Дата документу 23.11.2022 Справа № 331/2912/22
23 листопада 2022 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 331/2912/22
Провадження № 22-ц/807/2100/22
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Світлицької В.М. від 28 вересня 2022 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
У позові зазначала, що в період шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 та житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Посилаючись на відсутність згоди між сторонами про добровільний поділ вказаного майна, що є спільною сумісною власністю, ОСОБА_1 просила визнати за нею в порядку поділу майна, право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири та 1/2 частину будинку.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2022 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона подана без дотримання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
26 вересня 2022 року ОСОБА_1 було подано до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2022 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що передумовою для повернення позовної заяви позивачу було прийняття 06 вересня 2022 року судом першої інстанції ухвали про залишення позовної заяви без руху.
В свою чергу позивач, подала відповідну заяву про усунення недоліків, отже обґрунтовано вважала усунутими усі недоліки позову. За змістом наданої заяви, ОСОБА_1 відповіла на вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, посилалась на відповідну судову практику, долучила необхідні документи та обґрунтувала, як визначення нею ціни позову так і розміру сплаченого судового збору.
Вказала, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не конкретизував, які саме недоліки позовної заяви не були усунуті, фактично постановив немотивовану ухвалу, що не відповідає стандартам законного рішення та прийнята без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19.
Скаржник просить ухвалу «про повернення позовної заяви» - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відтак, ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ч. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто в строки, визначені судом, недоліки позовної заяви.
Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч. ч. 1,3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Тобто, підставою для залишення без руху позовної заяви на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі є виключно недотримання позивачем вимог ст. ст. 175,177 ЦПК України.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у ст. 175 ЦПК України, а положеннями ст. 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 та ст. 177 ЦПК України, та містить наступні недоліки:
- визначаючи ціну позову, ОСОБА_1 повинна була виходити із повної вартості майна, про поділ якого заявляла вимоги, а не із половини його вартості на яку вона претендувала. Отже, ціна позову у цій справі складає 85 6790 грн., що підтверджено довідками про вартість майна, а ОСОБА_1 за подання позовної заяви повинна сплатити 1% від ціни позову, тобто 8567,90 грн. судового збору.
- квитанція ПН 624077 від 15.02.2022 про сплату судового збору на суму 4 284 грн., долучена позивачем до позовної заяви, не може бути прийнята судом, оскільки підтверджує оплату судового збору в іншій справі № 331/857/22.
- у матеріалах справи відсутні копія коду позивача, копії свідоцтва про одруження та рішення про розірвання шлюбу.
Посилаючись на положення ст. 69 СК України, суд вказав, що в цій категорії справ законом визначено спеціальний досудовий порядок вирішення спорів, а позивач не надав доказів неможливості вирішення спору у позасудовому порядку.
26 вересня 2022 року на виконання вимог ухвали суду від 06 вересня 2022 року, позивачем ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надано заяву про усунення недоліків.
За змістом вказаної заяви позивач зазначала, що можливість досудового врегулювання спору є її правом, а не обов'язком і пославшись на рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002, зазначала, що неприйняття позовної заяви з мотивів можливості позасудового врегулювання спору - порушує її право на судовий захист.
До того ж, позивач акцентувала увагу суду, що її вимоги стосуються лише 1/2 частини нерухомого майна, тому підлягає сплаті судовий збір, виходячи з половини вартості майна та має дорівнювати 4284 грн. При цьому вимоги суду щодо сплати судового збору у розмірі 8567,90 грн. суперечать положенням Закону України «Про судовий збір».
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 901/144/20 позивач вказала, що надана нею квитанція про сплату судового збору на суму 4284 грн. має бути врахована судом, оскільки така сума надійшла до спеціального фонду державного бюджету.
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до положень ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи;
2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і норми закону, якими він керувався. У цій частині ухвали слід наводити встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при її постановленні.
Однак, оскаржувана ухвала наведеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки не містить вказівки, які саме недоліки позовної заяви на думку суду не були усунуті ОСОБА_1 після подання нею заяви про усунення недоліків, а також відсутня правова оцінка доводів, наведених позивачем у вищезазначеній заяві.
Так, відповідно до положень ст. 69 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
З наведеного вбачається, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, яке належить їм праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, шляхом укладення відповідного договору. При цьому положення ст. 69 СК України не встановлюють обов'язку укладення такого договору та не визначають певного обов'язкового досудового порядку врегулювання спору у справах, щодо поділу майна набутого у шлюбі.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 зазначив, що можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Надаючи висновок щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), Конституційний Суд України у пункті 3.2.1. висновку у справі № 1-15/2016 від 20 січня 2016 року, зазначав, що закріплення в Конституції України положення щодо можливого визначення в законі обов'язкового досудового порядку врегулювання спору є додатковим засобом правового захисту особи, який не позбавляє її можливості надалі звернутися до суду.
Отже, приймаючи до уваги відсутність у законі вказівки на обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору у справах про поділ майна подружжя та неприпустимості обмеження права особи на судовий захист з мотивів можливості позасудового врегулювання спору, колегія суддів вважає зазначення судом першої інстанції як недолік позовної заяви ненадання ОСОБА_1 доказів неможливості вирішити даний спір у позасудовому порядку, є неприйнятним.
За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК України, якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Визначаючи розмір судового збору, що має бути сплачений позивачем у сумі 8567,90 грн., тобто 1% від усієї вартості нерухомого майна, про поділ якого заявлено вимоги, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач просила визнати за нею право власності не на все майно (100 %), а лише на 1/2 його частину, тому і ціна позову в позовній заяві нею визначена в розмірі 428 395,00 грн. (1/2 від 856790 грн.)
Підпунктом першим пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, що подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Беручи до уваги положення п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у цій справі підлягав до сплати судовий збір в розмірі 4284,00 грн.
В той же час, колегія суддів не приймає посилання скаржника на положення пункту 3 частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», які регулюють оплату судового збору за подання позовної вимоги про поділ майна при розірванні шлюбу і обмежують максимальний розмір судового збору 3 розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пункт 3 частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» застосовується у випадках одночасного пред'явлення вимог про розірвання шлюбу та поділу майна подружжя, тоді як у вказаному позові предметом розгляду справи є лише поділ майна подружжя, вимоги про розірвання шлюбу позивачем не заявлялись.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем до позовної заяви було долучено квитанцію № ПН 624077 від 15 лютого 2022 року про оплату ОСОБА_1 судового збору на суму 4284,00 грн.
Відповідно до довідки Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с. 23) вказана квитанція була подана ОСОБА_1 повторно та вже була приєднана до справи № 331/857/22 провадження № 2/331/1117/2022.
За змістом ч.3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень розміщеної за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/105951426, ухвалою від 30 серпня 2022 року у справі № 331/857/22 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було повернуто позивачу до відкриття провадження у справі.
Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила у разі повернення заяви або скарги.
Оскільки ЦПК України чи Закон України «Про судовий збір» не передбачають можливості при поданні нових позовів, ураховувати квитанції про сплату судового збору за аналогічні заяви, що вже подавались до суду, а після повернення позовної заяви у справі № 331/857/22 ОСОБА_1 отримала право на повернення суми судового збору, сплаченого у вказаній справі, квитанція № ПН 624077 від 15.02.2022 про сплату судового збору на суму 4284,00 грн. приєднана до справи № 331/857/22, правомірно не була прийнята судом першої інстанції, в якості доказу оплати судового збору у цій справі.
В обґрунтування апеляційної скарги в частині мотивів незгоди скаржника з відмовою суду першої інстанції у прийнятті квитанції № ПН 624077 від 15 лютого 2022 року, ОСОБА_1 посилалась на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/144/20 від 30 вересня 2020 року.
Колегія суддів не може погодитись із такими доводами скаржника, оскільки у справі № 9901/144/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що помилковим є висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття, як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви, платіжного доручення лише у зв'язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача.
Отже, обставини у цій справі та справи, на яку посилається скаржник, не є тотожними, мають різне правове регулювання та не можуть свідчити на користь доводів скаржника.
Слід зазначити, що встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Зокрема, у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п.1 ст.6 Конвенції.
Ураховуючи неправильне визначення судом першої інстанції розміру судового збору, що підлягає сплаті позивачем за подання позовної заяви та необґрунтовану вимогу щодо надання доказів неможливості вирішення спору у позасудовому порядку, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 12 ЦПК України не сприяв позивачеві у реалізації ним своїх прав, не продовжив строк на усунення недоліків позову та дійшов передчасного висновку про необхідності повернення позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
З мотивів, викладених в мотивувальній частині постанови, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2022 року про повернення позовної заяви в цій справі - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постанову складено 23 листопада 2022 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова