22 листопада 2022 року Чернігів Справа № 620/5174/22
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у виплаті на користь позивача компенсації в розмірі 3% річних, а також інфляційних втрат за несвоєчасне перерахування грошових коштів за виконавчим листом Козелецького районного суду Чернігівської області від 26.12.2019 у справі №734/66/19;
- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шляхом безспірного списання компенсації в розмірі 3% річних у сумі 641,80 грн та інфляційні втрати у сумі 1278,00 грн за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що відповідачем на вісім з половиною місяців було порушено строки, встановлені ч.4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Суд ухвалою від 05.08.2022 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановив відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній у задоволенні позовних вимог просить відмовити, зазначаючи про безпідставність вимог позивача.
Позивачем подано додаткові пояснення по справі та відповідь на відзив, в якій він з думкою відповідача не погоджується та просить задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
13.01.2020 до Управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області позивачем було подано заяву з відповідними додатками про прийняття до виконання виконавчого листа від 26.12.2019, виданого Козелецьким районним судом у цивільній справі №734/66/19 про стягнення з Державного бюджету України коштів у розмірі 30 000,00 грн.
03.02.2020 вказаний виконавчий документ листом №13-17/524 було направлено на виконання до Державної казначейської служби України. Після чого, вказане судове рішення у справі №734/66/19 боржником ДКС України було виконано та перераховано кошти 30.12.2020.
15.02.2022 на адресу начальника ДКС України в Чернігівській області та 16.02.2022 у на адресу голови Державної казначейської служби України, позивачем було подано та надіслано клопотання від 15.02.2022 та від 16.02.2022 про нарахування та забезпечення по справі №734/66/19 виплати у вигляді 3% відсотків річних від 30 000 грн за 8,5 місяців 2020 року (з 14.04.2020 по 30.12.2020) порушеного строку виплати.
У квітні 2022 року із ДКС України в Чернігівській області позивачу було надіслано лист-відповідь від 21.04.2022 №04-17/1318, яким зокрема, повідомлено, що кошти в сумі 30 000,00 грн згідно виконавчого листа Козелецького районного суду Чернігівської області від 26.12.2019 у справі №734/66/19 було перераховано 30.12.2020. Однак щодо питання нарахування та виплати 3% річних компенсації за порушення строків виплати позивачу повідомлено, що вирішення даного питання належить до повноважень центрального органу Державної казначейської служби України.
У червні 2022 року позивачем отримано від Державної казначейської служби України лист-відповідь від 31.05.2022 №5-11-11/6422, яким позивача повідомлено про відмову у нарахуванні компенсації за порушення строків виконання судового рішення у справі №734/66/19 на підставі того, що дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на вказане рішення суду не поширюється. Також повідомлено, що казначейство є лише виконавцем рішення суду, а не боржником.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови та порядок виконання рішення судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з абзацом 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок) безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначений Порядком.
Відповідно до Порядку існує декілька категорій рішень, які виконуються органами Казначейства, а саме:
- безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету (механізм виконання зазначеної категорії рішень, регламентований пунктами 16-23 розділу «Безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету»);
- безспірне списання коштів з рахунків боржника (механізм виконання зазначеної категорії рішень, регламентований пунктами 24 - 34 розділу «Безспірне списання коштів з рахунків боржника»);
- безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам (механізм виконання зазначеної категорії рішень, регламентований пунктами 35 - 40 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам»);
- безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам (механізм виконання зазначеної категорії рішень, регламентований пунктами 41-46 розділу «Безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам»);
- безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів (механізм виконання зазначеної категорії рішень, регламентований пунктом 7, пунктом 33 розділу «Безспірне списання коштів з рахунків боржника» і пунктами 47 - 52 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів»).
Пунктом 35 Порядку передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема: шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку стягувані подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду (пункт 36 Порядку).
Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
Орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувана.
Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п'яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості).
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку в Казначействі відкривається відповідний рахунок (пункт 38 Порядку).
Зокрема, у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - КПКВК 3504030).
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Статтею 95 Конституції України встановлено правило, за яким виключно Законом «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Так само пунктом 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип цільового використання бюджетних коштів, згідно з яким бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
Як вбачається з копії виконавчого листа, останній має знаходитися в Казначействі на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030. При цьому, судом встановлено та не заперечується позивачем, що Казначейством в межах бюджетних призначень та в порядку черговості 30.12.2020 перераховано кошти в розмірі 30000,00 грн на користь позивача.
В позовній заяві позивач, посилаючись на статті 625 ЦК України, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», просить стягнути інфляційні втрати та 3% річних.
В той же час, з такими вимогами суд погодитись не може, з огляду на наступне.
Позивач, посилаючись на статтю 5 Закону про гарантії, зазначає, що Казначейством порушено вимоги даного закону, оскільки рішення суду у справі №734/66/19 виконано з простроченням строку перерахування коштів стягувачу у строк понад 8 місяців.
Втім, слід звернути увагу, що Законом про гарантії передбачено механізм виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу; державного підприємства, установи, організації; юридичної особи, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, а не з Державного бюджету.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону про гарантії у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Поданий позивачем виконавчий лист у справі №734/66/19, яким передбачено право особи на відшкодування шкоди, заподіяної фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб»., виконувався Казначейством відповідно до пунктів 35-40 Порядку безпосередньо за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030, тобто за рахунок коштів державного бюджету, а не за рахунок коштів державного органу.
Порядок не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення. Проте законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Враховуючи викладене, правовідносини, які склалися, не підпадають під дію Закону про гарантії, зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, тому посилання позивача на нібито порушення строку перерахування коштів є необгрунтованими.
Також помилковим та необгрунтованим є посилання позивача на статтю 625 ЦК України, оскільки дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За таких підстав, норми ЦК України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.
Так, постановами Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі №910/13314/17, від 25.06.2018 у справі №910/13889/17 та постановою Касаційного адміністративного суду від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570 підтверджено правову позицію щодо неможливості нарахування та стягнення індексу інфляції та 3% річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством, зокрема, у сфері виконання судових рішень, а також неможливості одночасного стягнення шкоди та відповідних санкцій.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Зазначена позиція Казначейства підтверджується позицією Верховного Суду викладеною у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 по справі №826/17656/16.
Крім того, частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Поданий позивачем виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду, ухваленого відповідно до статті 56 Конституції України, Закону України «Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», про стягнення коштів безпосередньо за рахунок Державного бюджету України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що матеріальна та моральна шкода, завдана незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок Держави.
При цьому, в Основному Законі розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші).
Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави.
Слід звернути увагу, що обов'язок держави відшкодувати шкоду виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов'язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через Казначейство, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь Казначейства у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов'язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що і зумовлює участь Казначейства у виконанні таких судових рішень.
В той же час, у випадку з позивачем теж йдеться про стягнення коштів, однак не з державного органу, а з державного бюджету і кошти, які стягнув суд - є шкодою.
Зобов'язання держави щодо відшкодування шкоди не слід ототожнювати із зобов'язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Крім того, виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними механізмами, а отже правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава, відрізняється, і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.
Тобто в розумінні статті 625 ЦК України Казначейство не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що у позові належить відмовити.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 37567646).
Повне рішення суду складено 22.11.2022.
Суддя Л.О. Житняк