Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" листопада 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1227/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР", м. Київ
до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", м. Харків
про стягнення 72255,45 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР", м. Київ звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача 72255,45 грн заборгованості, з якої: 53497,80 грн основної заборгованості, 17623,77 грн інфляційних витрат та 1133,88 грн 1% річних за договором №217-11/20 від 21 квітня 2020 року. Також просить покласти на відповідача витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн, витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 10% від ціни позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 серпня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1227/22 та вказано, що розгляд справи № 922/1227/22 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
19 жовтня 2022 року електронною поштою, Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" подано відзив (вхідний № 11981) на позовну заяву, в якому відповідач просить суд поновити строк для подання відзиву на позовну заяву; у позовній вимоги щодо стягнення 1% річних врахувати клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 10 %; у задоволенні позовної вимоги про стягнення втрат від інфляції відмовити в повному обсязі та врахувати заперечення щодо нерозумності витрат на професійну правничу допомогу викладені у відзиві.
Відповідно до частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до частин 2, 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Приписами статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази, заяви, клопотання, надавати пояснення суду, свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.
Строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (стаття 113 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено судом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
За таких обставин, задля дотримання принципів господарського судочинства, а також з огляду на зазначені відповідачем обставин, які зумовили несвоєчасне подання відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим задовольнити клопотання відповідача та поновити строк для подання відзиву на позовну заяву.
Таким чином, суд приймає та долучає до матеріалів справи відзив на позовну заяву.
25 жовтня 2022 року електронною поштою, Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР" подано відповідь (вхідний № 12465) на відзив, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Суд, приймає та долучає до матеріалів справи відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
21 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР" (замовником, постачальником) та Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" (відповідачем, замовником) укладено договір № 217-11/20.
Згідно пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність замовника продукцію, а замовник зобов'язується прийняти від постачальника продукцію і оплатити її в порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до пункту 1.4 договору замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі листа або заявки, які включають в себе найменування, кількість і термін поставки продукції.
Згідно пункту 2.1. договору постачальник здійснює передачу продукції замовнику протягом 14 календарних днів з моменту направлення письмової заявки від замовника.
Відповідно до пункту 3.1. загальна вартість продукції за даним договором складає 93203,40 грн в тому числі ПДВ 20% 15533,90 грн
Згідно пункту 4.1. договору розрахунок проводиться шляхом 100% оплати за продукцію протягом 30 календарних днів з моменту постачання і приймання її за якістю та кількістю.
Відповідно до пункту 4.3. договору при відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну. У разі неправильного заповнення документів оплата замовником не проводиться, документи повертаються постачальнику для переоформлення. У разі затримки надання належним чином оформлених документів замовник має право перенести термін оплати пропорційно кількості днів прострочення їх надання. Відповідальність за несвоєчасну оплату замовник в даному випадку не несе.
Згідно пункту 5.1. договору замовник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату продукції, на умовах цього договору.
Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставив Акціонерному товариству "Завод "Електроважмаш" обумовлене договором товар, що підтверджується накладними, рахунком-фактурою та товарно-транспортними накладними.
Однак, відповідач з Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР" не розрахувався, у зв'язку з чим у відповідача склалася заборгованість у розмірі 53497,80 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Таким чином, дослідивши умови договору поставки 217-11/20 від 21 квітня 2020 року, суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу, України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимог щодо стягнення з відповідача 53497,80 грн основної заборгованості задовольнити.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 17623,77 грн інфляційних витрат за період з 18 червня 2020 року по 05 серпня 2022 року та 1133,88 грн 1% річних за період з 18 червня 2020 року по 05 серпня 2022 року, суд зазначає наступне.
Згідно статті 10.5. договору за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляції.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунки позивача, період нарахування останнім вказаних сум інфляційних витрат та 1% річних дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірним, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1% річних у розмірі у розмірі 1133,88 грн та інфляційних втрат у розмірі 17623,77 грн, є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить покласти на відповідача витрати на професійну правову допомогу в сумі 15000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 10% від ціни позовної заяви.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості надання професійної правничої допомоги адвокатом наданий договір про надання правової допомоги від 09 січня 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелла" (клієнтом) та Адвокатським бюро "Тетяни Андріанової" (бюро). Згідно пункту 1.1. договору про надання правової допомоги бюро за замовленням клієнта приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу на умовах передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 1.3 додатку вартість послуг бюро за домовленістю сторін становить із розрахунку за 1 (одну) годину роботи адвоката бюро - 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок, і попередньо за послуги згідно пунктів 1.1 та 1.2 договору по підготовці та представництву інтересів клієнта в суді першої інстанції - Господарському суді Харківської області складає - 15000,00 грн із розрахунку - 6 (шість) годин роботи адвоката бюро, які сплачуються клієнтом передоплатою протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку бюро.
Згідно пункту 1.4 додатку додаткова винагорода бюро (гонорар успіху) в розмірі 10% (десять відсотків) від ціни позову сплачується у випадку вирішення справи в суді першої інстанції - Господарському суді Харківської області, на користь клієнта та підставою для сплати є відповідне судове рішення.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем на виконання умов договору сплачено на користь адвокатського бюро обумовлений договором гонорар в сумі 15000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7508 від 03 серпня 2022 року та випискою по особовому рахунку адвокатського бюро за 03 серпня 2022 року.
З посиланням на вказані обставини позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також додатково 10% від ціни позову гонорару успіху адвоката (що в даному випадку становить - 7225,55 грн), сплата яких позивачем на користь адвокатського бюро передбачена пунктом 1.4 вказаного додатку до договору.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Суд зазначає, що згідно частин 1-2 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому, частиною 3 названої статті також передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
В пункті 5.44. постанові Великої палати Верховного суду від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18 зроблено правовий висновок згідно з яким не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
В даному випадку, з юридичної точки зору, дана справа не є складною. З огляду в т.ч. на зазначені обставини вона була визнана судом малозначною та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. З огляду на вказане, підготовка адвокатським бюро цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось; судових засідань у справі (на який могла бути необхідним присутність представника позивача) не проводилося.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вся заявлена відповідачем до стягнення з відповідача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, а також додатково 7225,55 грн, що становить 10% від ціни позову в якості гонорару успіху, не відповідає принципам розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача в повному обсязі становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципами розумності та справедливості, а тому зазначена сума підлягає зменшенню судом при прийнятті відповідного рішення про розподіл судових витрат.
З урахуванням викладеного, суд вважає що обґрунтованою та такою що відповідає зазначеним вище критеріям є сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн, яка в даному випадку і підлягає відшкодуванню позивачем на користь відповідача за наслідками розгляду даної справи.
До того ж, матеріалами даної справи підтверджено фактичне понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15000 грн. Сплативши ці кошти, відповідач справедливо розраховує на їх відшкодування за результатами розгляду справи судом за рахунок іншої сторони, з вини якої виник судовий спір в межах даної справи, та дії якої і зумовили необхідність звернення до адвоката з метою надання ним послуг професійної правничої допомоги.
В решті заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити з зазначених вище підстав та мотивів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Так, відповідно до частини 3 статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд, розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Проте, 24 лютого 2022 року Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року, затвердженим Законом України №2119-IX від 15 березня 2022 року, продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 7300 від 25 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 25 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України затверджено Указ Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до статті 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого статтею .248 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ІНТЕГРАТОР" (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 73, код ЄДРПОУ 31091208) 72255,45 грн заборгованості, з якої: 53497,80 грн основної заборгованості, 17623,77 грн інфляційних витрат, 1133,88 грн 1% річних, а також 15000,00 грн витрати на професійну правову допомогу та 2481,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "21" листопада 2022 р.
Суддя П.В. Хотенець