майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"09" листопада 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1375/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання: Жарський В. В.
за участю представників сторін:
від позивача: Бурдюг Т.В., дов. №12 від 16.12.2021 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Нестерчук С.С., ордер АМ №1020434 від 25.01.2022;
від третіх осіб: не з'явились
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал"
до Фізичної особи-підприємця Мурги Тетяни Євгенівни
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
на стороні позивача - Приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Євгенії Олегівни;
на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 19 089,20грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мурги Тетяни Євгенівни про стягнення 19 089,20грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на заподіяння йому шкоди внаслідок невиконання постанови приватного виконавця від 09.06.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
В якості правових підстав позивач зазначає, зокрема, ст.614, 623, 1166, 1173, 1174, 1187 Цивільного кодексу України, ст.225 Господарського кодексу України, відповідні положення Кодексу законів про працю України.
Ухвалою суду від 10.01.2022 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 15.02.2022; залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкову Євгенію Олегівну та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 06.10.2022 постановлено, зокрема, відмовити в задоволенні клопотання відповідача від 15.02.2022 про закриття провадження у справі (вх.№01-44/251/22 від 15.02.2022); закрити підготовче провадження та призначити справу №906/1375/21 до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 03.11.2022 оголошено перерву до 09.11.2022 о 09:20.
07.11.2022 до суду засобами електронного зв'язку від представника відповідача надійшло клопотання про відшкодування судових витрат від 04.11.2022, згідно якого просить суд, у разі прийняття рішення про відмову в позові, стягнути з позивача на користь відповідача 10 000,00грн витрат на професійну правову допомогу.
07.11.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, а також клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, згідно яких останній просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та відмовити відповідачу в поданому клопотанні щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу.
09.11.2022 до суду засобами електронного зв'язку від позивача надійшло письмове заперечення на клопотання про стягнення судових витрат та долучення доказів.
Представник позивача в судовому засіданні 09.11.2022 (у режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову в судовому засіданні 09.11.2022 проти позовних вимог заперечив з підстав, зазначених у запереченні щодо позову.
Представники третіх осіб у судове засідання 09.11.2022 не прибули, хоча про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені вчасно засобами поштового та електронного зв'язку, про що свідчить відповідна роздруківка відправлення копії ухвали суду від 03.11.2022 (а.с. 23, т.2).
Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що треті особи мали доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, третіх осіб належним чином повідомлено про призначення судового засідання у справі №906/1375/21 на 09.11.2022.
Згідно п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що явка представників третіх осіб у судове засідання обов'язковою не визнавалася, суд вважає, що неявка представників останніх, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд
Фактичні обставини справи.
09.06.2020 Приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Євгенією Олегівною (третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача), у межах виконавчого провадження №62281464 з примусового виконання виконавчого листа №2-3271/12 від 27.08.2013 про стягнення з ОСОБА_1 (третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (позивач) заборгованості в розмірі 71 389,78грн, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 12-13, т.1). Дану постанову, як зазначає позивач, 10.06.2020 супровідним листом направлено для виконання Фізичній особі-підприємцю Мурзі Тетяні Євгенівні (відповідач) як роботодавцю Мурги Олександра Леонідовича, яка отримана 22.06.2020, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (14-15, т.1).
Згідно даних позивача, станом на 01.12.2021 відповідач на виконання вказаної вище постанови від 09.06.2020 відрахувань із заробітної плати ОСОБА_1 здійснювати не розпочав, жодних платежів на користь ТОВ "Вердикт Капітал" не здійснив, інформації щодо розміру виплачуваних боржнику доходів не надав.
З огляду на викладене, позивач, виходячи з припущення, що розмір заробітної плати боржника не може бути нижчим розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідному періоді, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заподіяної йому шкоди внаслідок невиконання останнім постанови приватного виконавця від 09.06.2020 в розмірі 19 089,20грн, що еквівалентно сумі всіх нездійснених ФОП Мурга Т.Є. відрахувань із заробітної плати ОСОБА_1 за період 09.06.2020-01.12.2021.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Способи захисту, які можуть використовуватись при захисті прав на чуже майно, можуть бути згруповані у три групи: 1) зобов'язально-правові (способи, які витікають із порушення не самого речового права, а з порушення умов зобов'язання, наприклад, позов про застосування наслідків нікчемного правочину); 2) речово-правові (віндикаційний та негаторний позови, а також позови про визнання права на чуже майно); 3) загальноцивілістичні способи захисту, передбачені ст.16 Цивільного кодексу України (припинення правовідношення, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та інші).
За змістом ч.1, ч. 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення поняття збитків наводяться також у ч.2 ст.224 Господарського кодексу України, згідно якої під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.
Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише за наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.
Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка заподіяла шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Необхідно довести, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки всіх фактичних обставин справи.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
Таким чином, при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Предметом доказування у даній справі є встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин, пов'язаних з фактом заподіяння позивачу шкоди шляхом невиконання відповідачем виконавчого документу №2-3271/12 від 27.08.2013 в межах виконавчого провадження №62281464.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Положеннями ч.1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження", строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем.
Відповідно до ст.68 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Частиною 1 статті 69 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Як вбачається з постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 09.06.2020 (а.с. 12-13, т.1), приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Євгенією Олегівною, згідно ст.68, 69 Закону України "Про виконавче провадження", постановлено Фізичній особі - підприємцю Мурзі Тетяні Євгенівні здійснювати відрахування з доходів боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - ТОВ "Вердикт Капітал" у розмірі 20% щомісячно, до виплати загальної суми боргу 79 028,76грн за наступними реквізитами:
реєстраційний номер виконавчого провадження: 62281464;
отримувач: приватний виконавець Волкова Є.О.;
банк отримувача: АТ КБ "ПриватБанк";
МФО 311744;
ЄДРПОУ отримувача (приватного виконавця): 3342815728;
р/р UA853117440000029426056400255;
призначення платежу: оплата боргу в межах ВП №62281464.
Тобто, відповідач повинен здійснювати відрахування із заробітної платні Мурги О.Л. та перераховувати їх безпосередньо на рахунок приватного виконавця Волкової Є.О. Надалі, приватний виконавець, при виконанні рішення, повинен здійснити перерахування відповідної суми стягнення на рахунок стягувача.
Між тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували протиправну поведінку ФОП Мурги Т.Є. в межах виконання зазначеної вище постанови приватного виконавця.
Так, суд не вважає належним доказом подану позивачем разом з позовною заявою копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (14-15, т.1) як доказ отримання відповідачем постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 09.06.2020, оскільки відсутній опис вкладення лист, в графі: "розписка в одержанні" зазначено прізвище не відповідача, а факт одержання вказаної постанови іншою, уповноваженою останнім на це особою, Фізичною особою-підприємцем Мургою Т.Є. заперечується (а.с. 14-17, т.2).
Крім того, суд зауважує, що відповідно до чинного законодавства саме на приватного виконавця Волкову Є.О. покладено обов'язок щодо примусового виконання виконавчого листа №2-3271/12 від 27.08.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості в розмірі 71 389,78грн.
Відповідно до приписів ст.339, 340 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Разом з тим, згідно ст.76 Закону України "Про виконавче провадження", за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього закону, в тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
Чинним законодавством встановлено адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця, приватного виконавця, яка передбачена ст.183-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що невиконання рішення суду, а також невиконання законних вимог виконавця не може бути підставою для цивільної відповідальності у вигляді відшкодування шкоди у позадоговірних правовідносинах, передбаченої ст.1166 Цивільного кодексу України, а є окремим видом правової відповідальності, що виключає підстави для стягнення збитків (шкоди), як наслідку цивільно-правового правопорушення.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність однієї зі складових деліктного цивільного правопорушення - майнової шкоди, оскільки неотримані кошти позивачем, як стягувачем за виконавчим документом №2-3271/12 від 27.08.2013, за рахунок відрахувань із заробітної плати та інших виплат боржника - Мурги О.Л. за місцем роботи останнього - у ФОП Мурги Т.Є., не підпадають під визначення збитків у розмінні ст.22 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України.
Також, судом встановлено, що в поведінці відповідача відсутня ознака протиправності, що є невід'ємним елементом складу цивільного правопорушення.
При цьому, суд звертає увагу, що задоволення такого позову може призвести до подвійного стягнення заборгованості з боржника, що є порушенням статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст.81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені судом в процесі розгляду спору обставини та досліджені подані учасниками процесу на обґрунтування своїх позицій докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, зокрема, відмову в задоволенні позову, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.
Разом з тим, як судом зазначалося вище, 07.11.2022 до суду засобами електронного зв'язку від представника відповідача надійшло клопотання про відшкодування судових витрат від 04.11.2022, згідно якого просить суд, у разі прийняття рішення про відмову в позові, стягнути з позивача на користь відповідача 10 000,00грн витрат на професійну правову допомогу.
Дослідивши дане клопотання представника відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, про що суд вказував вище.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00грн представником відповідача подано копії договору №01-3/22 про надання правничої допомоги від 25.01.2022, акту приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2022, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1020434 від 25.01.2022 на ім'я Нестерчук Світлани Сергіївни, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №559 від 13.01.2011, посвідчення адвоката №82 від 13.01.2011 (а.с. 129, т.1, 26-28, т.2).
При цьому, частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, позивач у клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу від 04.11.2022 (а.с. 33-35, т.2), вказує, що заявлений розмір витрат відповідача на правову допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру. Зокрема, акцентує увагу на тому, що документів щодо понесених витрат останнім не надано.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Як висловився Конституційний Суд у п.3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб'єктами права. Також, Конституційний Суд України зазначив і те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, враховуючи вищевикладене, зокрема, характер і рівень складності справи, з огляду на принцип с п і в м і р н о с т і та о б г р у н т о в а н о с т і розміру адвокатських послуг, а також клопотання позивача про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку про покладення на останнього судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00грн.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 5-Б, ідентифікаційний код 36799749) на користь Фізичної особи - підприємця Мурги Тетяни Євгенівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
- 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.11.22
Суддя Шніт А.В.
Віддрукувати:
1 - у справу;
2 - позивачу на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2
ІНФОРМАЦІЯ_1
3 - відповідачу на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_5
4 - представнику відповідача на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_3
5 - Приватному виконавцю виконавчого округу Житомирської області Волковій Є.О. на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_4
6 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) (рек.)