1/1175
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 листопада 2022 року м. Київ № 640/20801/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних»
до Міністерства фінансів України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» (надалі - позивач), адреса: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, 11, квартира 104 до Міністерства фінансів України (надалі - відповідач) адреса: 04071, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 11, в якій позивач просить:
- зобов'язати Міністерство фінансів України вчинити дії по наданню Державній Казначейській службі України відомості щодо особи іншої, ніж товариство Центр художньої гімнастики Школа Дерюгіних, якій було надано за волею Держави право використовувати земельну ділянку за адресою місто Київ, бульвар Дружби Народів, 13-а, і яка (така інша особа) зобов'язана повернути бюджетну позичку у сумі, що на даний час обліковується на балансі Державної Казначейської служби України за ТОВ Центр художньої гімнастики Школа Дерюгіних і яка у 1994 році була надана Міністерством Фінансів України за Договором з ТОВ Центром художньої гімнастики Школа Дерюгіних від 01 листопада 1994 року № 66.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття неправомірного рішення суб'єктом владних повноважень.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що між ним та Міністерством фінансів України було укладено Договір про надання бюджетної позички № 66, предмет якого визначав надання Центру художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» бюджетної позички для виконання проектних робіт по будівництву Центру художньої гімнастики, в подальшому з позивача не правомірно стягуються кошти щодо заборгованості, оскільки, позивач не є боржником за такою заборгованістю, у зв'язку з чим виникли підстави для звернення до суду щодо зобов'язання уповноваженого органу надіслати подання до відповідного органу державної казначейської служби щодо заміни позивача, іншою відповідальною особою.
Вказані вище обставини, стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з аргументами та доводами викладеними представником позивача у позовній заяві, представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що позивачем в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України у поданій позовній заяві не підтверджено будь-якими належними та допустимими доказами викладені аргументи та доводи, зокрема, за твердженнями представника відповідача, позивачем не було додано до позову як доказ тристороннього договору, на який він посилається в обґрунтування позовних вимог, в той же, час представник відповідача взагалі вважає такі доводи безпідставними, оскільки, зазначено позивачем договору не існує і Міністерство фінансів України взагалі не є стороною таких угод.
Крім того, представник відповідача зауважив, що взагалі є незрозумілою обставина на яких законодавчих підставах Міністерство фінансів України має перекласти виконання зобов'язань за Договором та за постановою Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2014 року у справі № 11/9-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, яка набрала законної сили, на іншу особу, в той час, як боржник визначений у такому рішенні у судовому порядку не змінювався.
Керуючись викладеними вище обставинами, представник відповідача просив суд відмовити у позивачу у задоволенні позовних вимог зазначених в адміністративному позові.
Не погоджуючись з викладеними представником відповідача аргументами та доводами, представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій останній посилаючись на викладені у позовній заяві аргументи та доводи зазначив про необґрунтованість та безпідставність аргументів та доводів викладених представником відповідача.
Крім того, з огляду на суть відповіді на відзив поданої представником позивача, за думкою останнього, позивач не може бути відповідальною особою за утвореною заборгованістю, а тому така особа має бути замінена на іншу відповідальну особу, якій було надано за волею Держави право на користування земельною ділянкою.
Керуючись викладеними вище аргументами та доводами, представник позивача просив суду задовольнити позовні вимоги викладені у адміністративному позові.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, товариство з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» зареєстровано за адресою: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, будинок 11, квартира 104, код ЄДРПОУ 16401735.
04 листопада 1994 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» та Міністерством фінансів України було укладено Договір про надання бюджетної позички № 66, предмет якого визначав надання Центру художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» бюджетної позички для виконання проектних робіт по будівництву Центру художньої гімнастики.
Зазначений Договір був укладений внаслідок отримання Центром художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» права постійного користування земельною ділянкою за адресою: місто Київ, бульвар Дружби Народів, 13-а.
21 квітня 2009 року Міністерством фінансів України листом № 31-19040-3-8/2604 було відмовлено у задоволенні листа Центру художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» щодо продовження терміну дії договору про надання Міністерством фінансів України бюджетної позички Центру художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» від 04 листопада 1994 року № 66 та зазначено, що продовження терміну дії Договору в частині перенесення строку сплати заборгованості Центру є по суті реструктуруванням (відстроченням) заборгованості, водночас, на згідно з приписами статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році заборонено реструктуризацію заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі, в тому числі списання заборгованості та надання відстрочок, а тому продовження терміну дії Договору в частині перенесення строку сплати заборгованості Центру є порушенням норми вищезазначеної статті Закону.
23 листопада 2011 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 13/474, яке було залишено постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2011 року без змін, за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради було вирішено припинити товариству з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, будинок 11, к. 104 код ЄДРПОУ 16401835) право постійного користування земельною ділянкою площею 1,1976 га, що знаходиться в м. Києві за адресою бульвар Дружби Народів, 13-а, та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, 11, к. 104 код ЄДРПОУ 16401835) повернути земельну ділянку площею 1,1976 га, що знаходиться в місті Києві за адресою бульвар Дружби Народів, 13-а, Київській міській раді (адреса: 01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36).
В подальшому постановою Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2014 року у справі № 11/9-А стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, будинок 11, к. 104; ідентифікаційний код: 16401735), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення до державного бюджету України (рахунок № 31130419633026 в ОПЕРУ Державної казначейської служби України; код банку 820172; ідентифікаційний код Державної казначейської служби України 37567646; код бюджетної класифікації 00264900; символ звітності банку 419) 999 095 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн 65 коп., простроченої заборгованості, що виникла в результаті невиконання зобов'язань за бюджетною позикою та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, 11, к. 104; ідентифікаційний код: 16401735), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення до державного бюджету України (рахунок № 31110105686028 в ОПЕРУ Державної казначейської служби України; код банку 820172; ідентифікаційний код Державної казначейської служби України 37567646; код бюджетної класифікації 23030200; символ звітності банку 105) 3 000 354 (три мільйона триста п'ятдесят чотири) грн 99 коп., пені.
В подальшому, Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві листом від 14 лютого 2020 року № 05-08/1690 позивача було повідомлено, що станом на 01 лютого 2020 року заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» перед державним бюджетом за бюджетними позичками, наданими в 1993 - 1998 роках у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами, складає:
- за сумою основного боргу за бюджетною позичкою, наданою згідно з договором № 66 від 04 листопада 1994 року, - 999 095,65 грн (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'яносто п'ять гривень шістдесят п'ять копійок);
- розмір пені, нарахованої на заборгованість за несвоєчасне повернення позички, - 3 300 184,79 грн (три мільйони триста тисяч сто вісімдесят чотири гривень сімдесят дев'ять копійок).
Вказаним вище листом було також нагадано позивачу про необхідність здійснення проплат в рахунок погашення зазначених сум заборгованості перед держбюджетом.
Також, Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві листом від 15 вересня 2020 року № 05-08/9128 аналогічного від вказаного вище листа змісту, було також повідомлено позивача про наявність заборгованості до державного бюджету та надано реквізити для сплати такої заборгованості.
В свою чергу, виходячи з аналізу наданої до суду позовної заяви можна встановити, що причиною звернення позивача до суду стала незгода щодо визначення позивача як боржника за вказаною вище заборгованістю, у зв'язку з чим, позивач, вважаючи його права порушеними, звернувся до суду з позовною заявою про зобов'язання Міністерства фінансів України подати подання до уповноваженого органу казначейської служби щодо іншої особи, яка зобов'язана повернути бюджетну позичку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом частини 4 статті 125 Кодексом адміністративного судочинства України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.
Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
В свою чергу, як вже було встановлено судом вище, підставами звернення позивача до суду стали, за його твердженнями, обставини щодо визначення його боржника перед державним бюджетом за бюджетними позичками, наданими в 1993-1998 роках.
Беручи до уваги предмет розгляду, суд звертає увагу, що постановою Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2014 року у справі № 11/9-А стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, будинок 11, к. 104; ідентифікаційний код: 16401735), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення до державного бюджету України (рахунок № 31130419633026 в ОПЕРУ Державної казначейської служби України; код банку 820172; ідентифікаційний код Державної казначейської служби України 37567646; код бюджетної класифікації 00264900; символ звітності банку 419) 999 095 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн 65 коп., простроченої заборгованості, що виникла в результаті невиконання зобов'язань за бюджетною позикою та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» (адреса: 01010, місто Київ, вулиця Суворова, 11, к. 104; ідентифікаційний код: 16401735), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення до державного бюджету України (рахунок № 31110105686028 в ОПЕРУ Державної казначейської служби України; код банку 820172; ідентифікаційний код Державної казначейської служби України 37567646; код бюджетної класифікації 23030200; символ звітності банку 105) 3 000 354 (три мільйона триста п'ятдесят чотири) грн 99 коп., пені.
Тобто, викладене вище свідчить про те, що заборгованість яка стягується з позивача, була визначена постановою Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2014 року у справі № 11/9-А.
У відповідності до приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що визначений у вказаному вище рішенні Господарського суду міста Києва є узгодженим та підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних».
Отже, з вищевикладеного можна прийти до висновку про відсутність будь-яких порушень прав позивача з боку відповідача, оскільки, заборгованість у відповідності до постанови господарського суду, яке набрало законної сили, є узгодженим та закріплена за позивачем.
Відповідно до положень частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових, речових і електронних доказів та висновків експертів.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Тобто, вказаними вище чинними нормами процесуального кодексу, чітко зобов'язано сторін подавати до суду докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Водночас, з аналізу наявних в матеріалах справи документів та доказів, судом не було встановлено наявність доказів на підтвердження викладених у позовній заяві позивачем обставин, зокрема, позивачем не було надано до суду належним чином засвідченої копії тристороннього договору та взагалі інформації про існування такого договору, в той же час, як позиція позивача щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, будується на обставинах існування такого трьохстороннього договору, за яким ніби-то, боржником на сплату заборгованості перед бюджетом за бюджетними позичками, наданими в 1993-1998 роках є інша особа, ніж позивач.
В той же час, згідно наявної в матеріалах справи копії Договору № 66 від 04 листопада 1994 року можна чітко встановити, що вказаний Договір був укладений між Міністерством фінансів України та Центром художньої гімнастики «Школа Дерюгіних», за приписами якого, на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України № 805-р від 01 листопада 1994 року надано Центру художньої гімнастики в листопаді 1994 року бюджетну позичку в сумі 100 млрд. крб. на строк до 1 грудня 1996 року на проведення проектних робіт по будівництву Центру художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» в місті Києві зі сплатою двадцяти п'яти процентів річних.
Вищевикладене свідчить про те, що позивач є належним боржником за вказаним вище Договором, крім того, під час розгляду судом даної справи позивачем не було доведено, а судом не було встановлено належними та допустимими доказами обставин, що до вказаного вище договору вносились зміни чи змінювалась відповідальна особа за не виконання умов такого договору.
Крім того, щодо посилань позивача про те, що останній не є боржником за вказаним боргом, суд вважає за необхідне звернути увагу, що у відповідності до приписів статті 334 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником, що свідчить про те, що в межах господарської справи № 11/9-А, якщо позивач вважає, що він не являється боржником за вказаною вище заборгованістю та має бути визначений правонаступник щодо сплати такої заборгованості, останній може звернутись до господарського суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Суд зауважує, що позивачем в ході розгляду даної справи не було доведено на яких законодавчих підставах Міністерство фінансів України має перекласти виконання зобов'язань за Договором та за постановою Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2014 року у справі № 11/9-А, яка набрала законної сили, на іншу особу, при тому, що така дія, як зміна відповідальної особи (боржника) за поданням до органів казначейської служби на іншу особу, взагалі не передбачена законодавчими актами України.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Центр художньої гімнастики «Школа Дерюгіних» до Міністерства фінансів України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова