Дата документу 09.11.2022 Справа № 335/3264/21
Єдиний унікальний № 335/3264/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/577/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
9 листопада 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 5 листопада 2021 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, не працюючий, одружений, маючий на утриманні двох малолітніх дітей, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Запобіжний захід по кримінальну провадженню не обирався.
Стягнуто з ПАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 21840 грн. 94 коп., допомогу по тимчасовій втраті працездатності в розмірі 5000 грн., моральну шкоду в розмірі 1342 грн. 5 коп., а всього 28182 грн. 99 коп.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 80000 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 9500 гривень, а всього 89500 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 1961 грн. 40 коп., 4576 грн. 60 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за наступних обставин.
7 грудня 2020 року, приблизно о 16.15 годині, водій ОСОБА_8 , перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, керуючи автомобілем «ЗАЗ 110557 ЗНГ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині проспекту Соборного, зі сторони площі Пушкіна у напрямку площі Фестивальної у місті Запоріжжі. На регульованому світлофором перехресті проспекту Соборного та вулиці Гагаріна, на зелений сигнал світлофора, водій ОСОБА_8 , виконав маневр повороту праворуч на проїзну частину вулиці Гагаріна, та продовжив рух у напрямку вулиці Незалежної України. У цей час, попереду, по регульованому пішохідному переході через проїзну частину вулиці Гагаріна, що розташований в районі буд. 4 по вул. Гагаріна та перехрестя з вул. Яценко у м. Запоріжжі, позначений відповідною дорожньою розміткою - 1.14.2 (Пішохідний перехід, де рух регулюється світлофором) та дорожніми знаками - 5.35.1, 5.35.2 (Пішохідний перехід) Правил дорожнього руху України, на дозволений зелений сигнал світлофора, вийшла пішохід ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка почала перетинати проїзну частину вулиці Гагаріна, справа-наліво відносно руху автомобіля "ЗАЗ 110557 ЗНГ", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Під час руху, по вищевказаній проїзній частині, водій ОСОБА_8 , маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_9 , яка вийшла на пішохідний перехід та перетинала проїзну частину, не зменшив швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу, та, продовживши свій рух, скоїв передньою частиною кузова керованого ним транспортного засобу наїзд на останню.
Своїми діями водій ОСОБА_8 порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, відповідно до яких:
- п.12.3:«У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
Порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді: «Черепно-мозкова травма у вигляді: переломів лівої тім'яної кістки з переходом на ліву скроневу кістку, стінки лівого внутрішнього слухового проходу, стінки пазухи основної кістки; з наявністю згустків крові в порожнині клиноподібної пазухи, та в осередках сосковоподібного відростка лівої скроневої кістки, барабанної порожнини скроневої кістки; з наявністю епідуральної гематоми (скупчення крові між внутрішньою поверхнею кісток черепа та твердою мозковою оболонкою)лівої скроневої частки; з наявністю геморагічних вогнищ забоїв з перифокальним набряком в правій скроневій частці; наявністю субдуральної гематоми (скупчення крові між внутрішньою поверхнею твердої мозкової оболонки та павутинною оболонкою) скроневої частки та намету мозочка праворуч (по даним комп'ютерної томографії); гематома м'яких тканин скроне-тім'яної області зліва; рана м'яких тканин (без точної локалізації в наданій медичній документації) у гр. ОСОБА_9 кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Закритий перелом дистального метаепіфізу правої променевої кістки (по даним рентгенологічного дослідження) у гр. ОСОБА_9 кваліфікується як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я. Виявлені тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_9 утворилися від дії тупих предметів. Не виключається можливість виникнення виявленого комплексу тілесних ушкоджень в умовах дорожньо-транспортної події. Давність утворення тілесних ушкоджень не суперечить строку вказаному в постанові слідчого, в наданій медичній документації».
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок своєї суворості, а також в частині розміру стягнутої моральної шкоди на користь потерпілої.
Вважає, що суд першої інстанції міг визначити йому 1 рік іспитового строку, а також призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він вчинив необережний злочин, раніше не судимий, має на утриманні дружину та двох малолітніх дітей, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
Крім того, водійське посвідчення у нього було вилучено одразу після ДТП, а Хортицьким районним судом м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано покарання у вигляді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Звертає увагу, що суд першої інстанції встановив наявність трьох обставин, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину.
Просить взяти до уваги, що він має однорічну дитину, і в такому віці можуть бути непередбачені ситуації, що стосуються її здоров'я та потребують негайної реакції, тому водійське посвідчення є вкрай необхідним, особливо в умовах постійного карантину.
Також наявність водійського посвідчення дає можливість додаткового заробітку, необхідного для його родини, в якій на теперішній час лише він має можливість заробляти, а позбавлення його водійських прав ускладнить фінансове становище родини.
За таких обставин просить вважати, що покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами він вже відбув, і не застосовувати до нього додаткове покарання.
З приводу розміру стягнення моральної шкоди на користь потерпілої зазначає, що суд необґрунтовано стягнув з нього занадто великий розмір моральної шкоди.
Так, суд не врахував його матеріальне становище, наявність у нього на утриманні дружини та двох неповнолітніх дітей, розмір його заробітної плати, який складає 10000 гривень.
Посилається на те, що його дружина перебуває у декретній відпустці, тому не працює, а лише отримує щомісячну допомогу на дитину в розмірі 860 гривен, інших джерел прибутку його родина не має.
Враховуючи, що залишку його заробітної плати об'єктивно не вистачить для забезпечення навіть мінімальних потреб його родини з чотирьох чоловік, просить зменшити розмір моральних збитків.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задовольнити частково, стягнувши з нього моральну шкоду в розмірі 50000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 9500 гривень.
Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в апеляційному суді обвинувачений ОСОБА_8 , потерпіла ОСОБА_9 та представник цивільного відповідача ПАТ «СК «АРКС» до судового засідання апеляційного суду не з'явились, із заявами про відкладення розгляду справи до суду не звернулись.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 та прокурор не заперечували проти розгляду провадження за відсутністю вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді по справі, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який рішення суду першої інстанції вважав законним, обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що обвинувачений фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії необережних тяжких злочинів; визнав щире каяття за обставину, що пом'якшує покарання; визнав вчинення кримінального правопорушення у стані наркотичного сп'яніння за обставину, що обтяжує покарання; врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має на утриманні дружину та двох малолітніх дітей, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
Колегія суддів також враховує, що обвинувачений ОСОБА_8 , самовпевнено та безвідповідально керуючи транспортним засобом, грубо порушив Правила дорожнього руху України, чим наражав оточуючих на небезпеку, легковажно розраховував на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка в той момент перебувала на пішохідному переході, а також наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у заподіянні потерпілій тяжких тілесних ушкоджень,небезпечних для життя в момент заподіяння, а також середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив ОСОБА_8 іспитовий строк в максимальному розмірі та призначив йому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на 3 роки,що буде додатковим дієвим засобом забезпечення його належної поведінки в майбутньому.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо з призначенням йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, однак підстави для зменшення йому розміру іспитового строк чи для не призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами відсутні.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що вид та розмір призначеного ОСОБА_8 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_8 було призначене основне покарання в мінімальних межах санкції статті, що також не свідчить про несправедливість призначеного остаточного покарання через його суворість.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неналежного врахування судом першої інстанції обставин, що пом'якшують покарання, а також даних про особу обвинуваченого, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні ОСОБА_8 покарання, як і обставину, яка обтяжує покарання - керування транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння.
Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Що стосується доводів апеляційної скарги про розмір моральної шкоди, завданої потерпілій, то колегія суддів вважає, що рішення суду про відшкодування обвинуваченим моральної шкоди потерпілій у розмірі 80 000 гривень є обґрунтованим, а розмір стягнутої суми відповідає обставинам, які настали для потерпілої після скоєння кримінального правопорушення щодо неї.
Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги потерпілої з приводу того, що суд першої інстанції не дотримався вимог розумності, виваженості та справедливості при вирішення питання про розмір моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 , судом було взято до уваги те, що остання безумовно зазнала страждань внаслідок заподіяння їй тілесних ушкоджень та страху за своє життя.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 80 000 гривень, суд першої інстанції належним чином мотивував своє рішення, врахувавши отримані потерпілою фізичні та душевні страждання, хвилювання під час проведення операцій, страждань від сумнівів щодо можливості поновлення стану здоров'я, підтримання рівня життя та можливості виховувати свою дитину, страху та переживань від спогадів про обставини ДТП, необхідністю тривалий час її близьким та родичам здійснювати догляд за нею та її дитиною, необхідністю подальшого лікування та реабілітаційних процедур, та прийшов до правильного висновку про те, що заявлений цивільний позов у розмірі 100 000 гривень є завищеним, але рішення про стягнення моральної шкоди у розмірі 80 000 гривень видається зваженим і справедливим.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 5 листопада 2021 року у відношенні ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4