Справа № 703/3208/21
2/703/223/22
23 листопада 2022 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Биченка І.Я.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача адвоката Холодняка В.М.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Смілі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином,
установив:
01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 та ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 13 серпня 2017 року близько 08 год. 40 хв., керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-2102, реєстраційний НОМЕР_1 , та рухаючись по проїзній частині вулиці Т.Шевченка в напрямку вулиці Мазура в м. Сміла перед Т-подібним перехрестям з вул. Наливайка проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну, перед початком виконання маневру лівого повороту, не переконався, що цей маневр безпечний і не створить перешкод або безпеки іншим учасникам руху, розпочав зміну напрямку, не надав перевагу в русі мотоциклу «Мустанг», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням позивача, яка рухалась в попутному напрямку та виконувала маневр випередження з лівої сторони, в результаті чого автомобіль ВАЗ лівою боковою частиною здійснив зіткнення з правою боковою частиною мотоциклу.
В результаті ДТП ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому правої ключиці та саден поперекової ділянки та правого коліна, які за ознакою тривалого розладу здоров'я відносяться до категорії середньої тяжкості.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 травня 2021 року закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Позивач стверджує, що завданим злочином їй була завдана матеріальна шкода у вигляді понесених нею витрат на лікування, проведення операції та реабілітацію після неї в розмірі 8979 грн., а також пошкодженням належного їй транспортного засобу у розмірі 12408 грн.
Крім того, вона терпіла моральні страждання, які виразились у фізичному болі та душевних стражданнях. Внаслідок ДТП порушився нормальний ритм її життя, її мучать постійні головні болі, порушився сон. Розмір моральної шкоди позивач оцінила у розмірі 50000 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп». Цей відповідач на виконання умов договору страхування виплатив їй 8979 грн. як відшкодування витрат на лікування та 449,01 грн. моральної шкоди. У виплаті витрат на ремонт її мотоцикла в розмірі 12408 грн. їй було відмовлено з підстав спливу терміну подання заяви про таке страхове відшкодування.
Оскільки нею на наступний після ДТП день до страховою компанії було подано всі необхідні документи, вважає таку відмову безпідставною. А тому просила стягнути з цього відповідача матеріальну шкоду на ремонт транспортного засобу у розмірі 12408 грн., а також 1500 грн. витрат, понесених нею на авто товарознавче дослідження.
ОСОБА_1 також зазначила, що на час скоєння ДТП вона працювала приватним підприємцем, отримувала дохід. Після отримання тілесних ушкоджень на час лікування та знаходження в лікарні вона не мала змоги працювати в повній мірі, а інколи взагалі припиняла таку діяльність, що спричинило неотримання доходу або його зменшення.
Враховуючи наведене просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 33475 грн. матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди та 50000 грн. моральної шкоди.
30 листопада 2021 року до суду надійшов відзив ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп», у якому цей відповідач позов не визнав, оскільки позивач подала заяву про виплату страхового відшкодування поза строком в 1 рік з дня настання ДТП, що є підставою для відмови у виплаті за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідач зазначив, що ДТП за участю транспортного засобу позивача сталася 13.08.2017, а заяву про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 подала лише 17.06.2021. Протягом усього досудового розслідування, що тривало понад 3 роки, позивач не зверталась із заявою про виплату страхового відшкодування або із позовом у рамках кримінального провадження щодо стягнення страхового відшкодування за нанесення матеріальної шкоди транспортному засобу.
02 грудня 2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому він позов не визнав та вказав, що вимоги позивача щодо стягнення з нього упущеної вигоди нічим не обґрунтовані. Наведений нею розрахунок є теоретичним, побудованим на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджений відповідними документами, іншими належними та допустимими доказами, щ0о свідчили б про конкретний розмір щомісячного доходу, який могла і повинна була отримати позивачка, якщо б не потрапила в дорожньо-транспортну пригоду. Крім того, на час ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована. Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Однак, доказів того, що позивач зверталась до страховика із відповідною вимогою матеріали справи не містять. Зазначив, що позивачем необґрунтовано з яких обставин вона виходила визначаючи моральну шкоду в розмірі 50000 грн., враховуючи, що вона не заперечувала факт відшкодування їй моральної шкоди страховою компанією.
Ухвалою від 08 листопада 2021 року суд постанови розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
В судове засідання з'явились позивач, відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Холодняк В.М.
Позивач підтримала свій позов в повному обсязі та пояснила, що після ДТП вона 9 днів лежала в лікарні в м. Сміла, потім в лікарні в м. Києві, де їй прооперували та наклали гіпс. Майже 1 місяць вона перебувала в нерухомому стані. В цей період вона не могла працювати, однак змушена була платити податки як ФОП та орендну плату за приміщення, де вона здійснює свою діяльність, платила також податок у Пенсійний фонд, До цього часу вона повністю не відновила стан свого здоров'я, змушена приймати різні ліки, на придбання яких несе виртати. В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 жодного разу не поцікавився її станом, не пропонував свою допомогу. Зазначила, що станом на день розгляду справи вона не отримала страхове відшкодування завданих матеріальних збитків її транспортному засобу. Підтвердила, що дійсно отримала 449 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, однак ця сума є занадто малою у порівняні з нанесеними їй моральними стражданнями. До страхової компанії про відшкодування упущеної вигоди вона не зверталась, оскільки не є фахівцем з цього питання. Визнала, що постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року її також було визнано винною у порушенні правил дорожнього руху, наслідком чого сталася ця дорожньо-транспортна пригода.
Відповідач ОСОБА_2 пояснив, що він не визнає свою вину у вчиненні ДТП, оскільки саме позивач «влетіла» в його автомобіль, а кримінальна справи була закрита за строками давності.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Холодняк В.М. просив відмовити в позові в повному обсязі та пояснив, що позивачем не доведені матеріальні збитки у вигляді упущеної вигоди, крім того з приводу їх відшкодування вона повинна була звернутись до страхової компанії, чого зроблено не було. Розмір моральної шкоди позивачем також не обґрунтовано, з урахуванням того, що така шкода також відшкодовується страховою компанією.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є власником мотоцикла «Musstang», 2013 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_2 .
13 серпня 2017 року близько 08 год. 40 хв. в м. Смілі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного позивачу мотоцикла та автомобіля ВАЗ-2102, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 травня 2021 року, яка набрала законної сили 25 травня 2021 року, по справі № 703/264/18 закрито кримінальне провадження за №12017250230001849 від 13 серпня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, зі звільненням його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Зі змісту даної ухвали слідує, що ОСОБА_2 13 серпня 2017 року близько 08 год. 40 хв., керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-2102, реєстраційний № НОМЕР_1 , та рухаючись по проїзній частині вулиці Т. Шевченка в напрямку вулиці Мазура в м. Сміла, перед Т-подібним перехрестям з вулицею С. Наливайка, не дотримуючись вимог п.10.1 ПДР України, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну, перед початком виконання маневру лівого повороту, не переконався, що маневр безпечний і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав зміну напрямку руху, не надав перевагу в русі мотоциклу «Мустанг», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , яка рухаючись в попутному з ним напрямку виконувала маневр випередження з лівої сторони, вт результаті чого автомобіль ВАЗ лівою боковою частиною здійснив зіткнення з правою боковою частиною вказаного мотоцикла, внаслідок якого водій мотоциклу ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому правої ключиці та саден правої поперекової ділянки та правого коліна, які за ознакою тривалого розладу здоров'я відносяться до категорії середньої тяжкості.
В свою чергу постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області по справі № 703/596/18 від 26 квітня 2018 року, яка набрала законної сила 08 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення її до відповідальності за ст. 124 КУпАП у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Зі змісту цієї постанови слідує, що ОСОБА_1 13 серпня 2017 року близько 08 год. 40 хв. по вул. Т. Шевченка в м. Сміла Черкаської області, керуючи мотоциклом «Мустанг», реєстраційний № НОМЕР_2 , під час випередження автомобіля ВАЗ-2102, реєстраційний № НОМЕР_1 , не дотрималась безпечного інтервалу, в зв'язку з чим допустила зіткнення із вказаним автомобілем, який під керуванням водія ОСОБА_2 рухався в попутному напрямку та виконував маневр повороту ліворуч. Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальної шкоди. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.13.3 ПДР України.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як встановлено з висновку експерта №69 з автотоварозначого дослідження, складеного 17 серпня 2021 року судовим експертом-товарознавцем Почтаренко О.Г., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику мотоцикла «Musstang», реєстраційний № НОМЕР_2 , пошкодженого під час ДТП 13.08.2017 станом на дату пошкодження становить 12408 грн.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1361927 від 24.12.2016 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ-2102, реєстраційний № НОМЕР_1 , ОСОБА_2 з 25 грудня 2016 року по 24 грудня 2017 року включно була застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп». Згідно з п. 4, 5 цього полісу страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить двісті тисяч, за шкоду, заподіяну майну, - сто тисяч гривень, розмір франшизи - нуль гривень.
Отже, ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп», уклавши з ОСОБА_2 договір страхування цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов'язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником іншій особі внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
14 серпня 2017 року, тобто на наступний після ДТП день, ОСОБА_1 звернулась до ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» із заявою про настання події, що мала місце 13 серпня 2017 року, у якій зазначила час і місце ДТП, отримані нею тілесні ушкодження, назву медичного закладу, куди звернулась за отримання медичної допомоги, а також перелік отриманих медичних процедур.
У пункті 33.1.4 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі в тексті - Закон), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що з огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність у три роки.
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом трирічного строку позовної давності.
Суд зазначає, що ДТП мало місце 13 серпня 2017 року. Як вбачається із матеріалів страхової справи, що були отримані судом за клопотанням позивача, із заявою довільного зразка про виплату страхового відшкодування за шкоду, завдану пошкодженням належного їй мотоцикла, ОСОБА_1 звернулась 17 червня 2021 року. В цей же день представником страховика було складено акт огляду належного позивачу мотоциклу. «Мустанг».
Повідомленням, яке не містись дати, ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» повідомило позивача про те, що відсутні законні підстави для виплати страхового відшкодування по факту ДТП, що мало місце 13.08.2017, оскільки сплинув термін подання заяви про страхове відшкодування і нею не були вжиті заходи щодо вчасного надання страховику документів.
До суду із вимогою про стягнення страхового відшкодування завданих їй матеріальних збитків ОСОБА_1 звернулась 01 жовтня 2021 року, тобто більш ніж через 4 роки після ДТП, відповідно, з пропуском строку позовної давності.
Чинне законодавство з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.
Оскільки ОСОБА_1 пропустила і спеціальний річний строк пред'явлення вимоги до страховика про виплату страхового відшкодування, і загальний трирічний строк, відмова страхової компанії у виплаті страхового відшкодування позивачам є правомірною.
При цьому, суд відхиляє твердження позивача про те, що нею завчасно було подано заяву про виплату страхового відшкодування завданої їй матеріальної шкоди, оскільки відомості щодо цього в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Щодо вимог позивача про відшкодування упущеної вигоди.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобовязаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно з ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 23 вказаного Закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи,
яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;
для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством (стаття 25 Закону).
В даному випадку позивач ототожнює упущену вигоду саме з неможливістю здійснювати підприємницьку діяльність у зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень, тобто у зв'язку з тимчасовою втратою працездатністю.
Враховуючи зазначені вище норми права, обов'язок по відшкодування не отриманих позивачем доходів у зв'язку з тимчасовою втратою потерпілим працездатності покладено саме на страховика.
Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Системний аналіз цих норм ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов'язок визначити належний склад відповідачів у справі.
При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінити первісного відповідача належним відповідачем.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
В ході розгляду справи представник відповідача звертав увагу позивача на те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем з приводу заявленої вимоги про відшкодування упущеної вигоди, однак ОСОБА_1 будь-яких заяв чи клопотань про заміну відповідача за вказаною позовною вимогою не заявила.
В пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
При цьому, суд не надає оцінку по суті заявлених вимог, оскільки вони заявлені до неналежного відповідача.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Частиною першої статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що вона як потерпіла у ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , зазнала тілесних ушкоджень та проходила курс лікування, що включає в себе і операційні втручання, а тому має право на відшкодування моральної шкоди.
На підтвердження викладено надала епікрізи №4811 та 1372, з яких встановлено, що ОСОБА_1 знаходилась на лікуванні в травматологічному відділенні з 13.08.2017 по 21.08.2017 та з 24.02.2018 по 07.03.2018. з діагнозом: сколків перелом с/3 правої ключиці зі зміщенням уламків, садна попереку, правого коліна, забій грудної клітки. Їй крім лікування медичними препаратами, була накладена гіпсова пов'язка строком на 5 тижнів з дати травми. Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 також перебувала на стаціонарному лікуванні з 22 по 23 серпня 2017 року. Згідно з довідкою Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті №1 від 03 квітня 2018 року їй була проведена операція у зв'язку з переломом правої ключиці. В подальшому їй також було проведено оперативне втручання по видаленню металофіксаторів з правої ключиці.
Позивач також визначила розмір свої моральних страждань у сумі 50000 грн., зазначивши при цьому що ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» виконала свій обов'язок по виплаті моральної шкоди у розмірі 449,01 грн.
У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З урахуванням наведеного розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, судом враховуються стан здоров'я потерпілої від ДТП, ступінь тяжкості завданих тілесних ушкоджень, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, позивач в силу отриманих травм була позбавлена звичного для нього побуту та умов життя. Їй також були спричинені моральні страждання, що виразились у негативних емоційних переживаннях, які виникають у кожної людини в стресовій ситуації.
Враховуючи вимоги розумності та справедливості суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 20000 грн. без урахування відшкодування, виплаченого страховою компанією.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення
Судом встановлено, що винними у ДТП є дві особи - як позивач так і відповідач.
Визначаючи ступінь вини кожного із водіїв у спричиненні ДТП, суд враховує, що до дорожньо-транспортної пригоди призвело порушення водієм ОСОБА_2 п. 13.3 ПДР України, а водієм ОСОБА_1 - п. 13.3 ПДР Укаїни. А тому, на думку суду, співвідношення вини обох водіїв становить 50% на 50%.
А тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача належить стягнути 10000 грн. відшкодування моральної шкоди з урахуванням відсоткового співвідношення його вини.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.6 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Враховуючи, що вимоги позивача підлягають до часткового задоволення і в частині їх пред'явлення до відповідача ОСОБА_2 , з цього відповідача на користь держави підлягає стягненню 108 грн. 78 коп. судового збору.
Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовною вимогою про стягнення з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» 12408 грн. матеріальної шкоди на ремонт транспортного засобу, ОСОБА_1 просила стягнути 1500 грн. понесених нею витрат на експертне дослідження. Водночас ці витрати вона ідентифікувала як матеріальні збитки, понесені нею для відновлення свого порушеного права. На їх підтвердження надала квитанцію від 18 серпня 2021 року.
Суд зазначає, що витрати за експертне дослідження та всі супутні витрати, пов'язані з проведенням цієї експертизи, не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, відповідно, не входять до складу ціни позову. Ці витрати пов'язані з підготовкою та розглядом судової справи, а тому їх стягнення регулюється ст. 141 ЦПК України.
Зважаючи на те, що позов не підлягає до задоволення в частині вимог до страхової компанії, понесені позивачем витрати на експертне дослідження не підлягають відшкодуванню.
На підставі наведеного, керуючись ст.5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 108 грн. 78 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складене у повному обсязі 24 листопада 2022 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
відповідач - приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа вієнна іншуранс груп», місце знаходження: м. Київ, вул. Глибочицька, 44, код ЄДРПОУ 24175269;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя І.Я. Биченко