ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"12" жовтня 2022 р. м. Ужгород Справа №907/934/21
За позовом Ужгородського міського центру зайнятості, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Закарпатбудпостач”, м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 56 358,85 грн суми одноразової виплати матеріальної допомоги суб'єктам господарювання,
Суддя господарського суду - Пригара Л. І.
Секретар судового засідання - Іваниш Д.П.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - Сковородько І.Ф., адвокат, ордер серії
АО №1057743 від 25.03.2022
Ужгородським міським центром зайнятості, м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Закарпатбудпостач”, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 56 358,85 грн суми одноразової виплати матеріальної допомоги суб'єктам господарювання.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.01.2022 відкрито провадження у справі №907/934/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.02.2022. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 22.02.2022 та від 16.03.2022 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2022 закрито підготовче провадження у справі №907/934/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 06.09.2022.
Ухвалою суду від 06.09.2022 судове засідання у справі відкладалося з підстав, наведених в ухвалі суду.
Позивач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Ухвалою суду від 06.09.2022 явка учасників справи в судове засідання 12.10.2022 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі ухвалено судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач покликається на те, що надана відповідачу згідно з Законом України “Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” одноразова матеріальна допомога в сумі 56 358,85 грн підлягає поверненню у зв'язку зі здійсненням її виплати найманим працівникам із порушенням вимог Порядку надання одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання, розрахунку її розміру, стягнення, повернення невикористаної її суми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1231, в частині видачі вказаних коштів у готівковій формі, а не шляхом перерахування на банківські рахунки працівників.
Як стверджує позивач, зазначене порушення було зафіксовано ним в акті перевірки цільового використання коштів одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання №35/33 від 23.06.2021, на підставі якого в подальшому прийнято наказ від 21.10.2021 №76 “Про стягнення із ТОВ “Закарпатбудпостач” суми отриманої одноразової матеріальної допомоги”.
Позивач зазначає, що листом від 21.10.2021 за вих. №644 повідомив відповідача про необхідність добровільного повернення грошових коштів у сумі 56 358,85 грн протягом 5 календарних днів із дня отримання вказаного повідомлення. Однак незважаючи на те, що вищезгаданий лист ТзОВ “Закарпатбудпостач” отримало 04.11.2021, одноразову матеріальну допомогу у наведеному розмірі останнє не повернуло, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Поданим суду відзивом №27 від 25.03.2022 відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив у повному обсязі, зазначивши, зокрема, про те, що кошти одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання в сумі 56 358,85 грн були виплачені найманим працівникам у готівковій формі та за цільовим призначенням, що підтверджується відомістю на виплату грошей №0000000029 від 28.12.2020.
Відповідач звертає увагу на те, що жодним із пунктів Порядку надання одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання, розрахунку її розміру, стягнення, повернення невикористаної її суми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1231, не передбачено, що виплата грошових коштів найманим працівникам повинна бути здійснена на банківський рахунок або в безготівковій формі.
Крім того, на переконання відповідача, приписи Порядку №1231 необхідно застосовувати в системному зв'язку із нормами Закону України “Про зайнятість населення”, положеннями Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України, що є нормативно-правовими актами вищої юридичної сили та врегульовують правовідносини, які виникли між сторонами.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Позивач через канцелярію суду подав відповідь на відзив №159/701.1-13 від 04.04.2022 (вх. №02.3.1-02/1953/22 від 05.04.2022), де, зокрема, зазначає про те, що пунктом 9 Порядку №1231 визначено належний порядок перерахування одноразової матеріальної допомоги працівникам, а саме: - строк - не пізніше наступного робочого дня після надходження коштів на рахунок роботодавця; - спосіб - на рахунок найманого працівника; - оформлення - за окремою платіжною відомістю. Водночас як наголошує позивач, відповідач всупереч вимогам п. 9 Порядку №1231 здійснив виплату найманим працівникам товариства суми одноразової матеріальної допомоги готівкою.
Також позивач наголошує на тому, що приписами п. 13 Порядку №1231 встановлено обов'язок суб'єкта господарювання під час перевірки цільового використання коштів виплаченої йому одноразової матеріальної допомоги надати оригінали платіжних документів із підтвердженням перерахування коштів саме на рахунок найманого працівника, що, у свою чергу, вказує на безпідставність доводів відповідача в цій частині.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2020 до Ужгородського міського центру зайнятості звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Закарпатбудпостач” із заявою про надання одноразової матеріальної допомоги суб'єкту господарювання, до якої долучило копію наказу ТзОВ “Закарпатбудпостач” №37-од від 18.12.2020 “Про можливе скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу найманих працівників”, а також копію відомості за вих. №102 від 21.12.2020 про найманих працівників, щодо яких виконуються вимоги ст. 3 Закону України “Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2”, в якій наведено загальний список найманих працівників у кількості 10 осіб та зазначено загальну суму одноразової матеріальної допомоги у розмірі 56 358,85 грн.
22.12.2020 позивач розглянув вищезазначені документи, подані відповідачем, та прийняв рішення про надання останньому одноразової матеріальної допомоги (пункт 1.12. наказу Ужгородського міського центру зайнятості №72 від 22.12.2020 “Про надання виплати одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання”).
Згідно із платіжним дорученням №4194 від 24.12.2020, Ужгородський міський центр зайнятості перерахував одноразову матеріальну допомогу відповідно до Порядку №1231 в сумі 56 358,85 грн на розрахунковий рахунок ТзОВ “Закарпатбудпостач” для подальшої її виплати найманим працівникам останнього.
Як вбачається з долученої до позову копії відомості на виплату грошей №0000000029 від 28.12.2020, відповідачем виплачено 10 працівникам ТзОВ “Закарпатбудпостач” грошові кошти в сукупному розмірі 56 358,85 грн, які одержані останніми в готівковій формі, про що свідчать їхні підписи у вказаній відомості.
В подальшому, на виконання вимог ст. 3 Закону України “Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та згідно з пунктом 13 Порядку №1231, Ужгородським міським центром зайнятості проведено перевірку цільового використання коштів одноразової матеріальної допомоги, наданої ТзОВ “Закарпатбудпостач”, за період із 19.12.2020 по 31.01.2021, про що складено відповідний акт №35/33 від 23.06.2021.
За результатами перевірки позивачем, зокрема, встановлено, що роботодавцем, у порушення п. 9 Порядку №1231, виплачено кошти в сумі 56 358,85 грн найманим працівникам у готівковій формі в повному обсязі та своєчасно.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до акта №35/33 від 23.06.2021 було подано письмові заперечення від 09.07.2021, в яких зазначено про те, що ТзОВ “Закарпатбудпостач” виконало вимогу пункту 9 Порядку №1231, виплативши у визначений строк одноразову матеріальну допомогу 10 найманим працівникам, підтвердженням чого є відомість на виплату грошей №0000000029 від 28.12.2020. За таких обставин, на переконання відповідача, підстави для повернення грошових коштів у розмірі 56 358,85 грн та їх стягнення у примусовому порядку відсутні.
В подальшому, Ужгородським міським центром зайнятості було видано наказ №76 від 21.10.2021 “Про стягнення із ТОВ “Закарпатбудпостач” суми отриманої одноразової матеріальної допомоги” та надіслано на адресу відповідача повідомлення від 21.10.2021 за №644 про відшкодування коштів у розмірі 56 358,85 грн, яке, згідно з доданим до позову рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, було отримано адресатом 04.11.2021.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на неповернення відповідачем грошових коштів у вказаному розмірі в добровільному порядку, Ужгородський міський центр зайнятості звернувся до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми 56 358,85 грн одноразової матеріальної допомоги, наданої ТзОВ “Закарпатбудпостач” для виплати найманим працівникам.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
За змістом приписів ч. 2 ст. 1 Закону України від 04.12.2020 №1071-IX “Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (далі - Закон №1071-IX), однією із форм реалізації соціальної підтримки є одноразова матеріальна допомога суб'єктам господарювання, одноразова виплата держави суб'єктам господарювання задля збереження робочих місць з метою виплати найманим працівникам суб'єкта господарювання одноразової матеріальної допомоги в період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19).
Відповідно до частин 1, 3 статті 3 Закону №1071-ІХ, суб'єкти господарювання - юридичні особи (далі - суб'єкти господарювання), які на дату набрання чинності цим Законом вимушено скоротили або можуть скоротити передбачену законодавством тривалість робочого часу працівників, у тому числі через простій, після впровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), за їх зверненням можуть отримати одноразову матеріальну допомогу для виплати таким працівникам. Розмір одноразової матеріальної допомоги, передбаченої цією статтею, визначається пропорційно робочому часу працівника, який скорочено або заплановано скоротити, у тому числі через простій, та не може перевищувати восьми тисяч гривень на одного працівника. Для отримання одноразової матеріальної допомоги, передбаченої цією статтею, суб'єкт господарювання надає територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за своїм місцезнаходженням, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань заяву та відомості за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України, в тому числі в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг у строки, визначені Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 8 ст. 3 вказаного Закону, порядок та строки надання одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання, розрахунку її розміру, стягнення, форма заяви та перелік документів, які подаються суб'єктом господарювання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1231 затверджений Порядок надання одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання, розрахунку її розміру, стягнення, повернення невикористаної її суми (далі - Порядок №1231), яким визначено як процедуру виплати суб'єктами господарювання коштів, отриманих як одноразова матеріальна допомога своїм найманим працівникам, так і порядок та підстави стягнення центром зайнятості із суб'єкта господарювання суми отриманої одноразової матеріальної допомоги.
Пунктом 3 Порядку №1231, зокрема, передбачено, що одноразова матеріальна допомога надається суб'єктам господарювання, які вимушено скоротили або можуть скоротити передбачену законодавством тривалість робочого часу працівників, у тому числі через простій, після запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, для виплати найманим працівникам на підставі заяви про надання одноразової матеріальної допомоги згідно з додатком 1 та відомостей про найманих працівників згідно з додатком 2, щодо яких виконуються вимоги статті 3 Закону.
Відповідно до п. 9 Порядку №1231, суб'єкт господарювання зобов'язаний виплатити одноразову матеріальну допомогу на рахунок найманого працівника у строк не пізніше наступного робочого дня після надходження коштів на його рахунок за окремою платіжною відомістю для виплати одноразової матеріальної допомоги (відомістю на виплату грошей).
Системний аналіз вищенаведених правових норм дозволяє дійти висновку про те, що гарантована державою виплата працівникам допомоги на період карантину здійснюється роботодавцем, із яким оформлено трудові відносини. Водночас роботодавець здійснює лише посередницьку функцію між органом виплати одноразової матеріальної допомоги і своїми працівниками, яким адресована грошова соціальна підтримка у формі одноразової матеріальної допомоги.
У разі встановлення фактів подання недостовірних даних суб'єктом господарювання, на підставі яких надано одноразову виплату матеріальної допомоги, неперерахування ним відповідних коштів найманим працівникам, зазначеним у відомостях про найманих працівників, щодо яких виконуються вимоги статті 3 Закону, недопущення представників центрів зайнятості до проведення перевірки та/або неподання документів для її проведення сума отриманої одноразової матеріальної допомоги стягується центром зайнятості із суб'єкта господарювання (п. 12 Порядку №1231).
Із системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що пункт 12 Порядку №1231 містить вичерпний перелік підстав, з існуванням яких у роботодавця виникає обов'язок повернути центру зайнятості суму отриманої одноразової матеріальної допомоги, однією з яких є, зокрема, неперерахування суб'єктом господарювання відповідних коштів найманим працівникам.
У даному контексті суд звертає увагу на те, що під час здійснення перевірки цільового використання коштів одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання позивачем було встановлено, що ТзОВ “Закарпатбудпостач” допустило порушення вимог Порядку №1231, оскільки не здійснило перерахування відповідних коштів на рахунок найманим працівникам, а, натомість, виплатило такі в готівковій формі.
Водночас перевіркою також встановлено, що роботодавцем виплачено одноразову матеріальну допомогу працівникам у строк та в повному обсязі, визначені законодавством: на наступний робочий день (28.12.2020) після надходження коштів на рахунок відповідача від Ужгородського міського центру зайнятості (24.12.2020). Шляхом звіряння відомостей про найманих працівників із відомістю про виплату грошей відхилень також не виявлено.
З викладеного вбачається, що Ужгородським міським центром зайнятості в акті №35/33 від 23.06.2021 не встановлено фактів неперерахування суб'єктом господарювання відповідних коштів особам, зазначеним у відомостях про найманих працівників, щодо яких виконуються вимоги статті 3 Закону, або використання відповідачем вказаних коштів не за цільовим призначенням.
Підстава для стягнення суми отриманої одноразової матеріальної допомоги у вигляді недопущення представників центру зайнятості до проведення перевірки та/або неподання документів для її проведення також позивачем не підтверджена, оскільки факт перевірки відповідача та подання ним документів для її проведення підтверджується актом №35/33 від 23.06.2021 і наданими Товариством з обмеженою відповідальністю “Закарпатбудпостач” запереченнями до вказаного акту від 09.07.2021.
Таким чином, суд доходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача одноразової матеріальної допомоги в сумі 56 358,85 грн є безпідставними та необґрунтованими, а відтак, задоволенню не підлягають.
Поряд із цим, слід зазначити, що Порядок №1231 передбачає визначення поняття “одноразова матеріальна допомога суб'єктам господарювання” - одноразова виплата держави суб'єктам господарювання для збереження робочих місць з метою виплати найманим працівникам суб'єкта господарювання одноразової матеріальної допомоги в період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів.
З огляду на вищенаведене, суд наголошує, що поняття виплати має трактуватися і застосовуватися суб'єктами відповідних правовідносин розширено з метою передачі коштів найманому працівнику у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб, що надає йому можливість отримати ці кошти у власність (перерахування або видача готівкою в касі підприємства) та використати їх на свої потреби.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 у справі “Суханов та Ільченко проти України” зазначив, що за певних обставин “законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).
За змістом судової практики Європейського суду з прав людини, захист законних сподівань (очікувань) є одним із аспектів правової визначеності.
Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
У даному контексті суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема, в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Водночас Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи вищенаведене, стягнення перерахованих відповідачу та в подальшому переданих останнім найманим працівникам грошових коштів, які уособлюють собою державні гарантії допомоги в період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, нівелюють саму мету прийняття відповідних нормативних актів, зокрема, і Порядку надання одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання, розрахунку її розміру, стягнення, повернення невикористаної її суми від 09.12.2020 №1231.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач доказів на підтвердження наведених ним обставин та обґрунтувань суду не надав. Аргументи позивача не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 23.11.2022.
Суддя Пригара Л.І.