ф
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 160/2697/21
адміністративне провадження № К/990/31094/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі №160/2697/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 1077к від 24 грудня 2020 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат;
- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку.
23 лютого 2022 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
22 вересня 2022 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 1077к від 24 грудня 2020 року.
Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На зазначену постанову суду апеляційної інстанції Дніпропетровською обласною прокуратурою подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 09 листопада 2022 року.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне.
В касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що є необхідність відступити від правового висновку щодо застосування статті 44 КЗпП України в частині наявності права на виплату вихідної допомоги при звільненні прокурора при звільненні прокурора відповідно до відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справі №560/3971/19 та застосованого судом апеляційної інстанції у цій справі в оскаржуваній постанові.
Відповідач наголошує, що оскільки ні спеціальними Законами України «Про прокуратуру» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, ні статтею 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу II Закону України №113-ІХ у зв'язку з неподанням заяви та ненаданням згоди на проходження атестації або підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону України №113-ІХ у зв'язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а висновки Верховного Суду у справах №820/1119/16 та №560/3971/19 є протилежними, тому можна дійти висновку про відсутність єдиної судової практики щодо вирішення спорів про стягнення вихідної допомоги при звільненні.
Необхідно зауважити, що у разі оскаржень рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Однак скаржником не зазначено належного обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, у касаційній скарзі відсутні доводи на спростування мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції, а інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком судів попередніх інстанції. Заявник лише наводить низку нормативно-правових актів щодо проходження прокурорами атестації, без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв'язку з обґрунтуванням доводів відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №560/3971/19.
Суд зауважує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923. Підстав відступу від неї у цій справі Суд не знаходить.
Доводи відповідача, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № №820/1119/16 щодо застосування статей 40, 44 КЗпП України, є безпідставним з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, згідно з яким суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Враховуючи, що постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 560/3971/19, у спорі аналогічному цій справі, викладена пізніше постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № №820/1119/16, суди попередніх інстанцій врахували саме таку останню правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на сформовану сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі №160/2697/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова