Справа № 607/18829/19Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/843/22 Суддя - доповідач - Храпак Н.М.
Категорія - 304090000
23 листопада 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Костів О. З., Парандюк Т. С.,
за участю секретаря - Іванюта О.М.
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу №607/18829/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року, ухваленого суддею Ромазаном В.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 25 липня 2007 року, -
у серпні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” звернулося в суд із позовом, який був збільшений під час розгляду справи, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №б/н від 25 липня 2007 року в розмірі 75 718 (сімдесят п'ять тисяч сімсот вісімнадцять) гривень 79 копійок, яка складається з: 56 112 (п'ятдесят шість тисяч сто дванадцять) гривень 03 копійки - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 56 112 (п'ятдесят шість тисяч сто дванадцять) гривень 03 копійки - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 19 606 (дев'ятнадцять тисяч шістсот шість) гривень 76 копійок - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; а також понесені судові витрати (том 1, а.с. 1-4, 205).
В обґрунтування позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” зазначило, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ “Приватбанк” з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 25 липня 2007 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, ОСОБА_1 не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та відсотків, чим порушує взяті на себе зобов'язання.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року позов Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 25 липня 2007 року - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором №б/н від 25 липня 2007 року в розмірі 56 112 (п'ятдесят шість тисяч сто дванадцять) гривень 03 копійки, а також 1 682 (одну тисячу шістсот вісімдесят дві) гривні 20 копійок судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із позовом в суд.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (том 1, а.с. 233-239).
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року у справі №607/18829/19 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування кредитом і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін, а також стягнути з відповідача судові витрати, посилаючись на те, що в цій частині судом порушені норми матеріального і процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи і ухвалені необґрунтовані, незаконні рішення суду (том 2, а.с. 4-10).
В обґрунтування апеляційної скарги АТ КБ “ПриватБанк” зазначило, що відповідач не заперечував факт отримання кредитних коштів та їх користування, більше того, матеріали справи містять достатні докази. Звертають увагу на те, що при ухваленні рішення судом не досліджені матеріали справи, оскільки в заяві від 25 липня 2007 року зазначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом - 36% річних, але суд першої інстанції нехтуючи зазначеною обставиною, в оскаржуваному рішенні вказує, що в заяві не зазначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому, вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Крім того, по даній справі між сторонами погоджено розмір відсоткової ставки за користування кредитом в заяві від 25 липня 2007 року, яка особисто підписана ОСОБА_1 . Тобто, сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто згоду щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом. Тому, якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок. Оскільки, судом першої інстанції цього не було зроблено, вважають, що суд ухилився від своїх обов'язків, зокрема, від здійснення правосуддя. Крім того, в заяві від 25 лютого 2009 року зазначено базову процентну ставку в розмірі 30% річних, а тому, дана істотна умова узгоджена сторонами. Із виписки по кредитному рахунку вбачається, що остання активно користувалася кредитним лімітом, що також підтверджує факт обізнаності відповідача з умовами договору.
ОСОБА_1 своїм правом на відзив не скористалася.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року переглядається лише в частині, в якій оскаржене, тобто в частині відмови в позові про стягнення заборгованості процентів за користування кредитом.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 25 липня 2007 року між ПАТ КБ “ПриватБанк”, правонаступником якого є АТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №б/н, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (том 1, а.с. 14).
У заяві зазначено, що відповідач отримала платіжну картку кредитка “Універсальна”, а також згідна із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг; вона ознайомилася та згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 50 000,00 гривень, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (том 1, а.с. 102).
Згідно Довідки АТ КБ “Приватбанк”, ОСОБА_2 було надано 4 кредитні картки: № НОМЕР_1 (термін дії до 07/15); № НОМЕР_2 (термін дії до 02/18); № НОМЕР_3 (термін дії до 04/18); № НОМЕР_4 (термін дії до 03/21) (том 1, а.с. 101).
До кредитного договору позивач додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджені за №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, які відповідачем не підписані (том 1, а.с. 15-48, 161-171, 187-196).
Як вбачається із Виписки по рахунку ОСОБА_2 , остання активно користувалася даною кредитною карткою (том 1, а.с. 94-100, 155-160).
Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість відповідача ОСОБА_2 станом на 05 травня 2021 року становить 75 718,79 гривень, з яких: 56 112,03 гривень - заборгованість за тілом кредиту (в т.ч.: 0,00 гривень - заборгованість за поточним тілом кредиту; 56 112,03 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за простроченими відсотками; 19 606,76 гривень - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 гривень - заборгованість по пені; 0,00 гривень - заборгованість по комісії (том 1, а.с. 5-13, 206-217).
Відмовляючи в позові в частині стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 в розмірі 19 606,76 гривень, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.07.2007 р., посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms як невід'ємну частину спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Суд також вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://privatbank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим банком у період - з часу виникнення спірних правовідносин (25.07.2007 року) до моменту звернення в суд із вказаним позовом (08.08.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Колегія суддів, з даним висновком суду першої інстанції погоджується, оскільки судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, виходячи з такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ “ПриватБанк”).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими процентами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи заявника, що банком на підтвердження заборгованості по відсотках надано розрахунок, в тому числі і процентів за користування кредитом, а якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, тоді повинен здійснити і свій розрахунок з огляду на таке.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З доданих банком виписки з рахунку та розрахунку заборгованості встановлено, що при нарахуванні заборгованості за кредитним договором до графи розміру відсотків та процентна ставка з 01 вересня 2016 року становить 3,5% (а.с. 213-216), яка не була передбачена умовами підписаної позивачем заяви приєднання до умов та правил.
Як вбачається із заяви-анкети від 25 липня 2007 року, підписаною відповідачем, що базова відсоткова ставка становить 36% в рік, тобто 3% на місяць. Проте, позивач не обґрунтував, чому у розрахунку заборгованості була використана поточна процента ставка саме у розмірі 3,5%.
Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у стягненні заборгованості по відсотках.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 05 жовтня 2022 року було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року слід поновити.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.
Керуючись ст.ст.35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Поновити дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 листопада 2022 року.
Головуючий
Судді