ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 листопада 2022 року м. Київ №640/17620/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у спрощеному проваджені без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві проводити нарахування та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, виходячи з розміру 77% від грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01 квітня 2019 року, довічно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ, якому призначена пенсія за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вважає, що законодавством йому гарантовано право на перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення осіб, які мають право на пенсію за вказаним Законом, проте відповідачем такий перерахунок був здійснений з порушенням.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, в той же час надав належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 2002 року призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» і останній перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії позивачу пенсія призначена у розмірі 77% від основного розміру грошового забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №640/25397/21 року було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи із розміру 77% від грошового забезпечення в сумі 26683,25 грн, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням всіх основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: посадового окладу - 7610,00 грн; окладу за військовим званням - 1480,00 грн; надбавки за вислугу років 50% - 4545,00 грн; надбавки за особливості проходження служби 65% - 8862,75 грн; надбавки за службу в умовах режимних обмежень 20% - 1522,00 грн; премії 35% - 2663,50 грн, відповідно до довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29 березня 2021 року №>ВСЗ/566, починаючи з 01 квітня 2019 року.
Проте, під час здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві зменшено основний розмір пенсії з 77% до 70% та застосувано обмеження максимальним розміром.
12 вересня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, у якій просив проводити виплату йому пенсії без обмеження її 10 прожитковими мінімумами та у розмірі 77% відсотків від основного розміру пенсії.
Листом від 28 вересня 2022 року відповідач відмовив позивачу у здійсненні такого перерахунку пенсії.
Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують права та законні інтереси, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 при призначенні пенсії остання обчислена в розмірі 77% грошового забезпечення.
В подальшому у статтю 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII вносились зміни Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, внаслідок яких максимальний розмір пенсії при її призначенні змінено з 01 травня 2014 року до 70%.
Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії здійснювалась вже після призначення позивачу пенсії.
Між тим суд вважає за необхідне зазначити, що підстави та порядок перерахунку раніше призначених пенсій регулює стаття 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII, положення якої щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII змін не зазнавали.
Крім того, внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII зміни до статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії військовослужбовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Наведене в сукупності свідчить про те, що оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 і згодом 70 процентів грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 686/12623/17 (провадження №К/9901/849/17).
Також суд вважає за необхідне зазначити, що частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміна максимального відсоткового розміру пенсії, що відбулася у частині другій статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної йому пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку.
Всупереч наведеному, при здійсненні перерахунку пенсії позивача, відповідач безпідставно керувався положеннями Постанови № 103 та застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунку.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-420а13.
Більше того, судовим рішенням від 27 жовтня 2021 року вже було визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 77 % до 70 % від сум грошового забезпечення та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 77% грошового забезпечення та без обмеження максимальним розміром, що пенсійним органом не зроблено.
За таких підстав суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії з 77% на 70% від сум грошового забезпечення на підставі Постанови №103 та застосування обмеження максимальним розміром.
З урахуванням наведених вище положень чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 77% грошового забезпечення як позивачу встановлено при виході на пенсію.
Стосовно позовних вимог в частині здійснення перерахунку без обмеження максимальним розміром, суд виходить з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно із частиною другою Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому, суд звертає увагу, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII визнано неконституційними в цілому.
Разом з тим, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
За наведених обставин, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що з 20 грудня 2016 року у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що з 20 грудня 2016 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Таким чином, внесені Законом №1774-VIII зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження максимального розміру пенсії.
Зазначений висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 16 січня 2019 року у справі 638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у обмеженні максимального розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії, з дати проведення перерахунку та бездіяльністю у нездійсненні перерахунку та виплати належної позивачу пенсії без обмеження її максимального розміру з дати проведення перерахунку позивачу пенсії.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними таких дій та бездіяльності відповідача є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак підлягають до задоволення.
Враховуючи той факт, що перерахунок пенсії з 01 квітня 2019 року позивачу був проведений у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством з вини відповідача, суд доходить висновку, що перерахунок пенсії позивачу з урахуванням 77% від сум грошового забезпечення слід провести саме з 01 квітня 2019 року, тобто, з дня проведення такого перерахунку, з урахуванням грошового забезпечення, визначеного у довідці Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29 березня 2021 року №ВСЗ/566 без обмеження максимальним розміром.
Також суд зазначає, що 04 лютого 2019 року Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 240/5401/18, в якому Верховний Суд вказав ознаки типових справ, зокрема, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII при здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 704 відповідно до статті 63 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103.
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII
б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач;
в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 1 січня 2018 року на підставі Постанови КМУ №103 у зв'язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови КМУ №704.
Враховуючи обставини даної адміністративної справи та не визнаючи її типовою, судом, при ухваленні рішення, враховуються правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 240/5401/18.
За таких підстав суд вважає, що позивачем доведені та підтверджується матеріалами справи протиправні дії відповідача в частині зменшення розміру пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром при здійсненні перерахунку пенсії з 01 квітня 2019 року та необхідності зобов'язання вчинити такі дії з урахуванням проведених виплат, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В той же час, стосовно позовних вимог, викладених таким чином як «проводити» нарахування та «виплачувати» «довічно» суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки пенсія відповідно до Закону №2262-ХІІ призначена позивачу довічно, а Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вже зобов'язано провести перерахунок та виплату, що за своєю суттю усуває допущене відповідачем порушення прав позивача та відновлює останні. Більше того, словосполучення «виплачувати», «проводити» передбачає здійснення певних дій на майбутнє, в той час як суд захищає порушене право на час звернення позивача до суду, а не те, яке може бути порушене у майбутньому.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджуються протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість проведення перерахунку пенсії з 01 квітня 2019 року в неналежному розмірі та її виплати з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Судові витрати відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням 77% основного розміру пенсії, визначеного у довідці Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29 березня 2021 року №ВСЗ/566.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, виходячи з розміру 77% від грошового забезпечення, визначеного у довідці Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29 березня 2021 року №ВСЗ/566, без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01 квітня 2019 року.
4. В решті позовних вимог відмовити..
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко