ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 листопада 2022 року м. Київ № 640/16638/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проКиївського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахуванню та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком, встановленого станом на 05 травня 2021 року, з урахуванням раніше виплаченої суми.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він має статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, відповідно, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком згідно з частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII. Позивач вказав на те, що рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що на час виплати разової грошової допомоги діяла редакція стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII. Тому, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/16638/21 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 12.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив про те, що розмір щорічних виплат до 5 травня встановлено, виходячи з видатків, предбачених на ці цілі законом про держбюджет на відповідний рік, як це і передбачено Конституцією України, Бюджетним кодексом України, а також статтею 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якій визначено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Відповідач зауважив, що жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Центру встановлювати розміри щорічної грошової допомоги до 5 травня. Крім того, відповідачем наголошено на тому, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, були чинними нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня (а саме Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Закон України "Про державний бюджет на 2021 рік").
Позивачем 30.07.2021 до суду подано відповідь на відзив, відповідно до якої він вважає, що відповідач зобов'язаний був виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, оскільки у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3398/18) норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветераній війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення від 27.02.2019 серії НОМЕР_1 , та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Позивач звернувся до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат з заявою від ( вх. від 25.05.2021 №051/044/457-02) щодо виплати допомоги до 05 травня у повному розмірі, як це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020.
Листом від травня 2021 року №051/044/457-02 Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат повідомив позивача про те, що виплати здійснені з урахуванням норм чинного законодавства у повному обсязі.
Не погоджуючись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги до 5 травня, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998 статтю 13 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент отримання позивачем спірної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік діяла редакція статті 13 Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998, яка передбачала допомогу до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначена норма діяла з 01.01.2015.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина перша статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Так, в силу вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» мінімальна пенсія з 01.01.2021 складає 1769,00 грн., а тому щорічна разова допомога до 5 травня у 2021 році позивачу мала бути виплачена в розмірі 14152,00 грн.
Натомість, судом встановлено, що позивач отримав зазначену соціальну виплату в розмірі 3906,00 грн., що підтверджується листом Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 05.07.2021 №02/1395-04, долученого до відзиву на позовну заяву.
При цьому, відповідачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості такого розміру виплаченої позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня.
Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою затверджено «Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань», як акт, який регулює розмір одноразової грошової допомоги до 5 травня, судом не приймаються до уваги, оскільки станом на момент розгляду справи нормами чинного законодавства не встановлено, що Кабінет Міністрів України має визначати інші розміри виплати грошової допомоги, тобто положення норми частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діє в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV, яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом враховані правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в рішенні від 29.09.2020, які залишені без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20 (№ Пз/9901/14/20) за позовом фізичної особи до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 3, 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи вищевикладене, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Позивач є звільненим від сплати судового збору, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 від 27.02.2019. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.
З приводу заявленого клопотання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд бере до уваги наступне.
Так, з урахуванням поданої до суду відповіді на відзив, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача в поряку розподілу судових витрат у справі на професійну правничу допомогу 7700,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, у якій таку допомогу надано.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2018 по справі №821/1594/17.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.
На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії таких документів:
- договір про надання правової допомоги від 01.04.2021 №17;
- кошторис від 01.04.2021;
- акти надання послуг від 09.06.2021 №86 на суму 4900,00 грн. від 28.07.2021 №160;
- квитанція від 10.06.2021 №ПН172 на суму 4900,00 грн.;
З аналізу зазначених документів вбачається, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який узгоджений між позивачем та його представником, становить 7700,00 грн.
Визначаючи розмір відшкодування коштів направничу допомогу у справі №640/13776/21, суд враховує складність справи та наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Суд вважає, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги (7700,00 грн.) про фактично надані послуги адвокатом у справі №640/16638/21 є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Суд наголошує, що ставки за надання послуг з правничої допомоги не є відсотковою ставкою від суми позову та не залежать від обсягів виконаної роботи або витраченого часу на надання послуг.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що співмірним розміром витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є 1000 грн., які і належить, враховуючи приписи частин третьої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги при розгляді даної адміністративної справи в суді на користь позивача підлягають стягненню частково.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
3. Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленого станом на 5 травня 2021 року, з урахуванням раніше виплаченої суми.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень) з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.