Справа № 420/12943/22
21 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 14.09.2022 року у справі №420/12589/22 було відкрито спрощене позовне провадження, роз'єднано позовні вимоги позивача у самостійні провадження та передано справу до відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярія) Одеського окружного адміністративного суду для виконання вимог, передбачених п.3.1 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України №174 від 17.12.2013 року.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції щодо непроведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року у сумі 3134,36 грн.; зобов'язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року у сумі 3134,36 грн.; зобов'язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення зі служби (з 27.03.2022 року) по день ухвалення рішення суду, в порядку, передбаченому постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, було передано для розгляду судді Білостоцькому О.В.
Зазначеній справі присвоєно порядковий номер №420/12943/22.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у справі №420/12943/22 позивач зазначив, що він у період з 07.11.2015 року по 26.03.2022 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції України та перебував на посаді інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування УПП в Одеській області Департаменту патрульної поліції. При цьому відповідачем за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року протиправно не було нараховано та виплачено заборгованість по індексації грошового забезпечення, що зумовило звернення позивача до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 20.09.2022 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
28.09.2022 року через канцелярію суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що індексація грошового забезпечення поліцейських була передбачена постановою Кабінету міністрів України від 18.10.2017 року №782, яка вступила в дію з 24.10.2017 року, тому її виплата здійснюється з 01.11.2017 року.
03.10.2022 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, заперечень на яку відповідачем надано не було.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 року по 26.03.2022 року проходив службу в Департаменті патрульної поліції та займав посаду інспектора взводу №2 роти тактико-оперативного реагування.
Відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції від 26.03.2022 року №659о/с позивача відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», було звільнено зі служби в поліції з 26 березня 2022 року.
Водночас ОСОБА_1 при звільненні не було здійснено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року.
З огляду на зазначене, представник позивача звертався до відповідача із відповідними заявами.
07.06.2022 року, 08.06.2022 року відповідно Управління патрульної поліції в Одеській області та Департамент патрульної поліції відмовили позивачу у задоволенні її заяви та зазначили про відсутність підстав для здійснення таких виплат, оскільки індексація грошового забезпечення поліцейських передбачена постановою Кабінету міністрів України від 18.10.2017 року №782, яка вступила в дію з 24.10.2017 року, тому її виплата здійснюється з 01.11.2017 року.
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю Департамента патрульної поліції Гузенко Денис Миколайович звернувся за захистом своїх прав та інтересів до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Відповідно до частини п'ятої статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 02.12.2012 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частину першу статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103".
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.
Згідно з п.11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Посилання відповідача у листах від 07.06.2022 року та від 08.06.2022 року на те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 01 листопада 2017 року - після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських», є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
При цьому Порядок №1078 лише деталізує та розвиває норми законів, якими передбачений обов'язок індексувати грошові доходи населення.
Більш того, в силу положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року включно, що свідчить про допущену відповідачем протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Таким чином наявні підстави вважати, що відповідач, відмовивши позивачу у виплаті суми індексації грошового забезпечення, діяв всупереч Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Аналогічної правої позиції дотримується П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 23 лютого 2022 року по справі №400/4109/21, від 13 травня 2022 року по справі №420/10937/2, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 15 квітня 2020 року по справі №260/1213/19, Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 02 червня 2020 року по справі №200/13840/19-а, від 14 квітня 2020 року по справі №200/13841/19-а, від 06 травня 2020 року по справі №200/13398/19-а, Другим апеляційний адміністративний суд у постанові від 21 лютого 2020 року по справа №520/9628/19.
З огляду на викладене позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас суд зазначає, що визначення відповідних сум індексації які підлягають нарахуванню та сплаті позивачеві є виключною компетенцію відповідача, а не дискрецією суду.
За таких умов суд вважає за необхідне для належного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплат доплати за службу у нічний час, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати (наявність вини), дата фактичного розрахунку.
На підставі вищезазначеного, враховуючи те, що остаточного розрахунку із позивачем відповідачем фактично проведено не було, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні вищезазначених позовних вимог, оскільки вони на час розгляду справи №420/12943/22 є передчасними.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч.1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України.
Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Як встановлено судом, 22.08.2022 року між позивачем та адвокатом Горбенко Денисом Сергійовичем укладено договір про надання правничої (правової) допомоги.
Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу та представляти інтереси Клієнта у державних установах та організаціях, у тому числі правоохоронних органах. громадських організаціях, а також підприємствах і організаціях різних форм власності із правом подання заяв, документів у відповідні органи, установи та організації, одержувати необхідні довідки, документи та іншу інформацію у будь-яких державних або недержавних органах, установах, організаціях, інших юридичних та фізичних осіб, в кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, а Клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг.
При цьому зазначений договір не містить ані погодинної вартості роботи адвоката, ані загального розміру вартості правничої допомоги.
Разом з тим у п.5.1 Договору передбачено, що розмір гонорару погоджується окремою угодою.
Представником позивача до суду окремої угоди щодо підготовки адміністративного позову від 09.09.2022 року та подання його до суду надано не було.
Водночас надано Додаток №2 від 22.09.2022 року до договору про надання правової допомоги від 22.08.2022 року, згідно якого вартість правової допомоги у вже роз'єднаній адміністративній справі №420/12943/22 становить 5 000,00 грн.
Також представником позивача до суду було надано акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги в рамках Додатку №2 від 22.09.2022 року до договору про надання правової допомоги від 22.08.2022 року, згідно якого вартість правової допомоги у роз'єднаній адміністративній справі становить 5 000,00 грн.
Відповідачем, в свою чергу, у відзиві на позов було заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зауважує, що наданий до суду договір про надання правової допомоги від 22.08.2022 року, Додаток №2 від 22.09.2022 року до договору про надання правової допомоги від 22.08.2022 року, акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги в рамках Додатку №2 від 22.09.2022 року до договору про надання правової допомоги від 22.08.2022 року не містять детального почасового опису робіт (наданих послуг), виконаних представником позивача, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дана справа відноситься до справ незначної складності, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано сталу практику їх розгляду. Отже, даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Більш того суд зауважує, що винесення ухвали від 14.09.2022 року у справі №420/12589/22 про роз'єднання позовних вимог позивача у самостійні провадження, жодним чином не впливає на обсяг виконаної представником позивача роботи, та збільшення через зазначені обставини розміру правничої допомоги.
Крім того суд вказує, що позовним вимогам позивача про визнання протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року у сумі 3 134,36 грн. у позові відведено лише 2 сторінки, що свідчить про не співмірність розміру правничої допомоги у сумі 5 000,00 грн., яку позивач просить стягнути на його користь.
Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1000,00 грн.
В іншій частині в задоволенні клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернеста, 3) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.11.2017 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький