Справа № 161/5506/22
Провадження № 2-а/161/167/22
21 листопада 2022 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Присяжнюк Л.М., розглянувши у порядку письмового спрощеного позовного провадження (за наявними матеріалами справи) у залі суду в місті Луцьку адміністративну справу №161/5506/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Рівненській області про скасування постанови,
В провадженні суду перебуває вказаний позов. В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що адміністративне правопорушення він не вчиняв, а у відповідача відсутні докази його вчинення.
Просить суд скасувати постанову відповідача від 16 квітня 2022 року серії ЕАО №5357131.
Частиною першою та другою статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Суд зауважує, що вказаний перелік порядків, за якими здійснюється судочинство в адміністративних справах, є вичерпним.
Оскільки вказана справа є незначної складності і для неї пріоритетним є швидке вирішення, суд розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, які визначені у ст.ст. 268, 269, 271, 286 КАС України. В свою чергу вищенаведені положення КАС України не містять у собі заборони або обмежень на застосування правил, передбачених для спрощеного позовного провадження у ч.5 ст.262 КАС України, а саме щодо можливості розгляду справи без повідомлення сторін за наявними матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач у письмовому відзиві позов заперечив. Також вказував на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з таких підстав.
Судом встановлено, що 16 квітня 2022 року поліцейським сержантом поліції роти УППП у Рівненській області Громик Катериною Сергіївною була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №5357131, в якій зафіксовано, що 16 квітня 2022 року керував транспортним засобом Mersedes-Benz Sprinter 412 D д.н.з. НОМЕР_1 з причепом не маючи права керування транспортним засобом. У зв'язку з цим, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.126 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400,00 грн.
Частиною другою статті 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже, чинне процесуальне законодавство пов'язує початок відліку строку на оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (окрім справ у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) не з моменту вручення його позивачу, а з моменту винесення такого рішення.
Тобто, позивачем у даному випадку пропущений строк звернення до суду, який передбачений ч.2 ст.286 КАС України, оскільки спірне рішення винесено 16 квітня 2022 року, а оскаржено ним лише 6 травня 2022 року.
В розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи, позивач мотивує пропущення строку тим, що за зареєстрованим місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 , не проживає, постанову 22.04.2022 року отримала його матір, яка повідомила йому про факт отримання постанови 24 квітня 2022 року.
Враховуючи повідомлені позивачем обставини, а також незначений пропуск строку звернення до суду після вручення поштового відправлення, суд дійшов висновку, що для надання можливості позивачу скористатися своїм правом на судовий захист, слід поновити йому строк звернення суду.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. А також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданнями КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій. Встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, вихованням громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Положення ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Так, відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, яка не має права керування даним транспортним засобом.
Із оскаржуваної постанови слідує, що 16.04.2022 позивач був зупинений поліцейським та притягнутий до відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн. за керування автомобілем не маючи відповідної категорії (а.с. 4, 5).
Виходячи з матеріалів справи, пояснень позивача, суд приходить до висновку, що останній керував автомобілем з причепом при наявності посвідчення водія і певних категорій, однак в даному випадку вимагалась інша категорія.
Проте, дослідивши матеріали справи і виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновків.
Так, згідно ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це суб'єктивне право кожної людини. Однак для працівників правоохоронних органів крайня необхідність - юридичний обов'язок. Передбачений їхнім службовим становищем. Водночас ухилятися від виконання своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності, працівники правоохоронних органів не можуть.
Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які зазвичай ділять на дві групи: а) умови, що характеризують небезпеку; б) умови, що характеризують дії з її усунення.
До першої групи умов належать: реальність - небезпека дійсно існує, а не уявляється особою, що її усуває; наявність - загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула та вимагає дій для її усунення; неминучість - усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.
До другої групи (умов правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності) умов належать: наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом; неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом; заподіяна шкода не повинна перевищувати шкоду відвернену, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності.
Загроза заподіяння шкоди для визнання дій особи, як вчинених у стані крайньої необхідності має бути наявною, існуючою реально, а не в уяві особи. Якщо реально загрози заподіяння шкоди не існує, або ж вона вже минула, чи можливість заподіяння шкоди віддалена в часі, а не є негайною і неминучою, то заподіяння шкоди інтересам, які охороняються, не може бути визнане правомірним і йому має даватися оцінка на загальних підставах із урахуванням положень про вплив помилки на кваліфікацію дій винного. Але якщо особа сумлінно помиляється щодо наявності загрози, її реальності, то її дії мають розглядатись як вчинені в стані крайньої необхідності.
У відповідності до п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні будь-якого правопорушення, вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Таким чином, на підставі викладеного та, враховуючи, що позивач 16.04.2022 у вказаний в постанові місці і часі здійснював перевезення транспортних засобів для забезпечення національної безпеки і оборони України у зв'язку з військовою агресією російської федерації, про що свідчить також копія листа Дніпровської міської ради (а.с. 11), тобто його дії можна розцінювати як такі, що вчинені у стані крайньої необхідності.
Згідно п.3 ч.1 ст.293 КУпАП передбачено, що розглядаючи скаргу на постанову про адміністративне правопорушення, перевіряючи законність та обґрунтованість винесеної постанови суд може прийняти рішення про скасування постанови і закриття справи.
Отже, зважаючи на викладені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі підлягає закриттю з наведених вище підстав і фактичних обставин справи.
Решта доводів та заперечень відповідача не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.139, 286 КАС України, суд,
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Скасувати постанову Управління патрульної поліції у Рівненській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 16 квітня 2022 року серії ЕАО №5357131, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.126 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 , проживаючий за адресою АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .
Відповідачем у справі є Управління патрульної поліції у Рівненській області, місце знаходження м. Рівне, вул. Степана Бандери, 14-а.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Л.М. Присяжнюк