11 листопада 2022 року Справа № 280/4932/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участі секретаря судового засідання Демченко А.Е. та сторін
від позивача: не прибув,
від відповідача 1: ОСОБА_1 ,
від відповідача 2: не прибув,
від третьої особи: не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_2
до - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
до - Державної судової адміністрації України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби у Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
18 серпня 2022 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області - (відповідач - 1), до Державної судової адміністрації України (відповідач - 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо виплати судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки) із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, з утриманням з цих сум, передбачених законом податків та обов'язкових платежів, при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки);
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішення суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_2 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 обраний на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). У зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), яким встановлено обмеження нарахування суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, на період дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби, у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за виключенням днів відпустки) позивач отримував суддівську винагороду в обмеженому розмірі, що суперечить положенням статті 130 Конституції України та нормам Закону № 1402-VIII. Вважає, що у спірних правовідносинах норми Конституції України підлягають застосуванню як норми прямої дії, а тому виплата суддівської винагороди у заниженому розмірі є протиправною. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
29 серпня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29 вересня 2022 року об 11 год 00 хв, з одночасним витребуванням у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області довідки про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року та інформацію про те, який розмір суддівської винагороди мав би бути виплачений ОСОБА_2 за зазначений період із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
12 вересня 2022 року за вх. № 35606 від представника Державної судової адміністрації України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача-2 зазначає наступне. Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до Закону Про Державний бюджет України, у межах річної суми видатків, визначених на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Наголошує, що Державна судова адміністрація України здійснює свої функції тільки в межах бюджетних асигнувань, жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювало заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. З наведених підстав, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та розглядати справу без участі відповідача-2.
14 вересня 2022 року за вх. № 35826 до суду надійшли пояснення третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору, на стороні відповідача, в якому звертає увагу на таке. Головне управління Державної казначейської служби у Запорізькій області є територіальним органом Державної казначейської служби України, основним завданням якого є саме реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та не є розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, як зазначено у позовній заяві. З огляду на вищевикладене, та на посилання позивача на положення частини 1 статті 148 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", вважає помилковим залучення у справі Головного управління Державної казначейської служби у Запорізькій області. Просить розглядати справу за відсутності представника третьої сторони.
Заперечення відповідача - 1 проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 19 вересня 2022 року за вх. № 36307. З позиції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, територіальні управління Державної судової адміністрації України здійснюють функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів, а тому на них розповсюджується дія бюджетного законодавства. З набранням чинності положеннями Закону № 553-IX суддівська винагорода була обмежена максимальним розміром 47 230 грн на місяць, а тому відповідач - 1, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень у спірному періоді. Звертає увагу, що суддівська винагорода позивача виплачувалась з обмеженнями не по 28.08.2020, а до 27.08.2020 включно, оскільки з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) з 28.08.2020 сума обмеження була відновлена та виплачена позивачу. Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, з посиланням на постанови Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 560/6212/20, від 29.07.2021 у справі № 340/1727/20, від 28.07.2021 у справі № 340/1901/20, від 28.07.2021 у справі № 160/6740/20, правовідносини у яких є подібними, дійшов висновку про те, що судові рішення на користь суддів виконуються за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" шляхом безспірного списання ДКС України коштів з вказаної бюджетної програми. З огляду на обставини, на яких наголошено у відзиві, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
19 вересня 2022 року за вх. № 36305 від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до суду надана довідка про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ).
Ухвалою суду від 29 вересня 2022 року закрито підготовче провадження у справі № 280/4932/22 та призначено справу до судового розгляду на 12 жовтня 2022 року о 14 год 00 хв.
Відповідно до наказу Запорізького окружного адміністративного суду № 36 від 10 жовтня 2022 року "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану" у зв'язку із загрозою життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, керуючись статтею 24 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", рішенням Ради суддів України № 9 від 24 лютого 2022 року, враховуючи положення Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 (із змінами), судом, зокрема, знято з розгляду справи, призначені у період з 11 жовтня 2022 року по 14 жовтня 2022 року.
18 жовтня 2022 року ухвалою суду відкладено підготовче засідання в адміністративній справі № 280/4932/22 на 03 листопада 2022 року об 11 год 00 хв.
03 листопада 2022 року підготовче засідання не відбулось у зв'язку з відсутністю електроенергії у приміщенні Запорізького окружного адміністративного суду, з причин погодинних віялових відключень електроенергії.
03 листопада 2022 року ухвалою суду підготовче засідання у адміністративній справі № 280/4932/22 призначено на 11 листопада 2022 року о 14 год 00 хв.
11 листопада 2022 року у відкритому судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" від 13 листопада 2008 року №1037/2008, ОСОБА_2 строком на 5 років призначено на посаду судді у місцевих загальних судах.
Наказом Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2008 року № 328, ОСОБА_2 визнано таким, що приступив до виконання своїх обов'язків.
Постановою Верховною Ради України "Про обрання суддів" № 620-VII від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 обрано на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області безстроково.
Згідно з Наказом Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області № 132 від 08 листопада 2013 року ОСОБА_2 вважати обраним на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області безстроково.
Довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області від 05 вересня 2022 року № 08-02/593 підтверджено суму обмеження суддівської винагороди у розмірі 142 827 грн 31 коп за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон України № 1402-VIII) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Статтею 135 Закону України № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
За частиною 2 тієї ж статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 тієї ж статті 135 Закону № 1402-VIII визначено базовий розмір посадових окладів суддів різних інстанцій.
Відповідно до частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Частиною 5 статті 135 Закону № 1402-VIII установлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року, внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29, відповідно до частини першої якої, встановлено установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди.
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" набрав чинності 18 квітня 2020 року і, як вбачається з матеріалів справи, саме з цієї дати відповідач здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу з обмеженням 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наведені вище положення частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294 - зі змінами.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Тобто, Конституційний Суд України по суті встановив порядок виконання цього рішення Суду.
Водночас, суд зауважує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати до "правовідносин" стосовно суддівської винагороди інші нормативно-правові акти.
Наведені номи Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.
Враховуючи те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав в постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, в якому зазначив, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено його статтею 29 не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів Верховного Суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема його статті 135, що спирається передусім на положення частини другої статті 130 Конституції України і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік") має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Суд звертає увагу, що гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання.
Так, Конституційний Суд України зазначав: "однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів" (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99); "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002); "особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя" (абзац дев'ятий пункту 7 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005); "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013); "конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016).
Крім того, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною.
Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
У Рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також ЄСПЛ, Суд) від 26 квітня 2006 року "Зубко та інші проти України" (заяви №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) зазначено, що, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (пункт 68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (пункт 69).
Пункт 42 вказаного Рішення також містить витяг з Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", у пункті 29 якого зазначено, що статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, ЄСПЛ, у вказаній справі не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету, і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме розміру суддівської винагороди, має бути застосована.
Отже, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та, як наслідок, наявність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
Отже, невиплачена суддівська винагорода позивача внаслідок дії обмеження має бути компенсована ТУ ДСА в м. Києві відповідними виплатами, при цьому сама сума обмеження суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідачем не заперечується, та підтверджується наявною у справі довідкою ТУ ДСА в м. Києві.
Щодо суб'єктного складу учасників справи, суд враховує те, що відповідно до частини першої статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь.
Отже, Держана судова адміністрація України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області.
Так, відповідно до абзацу третього частини третьої статті 10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Згідно абзацу сьомого пункту 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року № 1407 (далі по тексту - Порядок № 1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.
Відповідно до Порядку № 1407 розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.
Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що немає власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь Державної судової адміністрації України здійснює безпосередньо Державна судова адміністрація України, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що склад учасників справи визначений правильно - відповідно до виконуваних функцій.
Отже, враховуючи всі обставини встановлені під час розгляду даної справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Мелітопольському міськрайонному суду Запорізької області ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та з метою належного правового захисту порушених прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплатити суддівської винагороди судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у повному обсязі (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмежень встановлених статтею 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, з урахуванням надбавки за вислугу років та виплати недоотриманої частини.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь позивача виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням обмежень виплати суддівської винагороди.
Суд, стосовно питання, викладеного у позовній заяві, щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом подання до Запорізького окружного адміністративного суду звіту про виконання судового рішення Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області після набранням ним законної сили, вказує наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
При цьому, суд вважає, що позивачем не наведено обґрунтованих причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може умисно ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
Згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 пункту 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 26316700), до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо виплати судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки) із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_2 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, з утриманням з цих сум, передбачених законом податків та обов'язкових платежів, при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки).
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішення суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_2 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлене у повному обсязі та підписане суддею 21 листопада 2022 року.
Суддя Р.В. Сацький