вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" листопада 2022 р. Справа№ 910/1065/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 17.11.2022 у справі №910/1065/22 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022, повний текст якого складений 02.08.2022
у справі №910/1065/22 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет»
до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»
про визнання недійсною угоди та зобов'язання вчинити дії
Позов заявлено про визнання недійсною укладеної між сторонами 02.03.2017 угоди про заміну сторони у договорі безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011 та про визнання недійсною та виключення з Акта (проміжний № 2) приймання-передачі кредиторсько-дебіторської заборгованості від 06.03.2017 суми кредиторської заборгованості за довгостроковим договором позики у розмірі 43 825 556,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладення спірної угоди сторонами не було дотримано вимог ст. 238 ЦК України, так як угода вчинена представником від імені особи, який був одночасно представником іншої особи, а також ст. 732 ГК України, так як при укладенні угоди не було отримано згоди органу до сфери якого відноситься позивач (Міністерства молоді та спорту України).
У позовній заяві позивач зазначив про те, що сам факт укладення спірного правочину не порушував права позивача, а права та законні інтереси його були порушені коли 30.08.2021 відповідач пред'явив вимогу про повернення коштів та сплату грошової суми за зобов'язанням, яке на підставі оспорюваної угоди перейшло до позивача, а відтак строк позовної давності починається саме з цієї дати.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- оскільки, з огляду на приписи ст. 105 ЦК України, під час реорганізації Державного підприємства «Палац спорту» від його імені мав діяти голова комісії з реорганізації, тобто Черненький Ю.П., який був назначений на посаду органом управління вказаного підприємством - Міністерством молоді та спорту, а інтереси Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» Черненький Ю.П. представляв не в якості представника на підставі договору, закону чи акта органу юридичної особи, що передбачено ст. 237 ЦК України, а як директор, тобто єдиний повноважний орган цього підприємства, вказана особа від імені обох учасників спірного правочину діяла виключно в межах наданих їх повноважень та з врахуванням вимог чинного законодавства і такі дії не можуть бути кваліфіковані як підписання цією особою правочину з перевищенням повноважень, твердження позивача про те, що не були дотримані вимоги ст. 238 ЦК України під час укладення оспорюваної угоди не ґрунтуються на вимогах закону;
- оскільки Міністерство молоді та спорту України, як орган до сфери управління якого належить позивач, вчинило юридично значимі дії, спрямовані на схвалення спірної угоди погоджуючи після укладення останньої укладення додаткових угод до договору безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011, що свідчить про те, що Міністерство молоді та спорту України не могло не бути обізнане про укладення оспорюваної угоди, твердження позивача про те, що згода від Міністерства молоді та спорту України в порядку ст. 732 ГК України не була отримана не ґрунтуються на вимогах закону.
Крім того відповідач у відзиві на позов послався на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з цим позовом та просив застосувати позовну давність по даній справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановивши, що, з огляду на те, що спірна угода прямо суперечить вимогам приписів ст. 238 ЦК України, оскільки вчинена представником від імені особи, який був одночасно представником іншої особи в інтересах якої вчинявся правочин, що є підставою для визнання її недійною в порядку ст. 215 ЦК України, а вимога позивача про визнання недійсною та виключення з Акту (проміжний № 2) приймання-передачі кредиторсько-дебіторської заборгованості від 06.03.2017 суму кредиторської заборгованості за довгостроковим договором позики у розмірі 43 825 556,16 грн. є похідною від першої вимоги, за якою суд встановив правові підстави для визнання угоди недійсною, дійшов висновку про те, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, однак, враховуючи те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, а відповідачем у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив заявлено вимогу про застосування строків позовної давності, відмовив у задоволенні позову.
При визначенні строку позовної давності суд першої інстанції виходив з того, що за змістом положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак позовну давність потрібно рахувати з моменту підписання позивачем спірної угоди, тобто з 02.03.2017, оскільки саме з вказаної дати позивач прийняв на себе всі права та обов'язки первісного боржника за договором безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011.
При цьому суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на те, що про існування свого порушеного права він дізнався лише після отримання від відповідача претензії про повернення коштів за зобов'язанням по основному договору безпроцентної позики, тобто 30.08.2021, зауваживши на тому, що оспорювана угода підписана директором позивача та скріплена печаткою підприємства і позивач саме з моменту її підписання знав про існування вказаного правочину, а претензія від відповідача ніяким чином не свідчила про порушення прав та обов'язків позивача в частині укладання спірної угоди, а лише вимагала в добровільному порядку повернути позику за основним договором.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу позивача на тому, що з моменту підписання оспорюваної угоди, між позивачем та відповідачем були укладені зокрема додаткові угоди № 11 від 24.01.2018, № 12 від 23.01.2019 до договору безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011 щодо продовження строків повернення позики за вказаним правочином, що свідчить про те, що в період з 2017 позивач був обізнаний про заміну боржника у договорі безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011, проте в межах строку позовної давності не вчинив відповідні дії щодо захисту своїх порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом про визнання недійсним спірної угоди.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Спортивний комплекс «Атлет» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.
У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з вказаним позовом, зокрема на те, що строк позовної давності ним пропущений не був.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022, справу №910/1065/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1065/22, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/1065/22.
12.09.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 апеляційну скаргу Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22 залишено без руху, апелянту надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 7 443,00 грн.
22.09.2022 від Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якого додані докази сплати судового збору у розмірі 7 443,00, 00 грн.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2856/22 від 23.09.2022 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022, справу №910/1065/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2995/22 від 29.09.2022 був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2022, справу №910/1065/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.11.2022 об 11:30 год.
02.11.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з позовом та на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду №09.1-08/3577/22 від 14.11.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1065/22.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 апеляційну скаргу Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..
16.11.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в якому позивач, з посиланням на те, що єдиний представник позивача - адвокат Насадчук Павло Анатолійович не може прибути в судове засідання через участь в іншому судовому засідання , просить відкласти розгляд справи.
Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання з огляду на наступне.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 17.11.2022 у цій справі уповноваженого представника позивача та зауважує позивачу на тому, що за змістом положень ГПК України повноважним представником юридичної особи є її керівник доказів неможливості прийняти участь якого в судовому засіданні не надано.
Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 17.11.2022 за відсутності уповноваженого представника позивача. Відсутність представника позивача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію позивача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Станом на 17.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Позивач представників в судове засідання не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивачів та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
02.03.2017 Державне підприємство «Палац Спорту» в особі голови комісії з реорганізації Черненького Юрія Петровича, Державне підприємство «Спортивний комплекс «Атлет» в особі директора Черненького Юрія Петровича та Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів» в особі директора Сіробаби Руслана Анатолійовича уклали угоду про заміну сторони у договорі безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011 (далі Угода) предметом якої є заміна первісного боржника - ДП «Палац Спорту» у зобов'язанні за договором безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011 новим боржником - ДП «СК «АТЛЕТ» (позивач).
Загальна сума грошових зобов'язань, що перейшли за вказаним правочином до відповідача складає 43 825 556,16 грн. (п. 1.2. Угоди).
З матеріалів справи слідує, що зобов'язання, що виникли на підставі вказаної Угоди у ДП «СК «АТЛЕТ» (позивача) перед Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» (відповідача) були включені до передавального балансу, який складався в процесі реорганізації - приєднання позивача та ДП «Палац Спорту», що підтверджується Актом (проміжний № 2) приймання-передачі кредиторсько-дебіторської заборгованості.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач, серед іншого, просить визнати Угоду недійсною як таку, при укладенні якої сторонами не було дотримано вимог ст. 238 ЦК України так як угода вчинена представником від імені особи, який був одночасно представником іншої особи, а також вимог ст. 732 ГК України так як при укладенні угоди не було отримано згоди органу до сфери якого відноситься позивач (Міністерства молоді та спорту України).
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:
- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Зі змісту Угоди слідує, що Державне підприємство «Палац Спорту» та Державне підприємство «Спортивний комплекс «Атлет» при її укладенні представляв один і той самий представник - Черненький Юрій Петрович, а відтак суд першої інстанції цілком вірно встановив, що Угода прямо суперечить вимогам приписів ст. 238 ЦК України оскільки вчинена представником від імені особи, який був одночасно представником іншої особи в інтересах якої вчинявся правочин.
За таких обставин, враховуючи те, що при укладення Угоди сторонами було допущено порушення положень ст. 238 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання Угоди недійсною.
Водночас колегія суддів зазначає про наступне.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про сплив позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)
Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила встановленого ст. 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня. коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності, суду необхідно з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту коли особа довідалась, так і щодо моменту коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.
Враховуючи те, що порушення сторонами вимог ст. 238 ЦК України було допущено саме в момент укладення спірної Угоди, то саме в цей момент позивач, який є стороною вказаної угоди, повинен був знати про її невідповідність положенням чинного законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм ст. 261 ЦК України та визначення початку перебігу позовної давності викладений у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/9452/17, від 13.07.2022 у справі № 760/20585/18-ц
Вказаним вище спростовуються посилання позивача на те, що про порушення своїх законних прав та інтересів дізнався лише 30.08.2021, коли відповідач пред'явив вимогу про повернення коштів та сплату грошової суми за зобов'язанням, що на підставі оспорюваної угоди перейшло до позивача, а тому загальний строк позовної давності для пред'явлення позову не пройшов.
Крім того, суд першої інстанції цілком слушно зауважив позивачу на тому, що з моменту підписання оспорюваної угоди, між позивачем та відповідачем були укладені, зокрема, додаткові угоди № 11 від 24.01.2018, № 12 від 23.01.2019 до Договору безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011 щодо продовження строків повернення позики за вказаним правочином, що також підтверджує, що в період з 2017 позивач був обізнаний про заміну боржника у договорі безпроцентної позики № 37 від 14.02.2011, проте в межах строку позовної давності не вчинив відповідні дії щодо захисту своїх порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом про визнання недійсним спірної Угоди.
Отже, з 03.03.2017 позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права, проте з відповідним позовом до суду звернувся лише 25.01.2022, тобто за межами встановленого чинним законодавством строку позовної давності.
Вказаних висновків не спростовує і те, що:
- за змістом положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;
- постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів зазначає про те, що станом на дату початку карантину строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про визнання Угоди недійсною вже сплив.
В свою чергу за змістом положень ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об'єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об'єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.
Подібна правова позиції Верховного Суду викладена в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16.
Наявними у матеріалах справи документальними доказами не підтверджується наявність у позивача поважних причин пропущення позовної давності.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі поза межами строку позовної давності, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання Угоди недійсною у зв'язку зі спливом строку позовної давності та наявності відповідного клопотання відповідача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Водночас, так як позовні вимоги про визнання недійсною та виключення з Акта (проміжний № 2) приймання-передачі кредиторсько-дебіторської заборгованості від 06.03.2017 суми кредиторської заборгованості за довгостроковим договором позики у розмірі 43 825 556,16 грн. не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання недійсною Угоди, то, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі №910/1065/22 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1065/22.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 22.11.2022.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала