вул.Кн.Острозького, 14а, м.Тернопіль, 46025, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
15 листопада 2022 року м.Тернопіль Справа № 921/457/22
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
при секретарі судового засідання Свергун О.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Комунального підприємства “МИЛОСЕРДЯ” Підволочиської селищної ради, смт.Підволочиськ Тернопільського району Тернопільської області
до відповідача: Відділу освіти Підволочиської селищної ради, смт.Підволочиськ Тернопільського району Тернопільської області
про стягнення 28816,02грн,
за участю представників:
позивача: Дробенко Л.Р., головний бухгалтер, довіреність №32 від 31.10.2022;
відповідача: Витвицька І.О., довіреність б/н від 31.10.2022
Зміст позовних вимог.
Комунальне підприємство «МИЛОСЕРДЯ», смт.Підволочиськ Тернопільського району Тернопільської області, звернулося 21.09.2022 (згідно з відтиском календарного штемпеля першого відділення поштового зв'язку смт.Підволочиськ) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Відділу освіти Підволочиської селищної ради, смт.Підволочиськ Тернопільського району Тернопільської області, про стягнення 28816,02грн, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості природного газу, використаного у грудні 2021 року на опалення приміщення.
При цьому вказує, що відповідач є орендарем приміщення згідно з договором оренди №01/О від 01.02.2019, відповідно до якого останній тимчасово використовував приміщення, загальною площею - 197,78кв.м, що належить до комунальної власності Підволочиської селищної ради, і за умовами цього договору орендодавець (позивач у справі) забезпечував орендаря опаленням даного приміщення. Також вказує, що сторонами щомісячно додатково підписувалися договори на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання послуг орендарю, і кожного місяця такі витрати за споживання природного газу відшкодовувалися відповідачем згідно виставлених рахунків.
Утім, договори №59 та №59 на відшкодування витрат за спожитий у грудні 2021 року природний газ відповідач відмовився підписувати, мотивуючи це тим, що проекти договорів передано в січні 2022 року, а договір оренди приміщення припинив свою дію 31.12.2021, тому відповідач не вбачав законних підстав для проведення оплати.
Заперечення відповідача.
14.10.2022 через канцелярію господарського суду відповідачем подано відзив на позовну заяву №240 від 13.10.2022 (вх.№6737 від 14.10.2022), в якому Відділ освіти визнав позовні вимоги.
В судовому засіданні представником відповідача надані пояснення, відповідно до яких звернуто увагу суду на те, що умови договору оренди №01/О від 01.02.2019 не містять положень щодо відшкодування витрат балансоутримувача за спожитий природний газ. Разом з тим, відповідач у відзиві вказує, що договори на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання послуг орендарю №58 та №59, а також Рахунки №78 та №79 з оплати спожитих комунальних послуг (природного газу) за грудень 2021 були передані позивачем Відділу освіти Підволочиської селищної ради наприкінці січня 2022, що унеможливило здійснити оплату таких витрат, оскільки Відділ освіти є бюджетною установою, котра фінансується з місцевого бюджету; на 2022 рік дані витрати в кошторисі не передбачені.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою суду від 03.10.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 01.11.2022, котре не відбулося по причині тривалої «повітряної тривоги», тому засідання було відкладено на 15.11.2022.
У судовому засіданні представники сторін підтримали викладені у попередньо поданих заявах по суті спору свої доводи та пояснення.
Відповідно до ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до змісту ч.6 ст.233 та ч.7 ст.240 ГПК України в судовому засіданні 15.11.2022 за результатами розгляду справи, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2019 між Відділом освіти Підволочиської селищної ради як орендарем та Комунальним підприємством «МИЛОСЕРДЯ» як орендодавцем підписано договір оренди №01/О, відповідно до якого відповідачу передано у тимчасове володіння частину приміщення, яке належить до комунальної власності Підволочиської селищної ради, загальною площею - 197,78кв.м., що знаходиться за адресою : вул.А.Шептицького, 4, (3 поверх), смт.Підволочиськ.
Згідно з розділом 2 приміщення, що орендується, надається орендарю для використання в цілях, зазначених статутними завданнями. Розмір орендної плати становить 1 (одну) гривню на рік. Також згідно з п.4.2 договору орендодавець забезпечує орендаря опаленням приміщення.
Цей договір укладено на 2 роки 11 місяців, з 01.02.2019 по 31.12.2021. При цьому сторонами передбачено можливість його пролонгації на наступний рік за умови, якщо за один місяць до закінчення договору, жодна із сторін не заявить про намір його розірвати (п.3.2 договору).
Судом встановлено, що, незважаючи на термін дії договору оренди №01/О від 01.02.2019, приміщення Комунальному підприємству «МИЛОСЕРДЯ» не передано за актом приймання-передачі, а Відділ освіти Підволочиської селищної ради продовжує користуватися орендованим приміщенням, що не заперечується відповідачем.
Як вказує позивач, враховуючи існування орендних правовідносин, між сторонами у справі щомісячно укладалися договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання послуг орендарю і грудень 2021 року не став винятком. Так, за твердженням позивача, ним у січні 2022 року було надано для підписання два проекти договорів на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання послуг орендарю (за №58 та №59), а також рахунки на сплату природного газу на загальну суму 28816,02грн. За період дії договору оренди №01/О від 01.02.2019 жодних порушень узятих на себе зобов'язань відповідач не допускав.
Направлені проекти угод Відділом освіти не були підписані, а спожиті комунальні послуги за грудень 2021 року не були оплачені відповідно до встановлених рахунків №78 та 79.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин вручення (наручно) чи надіслання поштою проектів договорів з рахунками відповідачу у справі, тому документально встановити коли така пропозиція була надана відповідачу неможливо.
Також позивачем зазначено, що заборгованість за грудень 2021 року залишається неоплаченою перед постачальником природного газу - Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз», що вбачається з акту звірки взаєморозрахунків, підписаного між Комунальним підприємством «МИЛОСЕРДЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз» станом на 12.09.2022 за договором №12/к-041 від 11.01.2018, та підтверджено представником позивача в судовому засіданні.
Надіслану претензію №21 від 19.08.2022 із пропозицією щодо укладення договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання послуг орендарю, а також з проханням погасити заборгованість за надані комунальні послуги: 21458,30грн з розрахунком на 147,28кв.м. займаної площі за природний газ в грудні 2021 року та 7357,72грн з розрахунком на 50,5кв.м. займаної площі за природний газ в грудні 2021 року, відповідачем отримано 22.08.2022 (що вбачається з відтиску календарного штемпеля про отримання).
У листі-відповіді №183 від 29.08.2022 Відділом освіти зазначено, що рахунки на відшкодування комунальних послуг за грудень 2021 року були надані Відділу освіти у другій половині січня 2022 року, що і стало підставою несвоєчасного проведення розрахунку з оплати комунальних послуг. Оскільки договір оренди на 2022 рік не було укладено між сторонами, то здійснити оплату рахунків за минулий період в розмірі 21458,30грн та 7357,72грн не вбачається за можливе.
Дані обставини з приводу не оплати комунальних послуг послугували підставою для звернення до суду з позовом з метою захисту порушених майнових прав, в якому просить стягнути з відповідача 28816,02грн боргу в примусовому порядку.
Мотиви та норми закону, з яких суд виходить при ухваленні рішення.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно з ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі в силу умов договору оренди, вимог статті 759 ЦК України, виникло зобов'язання, у відповідності до якого орендодавець (позивач у справі) передав орендарю (відповідачу у справі) майно у користування за плату на певний строк та на умовах, визначених договором оренди.
Спір виник між сторонами внаслідок неналежного виконання відповідачем як Орендарем, своїх зобов'язань щодо оплати комунальних послуг, а саме за природний газ, спожитий на опалення орендованого приміщення у грудні 2021 року.
Суд констатує, що умови укладеного договору оренди від 01.02.2019 містять обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі вносити виключно орендну плату (п. 4.8 договору). До складу розміру орендної плати не входить плата за опалення приміщення, адже така визначена сторонами в розмірі 1 грн в рік .
Крім того, пунктом п.7.14 Положення про оренду майна Підволочиської селищної ради, затвердженого рішенням Підволочиської селищної ради Тернопільської області №5648 від 09.10.2020, передбачено, що до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо).
Обов'язок забезпечувати Орендаря опаленням приміщення, покладається згідно п. 4.2. договору на Орендодавця, а відтак і відшкодування витрат на опалення приміщення повинно здійснюватися позивачем у справі як Орендодавцем.
Таким чином, договір оренди, на який посилається позивач, не містить обов'язку по здійсненні оплати за понесені позивачем витрати на утримання орендованого приміщення.
Водночас, такі витрати відповідачем відшкодовувалися на підставі інших правочинів - договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання послуг орендарю, котрі укладалися сторонами щомісячно впродовж дії договору оренди і дані обставини сторонами не заперечуються.
Утім пропозиція щодо укладення договорів № 58 та № 59, на підставі яких відповідач мав би здійснити відшкодування послуг з оплати природного газу, спожитого на опалення приміщення у грудні 2021, відповідачем була відхилена з посиланням на припинення дії договору оренди з 01.01.2022.
Матеріали справи не містять доказів досягнення згоди між сторонами з усіх істотних умов, запропонованих позивачем для підписання, які є притаманними даному виду господарських договорів. Також матеріали справи не містять доказів вчинення стороною відповідача фактичних дій щодо їх виконання, як і доказів звернення до суду щодо врегулювання даного переддоговірного спору в судовому порядку, тому такі договори є неукладеними.
Умови Договору оренди нерухомого майна №01/О від 01.02.2019 не містять положень щодо обов'язку укладення з балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.
Частиною 1 ст.174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.3 ст.184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст.181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Частиною 3 ст.179 Господарського кодексу України передбачено обов'язкове укладання договору для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно зі ст.187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Натомість, як зазначалося вище, позивач з вимогою про спонукання відповідача укласти такий договір до суду не звертався.
Також зі змісту позову слідує, що саме позивач як споживач, має зобов'язання по оплаті природного газу перед енергопостачальною організацією, з якою у нього існують договірні правовідносини, тобто перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз», тобто за спожитий газ на опалення орендованого відповідачем приміщення, утім даного обов'язку позивачем не виконано, що підтверджується поясненнями представника в судовому засіданні та вбачається з Акту звірки взаєморозрахунків, підписаного позивачем та ТОВ «Тернопільоблгаз станом на 12.09.2022.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд констатує, що договори про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за №58 та №59 є неукладеними, тобто такими, що не відбулися, що означає відсутність відповідних прав і обов'язків сторін (у всякому випадку таких, які б користувалися судовим захистом). Причому це стосується, як позивача, так і відповідача.
Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, оскільки договір про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю сторонами у справі укладено не було.
Також матеріали справи не містять доказів понесення позивачем реальних збитків у вигляді здійснення оплати спожитих відповідачем комунальних послуг.
Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 28816,02грн є неправомірними, не доведеними документально належними та допустимими доказами у встановленому законом порядку, а тому у їх стягненні суд відмовляє.
Висновки господарського суду.
Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Частинами ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч.ч.1, 4 ст.191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті спору або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідачем у відзиві №240 від 13.10.2022 (вх.№6737 від 14.10.2022) позовні вимоги визнано повністю, окрім стягнення судового збору. Попри це звернуто увагу, що договір оренди №01/О від 01.02.2019 не містить умов щодо відшкодування витрат балансоутримувача за спожитий природний газ, та, оскільки договори про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за №58 та №59 не підписано з огляду на факт передачі таких для підпису після закінчення бюджетного року, тому підстав для оплати за використаний природний газ у Відділу немає.
Враховуючи встановлені обставини справи, надавши оцінку поданим доказам в сукупності та беручи до уваги пояснення сторін, суд не вбачає законних підстав для задоволення даного позову.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, в силу ст.129 ГПК України, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.4, 11, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123,129, 191, 233, 236-238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено та підписано 21.11.2022.
Суддя Н.О. Андрусик