пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
11 листопада 2022 року Справа № 903/695/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участю секретаря судового засідання Кошового В.А., розглянувши справу
за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури (43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, 13, код ЄДРПОУ 02909915) в інтересах держави в особі Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204)
до відповідача: Виробничо-комерційної фірми «Інтегро» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (43023, м. Луцьк, вул. Лідавська, 8, код ЄДРПОУ 23020382)
про стягнення 49508,35 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув;
від прокуратури: Костюк Наталія Володимирівна, службове посвідчення №065570 від 23.10.21
Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до суду з позовом до Виробничо-комерційної фірми «Інтегро» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та просить стягнути 49508,35 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою без укладено договору оренди або іншої правової підстави, а відтак прокурор доводить, шо відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України зобов'язаний повернути безпідставно збережні кошти у вигляді несплаченої орендної плати власнику земельної ділянки- Луцькій міській раді.
Ухвалою суду від 15.09.2022 відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.10.2022.
Ухвалою суду від 17.10.2022 відкладено судове засідання на 07.11.2022.
Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.
Представник відповідача через відділ діловодства суду подала:
1)клопотання про приєднання доказів за вх.№01-57/6160/22 від 07.11.2022;
2) заяву за вх.№01-83/160/22 від 07.11.2022 про закриття провадження у справі, оскільки відповідач доводить, що 04.07.2022 сплатив кошти в сумі 49 508,35 грн. з призначенням платежу «орендна пата з юридичних осіб» на відповідний рахунок, а саме UA 618999980334189812000003550, а тому відсутній спір по даній справі, у зв'язку з чим просить суд закрити провадження у справі.
В судовому засіданні прокурор вказує, що відповідач сплатив не за тим рахунком, який вказаний у позовній заяві - UA188999980314040544000003550, та не за тим призначенням платежу, який є предметом спору у даній справі, а саме «інші надходження» перерахування безпідставно збережених коштів, а тому просить суд задоволити позов в повному об'ємі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила доводи прокурора та вказала, що рахунок який зазначений у позовній заяві, не відповідає рахунку який зазначений на сайті Головного управління Державного казначейства у Волинській області, а тому доводить, що оплата суми позову здійснила за діючим рахунком Казначейства, як «орендна плата з юридичних осіб».
Ухвалою суду від 07.11.2022 відкладено розгляд справи на 11.11.2022 та зобов'язано Головне управління Державного казначейства у Волинській області (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, електронна адреса: office@lt.treasury.gov.ua) надати інформацію щодо реквізитів на який суб'єкти господарювання можуть сплачувати безпідставно збереженні кошти за користування земельною ділянкою, яка знаходиться в місті Луцьку без належного оформлення речових прав.
11.11.2022 від Головного управління Державного казначейства у Волинській області надійшов лист за вх.№01-57/6288/22 з якого слідує, що згідно п.3 Наказу №11 надавати роз'яснення з питань застосування класифікації доходів бюджету уповноважено Департамент прогнозування доходів бюджету та галузі департаменти Міністерства фінансів України, органи казначейства не наділенні повноваженнями давати такі роз'яснення.
Прокурор в судовому засіданні супровідним листом за вх.№01-57/6299/22 від 11.11.2022 долучила відповідь Департаменту фінансів бюджету та аудиту Луцької міської ради від 08.11.2022 за №13.1-9/327/2022 та витяг з офіційного сайту ДКС України, з яких слідує, що кошти сплачуються до бюджету Луцької міської територіальної громади, як безпідставно збережені та зараховуються на рахунок - UA188999980314040544000003550, отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження".
Отже, судом встановлено, що кошти сплачені відповідачем на рахунок з призначенням платежу «орендна пата з юридичних осіб» на рахунок UA 618999980334189812000003550 не підтверджує оплату предмету спору у даній справі, а саме погашення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, оскільки такий платіж підлягає оплаті на рахунок UA188999980314040544000003550, отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження", що підтверджується інформацією згідно листа Департаменту фінансів бюджету та аудиту Луцької міської ради від 08.11.2022 за №13.1-9/327/2022 та витяг з офіційного сайту ДКС України
Враховуючи вище викладенні обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання. Причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання. Причини неявки суду не повідомив.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задоволити.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією
Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності №35601300 від 28.03.2015 за Виробничо-комерційною фірмою "Інтегро" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ВКФ "Інтегро" у формі ТзОВ) з 27.03.2015 було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме приміщення для спортивного інвентарю /літер Б-1/ площею 2,9 кв.м., яке знаходилось по вул. Красовського, 7 у м. Луцьку (на даний час провулок Галини Коханської, 3 у м. Луцьку, назву провулку змінено на підставі рішення Луцької міської ради від 04.03.2019 №54/1).
Дане нерухоме майно знаходилось на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005.
Як слідує із матеріалів справи земельна ділянка перебувала в оренді відповідача на підставі договору оренди, укладеного з Луцькою міською радою від 10.09.2013 проте на підставі акту приймання-передачі від 23.05.2019 повернута орендодавцю, у зв'язку з закінченням договору оренди.
Крім того, судом встановлено, що на підставі рішення Луцької міської ради від 27.11.2019 №66/27 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005 за результатами якого утворилось дві земельні ділянки: з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 (перебуває в користуванні ВКФ "Інтегро" у формі ТзОВ) та з кадастровим номером 0710100000:31:180:0045 (перебуває в користуванні ОСОБА_1 ). (а.с. 28)
Право комунальної власності зареєстровано за Луцькою міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 в Державному земельному кадастрі з 24.06.2020 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 26.06.2020. (а.с. 10-17)
Згідно інформації Луцької міської ради слідує, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 власником приміщень - ВКФ "Інтегро" у формі ТзОВ з Луцькою міською радою не укладений.
Луцька міська рада листом від 24.07.2020 зверталась з повідомленням до ВКФ "Інтегро" у формі ТзОВ про необхідність укладення договору оренди даної спірної земельної ділянки та зазначила переліку документів, які необхідно скерувати до міської ради для оформлення орендних відносин, однак станом на дату розгляду справи договір між сторонами не укладений.
Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Волинській області від 17.06.2022 та 08.08.2022 встановлено, що згідно даних ІТС "Податковий блок" Підприємство ВКФ "Інтегро" у формі ТзОВ податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 з 21.05.2019 по даний час до Луцької ДПІ ГУ ДПС в області не подавались, плата за землю до бюджету не перераховувалась.
Отже, судом встановлено, що з моменту припинення права оренди за попереднім договором до даного часу, відповідач фактично користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати.
Згідно зі ст. 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 ст.190 ЦК України).
Прокурор та позивач звертаючись з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати зазначає, що земельна ділянка по провулку Галини Коханської, 3 в м. Луцьку, площею 0,3237 га, з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046, є об'єктом комунальної власності, який може використовуватись зважаючи на вимоги ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України лише на підставі та умовах договору оренди.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно чинного законодавства України, зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019р. у справі №912/1188/17.
З огляду на вище зазначене ВКФ «Інтерго» у формі ТзОВ, як фактичний користувач земельної ділянки по провулку Галини Коханської, 3 в м. Луцьку, площею 0,3237 га, з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
Згідно ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136. п.14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Хмельницького в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Згідно положення глави 83 ЦК України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17, відповідно до яких вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, і до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати регулюються ст. 1212 ЦК України.
Тому при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, чому відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у вищевказаних постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Як вбачається з доданого до матеріалів справи розрахунку, розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць становить 1894,45 грн.
Тобто, сума коштів яку мало сплачувати ВКФ «Інтерго» у формі ТзОВ до бюджету Луцької міської ради, внаслідок зайняття земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 27.06.2020 по 01.09.2022 становить 49 508,35 грн. (а.с. 22)
Зазначений розмір орендної плати розрахований шляхом застосування орендної ставки 3% до нормативно грошової оцінки земельної ділянкою
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.07.2022 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 становить 757781,70 грн.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель").
Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Також, при вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Судом враховується, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях. з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України. № 63566/00, § 23. ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором, судом враховано наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
За ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Так, у постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).
У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 встановила, що сам факт не звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Статтею 14 Конституції України визначено, що Земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.
Згідно ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що землі комунальної власності є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 4 даного Закону закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів.
Отже, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.
Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками, в тому числі на правах оренди чи продажу права оренди за результатами торгів, визначаються законами.
Крім того, слід зазначити, що плата за землю - це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов'язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів (РОЗДІЛ XII. Податкового кодексу України).
Використання земельної ділянки Відповідачем без правовстановлюючих документів призвело до ненадходження до місцевого бюджету коштів.
Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.
Несплата відповідачем орендної плати за користування комунальним майном є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.
В той же час, незважаючи на те, що відповідач використовував земельну ділянку по провулку Галини Коханської, 3 у м. Луцьку без правовстановлюючих документів, при цьому не сплачуючи платежів за землю, Луцькою міською радою не було подано позов про стягнення вказаної суми коштів самостійно, чим завдається шкода інтересам держави.
Луцька окружна прокуратура звернулась зі запитами від 09.06.2022 №53-3145 вих.22, від 04.07.2022 №53-3842 вих.22 про надання інформації щодо вчинення Луцькою міською радою дій про стягнення коштів з Виробничо-комерційної фірми «Інтегро» у формі товариства з обмеженою відповідальністю за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
Луцької міської ради листами від 21.01.2022 від 13.07.2022 №1.1-9/2667/2022 надала інформацію про те, що заходи до стягнення коштів за користування земельною ділянкою відповідачем без правовстановлюючих документів не вживались, будь-яку інформацію щодо звернення до суду із позовом про стягнення грошових коштів Луцькою міською не висловлювала.
Враховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності Луцької міської ради про порушення інтересів територіальної громади м. Луцька, та беручи до уваги характер наданої останньою на запит прокуратури відповіді (відсутність належного обґрунтування причин невжиття заходів щодо стягнення з відповідача коштів до місцевого бюджету, у тому числі й у судовому порядку), є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Вказане відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі Луцької міської ради органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18.
Доводи відповідача про те, що він активно вживав заходи для оформлення права користування земельної ділянки за адресою: провул. Галини Коханської, 3 у м. Луцьку, що підтверджується копіями листів від 09.01.2019, 29.03.2019, 13.07.2022, витягів 07.10.2020, 23.06.2021, 23.06.2021 до уваги суду не взято, оскільки такі докази не спростовують наявну заборгованість та не є доказами, які звільнять від зобов'язання з її оплати на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).
Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність у справі правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 49508,35 грн. за фактичне використання земельної ділянки.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-
1. Позов задоволити
2. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми «Інтегро» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (43023, м. Луцьк, вул. Лідавська, 8, код ЄДРПОУ 23020382)на користь Луцької міської ради (м.Луцьк, вул. Б.Хмельницького, 19, розрахунковий рахунок UA188999980314040544000003550, отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження", перерахування безпідставно збережених коштів) 49508,35 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.
3. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми «Інтегро» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (43023, м. Луцьк, вул. Лідавська, 8, код ЄДРПОУ 23020382) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 13, код ЄДРПОУ 02909915, р/р UA138201720343140001000004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) 2481,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено
23.11.2022
Суддя В. М. Дем'як