вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" листопада 2022 р. Справа№ 910/21999/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик»
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року
у справі №910/21999/21 (суддя Босий В.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укравтологістика»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик»
про стягнення 20 000,00 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укравтологістика» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістика» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за договором надання та організації послуг №ЕП-00005874 від 26.01.2021 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укравтологістика» задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/21999/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ч.5 ст. 315 Господарського кодексу України.
Так, скаржник вказує що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на п. 12 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Цивільного кодексу України є необґрунтованими, оскільки у правовідносинах, що виникли між сторонами застосовується саме ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України. У Господарському кодексу України відсутні норма, яка б продовжувала строки, визначені ст. 315 Господарського кодексу України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширенню корона вірусної хвороби (СOVID-19).
При цьому, скаржник наголосив, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не були застосовані правові висновки Вищого господарського суду України викладені у Інформаційному листі «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України « від 07.04.2008 року №01-08/211.
Разом з цим, скаржник звернув увагу, що посилання суду першої інстанції на правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 року у справі №903/323/20, є невірним та помилковим, оскільки в наведеній справі наявні правовідносини між банком та клієнтом, а не правовідносини, що виникли на підставі договору перевезення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022 року справу №910/21999/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року у справі №910/21999/21. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва 25.08.2022 у справі №910/21999/21 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) своєю ухвалою від 07.09.2022 року.
23.09.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що суб'єктний склад сторін перевезення згідно товарно-транспортних накладних №FI 20211269 від 19.03.2021 року та FI20211293 від 25.03.2021 року не дає підстав для застосування норми ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, оскільки позов не пред'явлено ані до вантажовідправника, ані до вантажоодержувача.
При цьому, представник позивача вказав, що характер дійсних правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, це правовідносини транспортного експедирування, тобто, надання перевізником послуг, до яких не застосовується норма ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.
Водночас, представник позивача наголосив, що враховуючи збройну агресію рф проти України, введений воєнний стан та інші непереборні сили, слід визнати позивача таким, що належно звернувся до суду з урахуванням поважних причин непереборної сили, і його порушене право підлягає захисту.
03.10.2022 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від скаржника до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якої останній, зокрема зазначив, що перевізник (позивач) уклав договір з посередницьким підприємством (відповідачем), яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників та вантажоодержувачів. У зв'язку з цим, відповідач (як посередницьке підприємство) користується правами вантажовідправника, в тому числі і правом на застосування позовної давності щодо вимог із оплати перевезень (відповідно до п. 3.2. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні).
Крім того, скаржник зазначив, що позивач звернувся до суду ще до настання війни, тому, викладені позивачем обставини, що збройна агресія проти України, введений воєнний стан та інші непереборні сили ніби то перешкоджали йому вчасно звернутися до суду - не заслуговують на увагу та не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року у справі №910/21999/21 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідльністю «Компанія «Укравтологістика» (перевізник) був укладений договір надання та організації послуг №ЕП-00005874 (далі - «договір»), відповідно до п. 1.1 якого перевізник зобов'язується перевезти наданий йому експедитором вантаж в міжнародному та/або в міжміському сполученні з пункту відправлення до пункту призначення і видати вантаж вантажоодержувачеві або іншій уповноваженій на одержання вантажу особі, а експедитор, після прийняття перевезення, відповідно до умов цього договору, зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до п. 1.3 договору перевізник здійснює перевезення автомобільним транспортом (тягачем з причепом/напівпричепом).
Згідно з п. 1.5 договору конкретні умови кожного перевезення зазначаються сторонами у разових договорах - заявках, які при підписанні сторонами стають невід'ємними частинами цього договору. Підписані сторонами умови заявки мають пріоритетну силу щодо умов цього договору. Сторони керуються умовами договору, якщо ці умови не змінені заявкою.
Вартість всіх перевезень та наданих послуг в рамках даного договору сумарно становить загальну ціну договору (п. 1.6 договору).
У п. 2.2.17 договору сторонами погоджено, що перевізник зобов'язаний надати експедитору протягом чотирьох робочих днів з моменту розвантаження автомобіля оригінали наступних документів, які є підтвердженням виконаного перевезення та підставою для оплати:
- рахунок-фактура по кожному рейсу із обов'язковим зазначенням номеру заявки;
- оригінальна ТТН/CMR з відміткою вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача про отримання вантажу;
- акт наданих послуг з обов'язковим зазначення маршруту, №ТТН/CMR, вартості наданих послуг, суми ПДВ;
- довіреність від вантажоодержувача на отримання вантажу;
- додатково, якщо були складені - акт про нестачу/пошкодження вантажу, акт огляду вантажу, акт запізнення, акт порушення температурного режиму, інші документи, які свідчать про порушення зобов'язань;
- картка на перевезення, маршрутний лист;
- податкова накладна (оформлена відповідно до вимог податкового законодавства (для платників ПДВ).
У випадку ненадання експедитору вищевказаних документів (надання не всіх документів), оплата за перевезення не здійснюється. При цьому перевізник не має право притримувати вантаж в якості забезпечення експедитором зобов'язань по оплаті.
Згідно з п. 3.1 договору вартість послуг по кожному окремому перевезенні визначається у заявці на перевезення.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що експедитор проводить оплату за відповідне перевезення на протязі двадцяти банківських днів після отримання від перевізника всіх оригіналів документів, вказаних в п. 2.2.17 договору, якщо інший строк оплати не вказаний в заявці, та виключно після реєстрації перевізником виписаної ним податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності до вимог Податкового кодексу України. Сторони домовились, що перевізник зобов'язується зареєструвати податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5 (п'яти) днів з моменту її складання.
На виконання умов договору та разових договорів-заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом №00000001348 від 19.03.2021 року та №00000001435 від 24.03.2021 року, позивачем були надані відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортними накладними №FI 20211269 від 19.03.2021 року та №FI 20211293 від 25.03.2021 року (наявні в матеріалах справи).
Позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату №26489 від 22.03.2021 року на суму 10 000,00 грн та №26686 від 26.03.2021 на суму 10000,00 грн.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст договору надання та організації послуг №ЕП-00005874 від 26.01.2021 року, колегія суддів дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 310 Господарського кодексу України одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням
Відповідно до розділу 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.
Згідно з п. 8.12 договору останній набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 28.02.2022 року. Якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомить одна одну про бажання розірвати його, договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний рік.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення будь-якою стороною договору про бажання розірвати вказаний договір у строк, встановлений у п. 8.12 договору, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний договір був чинним у спірний період.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем були надані відповідачу передбачені умовами договору послуг з перевезення вантажу на суму 20 000,00 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними №FI 20211269 від 19.03.2021 року та №FI 20211293 від 25.03.2021 року (наявні в матеріалах справи) та не заперечується скаржником.
При цьому, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач не заперечує факт виконання позивачем перевезень у повному обсязі за вказаними спірними разовими договорами-заявками.
У розділі 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні зазначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Оформлення товарно-транспортної накладної в електронній формі (далі - е-ТТН) здійснюється відповідно до абзацу четвертого цього пункту. Е-ТТН підписується за допомогою електронного підпису (далі - ЕП) водія та/або експедитора, відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів, у паперовому та/або електронному вигляді. У разі оформлення е-ТТН супровідні документи також додаються в електронній формі. У разі оформлення товарно-транспортної накладної у паперовій формі супровідні документи додаються в паперовій формі за підписом відповідальних осіб.
Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умовами п. 3.2 договору та умов разових договорів-заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом №00000001348 від 19.03.2021 року та №00000001435 від 24.03.2021 року строк виконання грошового зобов'язання пов'язаний з отриманням відповідачем від позивача всіх оригіналів документів, вказаних в п. 2.2.17 договору.
За твердженням позивача, всі оригінали документів, вказані в п. 2.2.17 договору, були направлені відповідачу протягом чотирьох робочих днів з моменту розвантаження автомобіля, що також не заперечується скаржником.
Виходячи із змісту разових договорів-заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом №00000001348 від 19.03.2021 року та №00000001435 від 24.03.2021 року перевезений за товарно-транспортними накладними №FI 20211269 від 19.03.2021 року та №FI 20211293 від 25.03.2021 року вантаж був розвантажений 22.03.2021 року та 26.03.2021 року відповідно. Таким чином, всі оригінали документів, вказані в п. 2.2.17 Договору, були направлені позивачем відповідачу не пізніше 25.03.2021 року та 31.03.2021 року.
За твердженням відповідача, документи по спірним перевезенням ним були отримання 27.03.2021 року та 01.04.2021 року відповідно.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.2 договору та умов разових договорів-заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом №00000001348 від 19.03.2021 року та №00000001435 від 24.03.2021 року відповідач зобов'язаний був здійснити сплату на користь позивача вартості наданих на підставі договору послуг з перевезення, зокрема:
- у розмірі 10000,00 грн не пізніше 26.04.2021 року;
- у розмірі 10000,00 грн не пізніше 30.04.2021 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача наявна заборгованість з оплати наданих на підставі договору послуг з перевезення у розмірі 20 000,00 грн, і строк виконання такого грошового зобов'язання на момент звернення позивача з позовом до суду першої інстанції настав.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказів сплати грошових коштів у загальному розмірі 20000,00 грн станом на дату розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем суду не надано.
Заперечуючи проти позову, відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за договором перевезення.
Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:
1) має юридичний склад;
2) позначає сплив строку;
3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову);
4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;
5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (п. 51 рішення від 22.10.1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами №22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою №23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою №50330/07), а саме:
- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою №3052/04);
- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);
- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. 52 рішення від 20.12.2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).
Договір про перевезення вантажів може укладатися перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів (п. 3.2 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні).
Відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 29.12.2021 року.
Посилання позивача на збройну агресію рф проти України та введений воєнний стан не заслуговують на увагу, оскільки позивач звернувся до суду ще до настання війни, а саме 29.12.2021 року.
Щодо тверджень скаржника, що посилання позивача на непереборну силу яка перешкоджала останньому вчасно звернутися до суду - не заслуговують на увагу та не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього
Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.
Згідно з ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред'явлення позовів перевізника, передбачено загальною ст. ст. 258 Цивільного кодексу України, яка наявна у вказаному переліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03. 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України №239 від 25.03.2020 року, №392 від 20.05.2020 року, №641 від 22.07.2020 року, №760 від 26.08.2020 року, №956 від 13.10.2020 року, №1236 від 09.12.2020 року, №405 від 21.04.2021 року, №611 від 16.06.2021 року неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 р. до 31.05.2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20.05.2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22.07.2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії карантину, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.
Схожий за змістом висновок щодо застосування п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 року у справі №903/323/20.
При цьому, твердження скаржника, що посилання суду першої інстанції на правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 року у справі №903/323/20, є невірним та помилковим, оскільки в наведеній справі наявні правовідносини між банком та клієнтом, а не правовідносини, що виникли на підставі договору перевезення, не спростовують висновків суду, зокрема щодо продовження на період дії карантину строку позовної давності незалежно від відповідних правовідносин сторін.
Водночас, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що у Господарському кодексу України відсутні норма, яка б продовжувала строки, визначені ст. 315 Господарського кодексу України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширенню корона вірусної хвороби (СOVID-19).
Щодо твердження скаржника, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не були застосовані правові висновки Вищого господарського суду України викладені у Інформаційному листі «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України « від 07.04.2008 року №01-08/211, колегія суддів суду зазначає, що посилання на постанови Вищого господарського суду України не є належним правовим обґрунтуванням підстав апеляційного оскарження судових рішень, оскільки неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України, не визначено ст. 254 Господарського процесуального кодексу України як підстава апеляційного оскарження судових рішень. Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 року у справі № 920/653/18 та від 07.10.2021 року у справі № 922/3447/20.
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» за договором надання та організації послуг №ЕП-00000504 від 13.11.2018 у сумі 20000,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та скаржником не були спростовані, у зв'язку з чим, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укравтологістика» в повному обсязі.
Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин та небажанням відповідача сплатити заборгованість за належним чином надані послуги.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року у справі №910/21999/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року у справі №910/21999/21 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/21999/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун