ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2022Справа № 910/7957/22
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату акціонерного товариства "Укргазвидобування"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Профімед Груп"
про стягнення 215 828,73 грн.
Представники сторін: не викликались.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату акціонерного товариства "Укргазвидобування" до товариства з обмеженою відповідальністю "Профімед Груп" про стягнення 215 828,73 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №56/11-22 від 15.02.2022 в частині поставки товару.
У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф за прострочення поставки товару в розмірі 215 828,73 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду , та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 15.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №01054 92786051.
28.09.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив, в якому просить суд вирішити справу з урахуванням даного відзиву, клопотання про зменшення пені і штрафу, та зменшити суму стягнення на 90 відсотків.
05.10.2022 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій просить суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача пеню та штраф за прострочення поставки товару в розмірі 215 828,73 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 273,43 грн.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
15.02.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю "Профімед Груп" (постачальник) та акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату акціонерного товариства "Укргазвидобування" (покупець) укладено договір поставки №56/11-22.
Згідно з п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві аксесуари для одягу далі - товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невідємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Найменування/асортимент товару, товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації, яка є додатком № 1 до Договору та є його невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки, який є додатком № 3 до договору та є його невід'ємною частиною (п.1.2 договору).
Ціна цього договору вказується в специфікаціях в гривнях з урахуванням ПДВ (п.3.1 договору).
Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору (п.3.2 договору).
Відповідно до п.5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікаціх та графіку поставки до цього договору.
Згідно з п.1 специфікації загальна вартість товару, що постачається за цією специфікацією складає до: 1 286 560,80 грн. з ПДВ.
Умови поставки товару: склад (станція) вантажоотримувача (склад філії Управління з переробки газу та газового конденсату АТ «Укргазвидобування») (39420, Полтавська обл., Машівський р-н, с. Базилівщина, вул. Польова, 6) (п.2 специфікації).
Пунктом 3 специфікації передбачено, що строк поставки товару: відповідно до графіку поставки товару.
Графіком поставки (додаток №3 від 15.02.2022) сторони передбачили строк поставки, а саме: після підписання договору протягом 60-ти календарних днів, але не пізніше 01.04.2022р.
Як зазначено позивачем, враховуючи те, що договір підписаний сторонами 15.02.2022, відповідач повинен був виконати свої зобов'язання з поставки товару до 19.04.2022р.
Проте, суд зазначає, що оскільки графіком поставки сторони передбачили умову про те, що строк проставки після підписання договору протягом 60-ти календарних днів, але не пізніше 01.04.2022р., тому граничний термін поставки товару є саме: 01.04.2022р.
Відповідно до п.5.2 датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двух дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).
Згідно з п.6.3.1 договору постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
З матеріалів справи вбачається, що частину товару було поставлено з простроченням, що підтверджується видатковими накладними, а саме:
- №5 від 29.06.2022 на суму 583 300,80 грн. (фактично підписано покупцем 15.07.2022),
- №6 від 06.07.2022 на суму 52 680,00 грн.
Крім того, товар на суму 650 580,00 грн. позивачу відповідачем не поставлено, що не заперечується і відповідачем.
Позивачем зазначено, що за видатковою накладною №5 від 15.07.2022 прострочка товару склала 87 днів, за видатковою накладною №6 від 06.07.2022 прострочка поставки товару склала - 95 днів.
Суд зазначає, що фактично позивачем прострочку поставки товару по видатковій накладній №5 від 15.07.2022 пораховано з 19.04.2022, а по видатковій накладній №6 від 06.07.2022 - з 02.04.2022 (тобто коли граничний термін поставки товару є 01.04.2022р.).
Проте, як зазначено судом раніше, оскільки граничний термін поставки товару є 01.04.2022р, то враховуючи дати накладних, а саме: 06.07.2022, 15.07.2022 поставка продукції відбулась з простроченням на 95 та 104 дні відповідно, без врахування дня фактичного виконання зобов'язання (поставки).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 125 769,47 грн. та штраф в розмірі 90 059,26 грн.
Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором.
Згідно з п. 7.9 договору у разі невиконання постачальник взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1% від вартості із врахування ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахування ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.
За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).
Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Чатиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та пені надано сторонам статтею 231 ГК України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім нараховано пеню за період з 19.04.2022 по 15.07.2022 (87 днів) по видатковій накладній №5 від 15.07.2022 на суму 583 300,80 грн., з 19.04.2022 по 06.07.2022 (78 днів) по видатковій накладній №6 від 06.07.2022 на суму 52 680,00 грн. та за період з 19.04.2022 по 05.08.2022 (109 днів) за непоставку товару в розмірі 650 580,40 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суд погоджується з ним та вважає вимоги щодо стягнення пені в розмірі 125 769,47 грн. та штрафу в розмірі 90 059,26 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позов про те, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану, після 24.02.2022 виконання зобов'язань за договором стало неможливим, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно з п.8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Наслідком не повідомлення чи порушення строки повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов'язань.
Пунктом 11.13 договору передбачено, що якщо договором передбачено направлення листів, повідомлень в електронному вигляді на електронні адреси сторін, такі листи, повідомлення вважаються належним чином направленими, якщо вони направлені в електронному вигляді на всі електронні адреси одночасно, вказані в розділі XIV даного договору.
Згідно розділу ХІV договору e-mail Акціонерного товариства "Укргазвидобування" є giv@upggk.poltava.ua.
Всупереч вимог ст. 74 ГПК України доказів направлення відповідачем позивачу повідомлення в електронному вигляді в установлений строк про настання форс-мажорних обставин на вищевказану електронну адресу суду не надано.
До матеріалів справи відповідачем надано тільки лист №31 від 08.06.2022 яким повідомлено позивача про подальше планування здійснення поставки та в якому міститься посилання на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 в якому підтверджено, що вищезазазначені обставини з 24 лютого 2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, в разі неможливості виконання суб'єктом господарської діяльносіт договірних зобов'язань на умовах раніше укладених договорів.
Таким чином, враховуючи несвоєчасне повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин, що позбавляє відповідача права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язання, тому відсутні підстави для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання договірного зобов'язання.
Щодо твердження відповідача про те, що відповідач вже поніс міру відповідальності у значній вартості, а саме оплатив вартсіть банківської гарантії в розмірі 64 328,04 грн., яка була забезпеченням виконання зобов'язань по договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У ч. 2 ст. 20 ГК України визначено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Крім того, встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються також іншими способами, передбаченими законом.
Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського Кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань.
Отже, неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.
Таким чином, можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/7/18 від 21.12.2018.
Водночас, відповідачем подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій в якій просить суд зменшити суму стягнення на 90 відсотків. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що позивач не зазначв ніяких збитків або шкоди у зв'язку із незначним простроченням поставки по договору. Таким чином, незначні порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси. Неналежне виконання зобов'язань зумовлене об'єктивними обставинами, а саме: військовою агресією російської федерації проти України та введенням в України воєнного стану з 24.02.200 (менш ніж через 10 днів після укладення договору). Зобов'язання з поставки товару частково виконано та відповідач вже поніс міру відповідальності у значній вартості, а саме: оплатив вартість банківської гарантії в розмірі 64 328,04 грн. Крім того, підприємство відповідача не має значних прибутків у своїх господарській діяльності. За 2021р. чистий прибуток за звітний період за вирахуванням податку на прибуток склав 22,4 тис.грн. Таким чином, фінансовий стан відповідача свідчитьт про те, що заявлені до стягнення суми штрафних санкцій є більшими майже у 10 разів, ніж рівень прибутку відповідача за цілий рік, та стягнення цих штрафних санкцій матиме ще більш негативні наслідки для господарської діяльності відповідача.
Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України ).
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та невеликий строк його прострочення, скрутне фінансове становищем відповідача, ситуацію в країні, суд дійшов висновку частково задовольнити подану відповідачем заяву в частині зменшення розміру пені і штрафу та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Профімед Груп" на користь акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату акціонерного товариства "Укргазвидобування" пеню в розмірі 62 887,74 грн. та штраф в розмірі 45 029,63 грн. (50% від обґрунтованого розміру пені та штрафу).
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 74, 77, 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Профімед Груп" (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 1, код ЄДРПОУ 39961135) на користь акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату акціонерного товариства «Укргазвидобування» (39240, Полтавська обл., Машівський р-н, село Базилівщина, вулиця Польова, будинок 6, код ЄДРПОУ 25976423) пеню в розмірі 62 884 (шістдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 74 коп., штраф в розмірі 45 029 (сорок п'ять тисяч двадцять дев'ять) грн. 63 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 237 (три тисячі двісті тридцять сім) грн. 43 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Мудрий