ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 листопада 2022 року м. Київ № 640/25151/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомГромадянина Польщі ОСОБА_1
доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Польщі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598 Адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) про визнання протиправною бездіяльності Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо невиконання вимог ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що полягає у бездіяльності при прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Польщі ОСОБА_1 та зобов'язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Польщі ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на протиправну бездіяльність відповідача щодо прийняття заяви громадянина Польщі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що заява громадянина Польщі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була прийнята, що підтверджується довідкою про звернення за захистом від 05.10.2021 №013725, а відтак спір є неактуальним, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Громадянин Польщі ОСОБА_1 маючи побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження і систематичного порушення прав людини перебуває в Україні.
08.06.2021 позивач звернувся до уповноважених осіб ДУ «Київський слідчий ізолятор» з проханням направити до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказана заява була направлена до територіального підрозділу міграційної служби супровідним листом від 10.06.2021.
Відповідач листом від 24.06.2021 інформував позивача про не вживання відповідних заходів через відсутність фотокарток доданих до його заяви.
Представник позивача 07.07.2021 надіслав фотокартки на адресу відповідача, проте станом на 02.09.2021 заява громадянина Польщі ОСОБА_1 прийнята не була.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і надалі Закон №3671-VI у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, «біженець» - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, «особа, яка потребує додаткового захисту», - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У силу п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, «додатковий захист» - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Приписами ч. 7 ст. 7 Закону №3671-VI визначено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
З наданих відповідачем документів вбачається наступне.
05.10.2021 ОСОБА_2 звернувся з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та анкетою особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також 05.10.2021 було оформлено реєстраційний листок на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно протоколу від 05.10.2021 позивача ознайомлено з порядком прийняття рішення за його заявою, правами і обов'язками.
Позивач 05.12.2021 отримав запрошення на розгляд питання про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту та отримав довідку про звернення за захистом в Україні №013725.
Отже, вказане свідчить про вчинення дій Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття та розгляду заяви громадянина Польщі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи з наведеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними належними та достатніми доказами, у зв'язку з чим не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи результати розгляду справи, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову громадянина Польщі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа