ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.11.2022Справа № 910/1318/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Росущан К.О., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/1318/22
за позовом фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )
до комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (ідентифікаційний код 35210739; адреса місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; фактична адреса: 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп. 10) та
товариства з обмеженою відповідальністю «КРАНТЕК» (ідентифікаційний код 42106169; адреса місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 10, офіс 14; фактична адреса: 04073, м. Київ, вул. Черняховського, 16/30, офіс 4)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Парк Сервіс» (ідентифікаційний код 44483277; адреса місцезнаходження: 01024, вул. Льва Толстого, 11/61 офіс 32),
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,
за участю представників:
позивача: Калько Д.О. (ордер від 25.11.2021 серії КВ №468670);
відповідача: Полішко Л.О. (довіреність від 14.02.2022 №58);
відповідача-2: не з'явилися;
третьої особи: Яковенко А.О. (ордер від 09.08.2022 серії АІ №1262882).
31.01.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Рейнліб Григорія Борисовича (далі - Підприємець, позивач) до комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - Підприємство, відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "КРАНТЕК" (далі - Товариство, відповідач-2) про таке:
- визнання протиправними дій Підприємства, які полягають у зловживанні делегованими владними повноваженнями під час ведення господарської діяльності, в результаті яких було розірвано договір №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019 (далі - Договір);
- визнання Договору діючим;
- визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним;
- зобов'язання Підприємства розглянути комерційну пропозицію Підприємця №б/н від 16.09.2021;
- стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства;
- стягнення з Підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом:
07.02.2022 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі №910/1318/22; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.03.2022; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Парк Сервіс» (далі - ТОВ "Київ Парк Сервіс", третя особа).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2022 повідомлено учасників справи про те, що через непровоковану і невиправдану війну росії проти України, основану на відвертій умисній російській брехні, неможливо на час засідання встановити остаточне волевиявлення учасників справи та належно повідомити їх представників про/для вирішення завдань судочинства, про відкладення засідання; про дату, час і місце засідання учасники справи будуть повідомлені в установленому Господарського процесуального кодексу України порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2022 сторони були повідомлені про призначення підготовчого засідання на 09.06.2022.
07.06.2022 Підприємство подало суду відзив на позовну заяву, в якому заперечило проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У підготовчому засіданні 09.06.2022 було оголошено перерву до 16.06.2022.
16.06.2022 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій заперечив проти доводів відповідача-1.
У підготовчому засіданні 16.06.2022 було оголошено перерву до 19.07.2022.
У підготовчому засіданні 19.07.2022 оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 09.08.2022.
У судовому засіданні 09.08.2022 було оголошено перерву до 08.09.2022.
07.09.2022 третя особа подала суду письмові пояснення, в яких просила визнати причини пропуску поважними, поновити строк на подачу даних пояснень, долучити їх до матеріалів справи та відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 08.09.2022 суд протокольною ухвалою визнав причини пропуску подання письмових пояснень третьою особою поважними та поновив строк для їх подання.
У судовому засіданні 08.09.2022 було оголошено перерву до 13.09.2022.
13.09.2022 позивач подав суду клопотання про відмову від частини позовних вимог, в якій вказав про відмову від позовних вимог в частині визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним.
Також, 13.09.2022 позивач подав суду відповідь на пояснення, в яких просив суд відхилити пояснення третьої особи.
У судовому засіданні 13.09.2022 було оголошено перерву до 20.09.2022.
20.09.2022 позивач подав суду додаткові письмові пояснення та клопотання про відмову від частини позовних вимог, в якому вказав, що вважає за необхідне відмовитися від частини позовних вимог, а саме:
- визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним;
- стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства;
- стягнення з Підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.
20.09.2022 Підприємство подало суду клопотання до пояснень третьої особи в частині судових витрат.
У судовому засіданні 20.09.2022 було оголошено перерву до 12.10.2022.
12.10.2022 Підприємство подало суду додаткові письмові пояснення у зв'язку з додатковими письмовими поясненнями позивача.
Судове засідання 12.10.2022 не відбулося через загрозу ракетної атаки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва учасників процесу повідомлено про призначення судового засідання на 01.11.2022.
У судові засідання, у тому числі 01.11.2022 представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце проведення судових засідань Товариство було повідомлено належним чином.
Так, ухвали суду були надіслані відповідачу на адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 10, офіс 14; фактична адреса: 04073, м. Київ, вул. Черняховського, 16/30, офіс 4), що підтверджується відміткою канцелярії суду на звороті таких ухвал.
До матеріалів справи долучено конверти-повернення поштових відправлень, що надсилався відповідачу-2 з причиною повернення (досилання): «адресат відсутній за вказаною адресою».
Положення статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня (частина п'ята).
В силу приписів частини 6 цієї статті днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
За таких обставин, Господарський суд дійшов висновку про повідомлення належним чином відповідача-2 про розгляд справи.
У судовому засіданні 01.11.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням клопотання про відмову від частини позовних вимог, представник відповідача-1 та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили повністю.
Суд, заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 01.11.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, а саме: - визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним; - стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства; - стягнення з Підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн. не є похідними в межах даного позову від вимог про протиправність дії. Представник діяв в межах повноважень та на захист інтересів позивача, а тому суд визнав обґрунтованою законною заяву про відмову від позову в цій частині відповідно до ст. 191 ГПК України, подану 20.09.2022 та прийняв її у зв'язку із чим провадження у справі підлягає закриттю згідно до п.4 ст.231 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Указами Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, затвердженими Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, та від 18.04.2022 №259/2022, від 21.04.2022 №2212-IX) та від 15.08.2022 №2500-IX введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Господарському суді міста Києва встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на нього, заперечення на відповідь на відзив, письмові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Позивач звернувся до суду з такими позовними вимогами:
- визнання протиправними дій Підприємства, які полягають у зловживанні делегованими владними повноваженнями під час ведення господарської діяльності, в результаті яких було розірвано договір №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019;
- визнання Договору діючим;
- визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним;
- зобов'язання Підприємства розглянути комерційну пропозицію Підприємця №б/н від 16.09.2021;
- стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства;
- стягнення з Підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.
20.09.2022 позивач подав суду клопотання про відмову від частини позовних вимог, в якому вказав, що вважає за необхідне відмовитися від частини позовних вимог, а саме:
- визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним;
- стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства;
- стягнення з Підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.
Слід зазначити, що вказане клопотання підписано повноважним представником Підприємця, а саме адвокатом Калькою Дмитром Олексійовичем.
Так, довіреністю від 01.09.2021 № б/н вказаній особі було надано , у тому числі, право повної або часткової відмови від позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Оскільки, клопотання про відмову від частини позовних вимог підписано повноважним представником, то в силу приписів статті 191 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає відмову позивача від таких позовних вимог: визнання договору №ДНП-2021-10/41 від 27.10.2021 недійсним; стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства; стягнення з Підприємства втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн та закриває в цій частині провадження у справі.
Разом з тим, позивач підтримав та просив прийняти рішення щодо задоволення таких позовних вимог:
- визнання протиправними дій Підприємства, які полягають у зловживанні делегованими владними повноваженнями під час ведення господарської діяльності, в результаті яких було розірвано Договір;
- визнання Договору діючим;
- зобов'язання Підприємства розглянути комерційну пропозицію Підприємця №б/н від 16.09.2021.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
23.05.2019 Підприємцем (замовник) і Підприємством (виконавець) було укладено Договір, за умовами якого:
- предметом Договору є надання послуг з паркування транспортних засобів замовника на майданчиках виконавця, з використанням абонементних паркувальних талонів фіксованої вартості (пункт 1.1 Договору);
- Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 01.05.2020. якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на умовах, зазначених у Договорі (пункт 6.1 Договору);
- будь-яка із сторін має право достроково розірвати Договір, за умови письмового повідомлення іншої сторони про розірвання Договору не менш, ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до запланованої дати розірвання Договору (пункт 6.3 Договору).
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками; у встановленому порядку Договір не оспорений та не визнаний недійсним.
Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс», згідно з рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві», визначене єдиним оператором з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів.
Відповідач повідомив позивача листом від 09.02.2021 вих.№053/05-613 про те, що Договір вважається розірваним з 01.02.2021.
У вказаному листі Підприємство повідомило Підприємця, що на підставі рішення Київської міської ради від 24.12.2020 №22/22 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради (далі - КМР) від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»» з таблиці №1 додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2021 №242/5629 адреси відведених відповідачу паркувальних майданчиків вилучено.
Слід зазначити, що зі змісту Договору не вбачається, що підставою для його укладення та/або розірвання є рішення КМР.
Водночас зі змісту Договору чітко вбачається, що будь-яка із сторін має право достроково розірвати Договір, за умови письмового повідомлення іншої сторони про розірвання Договору не менш, ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до запланованої дати розірвання Договору.
Разом з тим, Підприємство повідомило Підприємця про розірвання договору з порушенням пункту 6.3 Договору (тобто не за 15 днів до запланованої дати розірвання Договору), натомість 09.02.2021 зазначило про розірвання Договору з дати, що передувала листу, а саме з 01.02.2021.
Крім того, відповідачем не надано належних доказів виключення Радою територій з володіння і розпорядження КП «Київтранспарксервіс».
Водночас, укладено угоди в подальшому єдиним оператором з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів з іншою особою про користування місцями для платного паркування транспортних засобів (паркувальними майданчиками) (шматками покриття на яких можна зупиняти для відстою транспортних засобів).
Наведене спростовує їх вилучення чи припинення/закінчення володіння /управляння ними у оператора з паркування.
Згідно зі ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд, окрім іншого, вирішує таке питання як, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин.
Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов'язанням сторін.
Тому суд, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), самостійно здійснює кваліфікацію спірних правовідносин, у зв'язку з чим зазначає, що вказаними діями відповідач-1 порушив принцип справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії (постанова Верховного Суду від 01.03.2021 у справі N 180/1735/16-ц [провадження N 61-18013сво18]).
Маніпулювання термінами «відведений майданчик», «паркувальний майданчик», «майданчики для платного паркування» не доводить добросовісності оператора паркування, який своїми діями усунув позивача від користування обраним і бажаним ним місцем для відстою транспортних засобів в межах прилеглої території до об'єкту нерухомого майна, яке ним використовується і на якому паркування ТЗ не є забороненим.
З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Підприємства, які полягали у зловживанні правом, в результаті яких було розірвано Договір є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що ж до решти позовних вимог, то суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, виходячи з такого.
Обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням уважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем у позові вказано, що після розірвання Договору, ним було укладено 01.02.2021 з Товариством договір №ПТ-02/21-03, який по суті задовольняв потреби Підприємця щодо тримання послуг з паркування транспортних засобів.
Таким чином, позивач своїми діями, а саме шляхом укладення вказаного вище правочину, по суті погодився з розірванням Договору.
З огляду на викладене та відсутність такого способу захисту як визнання договору діючим, то відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
Також, позивач просить зобов'язати Підприємство розглянути комерційну пропозицію Підприємця №б/н від 16.09.2021.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, в силу приписів вказаної норми та враховуючи те, що договори щодо надання для експлуатації майданчика для паркування не відноситься до публічних договорів, відсутні підстави для зобов'язання відповідача-1 розглянути вказану вище комерційну пропозицію.
Водночас, факт залишення без розгляду заяви про укладення правочину є незаконним, оскільки з одного боку може свідчити про мовчазну згоду, а з іншого позбавляє сторону розуміння всіх істотних умов угоди, що породжує правову невизначеність.
Частинами 1 та 2 ст. 11, ст.ст. 205, 207 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Водночас, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно зі ст. 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту укладення між сторонами угод у будь-який із передбачених законом спосіб, а саме: шляхом підписання письмового договору або шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також фактичного виконання умов цих правочинів відповідачем, що сталось з вини саме відповідача.
Що ж до решти доводів і тверджень учасників процесу, які викладені у позові, відзиві на позов і письмових поясненнях, то слід вказати таке.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників процесу та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи їх вірогідність, позовні вимоги слід задовольнити частково.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на відповідача-1, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Керуючись статтями 129, 191, 231, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Прийняти відмову фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича від позову в частині визнання договору від 27.10.2021 №ДНП-2021-10/41 недійсним, стягнення з ТОВ "КРАНТЕК" грошових коштів у розмірі154 350,00 грн, які були безпідставно сплачені на рахунки товариства, та стягнення з КП "Київтранспарксервіс" втраченої вигоди у розмірі 154 350,00 грн.
1.1 Закрити провадження у справі в цій частині.
2. Позов фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (ідентифікаційний код 35210739; адреса місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; фактична адреса: 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп. 10) та товариства з обмеженою відповідальністю «КРАНТЕК» (ідентифікаційний код 42106169; адреса місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 10, офіс 14; фактична адреса: 04073, м. Київ, вул. Черняховського, 16/30, офіс 4), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Парк Сервіс» (ідентифікаційний код 44483277; адреса місцезнаходження: 01024, вул. Льва Толстого, 11/61 офіс 32), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів задовольнити частково.
3. Визнати протиправними дій Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», які полягають у зловживанні правом, в результаті яких було розірвано договір №ДАТ2.05-04.19 від 23.05.2019.
4. Стягнути з комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (ідентифікаційний код 35210739; адреса місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; фактична адреса: 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп. 10) на користь фізичної особи-підприємця Рейнліба Григорія Борисовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 2 481,00 грн судового збору.
5. У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22.11.2022.
Суддя Ігор Курдельчук