17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 161/12237/20
провадження № 51-2538км22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_6.,
судді: ОСОБА_7.,
ОСОБА_8.,
секретар судового засідання ОСОБА_9.,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_10.,
захисник ОСОБА_11,
потерпіла ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_12 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030130000502, стосовно
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Забороль Луцького району Волинської області, проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11,посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали та закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На обґрунтування своєї вимоги захисник посилається на те, що ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України,оскільки суд апеляційної інстанції не навів у ній ґрунтовних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги сторони захисту. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначалося, що кримінальне провадження підлягає закриттю у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування в період після повідомлення особі про підозру та до отримання обвинувального акта судом першої інстанції, що є порушенням вимог ст. 219 КПК України. Вважає, що ОСОБА_2 не набув процесуального статусу обвинуваченого.
Крім того, захисник стверджує, що вирок ґрунтується на припущеннях, ОСОБА_2 було засуджено незаконно, на що не звернув уваги апеляційний суд.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_3 у суді надали послідовні показання про те, що саме останній, а не його син, завдав удару потерпілому, від якого той упав і вдарився головою об асфальтне покриття. Проте суд безпідставно врахував показання свідків із чужих слів, при цьому не взяв до уваги пояснень самого свідка ОСОБА_3 , на чиї висловлювання посилалися ці свідки, а також не врахував показань свідків сторони захисту.
Стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки протоколу огляду місця події від 27 квітня 2019 року, який за змістом є слідчим експериментом, та не звернув уваги, що ОСОБА_3 , який на місці відтворив події, що відбулися, не було роз'яснено його права всупереч вимогам ч. 3 ст. 223 КПК України.
Посилається на практику Касаційного кримінального судуВерховного Суду (постанови від 15 вересня 2021 року у справі № 711/3111/19 та від 19 листопада 2019 року у справі № 441/845/17).
Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 жовтня 2021 року ОСОБА_2 засудженоза ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення воліна строк 4 роки.
Цивільні позови задоволено, стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 по 200 000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 26 квітня 2019 року близько 22:00, перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_2 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді смерті, хоча повинний був і міг їх передбачити, якби діяв з більшою обачністю, під час конфлікту, що раптово виник на ґрунті особистих неприязних стосунків із ОСОБА_5 , умисно завдав не менше двох ударів в обличчя потерпілого, внаслідок яких останній впав та вдарився головою об асфальтне покриття, і таким чином заподіяв ОСОБА_5 закриту черепно-мозкову травму у вигляді зламу кісток основи та склепіння черепа, забою головного мозку із численними крововиливами, що належать до тяжких тілесних ушкоджень і спричинили смерть потерпілого ОСОБА_5 близько 12:55 01 травня 2019 року.
Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
Від прокурора та потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника.
У засіданні Суду захисник підтримав свою касаційну скаргу, прокурор і потерпіла заперечували проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Судпереглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
На думку Суду, обґрунтованими є доводи захисника, зазначені в касаційній скарзі, про те, що апеляційний суд в ухваліретельно не проаналізував усіх доводів апеляційної скарги, не надав відповідей на всі питання та не мотивував належним чином, з яких підстав скаргу відхилено.
З матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту, не погоджуючись із вироком, оскаржила його до суду апеляційної інстанції.
Зокрема, в апеляційній скарзі захисника ставилось питання про необхідність закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки після повідомлення ОСОБА_2 про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК України.
Зазначене питання було предметом дослідження суду апеляційної інстанції, проте суперечності, на які посилався захисник в апеляційній скарзі, в ході апеляційного перегляду усунуто не було.
Відповідно до ч. 5 ст. 219 КПК України строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею, крім дня прийняття відповідної постанови та дня повідомлення підозрюваному, його захиснику, законному представнику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Апеляційний суд установив, що після повідомлення 09 квітня 2020 року ОСОБА_2 про підозру строк досудового розслідування було продовжено до трьох місяців, тобто до 09 липня 2020 року. Доступдо матеріалів досудового розслідуванняпредставникам потерпілих було надано 03 липня, стороні захисту - з 09 по 27 липня 2020 року. На підставі наведеного апеляційний суд зробив висновок, що строк з 03 по 27 липня 2020 рокуне включається у строки досудового розслідування, однак цей висновок не обґрунтував.
При цьому Суд звертає увагу, що у строки досудового розслідування не включається строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування саме сторонами кримінального провадження.
Крім того, апеляційний суд послався в ухвалі на штамп у супровідному листі Луцької місцевої прокуратури зі штрихкодом про вихідну реєстрацію (т. 1, а.п. 1), відповідно доякого обвинувальний акт, складений і затверджений 27 липня, було направлено до суду наступного дня - у вівторок 28 липня 2020 року.Водночас апеляційний суд указав в ухвалі, що згідно зі штампом суду першої інстанції на цьому ж супровідному обвинувальний акт надійшов лише в понеділок 03 серпня 2020 року, однак оцінки цьому також не надав.
На думку суду, за таких розбіжностей наявність вихідного штампу прокуратури з певною датою на супровідному листі беззаперечно не доводить факту направлення обвинувального акта саме в той день.
Таким чином, у ході апеляційного перегляду провадження не було з'ясовано, коли стороні захисту було належним чином повідомлено про завершення досудового розслідування, якого саме дня обвинувальний акт був направлений та надійшов до Луцького міськрайонного суду, що унеможливлює вирішення Судом питання, чи було допущено порушення вимог ст. 219 КПК України.
Отже, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України під час розгляду провадження в апеляційному порядку, що могло перешкодити суду постановити законне та обґрунтоване рішення і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування.
З огляду на наявність вищезазначеного істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, Суд не вбачає підстав для надання оцінки всім доводам, викладеним у касаційній скарзі, і вважає, що зазначені недоліки може виправити суд апеляційної інстанції, у зв'язку з чим є підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що захисником в апеляційній скарзі ставилось питання про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події за участю свідка ОСОБА_3 , Суд звертає увагу на необхідність у зв'язку з цим надання апеляційним судом оцінки тому, що суд першої інстанції у вироку, визнавши неналежним доказом протокол огляду місця події, за наявності в матеріалах провадження двох протоколів із фототаблицями від 27 квітня 2019 року, не вказав, який саме є неналежним доказом, та до того ж позначив його хибною датою - 24 квітня 2019 року, хоча події відбулися 26 квітня.
Також підлягають перевірці доводи в апеляційній скарзі щодо доведеності винуватості засудженого.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вищезазначене, належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК Україниі прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 задовольнити частково.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2022 року стосовно ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8