65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1730/22
За позовом: керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Дмитрівська, буд.63, код ЄДРПОУ - 03528552, електронна адреса: Izmail@od.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, проспект Суворова, буд.62,код ЄДРПОУ - 04057126, електронна адреса: rda@izmail.odessa.gov.ua)
До відповідачів: Кілійського міжрайонного управління водного господарства (68300, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Богдана Хмельницького, буд.78. код ЄДРПОУ - 01034165, електронна адреса: kilyvh@ukr.net); Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайагросервіс» (68303, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Гагаріна, буд.88, код ЄДРПОУ - 43354167, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1)
про визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Богомолова В.С.
Представники сторін:
Від прокуратури: Лянна О.А.
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача (ТОВ «Дунайагросервіс»): Балан М.В. - на підставі ордера серії АІ №1265542 від 08.08.2022р.;
Від відповідача (Кілійсьве МУВГ): - Багно В.С. - на підставі ордера серія ВН №1183943 від 13.09.2022р.
СУТЬ СПОРУ: Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дунайагросервіс» та Кілійського міжрайонного управління водного господарства про визнання недійсним договору підряду по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» від 16.06.2020р. №334, укладеного між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, та про зобов'язання ТОВ «Дунайагросервіс» звільнити штучну водойму підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», площею 5,0 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Ухвалою суду від 01.08.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.08.2022р. Ухвалою суду від 23.08.2022р. відкладено підготовче засідання на 13.09.2022р.
12 вересня 2022р. до суду від керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області надійшла заява про зміну предмету позову, згідно якої прокурор просить суд визнати недійсним Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» від 16.06.2020р., укладений між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, та зобов'язати ТОВ «Дунайагросервіс» звільнити штучну водойму підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», площею 5,0 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Протокольною ухвалою суду від 13.09.2022р. відкладено підготовче засідання на 29.09.2022р. Протокольною ухвалою суду від 29.09.2022р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 27.10.2022р. Протокольною ухвалою суду від 27.10.2022р. суд відкладає розгляд справи на 03.11.2022р. Протокольною ухвалою від ь03.11.2022р. суд відкладає розгляд справи на 08.11.2022р.
Представник прокуратури у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті позовні вимоги підтримує, наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, що надійшли до суду 08.09.2022р., 12.09.2022р., заяві про зміну предмету позову, що надійшла до суду 12.09.2022р., поясненнях, що надійшли до суду 31.10.2022р.
Позивач - Ізмаїльська районна державна адміністрація Одеської області явку свого представника у судові засідання не забезпечила. Згідно наявних у матеріалах справи клопотань просила розглядати справу за відсутності свого представника. Згідно заяв, що надійшли до суду 22.08.2022р., 05.09.2022р., позовні вимоги визнає та не заперечує проти ухвалення рішення про задоволення позову.
Відповідач - ТОВ «Дунайагросервіс» проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 18.08.2022р, запереченнях на відповідь на відзив, що надійшли до суду 08.09.2022р.
Відповідач- Кілійське міжрайонне управління водного господарства проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 13.09.2022р., запереченнях на відповідь на відзив, що надійшли до суду 14.09.2022р.
Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області у позовній заяві, яка подана до суду в інтересах держави в особі Ізмаїльської державної адміністрації, зазначає, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 15.01.1998р. №21 Придунайському управлінню зрошувальних систем м.Кілія Кілійського району передано у постійне користування земельну ділянку площею 533,55 га для будівництва та експлуатації міжгосподарських мереж, об'єктів та споруд водного господарства, на підставі якого видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №000538 від 16.06.1998р., зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №22.
На зазначеній земельній ділянці, зокрема, розташований підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» довжиною 2 360 м, шириною від 20 до т25 м, до дорівнює площі біля 5,0 га. Зазначений канал проходить територією Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області (на даний час територія Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області), бере початок з каналу Міжколгоспно- Дунайський і закінчується аванкамерою насосної станції ЗНС -1 КРЗС.
Прокурор зазначив, що 16.06.2020р. між Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, яке, згідно Положення про управління, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України від 06.09.2018р. №659, є повним правонаступником всіх прав, обов'язків та майна реорганізованого Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства, (Замовник) та ТОВ «Дунайагросервіс» (Виконавець) був укладений Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», відповідно до п.1.1 якого за завданням Замовника Виконавець зобов'язується на свій ризик виконаним та здати Замовнику в установлений Договором строк роботи, а Замовник зобов'язується надати Виконавцю у часткове користування для цілей цього Договору штучну водойму - підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» Кілійського міжрайонного управління водного господарства (Фронт робіт) і прийняти від Виконавця роботи та погодити визначену Договором винагороду.
Вказані у п.1.1 Договору роботи- роботи з біомеліорації (біологічного очищення від водної рослинності та біоперешкод) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», загальною площею водного дзеркала біля 5,0 га, шляхом забезпечення вселення, відтворення і життєдіяльності рослиноїдних риб-меліораторів, раків, іншої іхтіофлори і іхтіофауни, поліпшення умов їх існування та регулювання їх чисельності шляхом добування (вилову) для досягнення мети Договору.
Риби -меліоратори та раки у цьому Договору є власністю Виконавця і виступають інструментом (матеріально-товарними цінностями) виконання робіт по досягненню мети Договору.
Згідно п.1.2 Договору його метою є максимально можлива очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності, фіто - та зоопланктону, інших домішок біологічного походження з метою зменшення витрат при його експлуатації та витрат на подачу води водокористувачам, а також формування води високої якості і збереження обємів води.
Прокурор вважає, що за своєю правовою природою даний Договір є прихованим договором позички державного майна- земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом, а не договором підряду/надання послуг, у зв'язку із чим наявні підстави для для визнання недійсним Договору №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», та зобов'язання ТОВ «Дунайагросервіс» звільнити земельну ділянку з водним об'єктом (штучну водойму) у розпорядження Держави.
В обґрунтування такої позиції прокурор зазначає, що відповідно до ст.3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать : 1). поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2). підземні води та джерела; 3). внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робут можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поширюється на такий водний об'єкт. Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
Враховуючи зазначене, прокурор вважає, що згідно вимог діючого законодавства єдиною можливістю отримати у користування водний об'єкт є укладення з відповідним органом влади договору оренди землі з розташованим на ній водним об'єктом.
Прокурор також зазначив, що відповідно до п.1.1 Договору при виконанні робіт сторони керуються Програмою «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства», розробленою на підставі Патенту на корисну модель « 101959, зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 12.10.2015р.
Зазначеною програмою передбачено нормативи вилучення старшовікових груп риб на третій рік функціонування природно-штучного біомеліоративного комплексу (тобто з 2022 року).
Склад, обсяги і строки робіт, що доручаються до виконання Виконавцю, визначені календарним графіком робіт (п.1.3 Договору).
Строки виконання робіт можуть змінюватись у разі виникнення обставин, які моужть бути взяті сторонами до уваги щодо перегляду строків виконання робіт (п.1.5 Договору).
Відповідно до п.6.5 Договору Виконавець здійснює оновлення популяції біомеліораторів (вилучення старшевікових видів риб та раків). Терміни, обсяги, порядок вилучення, а також вселення риб-меліораторів, раків та їх результати оформлюються актами.
За умовами п.11.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2040р., у разі якщо до 01.05.2040р. жодна із сторін письмово не заявить про намір закінчити Договір, він вважається продовженим (пролонгованим) строком на 15 років на тих самих умовах.
Прокурор зазначає, що з аналізу ч.ч.1,2 ст.837, ст.901 Цивільного кодексу України вбачається, що істотними умовами договору підряду та договору про надання послуг є предмет- результат виконаної роботи у вигляді виготовлення, обробки, переробки, ремонту речі, результату виконання іншої роботи або надання послуг; ціна роботи- включає відшкодування витрат підрядника (виконавця) та плату за виконану ним роботу (надану послугу).
Водночас, на думку прокурора, Договором №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» не передбачено будь-яких обов'язків Кілійського міжрайонного управління водного господарства щодо проведення розрахунків за виконані ТОВ «Дунайагросервіс» роботи, тобто, сторонами не визначено ціни робіт (надання послуг) за Договором, як істотної умови для такого виду договорів.
Враховуючи зазначене, прокурор дійшов висновку, що зазначений Договір не відповідає умовам договору підряду /надання послуг, за яким замовник оплачує роботу (послугу), виконану виконавцем.
Також, прокурор вважає, що визначена Договором діяльність з «біологічного очищення штучної водойми» має всі ознаки аквакультури (рибництва - сільськогосподарської діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг (ст.1 Закону України «Про аквакультуру»).
На думку прокурора, фактично біомеліоративні роботи за Договором зводяться до споживання рослиноїдними видами тваринного світу (за Договором- товстолобик білий та строктий, амур білий, короп, раки) рослинності, чим покращується якість і стан прісної води. Тобто, за рахунок риби відтворюється, відновлюється та покращується біологічний та хімічний склад води.
Враховуючи умови Договору та Програму «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства» ТОВ «Дунайагросервіс» фактично матиме змогу щорічно здійснювати вилов водних біоресурів у кількості 0,7816-1,863 т з площі 5,0 га, що, на думку прокурора, може свідчити про здійснення ТОВ діяльності у сфері рибництва (аквакультури) за відсутності дозволу на спеціальне водокористування та ветеринарного свідоцтва, звітності за формою №1А-риба (річна) «Виробництво продукції аквакультури за 20-р» та спеціальних форм первинної документації для суб'єктів рибного господарства (№Ф-01-№А-22), передбачених наказом Мінагрополітики від 19.06.2012р. №362, а також за відсутністю контролю з боку працівників рибоохорони та ветеринарно-санітарного контролю.
Прокурор вважає, що біомеліоративна діяльність фактично є похідною від господарської діяльності із здійснення аквакультури, оскільки у будь-якому середовищі існування (природні або штучні водойми) рослиноїдні риби в процесі своєї життєдіяльності здійснюють споживання рослинності, тим самим поліпшуючи стан прісної води.
Таким чином, прокурор дійшов висновку, що ТОВ «Дунайагросервіс» безкоштовно отримано у користування строком до 2040р. штучну водойму - підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» площею 5,0 га для здійснення господарської діяльності, пов'язаної з вирощуванням риби.
Крім того, прокурор зазначив, що здійснення біомеліорації водосховища не потребує постійного перебуває виконавця робіт на водосховищі, водночас, Договором зобов'язано ТОВ «Дунайагросервіс» здійснювати охорону майнової цілісності комплексу, вживати заходи щодо збереження майна, забезпечити дотримання належного санітарного стану прибережної захисної смуги та водоохоронної зони навколо водойми, тощо.
На думку прокурора, для вселення рослиноїдних риб-меліораторів у водний об'єкт передача самого водного об'єкту виконавцю не вимагається, але умовами Договору передбачено що підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» передається ТОВ «Дунайагросервіс» і розділом 13 Договору передбачено додаток №5 «Акт прийому-передачі фронту робіт».
Враховуючи все викладене, прокурор вважає, що між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства відсутні правовідносини із біомеліорації (очищення) водосховища, а наявні відносини щодо передачі державного майна для його безкоштовного використання.
Із посиланням на положення ст.827 Цивільного кодексу України, прокурор вважає, що Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС -1 Кілійської рисової зрошувальної системи» за своєю правовою природою є договором позички, оскільки у Договорі визначено об'єкт позички (підвідний канал до насосної станції «ЗНС -1 Кілійської рисової зрошувальної системи»), строк дії Договору (до 31.12.2040р.) та умови його продовження, відомості про безоплатність Договору (Кілійське міжрайонне управління водного господарства продовжує самостійно сплачувати земельний податок за підвідний канал).
Таким чином, посилаючись на ст.235 Цивільного кодексу України, прокурор вважає, що Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» є удаваним правочином, адже фактично був вчинений договір позички нерухомого майна- земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом.
При цьому, прокурор зауважив, що Кілійське міжрайонне управління водного господарства не наділено повноваженнями на надання земельної ділянки державної форми власності у користування іншим особам. Але, уклавши Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», на думку прокурора, Управління фактично здійснило розпорядження вказаною земельною ділянкою під підвідним каналом до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», що є порушенням ч.2 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та підставою для визнання цього Договору недійсним згідно ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Також, прокурор зазначив, що згідно ч.ч.2,3 ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Оскільки, на думку прокурора, Договір підлягає визнанню недійсним, то правові підстави використання ТОВ «Дунайагросервіс» спірної земельної ділянки під водним об'єктом відсутні, у зв'язку із чим мають бути застосовані положення ст.1212 Цивільного кодексу України і ТОВ «Дунайагросервіс» зобов'язане звільнити земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом загальною площею 5,0 га.
Прокурор також зауважив, що п. ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді.
За приписами ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій. спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина 3 вказаної норми).
За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04. 1999р. у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа, представник, на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи, довірителя, і виконує процесуальні дії у суді в її інтересах, набуваючи, змінюючи, припиняючи, для неї права та обов'язки.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
За змістом ч. 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, якою передбачена необхідність обґрунтування прокурором у суді наявність підстав для представництва.
Прокурор зазначив, що органом, який наділений повноваженнями на вилучення земель державної власності, наданих у постійне користування, та розпорядження земельними ділянками державної власності в межах та за межами населених пунктів для ведення водного господарства на території Ізмаїльського району Одеської області є Ізмаїльська районна державна адміністрація, яка, відповідно до положень ГПК України, ст.28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» уповноважена на звернення з позовом до суду про визнання договору недійсним та зобов'язання звільнити штучну водойму.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Одеської обласною прокуратурою до Ізмаїльської райдержадміністрації було направлено лист від 18.01.2022р. №12-77вих-22, яким повідомлено про обставини порушення інтересів держави при укладенні Договору №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи».
Листом від 31.01.2022р. №01/01-33/146/335 Ізмаїльською райдержадміністрацією повідомлено про невжиття заходів щодо захисту інтересів держави та направлення матеріалів для перевірки до Ізмаїльської окружної прокуратури.
Враховуючи зазначене, для того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження та виконуючи субсидіарну роль, замінив суб'єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту, та звернувся до суду з даним позовом, у якому просить суд недійсним Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» від 16.06.2020р., укладений між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, та зобов'язати ТОВ «Дунайагросервіс» звільнити штучну водойму підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», площею 5,0 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Позивач - Ізмаїльська районна державна адміністрація, згідно поданих до суду заяв, позовні вимоги підтримує.
Відповідач - Кілійське міжрайонне управління водного господарства проти позову заперечує, посилаючись на те, що з метою реалізації Програми «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського МУВГ», яка була розроблена на підставі «Методології запобігання біологічним загрозам (біоперешкодам) водних екосистем шляхом формування природно-штучного біомеліоративного комплексу» та схвалена Науково-технічною радою Державного агентства водних ресурсів України від 23.12.2020р. і затверджена Держводагентством 28.04.2020р., Протоколом №3 технічної ради Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 08.05.2020р. доручено відділу водних об'єктів та техногенно-екологічної безпеки розмістити Програму на сайті Управління для ознайомлення.
Згідно Протоколу №5 технічної ради Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 12.06.2020р. щодо розгляду листа ТОВ «Дунайагросервіс» із пропозицією своїх послуг на проведення робіт з біологічної меліорації, було погоджено дану пропозицію та доручено юрисконсульту Управління підготувати проект договору по біологічному очищенню на ЗНС-1 КРЗС.
У подальшому, 16.06.2020р. між Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства (Замовник) та ТОВ «Дунайагросервіс» (Виконавець) був укладений Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», відповідно до п.1.1 якого за завданням Замовника Виконавець зобов'язується на свій ризик виконаним та здати Замовнику в установлений Договором строк роботи, а Замовник зобов'язується надати Виконавцю у часткове користування для цілей цього Договору штучну водойму - підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» Кілійського міжрайонного управління водного господарства (Фронт робіт) і прийняти від Виконавця роботи та погодити визначену Договором винагороду.
Додатком №5 до Договору є Акт прийому-передачі фронту робіт, згідно якого, в редакції Угоди №1 про внесення змін до Договору №334, що була укладена сторонами 30.09.2022р., Замовник надає Виконавцю безперешкодний доступ до водойми, площею водного дзеркала біля 5,0 га підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» (фронт робіт) для виконання робіт відповідно до Договору.
Відповідач зазначає, що відповідно до п.1.2 Договору його метою є максимально можлива чистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності, фіто- та зоопланктону, інших домішок біологічного походження з метою зменшення витрат при його експлуатації та витрат на подачу води водокористувачам, а також формування води високої якості і збереження об'ємів води.
Крім того, відповідно до п.2.1 Договору наслідком виконання робіт за даним Договором є біологічне очищення водойми від надлишкової рослинності та біоперешкод, пригнічення розвитку різних груп гідробіонтів та зниження трофності водойми.
Згідно п.1.6 Договору біоресурси не знаходяться у водосховищі в умовах природної волі і не підпадають під дію Закону України «Про рибне господарство», Закону України «Про аквакультуру».
За умовами п.1.7 Договору у Виконавця не виникає права власності на водний об'єкт, ця угода не приховує передачу його в оренду Виконавцю.
При цьому, відповідно до п.6.7 Договору додаткова (надлишкова) кількість риб-меліораторів і раків, отриманих в процесі біологічного очищення водойми є власністю Виконавця, і використовується для відшкодування своїх витрат при виконанні робіт, що і вважається винагородою Виконавця за виконані роботи.
Отже, вилов риб-меліораторів відповідного віку і є винагородою Замовника, є ціною Договору і істотною умовою договору про надання послуг.
Кілійське міжрайонне управління водного господарства, виходячи з положень ст.901 Цивільного кодексу України, вважає, що Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» за своєю правовою природою є договором про надання послуг, адже має всі ознаки для договорів такого виду, а саме: є двостороннім, є консенсуальним, є відплатним, предметом договору є надання послуг, договір спрямований на досягнення певного корисного і правомірного результату, результат послуги є немайновим, послуга тісно пов'язана з Виконавцем та процесом її надання, послугу неможливо зберігати.
Крім того, відповідач зазначає, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести : факт укладення правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Кілійське міжрайонне управління водного господарства вважає, що прокурором не надано до суду доказів, які б могли підтвердити факт перебування сторін оспорюваного Договору в правовідносинах позички, а не в правовідносинах надання послуг з біологічного очищення водойми.
Відповідач - ТОВ «Дунайагросервіс» повністю підтримує позицію Кілійського міжрайонного управління водного господарства та проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування у 2019 році було розроблено Методологію запобігання біологічним загрозам (біоперешкодам) водних екосистем шляхом формування природно-штучного біомеліоративного комплексу, яку затверджено та погоджено вченою радою Науково-дослідного інституту «Держводекологія», Державним агентством водних ресурсів, Науково-технічною радою Держводагентства, Інститутом водних проблем і меліорації та вченою радою Державної екологічної академії.
На підставі Патенту на корисну модель №101959 та на базі технічного завдання ТОВ Науково-дослідний інститут «Держводекологія» у 2020 році було розроблено Програму «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського МУВГ», на яку отримано позитивну рецензію від Інституту водних проблем і меліорації при Національній академії аграрних наук України.
ТОВ «Дунайагросервіс» зазначає, що діяльність з біомеліорації не підпадає під вимоги рибоохоронного законодавства, Програмою Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу не передбачено вилов аборигенних видів водних біоресурсів у режимі їх спеціального використання, а лише вилучення певної частки факультативних хижаків і ротацію частки особин рослиноїдних риб-меліораторів.
Відповідач також зауважив, що укладаючи Договір №337 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» сторони цього Договору мали на меті укладення саме договору по біологічному очищенню водойми.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечить законодавству.
Згідно ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідач зазначив, що враховуючи принцип свободи договору, керуючись положеннями ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони уклали Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», який частково містить положення договору підряду, договору надання послуг, але є унікальним.
При цьому, відповідач зауважив, що Договір відповідає Інструкції щодо проведення робіт із біологічної меліорації на водних об'єктах та водогосподарських системах Державного агентства водних ресурсів. А чинним законодавством не передбачено такого окремого виду договорів, який було укладено між відповідачами по справі, і типової форми такого договору нормативно-правовими актами також не затверджено.
Договір №334 виконується сторонами належним чином. Зокрема, це підтверджується актами вселення риб -меліораторів. При цьому, контроль за належним виконанням договору здійснює розробник Програми та власник Патенту Науково-дослідний інститут «Держводекологія».
На думку ТОВ «Дунайагросервіс», твердження прокурора ппро відсутність у Договорі всіх істотних умов є безпідставними.
Крім того, відповідач вважає, що звертаючись до суду з даним позовом керівник Ізмаїльської окружної прокуратури не зробив достатньо щоб унеможливити розгляд у судовому порядку, подав позов не від заінтересованого органу, не довів бездіяльність відповідного органу та й взагалі не довів наявність порушення інтересів держави.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення учасників судового процесу, суд дійшов наступних висновків:
Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді.
За приписами ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій. спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина 3 вказаної норми).
За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04. 1999р. у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа, представник, на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи, довірителя, і виконує процесуальні дії у суді в її інтересах, набуваючи, змінюючи, припиняючи, для неї права та обов'язки.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
За змістом ч. 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, якою передбачена необхідність обґрунтування прокурором у суді наявність підстав для представництва.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18).
Як вказує прокурор, звернення з даним позовом зумовлено потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства. Незаконний правочин з ТОВ «Дунайагросервіс» щодо земель державної власності водного фонду, за думкою прокурора, грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів та установленого чинним законодавством порядку розпорядження землями державної власності.
Фактичне відведення ділянки під водним об'єктом загальною площею 5,0 га в користування без згоди належного власника (розпорядника) та у порушення передбаченого законодавством механізму набуття права користування землею на конкурентних засадах суперечать принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.
Ізмаїльська районна державна адміністрація є суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено повноваження на розпорядження земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом - підвідним каналом до насосної станції «ЗНС-1» Кілійської рисової зрошувальної системи.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
За матеріалами справи, Обласною прокуратурою до Ізмаїльської районної державної адміністрації направлено лист від 18.01.2022 №12-77вих-22, яким повідомлено про обставини порушення інтересів держави при укладенні Кілійським МУВГ договору №334 від 16.06.2020 з ТОВ «Дунайагросервіс» по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1» Кілійської рисової зрошувальної системи.
Ізмаїльська районна державна адміністрація листом від 31.01.2022 №01/01-33/146/335 будь-якої інформації щодо вжитих нею заходів реагування не надала, повідомила, що райдержадміністрація обмежилась направленням матеріалів для перевірки законності дій Кілійського МУВГ до Ізмаїльської окружної прокуратури.
Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено до Ізмаїльської районної державної адміністрації повідомлення №59-305ВИХ-22 від 13.07.2022 в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» про намір звернутися до суду із відповідним позовом.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави, а наявність або відсутність порушених прав позивачів має встановлюватися судом під час розгляду справи по суті.
Судом встановлено, що 16.06.2020р. між Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства (Замовник) та ТОВ «Дунайагросервіс» (Виконавець) був укладений Договір №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», відповідно до п.1.1 якого за завданням Замовника Виконавець зобов'язується на свій ризик виконати та здати Замовнику в установлений Договором строк роботи, а Замовник зобов'язується надати Виконавцю у часткове користування для цілей цього Договору штучну водойму - підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» Кілійського міжрайонного управління водного господарства (Фронт робіт) і прийняти від Виконавця роботи та погодити визначену Договором винагороду.
30 вересня 2022р. сторони Договору уклали Угоду №2 про внесення змін до Договору №334, якою виклали п.1.1 Договору у новій редакції, а саме: «За завданням Замовника Виконавець зобов'язується на свій ризик виконати та здати Замовнику в установлений Договором строк роботи, а Замовник зобов'язується надати Виконавцю безперешкодний доступ до штучної водойми - підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» Кілійського міжрайонного управління водного господарства для цілей цього Договору (Фронт робіт) і прийняти від Виконавця роботи та погодити визначену Договором винагороду».
Крім того, додатками до Договору є Календарний графік робіт, акт приймання виконаних робіт за договором підряду, Акт вселення риб-біомеліораторів, Акт вилучення риб-біомеліораторів, раків, календарний план показників ефективної експлуатації ПШБК, Програма «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства».
Додатком №5 до Договору є Акт прийому-передачі фронту робіт, згідно якого, в редакції Угоди №2 про внесення змін до Договору №334, що була укладена сторонами 30.09.2022р., Замовник надає Виконавцю безперешкодний доступ до водойми, площею водного дзеркала біля 5,0 га підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» (фронт робіт) для виконання робіт відповідно до Договору.
Сторони за Договором домовилися, що при виконанні робіт вони керуються Програмою «Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об'єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства», розробленою на підставі Патенту на корисну модель №101959, зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 12.10.2015.
Риби-меліоратори та раки в даному Договорі є власністю Виконавця і виступають інструментом (матеріально-товарними цінностями (МТЦ) виконання робіт по досягненню мети договору (п.1.1 Договору).
Згідно з п. 1.2. Договору його метою є максимальна можлива очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності, фіто- та зоопланктону, інших домішок біологічного походження з метою зменшення витрат при його експлуатації та витрат на подачу води водокористувачам, а також формування води високої якості і збереження об'ємів води.
Склад, обсяги і строки робіт, що доручаються до виконання Виконавцю, визначені календарним графіком робіт (п. 1.3. Договору).
Строки виконання робіт можуть змінюватись у разі виникнення обставин, які можуть бути взяті сторонами до уваги щодо перегляду строків виконання робіт (п. 1.5. Договору).
Згідно п.1.6. Договору біоресурси не знаходяться у водосховищі в умовах природної волі та не підпадають під дію Закону України «Про рибне господарство», Закону України «Про аквакультуру».
Відповідно до п.1.7. договору у Виконавця не виникає прав власності на водний об'єкт, ця угода не приховує передачу його в оренду Виконавцю.
У п.2.1 Договору сторони визначили, що наслідком виконання робіт за даним договором є біологічне очищення водойми від надлишкової рослинності та біоперешкод, пригнічення розвитку різних груп гідробіонтів та зниження трофності водойми.
У п. 2.2. Договору сторони погодили, що кількісним та якісним показником предмету договору є доведення (зниження) заростання макрофітами до 15% площі акваторії водойми (зменшення кількісних показників розвитку фітопланктону на 50%), і інші показники, в строки, передбачені календарним планом показників ефективної експлуатації природно-штучного біомеліоративного комплексу (надалі іменується ПШБК).
Згідно 2.3. Договору по закінченню кожного п'ятирічного циклу проведення біомеліоративних заходів Виконавець надає Замовнику висновок спеціалізованої наукової установи про результати проведених робіт з біологічного очищення водойми.
За умовами 4.1.- 4.3. Договору Виконавець розпочне виконання робіт протягом 10 днів з дня надання Замовником водойми (фронту робіт). Невід'ємною частиною договору є календарний графік робіт, в якому визначаються дати початку та завершення етапів робіт, обумовлених договором. Датою завершення робіт вважається дата закінчення договору. Виконавець може достроково завершити деякі етапи виконання робіт і здати їх Замовнику, якщо це не знизить якість робіт і не матиме негативного впливу на кінцевий результат ефективної експлуатації Природно-штучного біомеліоративного комплексу.
Відповідно до п.6.1 Договору водойма надається виконавцю в порядку, передбаченому Договором, і оформлюється відповідним актом приймання-передачі.
Згідно п. 6.4. Договору Виконавець дотримується вимог щодо регулювання водних біоресурсів ПШБК за віковими і видовими групами, передбачених Програмою, або які є науково-оптимальними в конкретних умовах задля забезпечення найбільш ефективного механізму досягнення мети договору.
За умовами п. 6.5. Договору Виконавець здійснює оновлення популяції біомеліораторів (вилучення старшовікових видів риб та раків). Терміни, обсяги, порядок вилучення, а також вселення риб-меліораторів, раків та їх результати оформлюються актами.
Виконавець з моменту укладання договору здійснює контрольні вилови з метою визначення кількісного, видового та вікового складу водних гідробіонтів. Вживає заходи з метою виявлення та попередження інфекційних та інвазійних захворювань гідробіонтів (п.6.6. Договору).
Згідно п. 7.1. Договору приймання-передача робіт проводиться в порядку, встановленому чинним законодавством України та договором, та оформлюється актом приймання-передачі.
За умовами п. 7.6. Договору роботи приймаються щороку, до 29 грудня року, в якому виконувались роботи.
У відповідності до п. 8.2.1.Договору Замовник зобов'язаний забезпечити своєчасну, згідно календарного графіка робіт, передачу Виконавцю фронту робіт, передати у той же час інші необхідні для виконання договору вихідні дані відповідно до договору.
Виконавець, в свою чергу відповідно до п. 8.4.1., 8.4.3., 8.4.17. Договору, зобов'язаний у строк, згідно з умовами договору, Програми, вимогами чинного законодавства та іншими вимогами, що звичайно ставляться до такого виду робіт, виконати передбачені договором роботи; забезпечити охорону майнової цілісності ПШБК; протягом дії договору відповідно до вимог Програми здійснювати вилов, з урахуванням біологічних показників для рослиноїдних риб та раків. А також при необхідності проводити вилов хижих та малоцінних видів риби, відповідно до вимог Програми.
У додатку №7 до Договору сторони також погодили, що у наступні роки відбувається обов'язкова заміна старшовікових особин риб-вселенців наважкою від двох кілограмів та вище, з метою уникнення канібалізму, заморів та перезариблення водного об'єкту; вилучення старшовікових видів вселенців та хижих видів риб; вилучення старшовікових груп веленців відбуватиметься на третій рік від першого року вселення водних біоресурсів; вилучення старшовікових туводних хижих видів риб (окунь, щука, судак, сом тощо), які можуть нести загрозу для молоді вселених видів, відбуватиметься постійно, в спосіб та знаряддями лову, що зазначені в розділі 11.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2040р., у разі якщо до 01.05.2040 жодна із сторін письмово не заявить про намір закінчити договір, він вважається продовженим (пролонгованим) строком на 15 років на тих самих умовах (п. 11.1. Договору).
З тексту позовної заяви вбачається, позовні вимоги прокурора направлені, перш за все, на визнання недійсним Договору №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» від 16.06.2020р., укладеного між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, зміст якого, на думку прокурора, суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та який має ознаки договору позички.
Суд вважає за необхідне зауважити, що звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, прокурор згідно з вимогами ст.ст. 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.
Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому зміст договору як дво- чи багатостороннього правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).
За таких обставин, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (ст. 235 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинений з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі №916/933/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019р. у справі №522/14890/16-ц та постановах Верховного Суду від 08.09.2021 р. у справі №915/857/20, від 02.02.2022 р. у справі №927/1099/20, від 03.11.2021р. у справі №918/1226/20.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, суд, перш за все, має надати оцінку правовій природі спірного договору, у зв'язку з чим зазначає наступне.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
З приписами, ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною ч.1 ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.
Згідно з ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто, замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.
В свою чергу, ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з приписами ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
При цьому, ч.ч.1 та 3 ст. 827 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Отже, предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності за завданням замовника.
Суд вважає за необхідне зауважити, що специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.
Натомість своєрідність договору позички полягає в тому, що передаючи річ у користування, позичкодавець не отримує зустрічного задоволення, прямої вигоди.
На відміну від договорів про надання послуг / підряду, договір позички укладається для отримання можливості користуватися об'єктом, зокрема, земельною ділянкою (в тому числі землями, зайнятими об'єктом водного фонду) з використанням її корисних властивостей.
Надаючи правову оцінку умовам Договору №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» від 16.06.2020р., укладеного між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства,, правам та обов'язкам сторін, з метою визначення спрямованості їх дій та правових наслідків, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.
Згідно ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
За приписами ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
При цьому, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч.1 ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України).
За матеріалами справи, земельна ділянка, на якій розташований підвідний канал до насосної станції «Дружба-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», належить на праві постійного користування Кілійському міжрайонному управлінню водного господарства.
Як вбачається з положень ст.95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Згідно додатку №7 до Договору, підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» забезпечує транспортування Дунайської прісної води до насосної станції, є джерелом для зрошувальних систем, та забезпечення питною водою, перебуває на балансі відповідача Кілійського міжрайонного управління водного господарства.
Визначаючи зміст права користування, суд зауважує, що надання у користування певного об'єкту передбачає обмеження прав особи, що передає такий об'єкт у користування, та відповідно виникнення прав, у особи, яка набуває право користування.
Натомість, у даному випадку, як встановлено судом з аналізу умов Договору, жодних прав та обов'язків щодо земельної ділянки разом з розташованим на ній водним об'єктом ТОВ «Дунайагросервіс» передано не було, а Кілійське міжрайонне управління водного господарства продовжує володіти та користуватися каналом, який виконує в тому числі функції з постачання води, роботи з очищення якої проводяться ТОВ «Дунайагросервіс» на виконання умов Договору
З наданих відповідачами у справі пояснень та поданих доказів вбачається, що ТОВ «Дунайагросервіс» виконує визначені умовами Договору роботи /послуги, які фактично споживаються Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства в процесі здійснення ним своєї діяльності при експлуатації підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи».
При цьому, кінцевою метою послуг, що надаються, відповідно до умов Договору, є очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності та інших домішок біологічного походження, в тому числі з метою формування води високої якості, збереження її об'ємів.
Вказані обставини свідчать про те, що спірний Договір містить ознаки договору надання послуг та договору підряду.
Незважаючи на те, що сторонами Договору було внесено зміни у нього шляхом виключення формулювання «часткове користування» тільки Угодою №2, обсяг прав та обов'язків сторін фактично, оскільки зміст Договору свідчить, що підвідний канал до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» було передано саме для проведення робіт/послуг, обумовлених Договором.
Суд вважає також безпідставними посилання прокурора на відсутність у спірному Договорі визначення ціни роботи (надання послуги), яка є істотною умовою для таких видів договорів, та зазначає, що конструкція ст.903 Цивільного кодексу України не вимагає обов'язкової оплатності наданих послуг, тобто, вказана норма Цивільного кодексу України вказує на можливість безоплатного надання послуг.
При цьому, виходячи з умов п. 6.7 Договору певною комерційною вигодою від надання послуг сторони Договору вважають вилов додаткової (надлишкової) кількості риб-меліораторів і раків, старшовікових особин риб-вселенців наважкою від двох кілограмів та вище.
Також, на думку суду, не доведеною прокуратурою є наявність у визначеній в спірному Договорі діяльності відповідача ознак аквакультури (рибництва).
Так, за визначенням термінів, наведених у ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», аквакультура (рибництво) - це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Частиною 1 ст. 13 зазначеного Закону встановлено, що за напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою: отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура); штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів; надання рекреаційних послуг.
Водночас, матеріали справи не містять та прокурором не доведено обставини отримання відповідачем товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура).
Твердження прокурора про обсяги водних біоресурсів, які матиме змогу отримувати щорічно ТОВ «Дунайагросервіс», є припущеннями, які не ґрунтуються на належних та достовірних доказах.
При цьому, право відповідача на вилучення старшевікових видів риб та вилов хижих та малоцінних видів риб ґрунтується виключно на умовах договору та проводиться з метою уникнення канібалізму, заморів і перезариблення водного об'єкту, і це є обов'язковим з огляду на те, що вони можуть нести загрозу для молоді вселених видів водних біоресурсів.
Штучним розведенням (відтворенням) водних біоресурсів, відповідно до положень ч.1 ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», є діяльність з розведення (відтворення), вирощування об'єктів аквакультури, пов'язана з їх подальшим вселенням у водні об'єкти (їх частини) для відновлення природних популяцій, поповнення запасів водних біоресурсів та збереження їх біорізноманіття.
Натомість, належними та допустимими доказами прокурором не доведено здійснення ТОВ «Дунайагросервіс» сільськогосподарської діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури, адже, вселення різноманітних видів біомеліоранта проводиться ТОВ «Дунайагросервіс» виключно на виконання і у відповідності до умов договору, з метою надання послуги з очищення каналу та води.
Твердження прокурора про наявність у ТОВ «Дунайагросервіс» можливості щорічно здійснювати вилов водних біоресурсів в обсягах, що відповідають показникам самостійного господарства із вирощування рибних ресурсів, судом також до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, ґрунтуються на припущеннях щодо можливого вилову, по-друге, в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження обсягів (показників), що відповідають самостійному господарству із розведення рибних ресурсів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором не надано належних та допустимих доказів спрямованості волі сторін спірного Договору на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені даним Договором, та настання між сторонами такого Договору інших прав та обов'язків ніж ті, які передбачені оспорюваним Договором, з огляду на що у суду відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним.
Безпідставним є також посилання прокурора те, що визначені умовами Договору роботи могли бути здійснені самим Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, як такі, що жодним чином не обґрунтовані, а також твердження стосовно того, що договір мав бути укладений за наслідком проведення конкурсу, оскільки, по-перше, підстави заявлення позову є іншими, по-друге, методика, в якій зазначено про необхідність проведення конкурсу не є нормативним документом в даному випадку, по-третє, наявний в матеріалах справи протокол №5 технічної ради Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 12.06.2020р. про розгляд листа-пропозиції ТОВ «Дунайагросервіс» свідчить про дотримання процедури укладання договору.
Таким чином, задоволенні позову керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайагросервіс» та Кілійського міжрайонного управління водного господарства про визнання недійсним Договору №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» від 16.06.2020р., укладеного між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, слід відмовити.
Враховуючи, що вимоги прокурора про зобов'язання ТОВ «Дунайагросервіс» звільнити штучну водойму підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», площею 5,0 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, є похідними від вимог про визнання недійсними Договору, у задоволенні яких судом відмовлено, суд доходить висновку також про відмову у задоволенні вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Витрати по сплаті судового збору слід покласти на прокуратуру згідно ст. 129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1.У задоволенні позову керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайагросервіс» та Кілійського міжрайонного управління водного господарства про визнання недійсним Договору №334 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи» від 16.06.2020р., укладеного між ТОВ «Дунайагросервіс» та Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства, та зобов'язання ТОВ «Дунайагросервіс» звільнити штучну водойму підвідного каналу до насосної станції «ЗНС-1 Кілійської рисової зрошувальної системи», площею 5,,0 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Повний текст рішення складено 21.11.2022р., у зв'язку із відсутністю електропостачання у приміщенні Господарського суду Одеської області 18.11.2022р.
Суддя Н.В. Рога