ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.11.2022Справа № 910/312/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» (04209, місто Київ, вул.Лебединська, будинок 6)
до за участю за участю про1. Приватного підприємства «Ф.Ф.- СЕРВИС» (01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 51); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» (04071, місто Київ, ЯРОСЛАВСЬКА, будинок 39-Г); 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХАУС» (04086, місто Київ, ОЛЕНИ ТЕЛІГИ , будинок 41) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 ) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (03087, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄРЕВАНСЬКА, будинок 1) визнання договорів недійсними та скасування реєстраційних дій
Представники:
від Позивача: Поліщук П.Я. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача - 1: не з'явились;
від Відповідача - 2: Українець С.В. (керівник);
від Відповідача - 3: не з'явились;
від Третьої особи - 1: не з'явились;
від Третьої особи - 2: Шкурат О.М. (представник в порядку самопредставництва)
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Ф.Ф.- СЕРВИС» (надалі також - «Відповідач - 1»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» (надалі також - «Відповідач - 2») та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХАУС» (надалі також - «Відповідач - 3») про визнання договорів недійсними та скасування реєстраційних дій.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсними договору купівлі - продажу від 21.04.2017 р., договору міни від 23.09.2021 р., скасування реєстраційних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ" до Приватного підприємства "Ф.Ф.- СЕРВИС", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІКА-2017"; Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСХАУС" про визнання договорів недійсними та скасування реєстраційний дій залишено без руху.
27.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 року відкрито провадження у справі 910/312/22, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.02.2022 року. Крім того, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича.
23.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче судове засідання 23.02.2022 року з'явився представник позивача, представники відповідачів та третьої особи не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача-2 про відкладення розгляду справи; зобов'язано Позивача у строк до семи днів з 24.02.2022 року надати письмові пояснення з посиланням на належні доки щодо того, яким чином порушено право Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ" та надати інформацію з посиланням на належні докази (документацію) щодо того, яке саме майно було виставлено на електронні торги в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ" приймало участь; задоволено клопотання Позивача про витребування доказів; встановлено Позивачу строк до п'яти днів з дня отримання відзивів для надання відповідей на відзиви; встановлено Відповідачам строк до п'яти днів з дня отримання відповідей на відзиви для надання заперечень та відкладено підготовче судове засідання на 16.03.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 року зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича надати належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи про проведення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6., зобов'язано Приватне підприємство "Ф.Ф.- СЕРВИС" надати належним чином засвідчену копію Договору купівлі-продажу від 21.12.1998 року, укладеного між Приватним підприємством "Ф.Ф.-СЕРВИС" та Відкритим акціонерним товариством трест "Київміськбуд-1", зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 28.01.1999 року у реєстрову книгу №409/30108 за реєстровим №3613-П. та зобов'язано Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" належним чином засвідчену копію технічної документації на нерухоме майно-виробничий комплекс, загальною площею 8 588,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6, реєстраційний номер нерухомого майна:706964880000, яке розташоване на земельній ділянці площею 2, 4028 га, кадастровий номер:8000000000:78:039:0002.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2022 року підготовче судове засідання, яке не відбулось 16.03.2022 року у зв'язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України воєнного стану, призначено на 07.07.2022 року.
27.06.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2022 року.
06.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
06.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче судове засідання 07.07.2022 року з'явились представники позивача, представники відповідачів та третьої особи не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про витребування доказів; задоволено клопотання Позивача, подане в судовому засіданні, про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк"; зобов'язано Позивача протягом трьох днів з 08.07.2022 року направити копію позовної заяви з додатками на адресу Третьої особи, докази чого надати суду; встановлено Третій особі строк до п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали для надання письмових пояснень по суті позовних вимог та відкладено підготовче судове засідання на 11.08.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2022 року витребувано у Державного підприємства "СЕТАМ" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" належним чином засвідчені копії документів на підставі та з урахуванням яких, нерухоме майно загальною площею 8 588,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6, було виставлено на продаж за лотом №469283, зокрема правовстановлюючі документи щодо нерухомого майна про право власності за продавцем, технічну документацію на об'єкт нерухомого майна (технічний паспорт), звіт про оцінку вартості нерухомого майна.
07.07.2022 року, після судового засідання, через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості ОСОБА_1 ознайомитись з матеріалами справи.
13.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 року клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та надання можливості ОСОБА_1 ознайомитись з матеріалами справи повернуто заявнику без розгляду.
29.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору.
04.08.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
05.08.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державного підприємства "СЕТАМ" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 07.07.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2022 року клопотання Відповідача-2 про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто заявнику без розгляду.
11.08.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшла заява про поновлення процесуального строку для подання відзиву та відзив на позовну заяву.
У підготовче судове засідання 11.08.2022 року з'явились: керівник відповідача-2 та третьої особи, на стороні Позивача; інші представники не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача-2 про поновлення процесуального строку для подання відзиву та долучено відзив до матеріалів справи; встановлено Позивачу та Третім особам строк до п'яти днів з дня отримання відзивів для надання відповідей на відзиви та письмових пояснень; встановлено Відповідачам та Третім особам строк до п'яти днів з дня отримання відповідей на відзиви для надання заперечень чи письмових пояснень; встановлено Позивачу, Відповідачам строк до п'яти днів з дня отримання письмових пояснень Третіх осіб для надання відповідей на пояснення; відкладено підготовче судове засідання на 14.09.2022 року.
У підготовче судове засідання 14.09.2022 року з'явились: представник позивача, керівник відповідача та представник третьої особи, на стороні Позивача; інші представники не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено додаткові письмові пояснення Позивача до матеріалів справи; відмовлено в задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів; повторно витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича копії матеріалів реєстраційної справи про проведення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 та відкладено підготовче судове засідання на 28.09.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 року зобов'язано (повторно) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича надати належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи про проведення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6.
28.09.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи, на стороні Позивача надійшло клопотання про витребування доказів, разом з клопотанням про поновлення строку для подання такого клопотання.
У підготовче судове засідання 28.09.2022 року з'явились: представник позивача, керівник відповідача-2 та представник третьої особи, на стороні Позивача; інші представники не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача, яке подане в судовому засіданні, і клопотання Третьої особи, на стороні Позивача про витребування доказів та відкладено підготовче судове засідання на 28.09.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року зобов'язано Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи та документів, що зберігаються в електронній формі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна: комплекс будівель і споруд; реєстраційний об'єкт нерухомого майна: 1231428380000, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:039:0002.
12.10.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи - 1 надійшло повідомлення по справі.
12.10.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли матеріали реєстраційної справи.
25.10.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи - 1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 року призначено підготовче судове засідання, яке не відбулось 26.10.2022 року у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці, на 03.11.2022 року.
02.11.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи, на стороні Позивача, надійшли додаткові пояснення.
02.11.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення.
У підготовче судове засідання 02.11.2022 року з'явились: представник позивача, керівник відповідача-2 та третьої особи, на стороні Позивача; інші представники не з'явились, про дату час і місце повідомлялись належним чином з урахуванням відсутності фінансування на здійснення відправлення поштової кореспонденції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.11.2022 року.
16.11.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшло вступне слово.
В судовому засіданні 16 листопада 2022 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача-2 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" надав усні пояснення по суті спору. Представники Відповідачів - 1, 3, Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується роздруківками з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» за відстеженням поштового відправлення.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідачі - 1, 3, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Приймаючи до уваги, що Відповідачі - 1, 3, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Відповідачів - 1, 3, Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 16 листопада 2022 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
21.04.2017 року між Приватним підприємством «Ф.Ф.- СЕРВИС» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. за реєстровим №585, за умовами якого Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець на умовах визначених цим Договором приймає у власність нерухоме майно - комплекс будівель і споруд, загальною площею: 306 кв.м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 6 (шість), що складається з таких складових частин: І - комора, K - приміщення охорони, Л - приміщення охорони, M - склад, C - гараж, T - столярний цех, У - столярний цех, Ф - столярний цех, Ц - Автомийка, 1 - навіс, 2- навіс. (т.1 а.с.70-73) Вказаний договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом. (т.3 а.с.75)
Майно належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного 24.12.1998 року між Продавцем та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1», та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації 28.01.1999 року у реєстрову книгу №409/30108 за реєстровим №3613-П. (п.1.2 Договору)
За Актом приймання - передачі нерухомого майна від 21.04.2017 року Приватне підприємство «Ф.Ф.- СЕРВИС» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» прийняло у власність нерухоме майно - комплекс будівель і споруд, загальною площею: 306 кв.м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 6. (т.1 а.с.74)
23.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХАУС» (Сторона-2) було укладено Договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. за реєстровим №2073, відповідно до умов якого Сторони здійснюють обмін нерухомим майном, а саме: Сторона-1 передає у власність Стороні-2, а Сторона-2 приймає у власність наступне нерухоме майно: 155/10000 частки в праві власності на комплекс будівель і споруд, загальною площею: 1 750,3 кв.м., який знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 6 (шість), що складається з таких складових частин: І - комора, K - приміщення охорони, Л - приміщення охорони, М - склад, С - гараж, T - столярний цех, У - столярний цех, Ф - столярний цех, Ц - Автомийка, Ч - виробничий цех, №2 навіс, №3 колія, №6 огорожа; Сторона-2 передає у власність Стороні-1, а Сторона-1 приймає у власність наступне нерухоме майно: 56/10000 частки в праві власності на комплекс будівель і споруд, загальною площею: 4 713,1 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полярна, буд. 10. (т.1 а.с.78-83) Вказаний договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом. (т.3 а.с.80-81)
08.10.2021 року між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель), Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» (Іпотекодавець - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХАУС» (Іпотекодавець - 2) було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. за реєстровим №2397, за яким іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя за Договором позики укладеним 08.10.2021 року (включаючи будь-які зміни і доповнення до нього, в тому числі стосовно збільшення строку користування коштами, суми позики тощо) , між Іпотекодержателем та ОСОБА_2 , за умовами якого Позичальник зобов'язаний: до 08.10.2022 включно, згідно умов Договору позики, повернути Іпотекодержателю позику, а також можливі штрафні санкції, пені і збитки у розмірі та у випадках, передбачених Договором позики в сумі 5 500 000,00 грн. (т.1 а.с.85-92)
В свою чергу, 29.03.2021 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІН Б-52» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. за реєстровим №1379, відповідно до умов якого Продавець передав у власність, а Покупець прийняв і оплатив на нижчевикладених умовах нерухоме майно - виробничий комплекс, загальною площею - 8 588,70 кв.м, який складається з: адміністративного корпусу бази УВТК (літера А), загальною площею 1 461,60 кв.м, виробниче (закритий склад бази) (літера Б), загальною площею - 5 216,50 кв.м, виробниче (головний склад бази) (літера В), загальною площею - 1 910,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. 6, реєстраційний номер нерухомого майна: 706964880000. Майно розташоване на земельній ділянці, площею 2,4028 га, кадастровий номер: 8000000000:78:039:0002. Майно передається з усіма його приналежностями у тому числі інженерними мережами та комунікаціями. (т.1 а.с.24-25) Вказаний договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом. (т.1 а.с.27-28)
Згідно з п.2.Договору Продавець підтверджує, що він є власником Майна на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого 19.08.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О., та зареєстрованого в реєстрі за №5557. Право власності на зазначене нерухомс майно зарсестровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підгверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реестрацію права власності від 19.08.2015, номер 42542645, реестраційний номер нерухомого майна: 706964880000.
За Актом приймання - передачі нерухомого майна від 29.03.2021 року Продавець передав, а Покупець прийняв нерухоме майно - виробничий комплекс, загальною площею - 8 588,70 кв.м, який складається з: адміністративного корпусу бази УВТК (літера А), загальною площею 1 461,60 кв.м, виробниче (закритий склад бази) (літера Б), загальною площею - 5 216,50 кв.м, виробниче (головний склад бази) (літера В), загальною площею - 1 910,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. 6. (т.1 а.с.26)
На підставі розподільчого балансу від 12.08.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН Б-52» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ», зокрема, нерухоме майно - загальною площею - 8 588,70 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. 6. (т.1 а.с.30-37)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що фізично жодних об'єктів нерухомого майна зареєстрованих на праві власності за відповідачами - ТОВ «ЕПІКА-2017» та ТОВ «ТРАНСХАУС», - не існує, що підтверджується довідкою від 05.10.2021р. складеною ТОВ «БТІ М» про те, що будь-яких інших будівель та споруд, окрім нерухомого майна Позивача, не виявлено. Відтак, такі відомості Ресстру не відповідать фактичному стану майнових прав. Фактично в Реєстр внесено інформацію про майнові права на частини об'єктів, які є складовими єдиного об'єкту нерухомого майна, яке належить Позивачу. Записи інших осіб стосовно складових частин нерухомого майна, яке належить Позивачу, створюють обмеження щодо вільного здійснення комплексу правомочностей власника. Позивач зазначає, що договір купівлі - продажу нерухомого майна від 21.04.2017 року є недійсним, оскільки у договорі купівлі-продажу від 21.04.2017, предметом якого було нерухоме майно комплекс будівель і споруд, загальною площею 306 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. 6, зазначено, що: «Майно належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного 24.12.1998 року між Продавцем та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1, та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації 28.01.1999 року у реєстрову книгу №409 /30108 за реєстровим №3613-П». Проте, жодного Договору купівлі-продажу, укладеного 24.12.1998 року між ПП «Ф.Ф.-СЕРВИС» та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1, та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації 28.01.1999 року не існує. Більш того, з відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київського міського бюро технічної інвентаризації вбачається, що за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації договір купівлі-продажу від 24.12.1998 на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 (комплекс будівель і споруд загальною площею 306 кв.м) в Бюро, - не реєструвався. Також повідомлено, що в реєстровій книзі №409 /30108 відсутня реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 (комплекс будівель і споруд загальною площе 306 кв,м). Згідно з даними реєстрових книг Бюро за реєстровим №3613-П відсутня реєстрація об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Київ вул. Лебединська, 6 (комплекс Будівель і споруд загальною плотео 306 кв.м). Також договір міни від 23.09.2021 року є недійсним, оскільки в Договорі купівлі-продажу зазначена площа об'єкта-нерухомості, який було придбано ТОВ «ЕПІКА-2017» - 360,7 кв.м., тоді як відчужено ТОВ «ЕПТІКА-2017» було 1750,3 кв.м. Таким чином, державний реєстратор, посвідчуючи договір міни та приймаючи рішення щодо державної реєстрації права приватної власності на 155/10000 комплексу будівель і споруд, загальною площею 1750, 3 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. 6, за ТОВ «ТРАНСХАУС» грубо порушив норми чинного законодавства, оскільки безпідставно посвідчив та зареєстрував право власності на частку в майні, яка значно більша від тієї площі, яку за договором купівлі-продажу придбала особа, що його відчужила - ТОВ «ЕТІКА-2017». Тобто, за Договором міни ТОВ «ЕПІКА-2017» передало до ТОВ «ТРАНСХАУС" майно власником, якого воно не було. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21 квітня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. зареєстрований в реєстрі за номером 585; визнати недійсним Договір міни від 23 вересня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В., зареєстрований в реєстрі за номером 2073; скасувати наступні рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34896718 від 24.04.2017; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60552479 від 23.09.2021. Скасувати відкритий розділ №1231428380000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно по об'екту нерухомості за адресо: м. Киів, вулиця Лебединська, будинок 6.
В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 2 зазначав, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:039:0002 за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6, знаходиться чітко визначене майно (три об'єкти нерухомості) загальною площею 8 588,70 м2 (Літери А, Б, В) власником якого є ТОВ «Лебединське Консалт» та чітко визначене майно (десять об'єктів нерухомості) загальною площею 1 750,3 м2 (Літери І, К, Л, М, С, Т, У, Ф, Ц, Ч) власниками якого є ТОВ «ЕПКА-2017» та ТОВ «ТРАНСХАУС», в частках визначених у Договорі міни. Крім того, Позивач не є стороною оспорюваних договорів й оспорює договори, які були укладені до його створення 13.08.2021 р., а тому в даному випадку відсутнє порушене право Позивача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено Судом, 21.04.2017 року між Приватним підприємством «Ф.Ф.- СЕРВИС» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. за реєстровим №585, за умовами якого Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець на умовах визначених цим Договором приймає у власність нерухоме майно - комплекс будівель і споруд, загальною площею: 306 кв.м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 6 (шість), що складається з таких складових частин: І - комора, K - приміщення охорони, Л - приміщення охорони, M - склад, C - гараж, T - столярний цех, У - столярний цех, Ф - столярний цех, Ц - Автомийка, 1 - навіс, 2- навіс. (т.1 а.с.70-73) Вказаний договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується відповідним витягом. (т.3 а.с.75)
Майно належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного 24.12.1998 року між Продавцем та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1», та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації 28.01.1999 року у реєстрову книгу №409/30108 за реєстровим №3613-П. (п.1.2 Договору)
Як вбачається з листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №НЖ-2017 №8843 від 05.01.2017 року, згідно з даними Бюро комплекс будівель і споруд по вул. Лебединська, 6 на підставі власності зареєстрований за Приватним підприємством «Ф.Ф.- СЕРВИС» на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.1998 р. та акту прийому - передачі від 28.12.1998 р., зареєстровано в Бюро 28.01.1999 р. в книзі 409/30108 за реєстровим №3613-П. (т.1 а.с.75)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що жодного Договору купівлі-продажу, укладеного 24.12.1998 року між ПП «Ф.Ф.-СЕРВИС» та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1», та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації 28.01.1999 року не існує.
На підтвердження заявлених позовних вимог Позивач надав листи Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-13033 (И-2021) від 06.10.2021 р., №062/14-16473 (И-2021) від 10.12.2021 р. (т.1 а.с.76-77)
Так, у листі Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-13033 (И-2021) від 06.10.2021 р. зазначено, що за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» реєстрація права власності як на окремий об'єкт нерухомого майна (комплекс будівель і споруд загальною площею 306 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 відсутня. Також, згідно з даними реєстрових книг Бюро реєстрація права власності як на окремий об'єкт нерухомого майна (комплекс будівель і споруд загальною площею 306 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 на підставі договору купівлі - продажу посвідченого 24.12.1998 за реєстровим №3613-П в реєстровій книзі №409/30108 не проводилась. В Бюро не існує реєстрової книги №409/30108. Також повідомлено, що за реєстровим №3613-П в реєстрових книгах Бюро зареєстрований інший об'єкт нерухомого майна.
Листом Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-16473 (И-2021) від 10.12.2021 р. повідомило, що за даними реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 на праві приватної власності зареєстрований за ВАТ трест "Київміськбуд-1". Також повідомлено, що інформаційна довідка НЖ-2017 №8843 на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 Бюро не виготовлялась та не видавалась.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року зобов'язано Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи та документів, що зберігаються в електронній формі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна: комплекс будівель і споруд; реєстраційний об'єкт нерухомого майна: 1231428380000, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:039:0002.
На виконання вимог ухвали суду Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав матеріали реєстраційної справи №1231428380000 на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6. (т.3 а.с.213-310) Як вбачається з вказаної справи, до заяви про державну реєстрацію права власності приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Бойку О.В. була додана, зокрема, інформаційна довідка, серія та номер: НЖ-2017 №8843, видана Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації». (т.1 а.с.75, т.3 а.с.242)
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону, чинній на момент прийняття рішення і вчинення реєстраційних дій) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Статтею 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частин 2, 3 статті 3 Закону № 834-VIII речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно з частиною 4 статті 3 цього Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
За вимогами частини першої статті 4 Закону № 834-VIII державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 834-VIII державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
4) під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав;
Як визначено у частині першій статті 11 Закону № 834-VIII державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
У статті 12 Закону № 834-VIII унормовано, що державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; а відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом; будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Статтею 13 Закону № 834-VIII визначено, що на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна.
У статті 18 Закону № 834-VIII встановлено порядок проведення державної реєстрації прав; визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень; установлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до вимог статті 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Частиною першою статті 27 Закону № 834-VIII передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно чи його дубліката, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.11.2021 за №286251196, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. прийняв рішення (індексний номер 34896718 від 24.04.2017) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» на об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель і споруд за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6. (т.1 а.с.93-99)
Згідно з п.п.1.4-1.6 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.98 №121 (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі - продажу посвідченого 24.12.1998) державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.). Державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.
Враховуючи викладене, з урахуванням того, що на момент укладення договору купівлі - продажу посвідченого 24.12.1998 саме на бюро технічної інвентаризації було покладено обов'язок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, оскільки право власності Приватного підприємства «Ф.Ф.- СЕРВИС» підтверджувалось інформаційною довідкою, серія та номер: НЖ-2017 №8843, виданою Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», при посвідченні договору купівлі - продажу нерухомого майна від 21.04.2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.
В той же час, враховуючи лист Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-16473 (И-2021) від 10.12.2021 р., адресований адвокату Вергелес Д.Є., який діє від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ», наявний в матеріалах справи, вказана інформаційна довідка, серія та номер: НЖ-2017 №8843, видана Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» викликає суперечності з приводу інформації, яка в ній міститься. Суд зазначає, що заінтересовані особи не позбавлені права звернутися з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів України, які у передбаченому чинним законодавством порядку та в межах наданих їм повноважень встановлять факт дійсності/недійсності або наявності ознак підроблення у поданій інформаційній довідці. В той же час, на момент розгляду даної справи відсутній вирок суду загальної юрисдикції, який набрав законної сили, щодо встановлення наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення та притягнення винної особи до відповідальності.
Крім того, відповідно до ч.2 статті 27 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.
Таким чином, Суд зазначає, що на момент посвідчення договору купівлі - продажу нерухомого майна від 21.04.2017 року й проведення державної реєстрації права власності на комплекс будівель і споруд, загальною площею: 306 кв.м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 6 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка О.В. були відсутні жодні сумніви з приводу недійсності та/або підробки інформаційної довідки, серія та номер: НЖ-2017 №8843, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації».
Що стосується доводів Позивача в частині незаконності відкриття розділу стосовно нерухомого майна - комплексу будівель і споруд, загальною площею: 306 кв.м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 6 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В., Суд зазначає, що наказом Міністерства юстиції України №4177/7 від 01.12.2021 року відмовлено у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» від 07.10.2021 у зв'язку з тим, що рішення від 24.04.2017 №34896718, від 23.09.2021 №60552479, від 08.10.2021 №№60858666, 60858710 прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком Олегом Володимировичем відповідно до законодавства. (т.1 а.с.100-103) При цьому, вказаний наказ не був оскаржений Позивачем у передбаченому чинним законодавством України порядку.
Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача з приводу того, що на земельній ділянці на момент передачі нерухомого майна в іпотеку й на момент його відчуження на користь ТОВ «ВІН Б-52» була відсутня будь-яка інформація щодо приміщень, які за площею та призначенням збігалися з тими, що вказані у п.1.1 договору купівлі - продажу нерухомого майна від 21.04.2017 року, з огляду на наступне.
20.10.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Укргазбанк» (Іпотекодержатель) та ВАТ трест "Київміськбуд-1" імені М.П, Загороднього (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (без оформлення заставної) від 20.10.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., та зареєстрований в реєстрі № 8952, відповідно до пункту 1.1 якого дійсний договір забезпечує всі вимоги Іпотекодержателя, які випливають з Кредитного договору, укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником - ВАТ "Київміськбуд-1", за умовами якого позичальник зобов'язувався не пізніше 25 грудня 2012 року повернути кошти у розмірі 116 700 000 грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цими договорами. (т.2 а.с.54-60)
Згідно з пунктом 2.1 Договору іпотеку предметом іпотеки є: нерухоме майно - виробничий комплекс, загальною площею 8588,70 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. №6 (шість), а саме: адміністративний корпус бази УВТК (літера А), площею 1461,60 кв.м., виробниче (закритий склад бази) (літера Б), площею 5216,50 кв.м., виробниче (головний склад бази) (літера В), площею 1910,60 кв.м. та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності серії ВК номер 010000284, виданого 28 березня 1997 року Головним управлінням житлового господарства та майна міста Києва Київської міської державної адміністрації від 28.03.1997 року, на підставі Наказу "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" за № 105-В від 21 березня 1997 року та зареєстрованого 07 квітня 1997 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в реєстровій книзі під реєстровим № 225-з.
Як вбачається з інвентаризаційної справи на домовласність №6 по вулиці Лебединська у м. Києві, складеної Київським міським бюро технічної інвентаризації 21.01.1997 р. з урахуванням поточної реконструкції 02.04.2001 р., вказане нерухоме майно складається з літ. А, Б, В. (т.2 а.с.72-97)
15.02.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «БТІ ЮКРЕЙНІАН ГРУП» виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по вул. Лебединська, 6 у м. Києві, за яким вказаний будинок складається з адміністративного корпусу бази УВТК (літера А), загальною площею 1 461,60 кв.м, виробниче (закритий склад бази) (літера Б), загальною площею - 5 216,50 кв.м, виробниче (головний склад бази) (літера В), загальною площею - 1 910,60 кв.м. (т.2 а.с.251-267)
29.03.2021 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІН Б-52» було укладено Договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим №1379, за умовами якого Продавець передав у власність, а Покупець прийняв і оплатив на нижчевикладених умовах нерухоме майно - виробничий комплекс, загальною площею - 8 588,70 кв.м, який складається з: адміністративного корпусу бази УВТК (літера А), загальною площею 1 461,60 кв.м, виробниче (закритий склад бази) (літера Б), загальною площею - 5 216,50 кв.м, виробниче (головний склад бази) (літера В), загальною площею - 1 910,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. 6, реєстраційний номер нерухомого майна: 706964880000. Майно розташоване на земельній ділянці, площею 2,4028 га, кадастровий номер: 8000000000:78:039:0002. Майно передається з усіма його приналежностями у тому числі інженерними мережами та комунікаціями. Продавець підтверджує, що він є власником Майна на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого 19.08.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О, та зареєстрованого в реєстрі за No5557. Право власності на зазначене нерухоме майно зарсестровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про рестрацію права власності від 19.08.2015, номер 42542645, реєстраційний номер нерухомого майна: 706964880000. (т.2 а.с.244)
Як вбачається з довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «БТІ М» б/г від 05.10.2021 року, за результатами проведеної технічної інвентаризації об?єкту нерухомого майна виробничого комплексу, загальною площею 8588,7 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 706964880000), встановлено, що вищезазначений об?єкт має наступні технічні характеристики та окладається: Адміністративний корпус бази УВТК (літера А), загальною площею 1461,6 кв.м. Виробниче (закритий склад бави) (літера Б), загальною площею 5216,5 кв.м. Виробниче (головний склад бази) (літера В), загальною площею 1910,6 кв.м. Будь - яких інших будівель та споруд зв вказаною адресою не виявлено. (т.1 а.с.29)
В той же час, на виконання вимог ухвали суду Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надало копії поверхових планів з інвентаризаційної справи за адресою: вул. Лебединська, 6 виконані станом на 2006, 2007 роки, з яких вбачається існування літ. Л, М, К, І станом на дату виконання 14.03.2006 року. (т.1 а.с.205-214)
10.10.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю «АКРОПРОМ» виготовлено технічний паспорт на громадський (виробничий) будинок (приміщення) адміністративно - побутове виробниче по вул. Лебединська, 6 у м. Києві, який складається з: літ. І, К, Л, М, С, Т, У, Ф, Ц, №№1-6. (т.3 а.с.87-108)
Відповідно до положень Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127, складення технічного паспорта передбачає встановлення того, що такий об'єкт існує в натурі як нерухоме майно, огляд цього об'єкта нерухомості, його фундаментів, стін, перекриттів тощо. Технічний паспорт за цією інструкцією складається виключно щодо об'єктів нерухомого майна.
Отже, наявність інвентаризаційної справи та технічного паспорта на громадський (виробничий) будинок (приміщення) адміністративно - побутове виробниче по вул. Лебединська, 6 у м. Києві, підтверджує той факт того, що літ. І, К, Л, М, С, Т, У, Ф, Ц, №№1-6 станом на 14.03.2006 року й 10.10.2016 року існували в натурі саме як об'єкти нерухомості. За таких підстав, Суд не приймає до уваги доводи Позивача в цій частині.
Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача, що в Договорі купівлі-продажу зазначена площа об'єкта-нерухомості, який було придбано ТОВ «ЕПІКА-2017» - 360,7 кв.м., тоді як відчужено ТОВ «ЕПТІКА-2017» було 1750,3 кв.м., оскільки як вбачається з довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРШЕ БТІ» №1404 від 17.09.2021 року навіс літ. «№1» переобладнано в виробничий цех літ. «Ч» - без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, всі ремонтно-будівельні та опоряджувальні роботи проведено без зміни геометричних розмірів фундаменту, без втручання у несучі конструкції, несучі стіни, опори балки, що згідно постанови Кабінету міністрів України від 07.06.2017 р. №406 не потребує введення в експлуатацію. Колія №3 та огорожа №4 були пропущенні при проведенні первинної технічної інвентаризації. Самочинне перепланування та реконструкція не виявлені. (т.3 а.с.82)
Стосовно посилань Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» на необхідність усунення перешкод у користуванні правом власності, Суд зазначає.
Права на чуже майно регулюються розділом II книги 3 Цивільного кодексу України. До речових прав на чуже майно за ст. 395 цього Кодексу віднесено: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); інші речові права, встановлені законом, наприклад: право господарського відання, оперативного управління; довірче управління майном, право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами тощо. Речове право на чуже майно може виникати на підставі договору (право володіння, сервітут, емфітевзис, суперфіцій), закону (сервітут), а також з інших підстав, встановлених законом (наприклад, суперфіцій і сервітут - на підставі заповіту; сервітут - також на підставі закону або за рішенням суду).
Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Главою 29 ЦК України регулюється захист права власності. Судовий захист речових прав на чуже майно в порядку господарського судочинства може здійснюватись за вимогами, аналогічними до тих, що пред'являються для захисту права власності, якщо вони не суперечать змісту та відповідають природі відповідного речового права.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц висловила позицію, що власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Проте, при зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем не наведено, а матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження існування будь - яких порушень його права власності з боку Відповідачів, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Крім того, жодних вимог до Відповідачів про усунення перешкод у користуванні майном (речовим правом) Позивачем у даній справі заявлено не було, проте суд розглядає справи виключно в межах заявлених позовних вимог.
Суд зазначає, що у статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню.
Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Суд зазначає, що на час розгляду даної справи матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не подано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.12.1998 року, укладеного між Приватним підприємством «Ф.Ф.- СЕРВИС» та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1», на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Крім того, обставини дійсності/недійсності договору купівлі-продажу від 24.12.1998 року також не є предметом розгляду у даній справі з урахуванням того, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. (ч.2 статті 328 Цивільного кодексу України)
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги презумпцію правомірності договору купівлі-продажу від 24.12.1998 року, укладеного між Приватним підприємством «Ф.Ф.- СЕРВИС» та Відкритим акціонерним товариством трест «Київміськбуд-1», на підставі статті 204 Цивільного кодексу України, який породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, всі права, набуті Приватним підприємством «Ф.Ф.- СЕРВИС», повинні безперешкодно здійснюватися.
Відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. (ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України)
Згідно зі ч.ч.1-3 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
З огляду на викладені норми чинного законодавства України, Приватне підприємство «Ф.Ф.- СЕРВИС» скористалось своїми правами, передбаченими ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України щодо розпорядження своїм нерухомим майном на власний розсуд.
За таких підстав, враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» не доведено суду належними засобами доказування, що оспорювані ним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21 квітня 2017 року, Договір міни від 23 вересня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В., зареєстрований в реєстрі за номером 2073, суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочини не були вчинені у формі, встановленій законом, чи що правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Що стосується порушеного права Позивача при зверненні суду з вказаним позов, Суд зазначає.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Порушеним правом слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
За таких обставин, Суд зазначає, що саме на Позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.
Предметом позову у даній справі є визнання недійсним Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 21.04.2017 року, укладеного між Приватним підприємством «Ф.Ф.- СЕРВИС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017», та визнання недійсним Договору міни від 23.09.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХАУС».
Суд зазначає, що Позивач не є стороною Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 21.04.2017 року та Договору міни від 23.09.2021 року.
В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положення ст. 162 ГПК України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.
Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України випливає, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 роз'яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/ відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18.
Суд наголошує, що вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі №916/1134/18.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (див. висновок сформований у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі №910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20).
Проте, Позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів в результаті укладення спірних договорів. Так, Суд зазначає, що доводи Позивача, викладені у позовній заяві, є лише припущеннями останнього, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. При вирішенні даного спору Судом встановлено, що Позивач є власником нерухомого майна - виробничого комплексу, загальною площею - 8 588,70 кв.м, який складається з: адміністративного корпусу бази УВТК (літера А), загальною площею 1 461,60 кв.м, виробниче (закритий склад бази) (літера Б), загальною площею - 5 216,50 кв.м, виробниче (головний склад бази) (літера В), загальною площею - 1 910,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. 6. В той же час, предметом оспорюваних договорів є комплекс будівель і споруд, загальною площею: 1 750,3 кв.м., який знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Лебединська, будинок 6 (шість), що складається з таких складових частин: І - комора, K - приміщення охорони, Л - приміщення охорони, М - склад, С - гараж, T - столярний цех, У - столярний цех, Ф - столярний цех, Ц - Автомийка, Ч - виробничий цех, №2 навіс, №3 колія, №6 огорожа. Тобто, Сторони є власниками різних об'єктів нерухомого майна, яке знаходиться за однією адресою.
Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача щодо неможливості оформлення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000 000 000:78:039:0002, площею 2,4028 га, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, 6, оскільки відповідно до п.11 ст. 120 Земельного кодексу України кожна із сторін має право звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотаннями про передачу їм у власність або у користування земельної ділянки, на якій розміщені об?єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Суд зазначає, що самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину, які ґрунтуються на конкретних нормах законодавства; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.
Таким чином, відсутність порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» до Приватного підприємства «Ф.Ф.- СЕРВИС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХАУС» про визнання договорів недійсними та скасування реєстраційних дій є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕБЕДИНСЬКЕ КОНСАЛТ» до Приватного підприємства «Ф.Ф.- СЕРВИС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПІКА-2017» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХАУС» про визнання договорів недійсними та скасування реєстраційних дій - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 листопада 2022 року.
Суддя О.В. Чинчин