ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 листопада 2022 року м. Київ № 640/36590/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у місті Києві
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 листопада 2021 року № 1660 о/с в частині відсторонення від виконання службових обов'язків з 08 листопада 2021 року капітана поліції ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу адміністрування інформаційних систем та телекомунікацій управління інформаційно-аналітичної підтримки в Головному управлінні Національної поліції у місті Києві; негайно після ухвалення рішення поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу адміністрування інформаційних систем та телекомунікацій управління інформаційно-аналітичної підтримки в Головному управлінні Національної поліції у місті Києві; стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 08 грудня 2021 року в сумі 14 976,74 грн. (сума зміниться на день ухвалення рішення суду); стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 27 000,00 грн.; стягнути Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000,00 грн.; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі (роботі) в Головному управлінні Національної поліції у місті Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що її відсторонення від роботи оскаржуваним наказом від 08 листопада 2021 року № 1660 о/с є протиправним, посилаючись на положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій надано виключний перелік хвороб, профілактичні щеплення від яких є обов'язковими. Крім того, позивач послалась на відсутність в Україні порядку відсторонення від посади внаслідок відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача зазначає, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівникам державних органів у тому числі доручено забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових щеплень. У зв'язку з чим, на переконання представника відповідача, оскаржуваний позивачем наказ є правомірним та таким, що прийнятий у порядок, спосіб та в межах компетенції відповідача, а тому, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції у місті Києві про закриття провадження у справі №640/36590/21 відмовлено.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 листопада 2021 року № 1660 о/с відповідно до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153, зареєстрованого Міністерством юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 та статті 46 Кодексу законів про працю України капітана ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов'язків з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.
Не погодившись з відстороненням від виконання службових обов'язків позивач звернулась з позовом до суду.
Питання проведення обов'язкових профілактичних щеплень врегульоване нормами Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ, Законом України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Так, відповідно до статті 30 Основ законодавства про охорону здоров'я, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов'язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Абзацами 2, 3 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено: що обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи; що групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за №1306/36928), яким визначений такий перелік.
Згідно з цим Переліком, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Так, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на території України установлено карантин.
Статтею 29 цього закону визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №1336 від 15 грудня 2021 року, карантин продовжено до 31 березня 2022 року.
Крім того, до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 внесені зміни, відповідно до яких текст постанови №1236 доповнено пунктом 41-6, що передбачає обов'язок керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:
- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я (підпункт 2 пункту 416);
- взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємстві, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Таким чином, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року ( з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096) встановлено порядок відсторонення від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення певним чином.
Суд звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 не визнана, у встановленому законодавством порядку, протиправною або нечинною, у зв'язку з чим підлягає обов'язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.
Статтею 60 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.
Законодавством передбачено, зокрема, статтею 12 Закону України 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень.
Той факт, що позивачка дійсно свідомо відмовилась від проведення щеплення підтверджується наступними доказами: повідомленням про необхідність проведення щеплення із викладенням переліку пунктів щеплення від 08 листопада 2021 року; актом від 08 листопада 2021 року, яким підтверджено факт відмови від щеплення позивача.
При цьому, тимчасове увільнення від виконання службових обов'язків у порядку відсторонення від роботи, у даному випадку, не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.
Зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», внесені постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096, щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень, а також наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» набули чинності з 08 листопада 2021 року.
Таким чином, із зазначеної дати, відповідно до наведених приписів чинного законодавства, в Головному управлінні Національної поліції у місті Києві підлягали відстороненню від роботи державні службовці та працівники, які, на вказану дату, відмовились або ухилились від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров'я про наявність протипоказань до вакцинації ( тимчасових або постійних).
Щодо оплати праці за період відсторонення від роботи, суд зазначає, що чинним законодавством на громадян покладаються обов'язки щодо проведення щеплень.
Тобто, оскільки при відстороненні від роботи, у зв'язку з відмовою від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, посадові обов'язки позивачем не виконувались, відсутні підстави для виплати грошового забезпечення за цей період.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року № 480/4871/18.
Так, частиною 5 статті 70 Закону України від 02 липня 2015 року 3580-VIII «Про Національну поліцію» передбачено, що за особою, відстороненою від виконання службових обов'язків (посади), зберігаються всі види грошового забезпечення, які були їй визначені до відсторонення, крім премії, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частинами 1, 3 цієї ж статті поліцейський, щодо якого проводиться службове розслідування, може бути відсторонений від виконання службових обов'язків у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України. Поліцейський, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, може бути відсторонений від посади в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.
З цього слідує, що норма щодо виплати грошового забезпечення, крім премії, у разі відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків поширюється виключно на випадки: якщо щодо поліцейського проводиться службове розслідування та у разі, якщо щодо поліцейського здійснюється кримінальне провадження.
В даному випадку, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що підставою для її відсторонення стало або проведення відносно неї службового розслідування, або здійснення кримінального провадження.
Таким чином, оскільки під час відсторонення поліцейський тимчасово увільнений від виконання своїх службових обов'язків та не виконує роботу, то за загальним правилом такому поліцейському грошове забезпечення в період відсторонення не повинно виплачуватись, якщо інше не встановлено законодавством.
Більш того, суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством на громадян покладаються обов'язки щодо проведення щеплень.
Зокрема, відповідно до пункту «б» статті 10 Основ законодавства про охорону здоров'я громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
За приписами статті 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» на громадян покладаються обов'язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розрізняється обов'язкове профілактичне щеплення:
- для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб (абзац 2 статті 12);
- на відповідних територіях та об'єктах у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби (абзац 3 статті 12).
Згідно з абзацом 4 зазначеної правової норми відповідний санітарний лікар приймає рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах.
У даному випадку застосовуються підстави для обов'язкового профілактичного щеплення, визначені абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (для працівників окремих професій, виробництв та організацій), які не вимагають відповідного рішення санітарного лікаря.
Крім того необхідно підкреслити, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров'я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров'я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров'я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.
Як зазначено вище, статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Аналізуючи зазначену правову норму, суд зазначає, що за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.
При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб ( інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов'язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Таким чином, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачений інший випадок відсторонення від роботи, а саме відмова або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень.
Щодо посилання позивача на відсутність встановленого порядку відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Дійсно, стаття 46 КЗпП України та стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містять порядку відсторонення від роботи осіб, що відмовляються або уклоняються від щеплення від COVID-19, наразі такий порядок визначений пунктом 41-6 постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Положеннями цієї правової норми визначені умови та підстави відсторонення, час відсторонення, його документальне оформлення певним чином, що у сукупності і складає порядок відсторонення від виконання обов'язків.
Щодо приписів пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року, то суд звертає увагу, що підпункт 2 зазначеної правової норми встановлює імперативний припис керівникам державних органів забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Абзацом другим статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено: «У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.»
Щодо посилання позивача на обмеження її конституційного права на працю, суд зазначає, що у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №480/4871/18 Верховний Суд вказує на необґрунтованість доводів скаржника щодо не врахування положення статті 43 Конституції України під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.
За наведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 листопада 2021 року № 1660 о/с в частині відсторонення від виконання службових обов'язків з 08 листопада 2021 року капітана поліції ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу адміністрування інформаційних систем та телекомунікацій управління інформаційно-аналітичної підтримки в Головному управлінні Національної поліції у місті Києві.
Позовні вимоги про поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу адміністрування інформаційних систем та телекомунікацій управління інформаційно-аналітичної підтримки в Головному управлінні Національної поліції у місті Києві; стягнення з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 08 грудня 2021 року в сумі 14 976,74 грн. (сума зміниться на день ухвалення рішення суду) задоволенню не підлягають з огляду на відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 листопада 2021 року № 1660 о/с в частині відсторонення від виконання службових обов'язків позивача.
Відсутність правових підстав для задоволення позову в частині скасування згадуваного наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади прямо вказує на відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 139, 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко