Справа № 420/4852/22
22 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції із позивачем, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 15.06.2021 року по 17.02.2022 року відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Позов обґрунтований позивачем тим, що відповідач тільки 17.02.2022 року остаточно розрахувався з позивачем, але середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні не виплатив. Несвоєчасний розрахунок при звільненні доводить, що відповідач не виконав своїх зобов'язань та порушив його законне право щодо отримання остаточного розрахунку в строки, визначені законодавством, у зв'язку із чим відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 15.06.2021 року по 17.02.2022 року відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року у справі №420/16594/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо здійснення доплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог-відмовлено. 17.02.2022 року відповідачем перераховано на рахунок позивача заборгованість, встановлену рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року у справі №420/16594/21 у сумі 3324,54 грн. Таким чином рішення суду першої інстанції відповідачем виконано у повному обсязі. При цьому, позивач звернувся до суду із новим позовом та просить визнати протиправною бездіяльність ДПП щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції; зобов'язати ДПП нарахувати й виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 15.06.2021 року по 17.02.2022 року, тобто майже за 8 місяців. Однак, здійснивши не складний розрахунок, можна вирахувати суму, яку позивач має намір стягнути з відповідача. Так. як вбачається з довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток за два останні місяці позивача перед звільненням складало: у квітні 2021 року (30 днів) - 13 502,54 грн. та у травні 2021 року (31 день) - 13 502,54 грн. Відповідно середньоденний розмір грошового забезпечення становить: 13 502,54 грн. + 13 502,54 грн. / 61 день = 442,71 грн./день. В свою чергу за період з 15.06.2021 по 17.02.2022 (248 днів) позивач намагається стягнути з Департаменту патрульної поліції суму середнього заробітку, яка становить 442,71 грн. * 248 днів = 109 792,08 грн. Однак, така сума є значно завищеною та неспівмірною із сумою основної заборгованості (3324,54 грн.). Сума середнього заробітку більш ніж в 33 рази перевищує суму основної заборгованості. У зв'язку із зазначеним, при вирішенні даної справи необхідно врахувати нижченаведену практику (висновки) Верховного Суду та судів апеляційної, а також звернути увагу на не співмірність ймовірного (на думку Позивача) розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника га заявлених Позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, заперечення відповідача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У період з 07.11.2015 року по 15.06.2021 року позивач проходив службу у патрульній поліції України на посаді інспектора взводу №1 роти №7 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції №489 о/с від 10.06.2021 року з 15.06.2021 року був звільнений з органів Національної поліції України відповідно до п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду справі №420/16594/21 від 06 грудня 2021 року визнано протиправною бездіяльність Департамента патрульної поліції щодо здійснення доплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду №420/16594/21 від 06 грудня 2021 року на картковий рахунок позивача 17.02.2022 року перераховані грошові кошти в розмірі 3324,54 грн. (аркуш справи 16).
Позивач вважає, що відповідач тільки 17.02.2022 року остаточно розрахувався з позивачем, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв'язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2021 року по 17.02.2022 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 47, 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно із ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов'язковою для суду при вирішенні цього спору.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду №420/16594/21 від 06 грудня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та на його виконання на картковий рахунок позивача 17.02.2022 року перераховані грошові кошти в розмірі 3324,54 грн.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.
Таким чином, предметом спору в цій справі є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 15.06.2021 (дати звільнення позивача) до моменту остаточного розрахунку 16.02.2022 року (17.02.2022 року не включається, оскільки в цей день нараховані кошти на рахунок позивача).
Відповідно до абз 1-2 п. 7 Порядку № 260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
«Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, відповідно до п. 2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок № 100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.
Таким чином, останніми двома календарними місяцями роботи, з яких обчислюється середній заробіток, в даному випадку є квітень та травень 2021 року.
Визначаючи розмір відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає за необхідне врахувати позиції Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Згідно із довідкою Департаменту патрульної поліції про доходи №1100 від 03.06.2022 року середньоденна заробітна плата позивача складає 442,71 грн.
Затримка у розрахунку становить 247 днів (з 15.06.2021 до 16.02.2022 року).
Середній заробіток за час затримки розрахунку, таким чином, становить - 109349,37 грн. (247 днів х 442,71 грн.).
Виплачена за судовим рішенням у справі №420/16594/21 від 06 грудня 2021 року сума складає 3324,54 грн. (індексація грошового забезпечення).
При цьому, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такий висновок суду відповідає правовим позиціям викладеним у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Істотність частки складової заробітної плати (3324,54 грн.) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (109349,37 грн.) складає 3,04% ((3324,54 грн. / 109349,37 грн.) х 100 %).
Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь з урахуванням істотної частки 3,04% суму 3324,22 грн. ((109349,37 грн. х 3,04%) : 100%).
Отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3324,22 грн.
При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
При цьому, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні включаючи 17 лютого 2022 року відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, оскільки згідно виписки з карткового рахунку позивача йому нараховані кошти на рахунок 17.02.2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції із позивачем за період з 15.06.2021 до 16.02.2022 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2021 до 16.02.2022 року в розмірі 3324,22 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів, а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції із позивачем, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 15.06.2021 року по 17.02.2022 року відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції із ОСОБА_1 за період з 15.06.2021 року до 16.02.2022 року.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2021 року до 16.02.2022 року в розмірі 3324,22 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Свида