Справа № 560/6761/22
іменем України
22 листопада 2022 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому просить:
- визнати протиправними дії Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплати у день звільнення індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку;
- визнати протиправною бездіяльність Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.10.2018 року по 26.05.2022 року;
- зобов'язати Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.10.2018 року по 26.05.2022 року з одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за весь час затримки виплати.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на дату звільнення з військової служби відповідач не провів повний розрахунок усіх належних йому сум. З метою відновлення порушеного права позивач звертався до суду. На виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року у справі № 560/381/20 відповідач сплатив 10689 грн 63 коп., від 11 жовтня 2021 року у справі № 560/8126/21 - 2210 грн 26 коп., від 14 січня 2021 року у справі № 560/6807/20 - 4798 грн 50 коп., від 11 жовтня 2021 року у справі № 560/6484/21 - 77572 грн 36 коп. З огляду на вказане позивач вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку. Також позивач вважає, що у зв'язку з порушенням строків виплати відповідачем індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, останній зобов'язаний виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Відповідачем подано до суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Зазначає, що оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 01 березня 2018 року позивачу була присуджена рішенням суду, яке виконано відповідачем, а звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відбулося без будь-яких зауважень та спорів з боку позивача щодо нарахованих сум грошового забезпечення, тому несвоєчасної виплати саме нарахованих при звільненні сум не відбулось, у зв'язку з чим обов'язку щодо нарахування середнього заробітку у відповідача не виникло.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує, що законодавством встановлена відповідальність працедавця за затримку розрахунку при звільненні, тому він має право на отримання середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів за весь час затримки розрахунку.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року позовну заяву залишено без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року відкрито провадження у цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно з витягом з послужного листа ОСОБА_1 звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2018 року № 244 у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "й", з 13.10.2018 року виключений із списків о/с військового комісаріату.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року у справі № 560/381/20, яке набрало законної сили, визнано необґрунтованою відповідь Хмельницького обласного військового комісаріату від 23 грудня 2019 року № 23 на звернення ОСОБА_1 щодо виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій з 2017 по 2018 рік; визнано необґрунтованою невиплату ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій з 2017 по 2018 рік; зобов'язано Хмельницький обласний військовий комісаріат вирішити питання про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2017 по дату звільнення зі служби, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив 02 липня 2020 року грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій з 2017 по 2018 рік шляхом банківського переказу коштів у сумі 10689,63 грн на картковий рахунок позивача.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 560/6807/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов'язано Хмельницький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив 07 квітня 2021 року індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 4798,50 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 560/8126/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною відмову Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у виплаті грошової компенсації за належне до видачі та не отримане під час служби ОСОБА_1 речове майно, викладену в листі від 25.03.2021 року № 13/1451; зобов'язано Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки провести нарахування та виплатиту ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане ним під час служби речове майно; зобов'язано Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної надати ОСОБА_1 довідку про вартість неотриманого ним під час проходження служби речового майна.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив 23 лютого 2022 року грошову компенсацію за неотримане під час служби речове майно у сумі 2210,26 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 560/6484/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року; зобов'язано Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив 27 травня 2022 року індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 77572,36 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявами щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, однак у вказаному листами від 27 червня 2022 року № 6/1951 та від 06 липня 2022 року № 9/2/6809 відповідач відмовив.
Позивач, уважаючи, що має місце факт порушення відповідачем його прав та інтересів у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувся до суду із цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Так, абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Вирішуючи цей спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції неодноразово доходив висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18).
Оскільки у спірному випадку спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.
Отже, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 13.10.2018 року виключено із списків особового складу військового комісаріату, однак на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку, у зв'язку із чим йому не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.
У свою чергу, належні позивачу до виплати суми здійснені відповідачем наступним чином:
- 02 липня 2020 року кошти у розмірі 10689,63 грн - грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій з 2017 по 2018 рік;
- 07 квітня 2021 року кошти у розмірі 4798,50 грн - індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- 23 лютого 2022 року кошти у розмірі 2210,26 грн - грошова компенсація за неотримане під час служби речове майно;
- 27 травня 2022 року кошти у розмірі 77572,36 грн - індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Тобто, з встановлених у справі обставин слідує, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Тому суд задовольняє позовні вимоги у частині визнання протиправними дій Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплати у день звільнення позивача індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок і такий було проведено лише 27 травня 2022 року, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак, відповідач зобов'заний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.
Обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).
Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає у виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
Відповідно до довідки Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19 серпня 2022 року № 9/2/7952 розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 367,41 грн (11206,00 грн + 11205,75 грн / 31 день + 30 днів).
Позивачем заявлено період затримки при звільненні з 14 жовтня 2018 року (першого дня після дня звільнення) по 26 травня 2022 року (день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок).
Відтак період затримки розрахунку при звільненні складає 1321 календарний день.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 485348,61 грн (367,41 грн х 1321 календарний день).
Суд вважає, що у порівнянні із загальним розміром проведених позивачу після звільнення виплат у розмірі 95270,74 грн, розраховану вище суму 485348,61 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплат, проведених із позивачем.
Водночас відповідач у разі визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби просить виходити з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Згідно з висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, суду необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.
Крім цього, вказаного вище підходу притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається, зокрема, з його постанов від 30 листопада 2020 року у справах № 240/12140/19, № 560/3230/20, від 09 лютого 2021 року у справі № 600/1553/20-а, 19 квітня 2022 року у справі № 600/2382/21-а в аналогічних правовідносинах.
Враховуючи, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби значно перевищує суму виплачених грошових компенсацій за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, грошової компенсації за неотримане під час служби речове майно, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року, суд вважає за можливе застосувати до цих правовідносин принцип співмірності.
При цьому, суттєвим у цій справі є те, що належні позивачу виплати не були здійсненні однією сумою. Тому суд у ці справі вважає за доцільне визначити істотну частку кожної з проведених виплат по відношенню до зазначеної вище суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
У зв'язку з цим суд зазначає, що в цій ситуації:
1) істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,02 (10689,63 грн / 485348,61 грн), тобто суму виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку), тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 4607,32 грн (367,41 грн х 0,02 х 627 к. д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку);
2) істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,009 (4798,50 грн / 485348,61 грн, тобто суму виплаченої індексації грошового забезпечення поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку), тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 2992,55 грн (367,41 грн х 0,009 х 905 к. д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку);
3) істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,004 (2210,26 грн / 485348,61 грн, тобто суму виплаченої грошової компенсація за неотримане речове майно поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку), тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 1803,25 грн (367,41 грн х 0,004 х 1227 к. д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку);
4) істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,16 (77572,36 грн / 485348,61 грн, тобто суму виплаченої індексації грошового забезпечення із базовим місяцем січень 2008 року поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку), тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 77655,78 грн (367,41 грн х 0,16 х 1321 к. д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції суду касаційної інстанцій в аналогічних відносинах, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 87058,90 грн (4607,32 грн + 2992,55 грн + 1803,25 грн + 77655,78 грн) з урахуванням істотності часток недоплачених сум порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.
Вказане свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року по 26 травня 2022 року включно та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року по 26 травня 2022 року включно у сумі 87058,90 грн.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Як зазначено судом вище, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, грошове забезпечення, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
Суд, враховуючи наявність факту невиплати позивачу належно обрахованої суми грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки з 2017 року по 2018 рік вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати такої компенсації з 2017 року по 2018 рік.
Тобто у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати позивачеві суми грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, він має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних сум доходів.
Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.
Суд також зазначає, що індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20).
З огляду на вказане, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за весь час затримки виплати.
Однак щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно, суд звертає увагу на таке.
Із норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
За змістом статті 12 Закону № 2011-XII у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до пункту 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.
Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення та носить одноразовий характер.
Вказане свідчить про відсутність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно.
Тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення повного розрахунку при звільненні: невиплати у день звільнення індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Визнати протиправною бездіяльність Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року по 26 травня 2022 року включно.
Зобов'язати Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року по 26 травня 2022 року включно у сумі 87 058 (вісімдесят сім тисяч п'ятдесят вісім) грн 90 коп. (з відповідними відрахуваннями загальнообов'язкових платежів).
Визнати протиправною бездіяльність Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за весь час затримки виплати.
Зобов'язати Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 22 листопада 2022 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Хмельницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Героїв Майдану, 64, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 08202826)
Головуюча суддя Д.Д. Гнап
В.В. Антонюк