21 листопада 2022 року
м. Київ
справа №380/5614/21
адміністративне провадження № К/990/25385/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі №380/5614/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування наказу,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати прийняте щодо позивача рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора №4 від 14 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурорами атестації"
визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Генерального прокурора №130к від 11 березня 2021 року, яким позивача звільнено з посади керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 березня 2021 року;
поновити позивача на рівнозначній посаді до посади керівника місцевої прокуратури Київської обласної прокуратури з 12 березня 2021 року;
зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов'язкових платежів, починаючи з 12 березня 2021 року по день поновлення на роботі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №4 від 14 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурорами атестації".
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 11 березня 2021року №130к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури".
Поновлено позивача на посаді керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області з 13 березня 2021 року.
Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 березня 2021 року по 12 квітня 2022 року у розмірі 546617 (п'ятсот сорок шість шістсот сімнадцять) грн 50 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 16 серпня касаційну скаргу повернуто скаржнику.
16 вересня 2022 року Київською обласною прокуратурою подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху.
07 листопада 2022 року Київською обласною прокуратурою направлено касаційну скаргу у новій редакції із зазначенням підстав на касаційне оскарження.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так скаржник зазначає, що на момент подання касаційної скарги у справі Верховним Судом не викладено позицію стосовно дискреційних повноважень кадрової комісії на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію згідно з нормами Закону № 113-ІХ, а саме, щодо застосування п. п. 9, 11, 12 , 13, 15, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та положень Порядку № 221 (п. 6 V Порядку № 221), а також положень п. 12 Порядку № 233.
Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано п. 17 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 113-ІХ, п. 12 Порядку № 233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній доброчесності прокурора.
Також вказує, що відсутній висновок щодо застосування норми п. 12 розділу II Закону № 113-ІХ та Порядку проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (п.п. 15, 16, розділу IV Порядку).
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Cкаржником зазначена норма права, а саме п. 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ якою передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора.
Суд апеляційної інстанції у постанові цитує вказану норму, проте висновків щодо її правозастосування не наводить.
Відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаної норми є необґрунтованими.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Разом з тим у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року (справи № № 120/3794/20-а, 640/1598/20), від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації (за наслідками співбесіди) як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також зазначив, що рішення цього органу [кадрової комісії] можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу щодо атестування прокурорів й ухвалення на наслідками цієї процедури відповідних рішень.
Зокрема у постанові від 12 травня 2022 року (справа № 540/1053/21) Верховний Суд вкотре підкреслив, що суд адміністративної юрисдикції може давати правову оцінку рішенню кадрової комісії [за наслідками співбесіди] про неуспішне проходження атестації, зокрема критично оцінювати висновки кадрової комісії та обставини, на яких ґрунтується сумнів її членів у відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Зазначив також про те, що відповідач [Офіс Генерального прокурора] помилково інтерпретує дискреційні повноваження кадрових комісій та їхні рішення за наслідками співбесіди як категоричні, які не можна піддавати ані сумніву, ані судовому контролю. Неординарний механізм атестації діючих прокурорів, визначений Законом № 113-ІХ, не може применшувати чи заперечувати права на судовий захист.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі №380/5614/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування наказу повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: Л.О. Єресько
О.А. Губська