вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.11.2022м. ДніпроСправа № 904/3117/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради" (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд Мед" (м. Дніпро);
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дніпропетровської обласної ради (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості зі сплати земельного податку за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019 у розмірі 92 310 грн. 84 коп.
Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд Мед" (далі - відповідач) заборгованість зі сплати земельного податку за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019 у розмірі 92 310 грн. 84 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019 в частині сплати земельного податку, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 92 310 грн. 84 коп.
Також, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2022 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №32425/22 від 29.09.2022).
Враховуючи вказане, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дніпропетровську обласну раду.
Від третьої особи надійшли пояснення щодо позову (вх. суду № 35796/22 від 25.10.2022), в яких вона зазначає таке:
- згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/5435/19 (набрало законної сили 18.02.2021) за позовом Дніпровської міської ради до ТОВ "Норд Мед" Дніпропетровської обласної ради про визнання договору № 332-12/VII-2/27 оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області недійсним та скасування запису судом встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься в матеріалах судової справи, державна реєстрація права власності за позивачем на комплекс будівель та споруд, у тому числі й на будівлю терапевтичного корпусу, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вулиця Батумська, будинок 13, була здійснена 17.07.2019;
- у згаданому рішенні суду зазначено, що 21.03.2019 договір оренди № 332-12/VII-2/27 був укладений правомірно, оскільки об'єкт оренди був переданий зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра відповідно до акта приймання-передачі, після укладення вищевказаного договору оренди було зареєстроване право власності на об'єкт оренди за територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради;
- у рішенні суду також зазначається, що рішення щодо передачі в оренду ТОВ "Норд Мед" нерухомого майна площею 184,2 кв. м, розташованого за адресою: м. Дніпро, вулиця Батумська, будинок 13, було прийнято обласною радою 16.03.2018 за № 332-12/VII, до прийняття рішення від 22.02.2019 № 461-16/VII, яким передбачена передача юридичної особи - Комунальний заклад "Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" та закріпленого за нею на праві оперативного управління майна до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра;
- після прийняття рішення обласної ради про передачу юридичної особи - Комунальний заклад "Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" та закріпленого за нею на праві оперативного управління майна до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, було виконано рішення обласної ради від 16.03.2018 №332-12/VII, оскільки на момент укладення договору оренди об'єкт оренди належав до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області. Судом відмовлено в задоволенні позову Дніпровської міської ради повністю;
- право користування майном у орендаря ґрунтується на договорі оренди. Це право триває весь час дії договору оренди, незважаючи ні на які обставини, у тому числі на зміну власника. Згідно з частиною 1 статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Тобто, договір оренди, укладений Дніпропетровською обласною радою з відповідачем, продовжував діяти після передачі юридичної особи - Комунальний заклад "Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" та закріпленого за нею на праві оперативного управління майна до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронною поштою відповідача є nordmed.llc@gmail.com (а.с.35).
Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта відповідача - nordmed.llc@gmail.com є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
У зв'язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції, про що 23.05.2022 на сайті Судової влади України розміщене відповідне оголошення (https://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/pres-centr/news/1276874/), ухвала суду від 19.09.2022 суду була направлена учасникам справи засобами електронного зв'язку, зокрема:
- позивачу на електронну пошту 6-th_gkb@ukr.net, яку він зазначив у позовній заяві;
- відповідачу на електронну пошту nordmed.llc@gmail.com, яку зазначено у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
- третій особі, на електронну пошту info@oblrada.dp.gov.ua, яка зазначена у позовній заяві та на її офіційному сайті.
Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідки про доставку електронного листа, якими підтверджується, що ухвала суду від 03.10.2022 була доставлена:
- позивачу на електронну пошту 6-th_gkb@ukr.net, яку він зазначив у позовній заяві - 03.10.2022 (а.с.46);
- відповідачу на електронну пошту nordmed.llc@gmail.com, яку зазначено у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 03.10.2022 (а.с.47, 58);
- третій особі, на електронну пошту info@oblrada.dp.gov.ua, яка зазначена у позовній заяві та на її офіційному сайті - 03.10.2022 (а.с.48).
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 03.10.2022 отримав ухвалу суду від 03.10.2022, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача (а.с.47).
Слід також відзначити, що відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
З приводу повідомлення відповідача суд також зазначає таке.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Андрія Фабра, будинок 15, квартира 3-а (а.с.35).
Так, за участю позивача, ухвала суду від 03.10.2022 була надіслана відповідачу на адресу його офіційного місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вулиця Андрія Фабра, будинок 15, квартира 3-а, яка вказана у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у поштовому відправленні №4930020584477).
Оскільки поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 203.10.2022, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду № 4930020584477 на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням, які долучені до матеріалів справи. З вказаних доказів вбачається, що відповідач не забезпечує отримання ухвали суду від 03.10.20221 та з 01.11.2022 - майже один місяць, вказана судова повістка перебуває у відділенні поштового зв'язку за місцем обслуговування відповідача (а.с. 56, 57, 59).
Судом також враховано, що до звернення із позовом до суду, позивач направив відповідачу позовну заяву з додатками у поштовому відправленні АТ "Укрпошта" №4905122708397 (а.с. 40-41), яке відповідачем також не було отримано за своєю юридичною адресою, що вбачається з наявного в матеріалах справи відстеження поштового відправлення за № 4905122708397 на офіційному сайті АТ "Укрпошта" https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html (а.с.60).
Отже, неотримання відповідачем поштової кореспонденції за місцем свого офіційного місцезнаходження носить систематичний характер.
Слід відзначити, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:
- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);
- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).
Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 03.10.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Суд відзначає, що з урахуванням встановленої судом дати отримання ухвали суду від 03.10.2022 відповідачем - 03.10.2022, останнім днем для подачі відзиву на позовну заяву є 18.10.2022.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий строк більше одного місяця господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 24.11.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 02.12.2022, отже у даному випадку судому було надано відповідачу максимально можливий строк для висловлення його правової позиції та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору оренди майна, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, факт передачі майна в оренду, час користування ним орендарем, наявність заборгованості зі сплати земельного податку у заявленому позивачем розмірі.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 21.03.2019 між Дніпропетровською обласною радою (далі - орендодавець, третя особа), Товариством з обмеженою відповідальністю "Норд Мед" (далі - орендар, відповідач) та Комунальним закладом "Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", яке в подальшому змінило своє найменування на Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради" (а.с.24) (далі - балансоутримувач, позивач) укладено договір оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-l2/VII-2/27 (далі - договір, а.с.25-32).
Вказаний договір оренди № 332-12/VII-2/2/7 від 21.03.2019 був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Любимовою І.Ю. 21.03.2019 за реєстровим № 1753, та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до чинного законодавства України 22.03.2019 за № 30838989.
За умовами пункту 1.1. договору з метою ефективного використання комунального майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове користування нерухоме майно за адресою: 49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Батумська, будинок 13, далі - об'єкт оренди, для провадження господарської діяльності з медичної практики.
У пункті 1.2. договору визначено, що договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди.
У пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 21.03.2019 до 21.03.2044 включно.
Згідно з пунктом 2.1. договору об'єктом оренди є: нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 184,2 кв. м, що розташовані на третьому поверсі нежитлової будівлі терапевтичного корпусу (літера Д-5) за адресою: 49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Батумська, будинок 13, яке знаходиться на балансі Комунального закладу "Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня" Дніпропетровської обласної ради".
Відповідно до пункту 2.2. договору вартість об'єкта оренди згідно зі звітом про експертну оцінку нерухомого майна станом на 07.03.2019 становить 1 158 152 грн. 00 коп.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад зазначається в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 2).
Відповідно до пункту 4.1. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Суд відзначає, що передача орендованого майна від орендодавця (третьої особи) орендарю (відповідачу) підтверджується Актом приймання-передачі, підписаним між сторонами, який є додатком № 2 до договору.
Так, 21.03.2019 сторонами був підписаний Акт приймання-передачі в оренду вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 184,2 кв. м, що розташовані на третьому поверсі нежитлової будівлі терапевтичного корпусу (літера Д-5) за адресою: 49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Батумська, будинок 13, яка знаходиться на балансі Комунального закладу "Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" (а.с.33).
Умовами пункту 3.1. договору визначено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством (розмір якої визначається за результатами конкурсу). Орендна палата за годину оренди згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 1), становить 30 грн. 00 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції). Орендна плата розраховується прямо пропорційно часу та займаній площі, які були фактично використані орендарем у поточному місяці.
Як вбачається з матеріалів справи, до договору сторонами було підписано додаток № 1 - Розрахунок орендної плати (а.с.32).
Згідно з пунктом 3.6. договору орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами та балансоутримувачем акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.
Згідно з пунктом 3.10. договору розмір орендної плати залежить від фактично використаного часу орендованих приміщень.
За умовами пункту 3.9. договору вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж і таке інше, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо у формі та порядку, погодженому з балансоутримувачем.
Пунктом 5.2.14. договору передбачений обов'язок орендаря відшкодовувати балансоутримувачу сплату податку на землю в порядку, погодженому з балансоутримувачем.
Позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019 в частині сплати земельного податку, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 92 310 грн. 84 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
Зміст принципу свободи договору розкривається в статті 627 Цивільного кодексу України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб'єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (частина 1 статті 12 Цивільного кодексу України).
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.
При цьому, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як було вказано вище, за умовами пункту 3.9. договору вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж і таке інше, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо у формі та порядку, погодженому з балансоутримувачем.
Пунктом 5.2.14. договору передбачений обов'язок орендаря відшкодовувати балансоутримувачу сплату податку на землю в порядку, погодженому з балансоутримувачем.
Умови укладеного договору оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019 (враховуючи додатки до нього) не містять умов щодо розміру та порядку сплати податку на землю. Також до позовної заяви позивачем не було долучено доказів погодження вказаних умов в інший спосіб. Більше того, в тексті позовної заяви позивачем навіть не було зазначено підставу для сплати земельного податку відповідачем, а також період, за який утворилась заборгованість зі сплати земельного податку в сумі 92 310 грн. 84 коп., також не наведено будь-якого розрахунку вказаної суми. Суд також звертає увагу, що в самому тексті позовної заяви позивач наводить суперечливі доводи, а саме: на аркуші 3 тексту позовної заяви позивач зазначає, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання зі сплати орендних та комунальних платежів; на аркуші 4 тексту позовної заяви, як і в прохальній її частині, позивач зазначає, що заборгованість в сумі 92 310 грн. 84 коп., яку він просить стягнути з відповідача, є заборгованістю зі сплати земельного податку. Аналогічні доводи позивач також зазначив у письмових поясненнях до позовної заяви (а.с.37-38)
Враховуючи вказане, позивачем не доведено правомірність підстав для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати земельного податку в сумі 92 310 грн. 84 коп.
З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог щодо стягнення заборгованості зі сплати земельного податку за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019, у розмірі 92 310 грн. 84 коп.
Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача щодо стягнення заборгованості зі сплати земельного податку за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019 у розмірі 92 310 грн. 84 коп. є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп. покладаються на позивача.
Керуючись статтями 4, 13, 14, 20, 41, 42, 73-74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд Мед" про стягнення заборгованості зі сплати земельного податку за договором оренди нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області № 332-12/VII-2/27 від 21.03.2019 у розмірі 92 310 грн. 84 коп. - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати покласти на позивача - Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради".
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 24.11.2022.
Суддя Ю.В. Фещенко