Справа № 282/392/22
Провадження № 2/282/103/22
25 листопада 2022 року
смт.Любар
Любарський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Носача В.М.,
при секретарі судового засідання - Поварчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, -
Представник позивачів - адвокат Лабик Р.Р. звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з АТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 36000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, 94000,00 грн. страхового відшкодування, пов'язаною із втратою годувальника, 9000,00 судових витрат на професійну правничу допомогу; на користь ОСОБА_2 - 36000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, 94000,00 грн. страхового відшкодування, пов'язаною із втратою годувальника, 9000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, представник позивача зазначає, що 06.03.2021 року, близько 22 години 00 хвилин в с.Громада Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем марки «ВАЗ 21063», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул.Корольова, поблизу будинку №11, асфальтобетонному покритті, на освітлювальній міськими ліхтарями ділянці автодороги, проявив неуважність до дорожньої обстановки щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 загинув на місці події.
За даним фактом ДТП слідчим управлінням ГУНП в Житомирській області внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286, ч.1 ст.135 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021060430000011.
В результаті вищевказаної ДТП та наслідків від неї, мати потерпілого - ОСОБА_1 та батьку потерпілого - ОСОБА_2 завдано шкоди, у зв'язку з чим виникло права на її відшкодування за рахунок відповідача.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ 21063», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у АТ «СГ «ТАС» (Приватне), відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР 8518265, що підтверджується витягом з Централізованої бази МТСБУ.
31.05.2021 представник позивачів повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявами на виплат страхових відшкодувань.
02.06.2021 страховик повідомив представника позивачів про те, що заяву з доданими до неї документами отримав та прийняв рішення про призупинення розгляду заяви до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішення у кримінальній справі законної сили.
Оскільки, відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування в повному обсязі у встановлені законом строки, що стало підставою для звернення позивачів в суд за захистом своїх прав на страхове відшкодування.
Ухвалою суду від 13 травня 2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача надіслав до суду Відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивачів в повному обсязі. У поданому відзиві зазначено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «ВАЗ 21063», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 на момент ДТП дійсно була застрахована в ПАТ «СГ «ТАС» (приватне) за Полісом № АР/8518265. Проте, особи, які мають право на отримання відшкодування, зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин ДТП, а саме, надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї ДТП протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.
Представником відповідача зазначено, що позивачі не надали страховику всі документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, також не надали документального підтвердження того, що по справі спірного ДТП завершене провадження та прийняте рішення набрало законної сили, а отже звернення позивачів до суду є передчасним, оскільки відповідач не відмовляв у виплаті страхового відшкодування , а лише зупинив її до отримання судового рішення по кримінальному провадженні.
Також представник відповідача вказує на те, що шкода пов'язана зі смертю потерпілого надається утриманцям померлого або непрацездатним членам сім'ї загиблого, які на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітка останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом. Разом з тим, позивачами не доведено належними та допустимими доказами потребу у матеріальній допомозі та те, що ОСОБА_4 надавав таку допомогу, яка в свою чергу була основним і постійним джерелом для існування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Разом з Відзивом представником відповідача надіслано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням (Вироком) по досудовому розслідуванні №12021060430000011.
Ухвалами суду від 29 серпня 2022 року клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням (Вироком) по досудовому розслідуванні №12021060430000011 залишено без задоволення, закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.
Позивачі та їх представники в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені вчасно та належним чином. В матеріалах справи наявні клопотання представників позивачів про розгляд справи за відсутності позивачів та їх представників.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
У ч.1 ст. 223 ЦПК України зазначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно копії обвинувального висновку у кримінальному провадженні №12021060430000011 відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України вбачається, що 06.03.2021, близько 22 години 00 хвилин в с.Громада Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем марки «ВАЗ 21063», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул.Корольова, поблизу будинку №11, по асфальтобетонному покритті, на освітлювальній міськими ліхтарями ділянці автодороги, проявив неуважність до дорожньої обстановки щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 загинув на місці події.
Факт смерті ОСОБА_4 посвідчується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , а/з №81.
За фактом ДТП слідче управління в Житомирській області внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021060430000011 за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в АТ «СГ «ТАС» (приватне) за Полісом №АР/8518265, страховик є діючим членом МТСБУ.
31.05.2021 представник позивачів повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявами на виплат страхових відшкодувань.
02.06.2021 страховик повідомив представника позивачів про те, що заяву з доданими до неї документами отримав та прийняв рішення про призупинення розгляду заяви до дати, з якої страховику стане відомо про набрання рішення у кримінальній справі законної сили.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ст.ст 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.
Статтею 1 Закону № 1961-IV передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).
Відповідно до ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст.7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, Закон № 1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Так, згідно зі ст.6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (п. 35.1 ст. 35 Закону № 1961-IV).
Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої ч.2 ст.1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила ст.1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі №345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19 (провадження № 61-320св20).
У даній справі не встановлено, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_4 або непереборної сили.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Крім того, в п.35.1 ст. 35 Закону № 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з п.36.1 ст.36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Положеннями п.36.2 ст.36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Отже, п.36.2 ст.36 Закону № 1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21).
З огляду на викладене, суд відкидає доводи ПАТ «СГ «ТАС» про те, що з огляду на спеціальні норми п.36.2 ст.36 Закону № 1961-IV необхідно встановити, чи є смерть потерпілого прямим наслідком спірної ДТП, що має бути доведено належними та допустимими доказами, якими має бути вирок суду за результатами розгляду кримінального провадження №12021060430000011 стосовно ОСОБА_3 за ч.2 ст.286, ч.1ст.135 КК України, а стягнення страхового відшкодування до набрання законної сили таким вироком, є передчасним та незаконним.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону України № 1961-IV).
З матеріалів справи встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , а тому мають право на відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті сина.
Інших осіб, які мають право на отримання відшкодування моральної шкоди в рівних частинах з позивачами матеріалами справи не встановлено, оскільки як видно із довідки Любарської селищної ради вбачається, що до дня смерті ОСОБА_4 проживав разом з батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді Залізничного відділу ДРАЦС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) №1160/21.3-26 від 03.09.2021, актових записів про народження дітей та шлюб у загиблого у ДТП ОСОБА_4 - не виявлено.
Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6000 грн.
Таким чином, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить: 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок) * 12 місяців = 72 000 (сімдесят дві тисячі) грн. 00 (нуль) коп.
Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку п.27.3 Закону №1961-ІV становить: 72000 грн. / на 2 (двох осбі) =36000 (тридцять шість) тисяч гривень.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення.
Щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті годувальника, суд виходить з наступного.
Згідно із частинами першою-третьою статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Згадана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Згідно з роз'ясненнями, наведених у п. 20 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, при вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.
Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право на одержання страхових виплат на підставі Закону № 1105-XIV мають: жінки, які досягли 55 років, і чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють. Непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.
З аналізу наведеного вбачається, що для визнання матері та батька, які є пенсіонерами, такими, що мають право на отримання страхового відшкодування у зв'язку із втратою годувальника, зокрема, потрібно довести, що частка заробітку останнього (сина позивачів), яка припадала на них, була основним і постійним джерелом їх існування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Суд, перевіривши доводи позивачів та дослідивши докази надані ними на їх підтвердження, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, пов'язаного із втратою годувальника, оскільки у матеріалах справи відсутні підтверджуючі докази щодо перебування позивачів на утриманні померлого сина за свого життя та наявності у них потреби в матеріальній допомозі.
Так, основним елементом вимоги відшкодування шкоди є доведення факту перебування особи на утриманні померлого та доведення обставини, що допомога, яка надавалася, була для заявника постійним та основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 на момент ДТП отримувала пенсію за віком, тоді як ОСОБА_2 отримував пенсію по інвалідності 2 групи, тобто були непрацездатними. Довідки про розмір пенсій позивачі до суду не надали.
Матеріали цивільної справи не містять письмових доказів на підтвердження звернень позивачів до органів Пенсійного фонду України та інших органів соціального захисту з приводу призначення їм пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Позивачі, стверджуючи про наявність у них права на отримання відшкодування у зв'язку із втратою годувальника, посилались на те, що вони рахуються пенсіонерами, проживали разом з ОСОБА_4 , вели спільне господарство та перебували на утриманні померлого сина. Разом з тим, суд вважає, що наявними у матеріалах справи документами не підтверджений належним чином факт надання матеріальної допомоги за життя померлим ОСОБА_4 своїм батькам.
Акт про засвідчення факту перебування на утриманні від 23.07.2021 року підписаний односельцями позивачів не є належним доказом перебування останніх на утриманні сина.
Позивачами не надано суду доказів про отримувані за життя покійним сином доходів та/ або заробітної плати. Разом з тим, згідно отриманих на запит суду матеріалів, зокрема відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків вбачається, що у першому та другому кварталі 2021 року ОСОБА_4 перебував на обліку у Житомирському обласному центрі зайнятості та отримував допомогу, як безробітній. Окрім того, у другому кварталі 2021 року отримав заробітну плату в ПП "Ренет" у сумі 1839,76 грн., що значно нижче встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому суд звертає увагу, що та обставина, що позивачі мали право, на день смерті сина, на утримання від нього, також потребує доведенню.
У даній конкретній справі обов'язок сина утримувати своїх непрацездатних батьків, право на одержання від нього утримання має бути однозначним і несуперечливим, а не декларативним. З наданих стороною позивача доказів неможливо зробити однозначний висновок про потребу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у матеріальній допомозі або про те, що за життя син їм таку допомогу надавав, і ця допомога була постійним і основним джерелом їх існування.
Відповідно до ч. 2 ст. 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Отже, суд вважає, що позивачі не довели належними та допустимими доказами право на отримання відшкодування у зв'язку із втратою годувальника.
Відповідно до частини 1, пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Отже, позивачі звільнені від сплати судового збору.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з ПАТ «СГ «ТАС» (27,69 %) на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 276 грн. 90 коп. Решту судового збору суд покладає на рахунок держави.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Зважаючи на клопотання представника позивача, щодо продовження строку надання доказів сплати судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, при ухваленні рішення не вирішує питання стягнення даних судових витрат.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 258, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 36000 (тридцять шість тисяч) 00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь користь ОСОБА_2 36000 (тридцять шість тисяч) 00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" в дохід Держави 276 (двісті сімдесят шість) гривень 90 копійок судового збору, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: казначейство України; рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач 1: ОСОБА_1 : місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Позивач 2: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач: ПАТ "СГ "ТАС", місце знаходження: 03062, Проспект Перемоги, 65, м.Київ, ЄДРПОУ: 30115243.
Головуючий суддя В.М. Носач