті з перевищенням повноважень та з порушенням закону. Судом відхилені посилання відповідача-1 про наявність повноважень щодо запровадження тимчасових обмежень перевезень в окремі райони та встановлення порядку перевезення вантажів на особливих умовах відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 30.05.2002р. №344 з тих підстав, що вказаним наказом фактично відміняється дія норми Закону України "Про залізничний транспорт" та постанови Кабінету Міністрів України, що грубо порушує принцип верховенства права, тому цей наказ не може бути підставою для невиконання приписів актів законодавства України, які мають вищу, ніж наказ міністерства, юридичну силу. На думку суду, факт перебування вагонів на станціях, в межах населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, є підтвердженням позиції позивача щодо позбавлення права користування, розпорядження та володіння спірними вагонами через встановлену заборону на переміщення всіх видів залізничного рухомого складу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Відповідальність за безпеку руху і охорону об'єктів залізничного транспорту законодавством України покладено на відповідача-1. Матеріалами справи підтверджується, що саме через конвенційну заборону Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р. позивач не може оформити електронний перевізний документ на відправлення напіввагонів в порожньому стані. Відповідачем-1 було завчасно, тобто до відповідного рішення Кабінету міністрів України від 18.08.2017р., запроваджено конвенційні заборони №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р., вказані заборони були запроваджені відповідачем-1 з перевищенням обсягу обмежень, встановлених Кабінетом Міністрів України, яким було припинено тільки переміщення вантажів, щодо заборони переміщення порожніх напіввагонів як транспортних засобів (залізничного рухомого складу), жодних рішень державними органами не приймалось. У зв'язку із прийняттям відповідачем-1 оспорюваних розпоряджень повернення спірних напіввагонів на підконтрольну органам державної влади України територію стало неможливим. Внаслідок протиправних дій відповідача-1, належні позивачу напіввагони впродовж майже трьох років перебувають на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися ними, оскільки не має до них жодного доступу. Згідно наявних у справі доказів позивачу нічого не відомо про фізичний стан спірних напіввагонів. Розмір майнової шкоди визначається вартістю втраченого майна (напіввагона), яка підтверджується Звітом про незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (48 поз.), що обліковуються на балансі ТОВ "Укрметалургтранс" від 13.03.2020р. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність в діях відповідача-1 повного складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для стягнення з нього збитків. Належні позивачу напіввагони були втрачені, оскільки не були повернуті позивачу, чим були завдані збитки у розмірі витрат, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права у розмірі ринкової вартості втрачених напіввагонів. Саме на відповідача-1 має бути покладено обов'язок щодо відшкодування збитків, нанесених позивачу протиправними діями, а тому вимоги позивача до відповідача-2, яким не вчинено дій на порушення прав та законних інтересів позивача, задоволенню не підлягають. Місцевий господарський суд погодився із доводами позивача, викладеними у запереченнях щодо заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності та дійшов висновку, що строк звернення до господарського суду з визначеними у справі позовними вимогами позивачем не пропущено.
2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р., у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено частково; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. у справі №904/1448/20 скасовано; закрито провадження у справі в частині визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо прийняття розпорядження №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р. в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України; відмовлено у задоволенні позову про солідарне стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 21654288 грн. збитків; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська залізниця" 487221,48 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022р. у справі №904/1448/20 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" задоволено частково; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021р. змінено в її мотивувальній частині щодо підстав закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Українська залізниця", викладено її в редакції цієї постанови, у решті постанову в цій частині вимог залишено без змін; у частині відмови в задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у сумі 21654288,00 грн. постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021р. скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" від позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. визнано нечинними в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", провадження у справі в цій частині закрито.
2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга в частині, що підлягає розгляду, мотивована тим, що як на підставу наявності збитків, позивач посилається на те, що введення конвенційної заборони створило для нього перешкоди в оформленні електронної залізничної накладної. Відповідно до абз. 1, 2 а. 1.2 "Правил оформлення перевізних документів" передбачено, що накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею. Зазначені норми передбачають одночасне оформлення як електронної, так і паперової накладної. Жодних доказів та посилань на те, що щось перешкоджає оформленню паперової форми накладної позивач не надав, що також підтверджує відсутність перешкод у користуванні вагонами. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Відповідальність за незбереження спірних вагонів покладається на ТОВ "Металургтранс", оскільки він не забезпечив перенаправлення вагонів до початку конвенційної заборони, а тому він повинен був забезпечити збереження вантажу. Пункти 105 та 114 Статуту залізниць України встановлюють, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць та окремими договорами. Таким чином, залізниця за договором перевезення несе обмежену матеріальну відповідальність і відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, не підлягають відшкодуванню. Отже, понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, 3% річних та інші збитки (отже і в розмірі, що не відповідає дійсній вартості вантажу на час його відправлення), які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику. Заявлений позивачем розмір збитків не відповідає дійсній вартості вагонів на момент їх відправлення. Крім того, виникає питання щодо наявності взагалі збитків, оскільки з актів приймання-передачі у власність спірних вагонів до договорів фінансового лізингу, які були підписані вже після 15.03.2017р., вбачається, що позивачем оглянуті спірні вагони та прийняті у власність без зауважень, а отже заявлені вимоги суперечать доказам, що містяться в матеріалах справи. Розмір стягнутої суми було визначено за звітом про незалежну оцінку рухомого майна. Відповідно до документів, що посвідчують повноваження оцінювача, відсутня кваліфікація оцінки залізничного рухомого складу. Таким чином, суд неправомірно визначив розмір збитків, а тому рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства. Відповідно до протоколу від 15.03.2017р. №83641 наради координаційного центру було анульовано дозволи щодо переміщення транспортних засобів та вантажів через лінію зіткнення залізничним транспортом. Службу безпеки України листами від 17.07.2017р. №33/Н-6165 та від 07.08.2020р. №8/3/1-11726 було повідомлено про неможливість перевезення вантажів через лінію зіткнення. АТ "Укрзалізниця" втратила доступ до близько 20 тисяч вагонів. АТ "Укрзалізниця" потрапила під дію обставин непереборної сили. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Оскільки унеможливлення виконання перевезення, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин, АТ "Укрзалізниця" була позбавлена можливості виконати обов'язки, тому вона має бути звільнена від відповідальності за їх невиконання (відповідні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду від 07.02.2020р. у справі №236/396/18, від 09.04.2020р. у справі №236/3822/18, від 02.03.2020р. у справі №236/4474/19, від 02.04.2020р. у справі №610/2068/19).
Скаржник в письмових поясненнях з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 11.01.2022р. у даній справі посилається на те, що на власників, операторів та орендарів вагонів покладається обов'язок з організації ефективного використання рухомого складу для перевезення вантажів. На перевізника покладається обов'язок виключно щодо перевезення, доставки ввіреного їй вантажу до місця призначення та видачі вантажоодержувачу. Перевезення (переміщення) власного рухомого складу здійснюється перевізником у всіх випадках не інакше, як на підставі перевізного документу (договору на перевезення), оформленого відправником у встановленому законодавством порядку. Перевізник не має права розпоряджатися вантажем/рухомим складом, який належить іншим власникам, в т. ч. здійснювати самовільне, всупереч волі власника/орендаря, переміщення вантажу/вагонів, крім випадків, встановлених чинним законодавством. Власником спірних вагонів є ТОВ "Укрметалургтранс", оператором спірних вагонів - ТОВ "Металургтранс". В зв'язку з чим, саме ТОВ "Металургтранс" як орендар та оператор спірних вантажних вагонів несе відповідальність за використання спірного рухомого складу для перевезення вантажів. Документи, які б свідчили про укладення договору оренди спірних вагонів між ТОВ "Укрметалургтранс" та АТ "Українська залізниця", або договору суборенди між АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Металургтранс", або інших договорів, умови яких надавали б можливість АТ "Українська залізниця" здійснювати перевезення (переміщення) вагонів на власний розсуд з підстав, не передбачених чинним законодавством, або використовувати вагони у своїй господарській діяльності - відсутні. АТ "Українська залізниця" не здійснювало самовільне управління спірними вагонами, не мало можливості та не направляло останні на будь-які станції без волі відправника/власника/оператора ні на підставі перевізних документів, ні на підставі будь-яких інших документів. Всі спірні вагони, з урахуванням вимог п. 1.5 Правил оформлення перевізних документів перетинали лінії розмежування не інакше, як на підставі перевізних документів - договорів перевезення, АТ "Українська залізниця" не була відправником жодного із спірних вагонів (вантажу у вагонах). Підстави для невиконання договорів перевезення шляхом відмови у перевезенні вагонів/вантажу на станції, вказані відправниками у залізничних накладних, у Товариства станом на дати відправлення були відсутні. Вини АТ "Українська залізниця" як перевізника, який здійснює виключно переміщення порожніх вагонів/вагонів з вантажем у їх, начебто, втраті у зв'язку з направленням на вказані у позові станції не вбачається, оскільки Товариство діє на виконання умов укладених з відправниками угод - перевізних документів. Позовні вимоги позивач обґрунтовує довідковою інформацією щодо дислокації спірних вагонів. Однак, інформації, яка б свідчила про втрату спірних вагонів з вини АТ "Українська залізниця" таким листом не підтверджується. Інших доказів, які, зокрема, відповідають вимогам належності та допустимості у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження вини АТ "Українська залізниця" у втраті спірних вагонів матеріали справи не містять. Втрату спірних вагонів та вину АТ "Українська залізниця" у втраті вагонів ТОВ "Укрметалургтранс" не доведено. З 2014р. ТОВ "Укрметалургтранс" було обізнане щодо здійснення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція на території Донецької та Луганської областей. Всупереч означеному та наявності об'єктивних ризиків знищення майна (власних вантажних вагонів) ТОВ "Укрметалургтранс" не обмежило полігон курсування вагонів у правовідносинах з орендарями/операторами таких вагонів. Жодні документи/звернення, які б підтверджували встановлення обмежень щодо направлення вагонів на такі території, до АТ "Українська залізниця" від власника/орендарів вагонів не надходило. У лютому 2017р. стало неможливим використання залізничних шляхів між територією, де органи державної влади не здійснюють повноважень та іншою частиною території України у зв'язку з тим, що невідомими особами було пошкоджено залізничні колії, а у АТ "Українська залізниця" відсутній доступ до залізничної мережі на території, де органи державної влади не здійснюють повноваження. Указом Президента України від 15.03.2017р. №62/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017р. "Про невідкладні додаткові заходи щодо протидії гібридним загрозам національній безпеці України", яким припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Після введення рішення РНБО України в дію, залізничні вагони в завантаженому та порожньому стані лінію зіткнення не перетинали. Виключень в частині надання права АТ "Українська залізниця" здійснювати переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей рішення РНБО України не містить, що свідчить про відсутність можливості АТ "Українська залізниця" здійснювати будь-які перевезення у межах лінії зіткнення, зокрема, з/на станції, які перебувають за її межами та на які здійснює посилання позивач. Ймовірна втрата вагонів стала наслідком прояву підприємницького ризику внаслідок використання з метою одержання прибутку свого майна власником на території проведення антитерористичної операції/надання відповідного дозволу власникам на використання майна на таких територіях іншим суб'єктам. Наведені обставини підтверджують як відсутність вини перевізника у ймовірній втраті спірних вагонів, так і відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями АТ "Українська залізниця" та ймовірною втратою спірних вагонів. Саме лише перебування спірних вагонів на території проведення антитерористичної операції не може свідчить про втрату останніх та про неможливість власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а також не свідчить про заподіяння шкоди. При перевезенні власних (орендованих) вагонів останні мають статус вантажу та перевозяться на підставі договору перевезення - транспортної залізничної накладної. Іншого порядку перевезення порожніх вагонів чинним законодавством не передбачено (постанова Верховного Суду від 16.01.2020р. у справі №910/5827/19). Матеріали справи не містять доказів направлення на адресу АТ "Українська залізниця" та отримання ним всіх обумовлених Порядком №2 документів, які є достатніми та необхідними для здійснення залізницею дій щодо направлення вагонів на територію, підконтрольну українській владі. ТОВ "Укрметалургтранс" протягом 2017-2020 років не скористалось наданими Порядками правом, не здійснило належних дій щодо повернення самого майна на територію, підконтрольну українській владі, що в повній мірі спростовує висновок суду першої інстанції, а також додатково підтверджує відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями АТ "Українська залізниця" та завданням шкоди. У діях АТ "Українська залізниця" відсутні необхідні складові елементи цивільного правопорушення, а саме - вина, протиправна поведінка, причинний зв'язок між діями АТ "Українська залізниця" та завданням шкоди, а також не вбачається доведеним факт наявності шкоди.
2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
ТОВ "Укрметалургтранс" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. без змін. Посилається на те, що правильним є висновок суду першої інстанції про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача-1, які необхідні для відшкодування шкоди. Факт неповернення вагонів позивачу більше трьох років, розмір шкоди та безпосередній зв'язок між діями позивача по забороні переміщення і втратою вагонів позивачем доведений. Вина в заподіянні шкоди відповідачем-1 доведена судом першої інстанції з посиланням на відповідні норми матеріального та процесуального права. В силу положень ст. 1166 ЦК України заподіяна позивачу майнова шкода підлягає відшкодуванню особою, протиправними діями якої така шкода заподіяна.
ТОВ "Металургтранс" у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. - без змін. Посилається на те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. у даній справі є законним і прийнятим на підставі правильно встановлених фактичних даних, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, на думку відповідача-2 правомірно поклав всю відповідальність саме на АТ "Українська залізниця" за втрату 48 вагонів власності позивача та на законних підставах стягнув з АТ "Українська залізниця" 21654288 грн. збитків, які завдані внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць в силу положень ст. 1166 ЦК України, якою встановлено, що заподіяна позивачу майнова шкода підлягає відшкодуванню особою, протиправними діями якої така шкода заподіяна. З огляду на монопольне становище АТ "Українська залізниця", обмеження, введене АТ "Українська залізниця" на переміщення порожнього рухомого залізничного транспорту через лінію зіткнення, стало єдиною підставою для втрати позивачем належних йому 48 вагонів. Завдана позивачу майнова шкода полягала у втраті належного йому на праві власності рухомого майна - залізничних напіввагонів у кількості 48 одиниць. Розмір майнової шкоди (збитків) визначається вартістю втраченого майна відповідно до звіту про незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (48 поз.), що обліковуються на балансі позивача. Протиправна поведінка АТ "Українська залізниця" полягала у прийнятті ним розпорядження №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р., яке є протиправним в частині введення відповідачем заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, всупереч вимогам чинного законодавства України. АТ "Українська залізниця" будучи суб'єктом господарської діяльності, що наділений виключними правами на здійснення залізничних перевезень, повинне було вжити всіх заходів щодо повернення залізничного рухомого складу з територій Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, а не просто вводити конвенційну заборону на перевезення вантажів, а по факту й самих вагонів, з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Вказаним підтверджується наявність в діях АТ "Українська залізниця" вини. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражається в тому, що внаслідок прийняття АТ "Українська залізниця" розпорядження №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р., яким було введено заборону переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, були втрачені напіввагони позивача, що є його власністю. В діях АТ "Українська залізниця" наявний повний склад цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для стягнення з відповідача збитків. Відповідно до положень ст. 24 Закону України "Про залізничний транспорт", перевізники несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України за втрату і пошкодження транспортних засобів, що їм не належать, у розмірі фактично заподіяної шкоди.
3. Апеляційне провадження.
3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2022р. у складі колегії суддів: головуючого судді - Вечірка І.О. (доповідач), суддів - Кузнецова В.О., Паруснікова Ю.Б. прийнято до розгляду апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" збитків у розмірі 21654288,00 грн.; судове засідання у справі призначено на 13.07.2022р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2022р. відкладено апеляційний розгляд справи у судовому засіданні на 23.08.2022р.
За розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 22.08.2022р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Паруснікова Ю.Б., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Чередко А.Є., Кузнецов В.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.08.2022р. визначеним складом суду прийнято апеляційну скаргу до свого провадження; задоволено клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про проведення судового засідання призначеного на 23.08.2022р. в режимі відеоконференції із Північним апеляційним господарським судом.
23.08.2022р. до початку судового засідання на електронну адресу суду від ТОВ "Укрметалургтранс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю адвокатів, які здійснювали супроводження розгляду справи на попередніх інстанціях взяти участь в судовому засіданні 23.08.2022р. ані особисто, ані в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів. Окрім того, заявник повідомив, що ТОВ "Укрметалургтранс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання неправомірною бездіяльність Міністерства інфраструктури України щодо погоджень розпоряджень АТ "Укрзалізниця" та зобов'язання вчинити певні дії (справа №940/10581/22). З метою надання суду ухвали про відкриття провадження у зазначеній справі, яка має суттєвий вплив на вирішення спору у даній справі, позивач просив відкласти розгляд справи №904/1448/20 на іншу дату.
Судове засідання 23.08.2022р. за участю представника АТ "Укрзалізниця" в режимі відеоконференції із Північним апеляційним господарським судом у призначений час не відбулось, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Дніпро.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.10.2022р., забезпечено проведення судового засідання в режимі відеоконференції із Північним апеляційним господарським судом для АТ "Українська залізниця".
19.10.2022р. до початку судового засідання на електронну адресу суду від ТОВ "Укрметалургтранс" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Товариство повідомило суд, що адвокати, які здійснювали супроводження розгляду справи на попередніх інстанціях не можуть взяти участь в судовому засіданні 19.10.2022р. ані особисто, ані в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів. Заявник просить зупинити провадження у справі №904/1448/20 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №640/10581/22 за позовною заявою ТОВ "Укрметалургтранс" до Міністерства інфраструктури України про визнання неправомірною бездіяльності Міністерства інфраструктури України щодо погоджень розпоряджень АТ "Укрзалізниця" та зобов'язання вчинити певні дії.
Судове засідання 19.10.2022р. відбулось за участю представника АТ "Укрзалізниця" в режимі відеоконференції із Північним апеляційним господарським судом.
В судовому засіданні 19.10.2022р. представник позивача адвокат Шукліна О.В. заперечувала проти задоволення заявленого клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі.
За викладених обставин, з метою забезпечення законних прав та інтересів усіх учасників провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перенесення вирішення заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження у наступне судове засідання та відкладення розгляду справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022р. відкладено апеляційний розгляд справи на 16.11.2022р.
16.11.2022р. до початку судового засідання АТ "Укрзалізниця" подало на електронну адресу суду письмові заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.
В засіданні 16.11.2022р. представник позивача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.
Розгляд клопотань та заяв учасників провадження у справі.
Позивач заявив клопотання від 19.10.2022р. про зупинення провадження у справі №904/1448/20 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №640/10581/22 за позовною заявою ТОВ "Укрметалургтранс" до Міністерства інфраструктури України про визнання неправомірною бездіяльності Міністерства інфраструктури України щодо погоджень розпоряджень АТ "Українська залізниця" та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказане клопотання мотивовано тим, що 13.07.2022р. ТОВ "Укрметалургтранс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою про визнання неправомірною бездіяльності Міністерства інфраструктури України щодо погоджень розпоряджень АТ "Українська залізниця" та зобов'язання вчинити певні дії (справа №640/10581/22). Даний спір виник у зв'язку із прийняттям протягом 2017-2022 років АТ "Українська залізниця" рішень щодо встановлення заборон і обмежень в сфері залізничних перевезень, що відноситься до господарської компетенції АТ "Українська залізниця", проте здійснювалось без дотримання встановленого законодавством порядку погодження цих рішень з Міністерством інфраструктури України, в чому вбачається протиправна бездіяльність відповідача. Зазначеними рішеннями АТ "Українська залізниця", які внаслідок протиправної бездіяльності відповідача не були узгоджені у встановленому порядку, були порушені права та законні інтереси позивача як власника парку приватних напіввагонів та оператора залізничних перевезень, оскільки внаслідок окремих таких рішень ТОВ "Укрметалургтранс" втратив частину власного парку залізничних вагонів, внаслідок інших рішень не зміг здійснити свою профільну діяльність з перевезення залізничних вантажів, оскільки перевезення таких вантажів в межах окремих станцій та/або окремими суб'єктами господарювання час від часу підпадають під обмеження та заборони. Втрата зазначеної частини власного парку залізничних вагонів і стала підставою для подання ТОВ "Укрметалургтранс" позовної заяви у справі №904/1448/20 про стягнення збитків, завданих внаслідок протиправних рішень АТ "Українська залізниця", які також є предметом розгляду у адміністративній справі №640/10581/22. Рішення, прийняте по суті справи №640/10581/22, може суттєво вплинути на результат розгляду даної справи №904/1448/20. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2022р. у справі №640/1581/22 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про його відхилення з огляду на наступне.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями ст. ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України визначено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.05.2021р. у справі №917/349/20 та від 06.12.2021р. у справі №46/603).
Разом з тим, зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №904/3935/18, від 10.06.2019р. у справі №914/1983/17 та від 16.01.2020р. у справі №908/1188/19).
Верховний Суд зазначав, що, зважаючи на ч. ч. 4 , 6 ст. 75 ГПК України, пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (постанова Верховного Суду від 06.09.2022р. у справі №904/4393/21).
При цьому, сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.
В адміністративній справі №640/10581/22 та справі №904/1448/20 підлягають встановленню різні обставини, які мають значення для вирішення справи. При цьому, позивачем не зазначено, які саме обставини не можуть бути встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі.
Представник позивача - адвокат Осипов О.О. 16.11.2022р. заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку із неможливістю забезпечити явку в судове засідання представника, який приймав участь у даній справі.
Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на судовий розгляд його справи упродовж розумного строку.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України також закріплено розумність строків розгляду справи судом як одну з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Частинами 11, 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Розглядаючи клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи, суд повинен оцінити обставини, на які останній посилається у ньому як на підставу для відкладення з точки зору їх поважності та за результатами такої оцінки або визнати такі причини неявки поважними і, як наслідок, відкласти розгляд справи, або відмовити у задоволенні такого клопотання у разі визнання причин неявки представника учасника справи неповажними.
У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 зазначено, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
У разі відкладення розгляду справи за відсутності достатніх підстав, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Колегія суддів приймає до уваги, що в судовому засіданні 16.11.2022р. взяв участь повноважний представник позивача. При цьому, в попереднє судове засідання 19.10.2022р. позивач свого представника не направив, посилаючись саме на неможливість взяти участь у ньому представника, який раніше здійснював представництво інтересів позивача.
За наведених обставин заявлені підстави для відкладення, є неповажними, у зв'язку з чим клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи судом апеляційної інстанції залишається без задоволення.
В засіданні суду представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги АТ "Українська залізниця".
16.11.2022р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
ТОВ "Укрметалургтранс" є власником 48 напіввагонів, а саме: №56098668, №56098759, №56098833, №56098874, №56098908, №56137953, №56137979, №56138001, №56138050, №56138084, №56138118, №56138126, №56138134, №56138167, №56138209, №56138217, №56138233, №56138241, №56138266, №56138316, №56138365, №56140130, №56143324, №56143357, №56171085, №56171127, №56183320, №56183353 відповідно до договору фінансового лізингу №1-УМТ від 05.12.2016р. (т.2, а.с.114-126), Акту про перехід права власності предмета лізингу від 17.12.2019р. до Договору фінансового лізингу №1-УМТ від 05.12.2016р.; №63483044, №63876726, №64112170, №64903818, №67446245, №68165125 відповідно до Договору фінансового лізингу №2-УМТ від 27.01.2017р. (т.2, а.с.25-37), Акту приймання-передачі предмета лізингу №1 від 27.01.2017р., Акту про перехід права власності предмета лізингу від 06.12.2019р. до Договору фінансового лізингу 2-УМТ від 27.01.2017р.; №60834710, №64717002, №66028663, №67065466, №67110650, №67136689, №67209023, №68163815, №68231661, №68389121, №68587880 відповідно до Договору фінансового лізингу №3-УМТ від 16.02.2017р., Акту про перехід права власності предмета лізингу від 06.12.2019р. до Договору фінансового лізингу №3-УМТ від 16.02.2017р.; №56082100 відповідно до Договору купівлі-продажу №27/16 від 01.11.2016р., акту приймання-передачі вагонів від 13.12.2016р.; №67234286 відповідно до Договору купівлі-продажу №29/16 від 02.12.2016р., акту приймання-передачі вагонів від 21.12.2016р.; №68442649 відповідно до Договору купівлі-продажу №17/16 від 22.09.2016р., акту приймання-передачі вагонів від 27.10.2016р.
Позивач (експедитор) здійснював транспортно-експедиторське обслуговування відповідача-2 (клієнта) на підставі договору №58-1 ТЕО від 29.07.2013р., в рамках якого позивач надавав відповідачу-2 за плату транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів клієнта в залізничному рухомому складі.
Відповідно до п. 4.2 договору №58-1 ТЕО від 29.07.2013р. за втрату рухомого складу клієнт несе матеріальну відповідальність у розмірі, необхідному для придбання іншого вагона, аналогічного втраченому. Вартість вагона підлягає відшкодуванню на поточний рахунок експедитора протягом трьох банківських днів з моменту пред'явлення рахунку експедитором.
Згідно із договором піднайму №32а/16 від 05.12.2016р. позивач (лізингоодержувач) передає, а відповідач-2 (піднаймач) приймає в тимчасове платне користування - піднайм залізничний рухомий склад (вагони) з метою подальшого надання третім особам послуг з організації процесу перевезення вантажів з використанням вагонів.
Пунктом 9.3 договору піднайму №32а/16 від 05.12.2016р. встановлено, що за втрату або пошкодження рухомого складу піднаймач несе матеріальну відповідальність в розмірі ринкової вартості, необхідної для придбання або ремонту вагону, аналогічного втраченому або пошкодженому. Вартість вагону підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок лізингоодержувача протягом трьох банківських днів з моменту пред'явлення рахунку лізингоодержувачем.
Актами прийому-передачі вагонів у піднайм підтверджується факт передачі вагонів позивача у піднайм відповідачу-2 на підставі договору піднайму №32а/16 від 05.12.2016р.
Протягом січня - березня 2017р. 48 напіввагонів позивача передавались до перевезення АТ "Українська залізниця" (відповідач-1), що підтверджується відповідними залізничними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи: №48689475, №48713358, №48689764, №53759338, №48726384, №48806756, №48705263, №48378624, №48763783, №48806707, №48566111, №48720403, №48713358, №48629620, №48737597, №48689426, №48635445, №48697569, №48515019, №48689681, №48822738, №48698005, №48689665, №53534343, №48713358, №48347009, №48822738, №48378673, №48763874, №48380810, №48763973, №48729081, №48722375, №48791636, №48763874, №48764047, №48782981, №48707970, №48713358, №48713358, №48764377, №48590723, №48720700, №48754006, №48739726, №48700736, №48723118.
Відповідно до інформації Філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Українська залізниця" станом на 13.03.2020р. 48 напіввагонів: №56098668, №56098759, №56098833, № 56098874, №56098908, №56137953, №56137979, №56138001, №56138050, №56138084, №56138118, №56138126, №56138134, №56138167, №56138209, №56138217, №56138233, №56138241, №56138266, №56138316, №56138365, №56140130, №56143324, №56143357, №56171085, №56171127, №56183320, №56183353, №63483044, №63876726, №64112170, №64903818, №67446245, №68165125, №60834710, №64717002, №66028663, №67065466, №67110650, №67136689, №67209023, №68163815, №68231661, №68389121, №68587880, №56082100, №67234286, №68442649 - знаходяться на залізничних станціях ДАРЬЕВКА (ДАР'ЇВКА Дон (501402)), ДОЛЖАНСКАЯ (ДОВЖАНСЬКА Дон (500908)), БАЙРАК (БАЙРАК Дон (500607)), НОВЫЙ СВЕТ (НОВИЙ СВІТ Дон (483702)), КУМШАЦКИЙ (КУМШАЦЬКИЙ Дон (504203)), ЛОБОВСКИЕ КОПИ (ЛОБІВСЬКІ КОПАЛЬНІ Дон (501807)), ФАЩЕВКА (ФАЩІВКА Дон (503003)), ДЕБАЛЬЦЕВО-СОРТ (ДЕБАЛЬЦЕВЕ-СОРТУВАЛЬНА Дон (500005)), ЩЕТОВО (ЩОТОВЕ Дон (501900)), ДЕБАЛЬЦЕВО (ДЕБАЛЬЦЕВЕ Дон (500202)), СОРОЧЬЕ (СОРОЧЕ Дон (489304)).
Згідно із Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014р. №405/2014 розпочато антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014р. №405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. №1085-р був затверджений Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Залізничні станції ДАРЬЕВКА (ДАР'ЇВКА Дон (501402)), ДОЛЖАНСКАЯ (ДОВЖАНСЬКА Дон (500908)), БАЙРАК (БАЙРАК Дон (500607)), НОВЫЙ СВЕТ (НОВИЙ СВІТ Дон (483702)), КУМШАЦКИЙ (КУМШАЦЬКИЙ Дон (504203)), ЛОБОВСКИЕ КОПИ (ЛОБІВСЬКІ КОПАЛЬНІ Дон (501807)), ФАЩЕВКА (ФАЩІВКА Дон (503003)), ДЕБАЛЬЦЕВО-СОРТ (ДЕБАЛЬЦЕВЕ-СОРТУВАЛЬНА Дон (500005)), ЩЕТОВО (ЩОТОВЕ Дон (501900)), ДЕБАЛЬЦЕВО (ДЕБАЛЬЦЕВЕ Дон (500202)), СОРОЧЬЕ (СОРОЧЕ Дон (489304)) перебувають на території проведення антитерористичної операції, відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, що був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. №1275-р, та розташовані на території населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. №1085-р.
Указом Президента України №62/2017 від 15.03.2017р. введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017р. "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України".
Відповідно до п. 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017р. "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12.02.2015р., а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
15.03.2017р. АТ "Українська залізниця" прийняла розпорядження №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, якими запроваджено обмеження щодо залізничних перевезень - починаючи з 16.03.2017р. й до відміни, введено заборони на перевезення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача-1 належні позивачу напіввагони впродовж майже трьох років перебувають на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися ними, оскільки не має до них жодного доступу. Позивачу нічого не відомо про фізичний стан спірних напіввагонів.
Позивач зазначає, що йому завдано майнову шкоду (збитки) у розмірі ринкової вартості фактично втрачених напіввагонів.
3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які учасники провадження у справі посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне.
Предметом дослідження суду апеляційної інстанції стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача-1 майнової шкоди (збитків) у розмірі ринкової вартості фактично втрачених позивачем напіввагонів.
Частинами 1 та 2 ст. 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина заподіювача шкоди.
При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 21654288,00 грн. збитків, завданих в результаті втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок протиправних дій відповідача-1, належні позивачу напіввагони впродовж майже трьох років перебувають на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися ними, оскільки не має до них жодного доступу. Згідно наявних у справі доказів позивачу нічого не відомо про фізичний стан спірних напіввагонів. Розмір майнової шкоди визначається вартістю втраченого майна (напіввагона), яка підтверджується Звітом про незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (48 поз.), що обліковуються на балансі ТОВ "Укрметалургтранс" від 13.03.2020р. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність в діях відповідача-1 повного складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для стягнення з нього збитків. Належні позивачу напіввагони були втрачені, оскільки не були повернуті позивачу, чим були завдані позивачу збитки у розмірі витрат, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права у розмірі ринкової вартості втрачених напіввагонів. Місцевий господарський суд вважав, що саме на відповідача-1 має бути покладено обов'язок щодо відшкодування збитків, нанесених позивачу протиправними діями.
Разом з тим, апеляційний господарський суд не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з ч. 2 цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстав кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).
Крім застосування принципу вини, у вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала, та завданими збитками.
У визначенні розміру збитків, заподіяних внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Відповідач, у свою чергу, повинен довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків позивачу.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв'язку.
Порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування регламентується Правилами експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015р. №17 (надалі - Правила експлуатації).
Відповідно до п. 3.1 Правил експлуатації перевезення вантажів залізничним транспортом у власних вантажних вагонах здійснюється на договірних засадах згідно із затвердженими залізницею планами перевезень. Власники, оператори, орендарі вагонів на підставі договорів з відправниками, одержувачами, експедиторами та перевізником організовують ефективне використання рухомого складу для перевезення вантажів.
Зазначена норма кореспондується з визначенням поняття "оператор", яке міститься в п. 1.2 Правил експлуатації: оператор - самостійний суб'єкт господарювання, який на підставі договорів із залізницею і вантажовідправниками бере участь у процесі перевезення вантажів з використанням власного рухомого складу або орендованого в іншого власника, або яким він володіє на підставі сумісної діяльності, договору управління майном тощо.
Таким чином, на власників, операторів та орендарів вагонів покладається обов'язок з організації ефективного використання рухомого складу для перевезення вантажів.
Разом з тим, відповідно до п. 1.2 Правил експлуатації перевізник - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу.
На перевізника покладається обов'язок виключно щодо перевезення, доставки ввіреного їй вантажу до місця призначення та видачі вантажоодержувачу.
Перевезення (переміщення) власного рухомого складу здійснюється перевізником у всіх випадках не інакше, як на підставі перевізного документу (договору на перевезення), оформленого відправником у встановленому законодавством порядку.
Перевізник не має права розпоряджатися вантажем (рухомим складом), який належить іншим власникам, в тому числі здійснювати самовільне, всупереч волі власника (оператора, орендаря), переміщення вантажу (вагонів), крім випадків, встановлених чинним законодавством.
Відповідно до ст. 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Таким чином, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021р. у справі №913/38/20, від 25.02.2021р. у справі №904/7804/16, від 26.02.2021р. у справі №908/2847/19, від 14.04.2021р. у справі №910/7431/19).
Водночас, за змістом ст. 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що відповідно до неї на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зокрема, подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №924/233/18, від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17, від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.
Разом з тим, наведена концепція стосується не тільки самих доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достатності, а й обставин, що ними підтверджуються.
Таким чином, за змістом ст. 79 ГПК України при застосуванні стандарту доказування "вірогідність доказів" суд повинен оцінити як докази, подані на підтвердження обставин, так і на їх спростування, і вже з урахуванням проведеної оцінки визначити вірогідність існування таких обставин.
Матеріали справи не містять доказів, що свідчать про укладення договору оренди спірних напіввагонів між ТОВ "Укрметалургтранс" та АТ "Українська залізниця", або договору суборенди між АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Металургтранс", або інших договорів, умови яких надали б можливість АТ "Українська залізниця" здійснювати перевезення (переміщення) напіввагонів на власний розсуд з підстав, не передбачених чинним законодавством, або використовувати напіввагони у своїй господарській діяльності.
В матеріалах справи відсутні докази наявності вини АТ "Українська залізниця" як перевізника, який здійснює виключно переміщення порожніх вагонів (вагонів з вантажем) у їх втраті у зв'язку з направленням на вказані в позовній заяві станції.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про залізничний транспорт" відправники, одержувачі вантажів та власники під'їзних колій несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України за пошкодження контейнерів і рухомого складу перевізників, а перевізники - за втрату і пошкодження транспортних засобів, що їм не належать, у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Згідно з абз. 3 п. 126 Статуту залізниць за втрачені залізницею вагони і контейнери, що належать підприємствам, залізниця на їх вимогу зобов'язана надати відповідні вагони і контейнери для тимчасового безкоштовного користування, а після трьох місяців з моменту їх втрати - передати вагони і контейнери замість втрачених. У разі відсутності у залізниці відповідного рухомого складу вона зобов'язана відшкодувати його вартість.
Позивачем не доведено, що втрата позивачем спірних напіввагонів відбулась саме з вини відповідача-1.
Судом апеляційної інстанції враховується, що Указом Президента України №405/2014 від 14.04.2014р. введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Кабінетом Міністрів України 02.12.2015р. прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".
Всупереч наявності об'єктивних ризиків знищення майна (власних вантажних напіввагонів) ТОВ "Укрметалургтранс" не обмежило полігон курсування вагонів у правовідносинах з орендарями (операторами) таких вагонів.
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували направлення на адресу АТ "Українська залізниця" від власника (орендарів) напіввагонів припису про встановлення обмежень щодо направлення вагонів на території, непідконтрольні державній владі України.
Разом з тим, Указом Президента України від 15.03.2017р. №62/2017 введено в дію рішення РНБО України від 15.03.2017р. "Про невідкладні додаткові заходи щодо протидії гібридним загрозам національній безпеці України", яким припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Після введення в дію вказаного рішення РНБО України залізничні вагони в завантаженому та порожньому стані лінію зіткнення не перетинали.
Рішення РНБО України від 15.03.2017р. не містить виключень в частині надання права АТ "Українська залізниця" здійснювати переміщення вантажів (вагонів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
Таким чином, розпорядження АТ "Укрзалізниця" №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017р., якими запроваджено обмеження щодо залізничних перевезень ґрунтується на рішенні РНБО України від 15.03.2017р., введенного в дію Указом Президента України від 15.03.2017р. №62/2017р.
Позивачем не доведено факту перевищення відповідачем-1 повноважень при прийнятті розпоряджень щодо заборони на перевезення залізничного рухомого складу, з урахуванням обмежень встановлених законодавством України.
В період 2017р. - 2019р. враховуючи заборони, встановлені Указом Президента України від 15.03.2017р. №62/2017, органами державної влади прийнято низку нормативно-правових актів, які регулювали процедуру переміщення через лінію розмежування вантажів та транспортних засобів з метою надання можливості особам, які на праві власності та інших видів речових прав володіли, розпоряджалися або користувалися майном, здійснити переміщення такого майна на територію, підконтрольну українській владі.
Такими нормативно-правовими актами є: Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2017р. №99 (надалі - Порядок №1); Порядок в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затверджений Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 06.09.2017р. №649-ог (надалі - Порядок №2); Порядок повернення транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019р. №815 (надалі - Порядок №3).
Відповідно до п. 2.1 Порядку №2 підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України, які мають намір повернути транспортні засоби, необхідно звернутися із заявою в письмовій формі до Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування.
Згідно з п. 2.3 Порядку №2 Координаційний центр у термін не більш як 5 робочих днів з моменту реєстрації заяви проводить перевірку та приймає рішення щодо надання (або обґрунтованої відмови у наданні) відповідного дозволу на повернення транспортного засобу.
Пунктом 2.5 Порядку №2 встановлено, що керівник Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей або особа, яка його заміщує в термін до трьох робочих днів приймає рішення щодо забезпечення повернення транспортного засобу шляхом видачі відповідного розпорядження, в якому передбачає проведення необхідних контрольно-перевірочних заходів.
Відповідно до п. 3.1 Порядку №2 повернення транспортного засобу здійснюється виключно через транспортні коридори, на яких визначені контрольні пункти в'їзду-виїзду на залізничному транспорті (надалі - КПВВ на залізниці).
Згідно із п. 3.2 Порядку №2 після узгодження з АТ "Українська залізниця" порядку та організації повернення транспортного засобу суб'єкт господарювання через Координаційний центр повідомляє про зазначене керівника підрозділу КПВВ на залізниці, який організує відповідні контрольно-перевірочні заходи.
Матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем, як власником напіввагонів, заходів для повернення спірних напіввагонів, передбачених Порядком №2.
Колегія суддів погоджується із доводами віповідача-1 про те, що останній виконує функцію особи, що здійснює виключно переміщення вагонів на виконання доручень у порядку, встановленому Порядком №2 та не несе відповідальність за його невиконання або неналежне виконання іншими особами.
Згідно з п. 1 Порядку №3 останній визначає процедуру в'їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (надалі - тимчасово окуповані території) та з таких територій.
Дія Порядку №3 поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, які здійснюють такий в'їзд/виїзд і переміщення товарів через контрольні пункти в'їзду/виїзду, контрольні пункти в'їзду/виїзду на залізниці.
Відповідно до п. 13 Порядку №3 суб'єкт господарювання - юридична або фізична особа - підприємець (власник транспортного засобу), зареєстрована в установленому законодавством порядку, а також уповноважена ним особа, у тому числі, що перебуває за межами України, крім орендарів та операторів, які мають намір повернути транспортні засоби з тимчасово-окупованих територій, звертаються з відповідною письмовою заявою до керівника координаційного центру.
Згідно з абз. 5 п. 13 Порядку №3 командувач об'єднаних сил або особа, яка його заміщує, в разі надання дозволу на повернення транспортних засобів (залізничного транспорту) приймає відповідне рішення, в якому передбачається проведення заходів контролю на контрольному пункті в'їзду/виїзду на залізниці щодо зазначених транспортних засобів.
Абзацом 6 п. 13 Порядку №3 встановлено, що таке рішення надсилається Спільному центру контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін для організації спільних безпекових заходів та координаційному центру, який у строк до двох робочих днів письмово повідомляє про прийняте рішення суб'єкту господарювання.
Відповідно до абз. 7 п. 13 Порядку №3 суб'єкт господарювання у строк до п'яти днів після отримання від координаційного центру дозвільних документів на повернення транспортних засобів (розпорядження, рішення тощо) надсилає їх завірені копії АТ "Українська залізниця" для узгодження та організації повернення транспортних засобів.
Матеріали справи не містять дозвільних документів, виданих ТОВ "Укрметалургтранс" у порядку, встановленому Порядком №3, які б надавали право АТ "Українська залізниця" здійснити переміщення спірних напіввагонів на територію, підконтрольну українській владі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у абз. 2 п. 126 Статуту залізниць йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не має істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020р. у справі №910/5827/19.
Порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", а отже АТ "Укрзалізниця" не могла здійснювати перевезення порожніх вагонів позивача у зв'язку із встановленою забороною.
З огляду на наведене, в діях АТ "Українська залізниця" відсутні необхідні складові елементи цивільного правопорушення, а саме: вина, протиправна поведінка, причинний зв'язок між діями АТ "Українська залізниця" та завданням шкоди, а також позивачем не доведено факт наявності шкоди, оскільки належних і допустимих доказів втрати напіввагонів (наявності шкоди) ТОВ "Укрметалургтранс", окрім довідкової інформації щодо дислокації спірних напіввагонів до матеріалів справи не надано.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 майнової шкоди (збитків) не підлягають задоволенню.
Разом з тим, місцевий господарський суд зазначеного не врахував та дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача суми збитків є обґрунтованими.
3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2020р. у справі №924/831/17, від 28.11.2019р. у справі №910/8357/18).
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи, оцінки доказів, а також доводів усіх учасників справи.
Усебічність і повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного та обґрунтованого рішення.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів та доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
У п.п. 1-3, ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" 21654288,00 грн. збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць.
Зважаючи на те, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 21654288,00 грн. збитків не можна вважати таким, що відповідає положенням ст. ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд з підстав, викладених в п. 3.3. даної постанови, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 21654288,00 грн. збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць.
3.5. Розподіл судових витрат.
З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбачених ст. 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат за подання позовної заяви, розгляд апеляційної скарги в оскаржуваній частині.
Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про: покладення на позивача судових витрат за подання позовної заяви в частині стягнення 21654288,00 грн. збитків та за розгляд апеляційної скарги в розмірі 487221,48 грн.
Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020р. у справі №904/1448/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 21 654 288,00 грн. збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 21 654 288,00 грн. збитків.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 487 221,48 грн.
Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.11.2022р.
Головуючий суддя І.О. Вечірко
Суддя А.Є. Чередко
Суддя В.О. Кузнецов