ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2022Справа № 910/6479/22
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НПК Трейд"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Астра Сістем Трейд"
простягнення 86118,76 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "НПК Трейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра Сістем Трейд" 86118,76 грн, з яких: 32002,56 грн основного боргу, 25599,53 грн пені, 24643,08 грн інфляційних втрат та 3873,59 грн 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки №2021-1511/02 від 15.11.2021 відповідачем не в повному обсязі здійснено поставку товару, за який позивачем сплачено попередню оплату, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав повернення суми передоплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/6479/22, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
17.08.2022 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 32002,56 грн визнав у повному обсязі, а проти задоволення позовних вимог в іншій частині заперечив, посилаючись на існування обставин непереборної сили у вигляді накладення санкцій на країну-агресора, яка є виробником товару, що поставляється відповідачем за укладеним між сторонами договором.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НПК Трейд" (покупець, позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра Сістем Трейд" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки №2021-1511/02 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця хімічну продукцію (іменовану надалі - товар), а покупець зобов'язується належним чином прийняти й оплатити товар в сумі, строки та на умовах визначених даним договором. Товар поставляється партіями в порядку та на умовах, визначених даним договором, відповідно до додатків, що укладаються сторонами на кожну партію товару і є невід'ємними частинами даного договору. Найменування товару, його кількість, одиниця виміру, асортимент, ціна одиниці товару, вартість партії товару, строки та базис поставки товару та інші умови визначаються сторонами в додатках до даного договору (п.п.1.1, 1.2, 1.3).
Право власності на товар від постачальника до покупця переходить в момент поставки товару. Моментом поставки товару вважається: у випадку передачі товару на складі постачальника (виробника) - момент відвантаження товару покупцю або перевізнику; у випадку відвантаження залізничним транспортом - момент проставляння штемпельної відмітки на залізничній накладній. Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної (п.п.3.7, 3.8 договору).
Згідно п.п.4.2, 4.7 договору товар здається продавцем і приймається покупцем: за кількістю - згідно кількості, яка зазначена у видатковій накладній; за якістю - згідно якості, яка зазначена в сертифікаті (паспорті) якості на дану партію товару. Претензія щодо якості та кількості товару згідно даного договору може бути пред'явлена постачальнику протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати поставки товару. Після закінчення зазначеного терміну жодні претензії не приймаються.
Покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно рахунку-фактури у порядку та строки, що визначені у додатках, які є невід'ємною частиною цього договору. За згодою сторін можуть також проводитися заліки взаємних заборгованостей, які можуть здійснюватись і без участі банків. При здійсненні платежу покупець зобов'язується вказувати в платіжному дорученні номер та дату договору, номер та дату рахунку-фактури або номер і дату видаткової накладної (в разі оплати після поставки товару). В разі невиконання, даної умови сторони домовились, що оплата поставленого товару здійснюється відповідно до послідовного порядку виставлення рахунків-фактур (отримання товару). У разі, якщо при здійсненні оплати за товар у розрахункових документах буде вказано номер і дата документа, за яким товар вже оплачений або невірний номер документа вважається, що оплату здійснено за наступний неоплачений товар (п.п.5.1, 5.2 договору).
За прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від вартості непереданого товару за кожний календарний день прострочення (п.6.2 договору).
Відповідно до п.п.7.1, 7.2 договору сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним законодавством України відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим договором порядку. Форс-мажорними обставинами у цьому договорі вважаються випадок та/чи непереборна сила.
Згідно п.9.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань за ним та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.
У специфікації №2 до договору сторони погодили, що товаром, який поставляється за цим договором, є добриво азотно-фосфорно-калійне комплексне 10-20-20-6 (S), виробник - білорусь, у кількості 64 т +-5%, вартістю 20700,00 грн за тону, загальна вартість товару 1324800,00 грн, умови оплати товару: 100% оплата товару покупцем проводиться згідно рахунку постачальника до 16.11.2021, відвантаження товару: листопад-грудень 2021 року, допускається дострокове відвантаження товару за згодою сторін.
Постачальником було виставлено покупцю рахунок №274 від 15.11.2021 для оплати товару - добрива азотно-фосфорно-калійного комплексного 10-20-20-6 (S) у кількості 64 т на загальну суму 1356802,56 грн.
Відповідно до виписки банку з рахунку покупця, Товариством з обмеженою відповідальністю "НПК Трейд" сплачено зазначену суму постачальнику 16.11.2021.
Згідно видаткової накладної №8 від 25.01.2022 постачальником поставлено, а покупцем прийнято добрива у кількості 18 т на суму 372600,00 грн з ПДВ, згідно видаткової накладної №11 від 27.01.2022 постачальником поставлено, а покупцем прийнято добрива у кількості 18 т на суму 372600,00 грн з ПДВ, згідно видаткової накладної №12 від 03.02.2022 постачальником на адресу покупця поставлено, а покупцем прийнято добрива у кількості 22 т на суму 455400,00 грн з ПДВ, згідно видаткової накладної №33 від 16.02.2022 постачальником на адресу покупця поставлено, а покупцем прийнято добрива у кількості 6 т на суму 124200,00 грн з ПДВ, а всього постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар у кількості 64 т на загальну суму 1324800,00 грн.
13.07.2022 позивач звернувся до відповідача з листом №181 від 30.06.2018 про повернення переплати за товар на суму 32002,56 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач відповіді на вказаний лист не надав, переплату за товар не повернув, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.2 ст.267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, відповідно до специфікації №2 від 15.11.2021 до договору сторонами було погоджено поставку позивачу товару - добрива азотно-фосфорно-калійного комплексного 10-20-20-6 (S), виробником якого є білорусь, у кількості 64 т +-5%, загальною вартістю 1324800,00 грн.
Також, у вказаній специфікації сторонами погоджено, що 100% оплата товару покупцем проводиться згідно рахунку постачальника до 16.11.2021, а відвантаження товару відбувається у листопаді-грудні 2021 року.
На виконання зазначених домовленостей, постачальником було виставлено покупцю рахунок №274 від 15.11.2021 для оплати товару - добрива азотно-фосфорно-калійного комплексного 10-20-20-6 (S) у кількості 64 т на загальну суму 1356802,56 грн, який повністю сплачено Товариством з обмеженою відповідальністю "НПК Трейд" 16.11.2021 (посилання на вказаний рахунок міститься у призначенні платежу відповідного платіжного доручення позивача).
Згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних, постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар у кількості 64 т на загальну суму 1324800,00 грн, тобто товар за специфікацією №2 від 15.11.2021 до договору був поставлений відповідачем у повному обсязі та за ціною, яка погоджена сторонами у вказаній специфікації, а переплата за товар, що поставлявся за специфікацією №2 від 15.11.2021 до договору, склала 32002,56 грн.
Твердження відповідача про те, що ним не було поставлено позивачу товар у кількості 2 т на загальну суму 41400,00 грн згідно умов специфікації №3 від 16.11.2011 за договором відхиляються судом, у зв'язку з тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оплати позивачем товару з посиланням на вказану специфікацією та на суму, яка в ній зазначена.
За висновками суду, переплата за товар у розмірі 32002,56 грн, що складає різницю між фактично сплаченою позивачем сумою коштів згідно рахунку відповідача №274 від 15.11.2021 для оплати товару у кількості 64 т на загальну суму 1356802,56 грн та розміром попередньої оплати за товар (вартістю товару), що погоджена сторонами у специфікації №2 від 15.11.2022 до договору (1324800,00 грн) та на яку відповідачем було фактично поставлено товар, є безпідставно набутими відповідачем коштами, з урахуванням наведеного нижче.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Системний аналіз положень ст.ст.11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 Цивільного кодексу України.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
З урахуванням встановлених судом обставин справи щодо ціни товару, погодженої сторонами у специфікації №2 від 15.11.2021, суд вважає, що кошти у розмірі 1324800,00 грн (загальна вартість товару, який підлягав поставці згідно з вказаною специфікацією) перераховані позивачем на виконання своїх зобов'язань з оплати товару відповідно до умов укладеного з відповідачем договору, тобто отримані відповідачем на законній правовій підставі.
З огляду на загальний розмір перерахованих позивачем коштів (1356802,56 грн) та вартістю товару, який мав поставити відповідач згідно з умовами специфікації №2 від 15.11.2021 і який підлягав оплаті позивачем (1324800,00 грн), перевищення оплати за укладеним між сторонами договором становить 32002,56 грн.
Отже, кошти у сумі 32002,56 грн сплачені понад визначену у договорі суму, а тому не можуть вважатися такими, що перераховані на підставі вказаного договору.
Доказів наявності правових підстав набуття відповідачем грошових коштів у сумі 32002,56 грн матеріали справи не містять, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача переплати у розмірі 32002,56 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з урахуванням положень ст.1212 Цивільного кодексу України.
В контексті наведеного вище суд зауважує, що правове обґрунтування позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Зі змісту ст.ст.525, 526, 610, 628, 629 Цивільного кодексу України слідує, що зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Названа стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення саме грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей.
З доданого до позову розрахунку вбачається, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму 24643,08 грн за період з січня по червень місяць 2022 року та 3% річних на суму 3873,59 грн за період з 01.01.2022 по 20.07.2022.
Як уже зазначалося вище, відповідно до підписаної сторонами специфікації №2 від 15.11.2021 до договору відповідач мав поставити позивачеві товар на загальну суму 1324800,00 грн у строк до 31.12.2022 (протягом листопада-грудня 2021 року).
Відповідно до видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар на загальну суму 1324800,00 грн у період з 25.01.2022 по 16.02.2022, а отже, оскільки зобов'язання щодо поставки товару на вказану суму носить майновий, а не грошовий характер, підстави для застосування положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України відсутні.
Натомість нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму безпідставно отриманих відповідачем коштів у розмірі 32002,56 грн є правомірним, з огляду на наступне.
За своєю суттю зобов'язання складається із права вимоги кредитора та обов'язку виконання такої вимоги боржником. Існування одночасно як права вимоги, так і обов'язку виконання такої вимоги становить собою суть зобов'язання.
За змістом ст.ст.524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до встановлених у цій справі обставин, перераховані позивачем на користь відповідача грошові кошти у сумі 32002,56 грн є безпідставно одержаними.
Частиною 1 ст.1212 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно.
Дія ст.625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, здійсненню нарахувань відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов'язання та виникнення у кредитора право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень ст.530 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні підстави обчислення строків (термінів) виконання зобов'язання. В частині другій названої статті передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, 13.07.2022 позивач звернувся до відповідача з листом №181 від 30.06.2018 про повернення переплати за товар на суму 32002,56 грн.
Отже, враховуючи положення ст.530 Цивільного кодексу України, обов'язок з повернення безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 32002,56 грн виникає у відповідача на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту пред'явлення відповідної вимоги позивача, який підтверджений належними та допустимими доказами у справі (13.07.2022 - накладна та опис вкладення відділення зв'язку), тобто прострочення виконання зобов'язань з повернення переплати за товар виникло у відповідача з 21.07.2022, а отже позові вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період, який зазначений позивачем у позовній заяві, задоволенню не підлягають.
До того ж суд відхиляє посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 28.09.2020 у справі №918/631/19, оскільки обставини зазначеної справи та справи, що розглядається не є тотожними.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені на суму 25599,53 грн за період прострочення з 01.01.2022 по 20.07.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За умовами п.6.2 договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від вартості непереданого товару за кожний календарний день прострочення.
Отже, оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем обов'язку з поставки товару у встановлений договором строк, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені (неустойки) є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 20121,53 грн за розрахунком суду, який здійснений з урахуванням умов договору щодо погодженої у специфікації №2 від 15.11.2021 до договору вартості товару та дат видаткових накладних, за якими поставлявся товар. На суму переплати нарахування пені судом не здійснювалося.
Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.7.1, 7.2, 7.5 договору сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним законодавством України відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим договором порядку. Форс-мажорними обставинами у цьому договорі вважаються випадок та/чи непереборна сила. Наявність та строк дії форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промисловою палатою України або іншими уповноваженими органами державної влади.
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що введення воєнного стану є форс-мажорними обставини саме у випадку, що стосується виконання умов договору щодо своєчасної поставки товару, відповідач не надав.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення зустрічних позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра Сістем Трейд" (04214, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 47-А, ідентифікаційний код 42530843) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК Трейд" (04210, місто Київ, пр.Героїв Сталінграда, будинок 24, блок Г, приміщення 61, ідентифікаційний код 42832867) переплату за товар на суму 32002 (тридцять дві тисячі дві) грн 56 коп., 20121 (двадцять тисяч сто двадцять одна) грн 53 коп. пені та судовий збір у розмірі 1501 (одна тисяча п'ятсот одна) грн. 65 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М.Смирнова