ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.09.2022Справа № 910/1000/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Степов'юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар'єр" вул. Микитівська 1, смт. Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область,56530 (поштова адреса: 56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, а/с 48)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВІ ГРУП" вул. Володимира Антоновича,51, оф.1405, м. Київ, 03150
про стягнення 1 475 684,50 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Микитівський гранітний кар'єр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" про стягнення 1 475 684,50 грн. боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного Договору поставки № 1006/19 від 10.04.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1000/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.03.2022 року.
Засобами електронного зв'язку 18.02.2022 року та через канцелярію суду від позивача 21.02.2022 року надійшли письмові пояснення № 18/02-2022 від 18.02.2022 року, в яких позивач зазначив про здійснення відповідачем усних заявок на поставку товару та відсутність письмових заявок, а також надав пояснення щодо зарахування здійснених відповідачем оплат. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Проте, 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану судове засідання, призначене на 02.03.2022 року, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року з урахуванням забезпечення розумного балансу норм статті 3 Конституції України та положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання у справі призначено на 06.07.2022 року.
Засобами електронного зв'язку 03.06.2022 року до суду від позивача надійшло клопотання № 02/06-2022 від 02.06.2022 року про розгляд справи без участі представника ПАТ "Микитівський гранітний кар'єр", в якому позивач також підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 року у зв'язку з неявкою представників сторін підготовче засідання у справі відкладено на 10.08.2022 року.
Так, від позивача - Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар'єр" засобами електронного зв'язку 29.07.2022 року та через канцелярію суду 01.08.2022 року надійшла заява № 28/07/1-2022 від 28.07.2022 року про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою додатку EasyСon.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 року за заявою позивача постановлено проведення судового засідання 10.08.2022 року у справі № 910/1000/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою додатку EasyСon.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 01.08.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 06.07.2022 року надійшли письмові пояснення №28/07-2022 від 28.07.2022 року, які судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/1000/22 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 21.09.2022 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час розгляду справи по суті 21.09.2022 до суду не надходило.
У підготовче судове засідання 06.07.2022 року представники сторін не з'явились.
У підготовче судове засідання 10.08.2022 року з'явився уповноважений представник відповідача, представник позивача брав участь в судовому засіданні поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції за допомогою додатку EasyСon.
У судове засідання з розгляду справи по суті 21.09.2022 року представники позивача та відповідача не з'явились.
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 03.02.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Володимира Антоновича,51, оф.1405, м. Київ, 03150, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з тим ухвала суду від 03.02.2022 року повернута відділенням поштового зв'язку неврученою відповідачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 03.02.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Поряд із цим про розгляд справи по суті 21.09.2022 року позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105492808535, 0105492808543, а також розпискою представника відповідача б/н від 10.08.2022 року.
Окрім цього про дату, час і місце проведення підготовчого засідання позивач та відповідач повідомлялися судом шляхом надсилання копії ухвали суду від 10.08.2022 року про призначення засідання з розгляду справи № 910/1000/22 по суті засобами електронного зв'язку на електронні адреси позивача та відповідача, зазначені в матеріалах справи, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1, факт отримання яких 26.08.2022 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронних скриньок.
Про поважні причини неявки в судове засідання 21.09.2022 року представників сторін суд не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач та відповідач не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, сторони не забезпечити явку в судове засідання з розгляду справи по суті уповноважених представників, а також відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами в судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідача.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 10 квітня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Микитівський гранітний кар'єр" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки № 106/19 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити на умовах, обумовлених в Договорі, гранітно - щебеневу продукцію (далі - продукція).
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили якість продукції, ціну продукції і загальну суму Договору, умови і терміни постачання, порядок розрахунків, обов'язки та відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення суперечок, заключні положення тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 10.1 Договору цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків до повного їх здійснення.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця і скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що продукція відвантажується партіями згідно (письмових) заявок покупця. Заявка покупця повинна містити кількість продукції з розбивкою її по видам та фракціям, дату початку відвантаження, об'єм відвантаження.
Відвантаження продукції проводиться партіями в 5-ти денний термін тільки після передплати та письмової або усної заявки покупця із вказуванням дати, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у заявці, несе покупець (п. 4.2 Договору).
Згідно п. 4.3 Договору поставка продукції здійснюватися автомобільним транспортом на умовах DAP "Інкотермс» в редакції 2010 року Склад покупця.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачену Договором гранітно - щебеневу продукцію на загальну суму 6 878 217,00 грн., в тому числі за спірними видатковими накладними, підписаними повноважними представниками сторін, в сумі 1 508 998,00 грн., а саме: №№ М 0309-0010 від 03.09.2019 року на суму 133 065,50 грн., М 0409-0008 від 04.09.2019 року на суму 198 804,00 грн., М 0509-0014 від 05.09.2019 року на суму 257 164,50 грн., М 0609-0014 від 06.09.2019 року на суму 150 279,00 грн., М 0709-0007 від 07.09.2019 року на суму 165 642,50 грн., М 0809-0001 від 08.09.2019 року на суму 241 951,00 грн., М 0909-0014 від 09.09.2019 року на суму 41 406,00 грн., М 1109-0016 від 11.09.2019 року на суму 45 283,50 грн., М 1209-0012 від 12.09.2019 року на суму 94167,50 грн., М 1409-0008 від 14.09.2019 року на суму 67 727,00 грн., М 1509-0009 від 15.09.2019 року на суму 100 683,00 грн., М 1609-0006 від 16.09.2019 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання продукції відповідачем підтверджується відбитками печаток сторін та підписами на видаткових накладних та представників постачальника - Акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар'єр" та покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кові Груп», повноваження якого підтверджуються довіреністю № 10 від 02.09.2019 року.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до п. 2.1 Договору якість продукції, яка поставляється постачальником, повинна відповідати державним стандартам, які діють в Україні, ДСТУ, ТУ, що підтверджується одним із цих документів (сертифікатом якості виробника та радіаційний сертифікат), технічними умовами, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості.
У відповідності до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки продукції за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленої продукції від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Акціонерним товариством "Микитівський гранітний кар'єр" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі продукції відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кові Груп", а відповідачем, у свою чергу, прийнято продукцію без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем продукції належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно п. 3.1 Договору ціна визначається даним договором та виставленим рахунком і приймається сторонами в національній валюті України - гривні. Розрахунки за продукцію здійснюються згідно видаткових накладних за кожну партію окремо.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В п. 5.1 Договору зазначено, що покупець здійснює передплату у розмірі 100 % від вартості замовленої партії продукції згідно виставленого рахунку.
Так, згідно п.4.4 Договору в особливих випадках (загроза зупинки виробництва та інше) постачальник за згодою сторін відвантажує продукцію без передоплати в обмеженій кількості.
За положеннями п. 5.2 Договору сторони погодили, що у випадках, передбачених п. 4.4 діючого договору, остаточний розрахунок за поставлену продукцію здійснюється покупцем на банківський рахунок постачальника на протязі 5 банківських днів з моменту отримання продукції.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленої за Договором продукції матеріали справи не містять.
При цьому доказів повідомлення постачальника про неможливість здійснення попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.
В свою чергу в силу ч.1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За загальним правилом, визначеним ч. 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору купівлі - продажу (поставки).
При цьому за приписами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Тобто, ПАТ «Микитівський гранітний кар'єр» здійснено виконання своїх зобов'язань з поставки обумовленої Договором продукції, який підлягав передачі ТОВ «Кові Груп», незважаючи на ненастання строку їх виконання іншою стороною, до моменту надходження сплачених відповідачем коштів авансової передплати у відповідності до умов п.5.1 Договору, постачальник не скористався належним йому передбаченим ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов'язку щодо поставки продукції за Договором внаслідок невиконання ТОВ «Кові Груп» зобов'язання щодо 100% попередньої оплати поставки. При цьому, оскільки постачальником здійснено виконання умов Договору щодо поставки продукції незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати поставленої та прийнятої продукції в повному обсязі.
Таким чином, підписання покупцем (ТОВ «Кові Груп») вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними актами приймання продукції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлену позивачем продукцію.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов'язання щодо оплати вартості продукції у повному обсязі не виконав, здійснивши в період 01.04.2019 року - 01.11.2020 року лише часткову оплату на загальну суму 5 402 532,50 грн., що підтверджується відповідними виписками банку, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з оплати вартості поставленої продукції в сумі 1 475 684,50 грн.
Судом також враховано, що здійснена платіжним дорученням № 1151 від 23.10.2020 року оплата за Договором в сумі 35000,00 грн. зарахована позивачем частково в сумі 33 315,50 грн. в рахунок оплати накладної № М 0309-0010 від 03.09.2019 року.
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та порядок зарахування в оплату поставленої продукції за Договором з боку відповідача не заперечувався.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлену продукцію у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кові Груп» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 1 475 684,50 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 106/19 від 10.04.2019 року суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленої позивачем продукції відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлену за Договором продукцію підлягають задоволенню в сумі 1 475 684,50 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВІ ГРУП" (вул. Володимира Антоновича,51, оф.1405, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 42122002) на користь Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар'єр" (вул.Микитівська 1, смт.Олександрівка, Вознесенський район, Миколаївська область,56530, код ЄДРПОУ 01033255) 1 475 684,50 грн. боргу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 22135,27 грн..
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 18 листопада 2022 року.
Суддя А.М. Селівон