Номер провадження: 22-ц/813/4119/22
Справа № 523/4771/21
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Князюк О. В.
21.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді Князюк О.В.,
- суддів: - Заїкін А.П., Погорєлової С.О.,
розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
До Суворовського районного суду м. Одеси надійшов позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову, зокрема, вказано, що ОСОБА_1 звернулась до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 19.07.2011 року. При підписанні анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження. Заявою Відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ "ПриватБанк", які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Також вказували, що свідченням приєднання до угоди відповідача та дія Договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Виконання відповідачем Договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування (виписка по рахунку та розрахунок заборгованості додаються до позовної заяви).
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок (що підтверджується випискою по рахунку) та встановлено кредитний ліміт у розмірі 16 000 грн., що зазначений у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. При цьому позивач звертав увагу в тому числі на те, що власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, який відповідно до п. 1.1.1.51, Договору - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. На підставі п. 1.1.5.2 Договору, неотримання або несвоєчасне отримання Клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов'язань за даним Договором.
АТ КБ "ПриватБанк" стверджував, що свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме згідно з п. 2.1.1.12.3. Проте, відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 28.02.2021 року має заборгованість - 11 135,55 грн, з яких: 10588,96 грн - заборгованість за тілом кредиту; 546,59 грн - заборгованість за простроченими відсотками. З огляду на вказане, просили позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Коротний зміст вимог апеляційної скарги
16 липня 2021 року Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року, відповідно до якої, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та заперечення інших учасників справи та інших учасників справи
У поданій апеляційні скарзі АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним та незаконним.
Апелянт зазначає, що по-перше, місцевий суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача. Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що це є грубим порушенням місцевим судом основоположних засад та принципів здійснення правосуддя та є беззаперечною підставою для скасування рішення у даній справі у його оскарженій частині.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» посилається на норми статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» де відповідно зазначено, що надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. Зазначає, що відповідно до норм закону - кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредитом є сплата відсотків.
Зазначає, що відповідно до ч. 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, апелянт вважає, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактом при наданні кредитних коштів.
Апелянт вказує, що відмовляючи у стягненні заборгованості по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надають іншим споживачам послуг кредит під певні відсотки.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
30 серпня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О.В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою суду від 21.11.2022 року у складі колегії суддів цивільної палати Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Князюка О.С., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було призначено до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини
Судом встановлено, що на а.с.19 міститься заява ОСОБА_1 від 19 липня 2011 року про приєднання до Умов надання банківських послуг в ПриватБанку.
Своїм підписом в заявах відповідач засвідчила, що ознайомлена з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку і згоден з тим, що запропоновані банком Умови та Тарифи разом з цією заявою складають договір про надання банківських послуг.
Згідно даної анкети-заяви від 19.07.2011 року відповідачка виявила бажання отримати картку «Універсальна» із кредитним лімітом 5000 грн.
Згідно наданої позивачем довідки про видачу кредитних карток (а.с.17), відповідачу 19.07.2011 року була видана кредитна картка № НОМЕР_1 , зі строком дії до 04/15.
Також, згідно даної довідки (а.с.17), відповідачці було відкрито ще декілька рахунків:
-21.09.2011 року - № НОМЕР_2 зі строком дії 07/15;
-13.11.2013 року - № НОМЕР_3 зі строком дії 06/17;
-25.02.2017 року - № НОМЕР_4 зі строком дії 05/20.
Згідно наданої банком довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с.18), страт карткового рахунку № НОМЕР_1 зазначено 19.07.2011 року. При цьому зазначено про зміну кредитного ліміту, зокрема, 13.11.2013 року - встановлення кредитного ліміту 15 000 грн., 18.11.2013 року - 16000 грн., 23.03.2017 року - 14 700 грн., 11.08.2017 року - 13 920 грн., 26.12.2017 року - 13 170 грн., 22.02.2019 року - 12 180 грн., 06.03.2019 року - 11 408,01 грн., 07.03.2019 року - 11 408,01 грн., 11.09.2019 року - 0,00 грн.
На а.с.8-16 знаходяться розрахунки заборгованості за договором б/н від 19.01.2011 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 31.10.2015 року, станом на 30.06.2019 року та станом 28.02.2021 року, згідно зазначено, що позичальником здійснено погашення:
-За тілом кредиту на суму 238 524, 26 грн.;
-За простроченим тіло кредиту - 866,03 грн.;
-По нарахованим відсоткам - 652,79 грн.;
-По простроченим відсоткам - 2869,56 грн..
Також визначено заборгованість позичальника за договором від 19.01.2011 року у загальному розмірі 11 135,55 грн., з яких:
-Заборгованості за тілом кредиту - 10588,96 грн.;
-Заборгованість за простроченими відсотками - 546,59 грн..
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів невірно встановив обставини по справі, дійшов неправильного вищезазначеного висновку про відмову в задоволенні позову Банку в повному обсязі. Висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 11, 256, 257, 261, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 633, 634, 1048, 1054 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а ч. 1 ст. 1049 вказаного Кодексу встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору кредит у строк та в порядку, встановлених договором.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 19.07.2011 року ОСОБА_1 до суду не зверталася.
Крім того, з наданого Банком розрахунку заборгованості, вбачається, що ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та періодично здійснювала його погашення. Доказів на спростування вказаного розрахунку ОСОБА_1 не надано.
За таких обставин суд зробив помилковий висновок про відмову у задоволені позову в повному обсязі.
Крім того, відповідачем не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами шляхом їх зняття з кредитної картки, здійснювала платежі, а також поповнювала картку.
На відміну від кредитних договорів, за якими загальний розмір кредиту надається відразу (одноразово), в договорі про надання споживчого кредиту у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку (за яким позичальник має можливість використовувати ліміт частинами з правом подальшого використання вільного залишку ліміту, а у разі повного повернення коштів до закінчення строку кредитування - повторно отримати кредит (зняти кошти) або його частину в межах ліміту), - розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені, а тому сукупна сума всієї заборгованості за тілом кредиту може включати в себе заборгованість за частиною кредиту, строк сплати якої не закінчився (поточне тіло кредиту), та/або заборгованість за частиною кредиту, яка не була повернута в обумовлений термін (прострочене тіло кредиту).
Тіло кредиту - це сума, яку позичальник фактично отримав (основний борг).
Прострочене тіло кредиту - це сума, яку позичальник не повернув позикодавцю в обумовлений строк.
У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання у повному обсязі не виконувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 28.02.2021 року розмірі 11 135,55 грн, з яких:
-Заборгованості за тілом кредиту - 10588,96 грн;
-Заборгованість за простроченими відсотками - 546,59 грн.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з позичальника заборгованості за поточним тілом кредиту.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 11.06.2010 року відсутні умови договору про процентну ставку по кредитному ліміту.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірі встановленому статтею 1048 ЦК України (на рівні облікової ставки Національного банку України) позивач не заявляв.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19.07.2011 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19.07.2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (15.03.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов'язання.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вищевказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, від яких не було відступлено у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 358/384/19.
Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідачем не спростовано наявність заборгованості у розмірі - 10588,96 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягають вимоги Банку про стягнення з відповідача коштів у сумі - 10588,96 грн. Доводи апеляційної скарги є частково доведеними.
Правові підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за відсотками відсутні. Доводи апеляційної скарги в цій частині є недоведеними.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Банку є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову Банку за вищевказаного обґрунтування.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов Банку підлягає частковому задоволенню необхідно остаточно змінити розподіл судових витрат.
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь Банку понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в суді першої інстанції - 2 270 грн. (а. с. 1), в апеляційній інстанції - 3 405 грн., разом - 5 675,00 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог -95,09 %, тобто у розмірі -5396,35 грн = (2 270 грн. + 3 405грн.) х 95.09%.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість в розмірі - 10588.96 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі - 5396,35 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках передбачених п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Князюк
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова