21 листопада 2022 року Чернігів Справа № 620/6435/22
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 16.12.2020 по 23.08.2022 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 16.12.2020 по 23.08.2022 включно, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при виключенні його 15.12.2020 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 йому не проведено всі виплати грошового забезпечення, а саме - не проведено виплату у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020. При цьому, остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням позивача здійснено лише 23.08.2022, зокрема, при виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.11.2018 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі №620/13729/21. Позивач вказує на те, що відповідачем порушено строки виплати індексації грошового забезпечення, тому керуючись приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України вважає, що на його користь підлягає виплата середнього грошового забезпечення за період з 16.12.2020 по 23.08.2022 включно, обчисленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Ухвалою суду від 23.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем у встановлений строк подано до суду відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, вважає позов не обґрунтованим. Зазначає, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку відсутні.
Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якому підтримав доводи позовної заяви.
Розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника начальника командного пункту з морально-психологічного забезпечення.
Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.12.2020 за №265 позивача наказом від 19.11.2020 №424 за підпунком «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено у запас. З 15.12.2020 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та направлено до Чернігівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримкиго МВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.15-16).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі №620/13729/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування жовтня 2015 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 31.12.2015 включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2015 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.12.2020 включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.12.2020 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 30.11.2018 - березень 2018 року відповідно до вимог абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2022 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 в справі №620/13729/21 без змін.
Таким чином, судове рішення в справі 620/13729/21 набрало законної сили 23.06.2022 та фактично виконане відповідачем 23.08.2022 шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача індексації грошового забезпечення в сумі 116398,77 грн (а.с. 20).
Вважаючи неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2020 по 23.08.2022.
Суд зазначає, що в цій адміністративній справі суд застосовує приписи Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до матеріалів справи позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення 15.12.2020, тоді як фактичний розрахунок щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 проведено лише 23.08.2022, що підтверджується платіжним дорученням № 357 від 22.08.2022 (а.с. 20).
Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, протиправність чого встановлена Чернігівськии окружним адміністративним судом у рішенні від 23.06.2021 по справі 620/13729/21, ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Так, відповідно до долученої до справи довідки від 05.09.2022 №151/210, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (жовтень та листопад) 2020 року становила 42536,58 грн, а саме у жовтні 2020 року 21268,29 грн у листопаді 2020 року 21268,29 грн. Середньоденна заробітна плата склала 697 грн. 32 коп. (21268,29 грн/61 дні).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 16.12.2020 (з дня, наступного після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) по 22.08.2022 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 615 дні. (615 х 697,32=428851,80).
Водночас, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 182 календарні дні.
Також, надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.08.2019 у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_2 за шість місяців (182 календарні дні) становить 126912,24 грн (697,32 грн х 182 дні).
Судом встановлено, що істотність частки несвоєчасно виплаченої індексації 116398,77 (перерахована індексація грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як базового місяця) у порівнянні із середнім заробітком (розрахунковою величиною) становить 27,14 % (116398,77 / 428851,80 грн. х 100).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 34443,98 грн, що становить 27,14 % від середнього грошового забезпечення ОСОБА_2 за 182 календарні дні (126912,24 грн х 27,14%).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, в період дії якого ВЧ НОМЕР_1 здійснює заходи щодо забезпечення національної оборони, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 34443,98 грн буде достатньою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 34443,98 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 496,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 16 грудня 2020 року по 22 серпня 2022 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 16 грудня 2020 року по 22 серпня 2022 року включно в розмірі 34443,98 (тридцять чотири тисячі чотириста сорок три) грн. 98 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ,код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складений 21 листопада 2022 року.
Суддя О.Є. Ткаченко