Справа № 420/12890/22
21 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.09.2022 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати ОСОБА_1 підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській областi здійснити ОСОБА_2 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мiнiмальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 23.11.2020 року, з урахуванням ранiше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при нарахуванні надбавки членам сімей реабілітованих, відділ обслуговування громадян №12 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно посилалось на постанову Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» з 01.09.2008 року, де підвищення реабілітованим і членам їх сімей призначається особам, які необґрунтовано зазнали політичних і яких згодом було реабілітовано, проводиться в розмірі 54,40 грн., а членів їх сімей - 43,52 грн.
Позивач вважає, що нарахування надбавки реабілітованим 54,40 грн. є протиправним та таким, що порушує її права на пенсійне забезпечення, оскільки зважаючи на пріоритетність закону над підзаконними нормативно-правовими актами застосуванню підлягає саме п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка передбачає підвищення пенсії репресованим особам, які у подальшому реабілітовані на 50 процентів, а не постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка має нижчу юридичну силу та істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву і зобов'язання вчинити певні дії, відкрито провадження по справі.
29.09.2022 року (вх.№ЕП/28374/22) з електронної скриньки «v.zaytseva @od.pfu.gov.ua» на адресу електронної пошти суду надійшов лист із темою «Відзив на позов ОСОБА_3 » до якого було додано докази направлення відзиву на адресу позивача, документи на підтвердження повноважень Рудулової О.В. та копія позову позивача.
При цьому відзиву на позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на адресу суду так і не надходило.
30.09.2022 року (вх.№30765/22) від представника відповідача до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
11.10.2022 року (вх.№31684/22) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Станом на дату вирішення даної справи, інших заяв на адресу суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , з 17.10.2002 року отримує пенсію за віком призначену їй як посадовій особі в органах місцевого самоврядування відповідно до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.
В подальшому позивача переведено на пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В матеріалах пенсійної справи позивача міститься довідка про реабілітацію від 23.10.2009 року №8/4-С-52, яка видана позивачу, згідно якої ОСОБА_4 1947 року народження є реабілітованою.
Крім того, в матеріалах пенсійної справи позивача міститься довідка від 23.11.2020 року, яка видана Одеською регіональною комісією з реабілітації Одеської обласної державної адміністрації про те, що у 1949 році М. А. Красуцька (уроджена Андрiєш) за рішенням позасудового органу була виселена разом з батьками з Молдавської РСР на спецпоселення до Алтайського краю за політичними мотивами. У відповідності постанови ради міністрів Молдавської РСР від 10.04.1989 року та згідно Закону Республіки Молдова «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 08.12.1992 року ОСОБА_4 реабілітована. (Довідка про реабілітацію видана Міністерством внутрішніх справ Республіки Молдова 23.10.2009 року).
28.04.2021 року позивачу видано посвідчення №1 реабілітованої особи.
З наданого до суду протоколу перерахунку пенсії позивача судом встановлено, що 17.09.2021 року пенсія позивача перерахована та до її складу увійшло підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №654 у розмірі 54,40 грн.
Як вказано у позові, 10.02.2022 року позивач вдруге звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням підвищення пенсії на 50% від мінімальної пенсії за віком з 23.11.2020 року з дати признання її реабілітованою.
24.03.2022 року у відповіді Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області посилаючись на постанову Кабінету Міністр України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» у перерахунку пенсії позивачу відмовлено.
Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати позивачу підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року № 962-XII (Закон № 962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України, або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «війками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Згідно ст. 3 Закон № 962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Статтею 9 даного Закону встановлено, що вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.
За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв'язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.
Реабілітованими також визнаються громадян, засуджені за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і ст. 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ; визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).
Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Згідно ст. 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом «г» ч. 1 ст. 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999,застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами встановленими ст. 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, суд вірно вказав, що слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Суд встановив, що згідно з довідкою від 23.11.2020 року, яка видана Одеською регіональною комісією з реабілітації Одеської обласної державної адміністрації про те, що у 1949 році М. А. Красуцька (уроджена Андрiєш) за рішенням позасудового органу була виселена разом з батьками з Молдавської РСР на спецпоселення до Алтайського краю за політичними мотивами. У відповідності постанови ради міністрів Молдавської РСР від 10.04.1989 року та згідно Закону Республіки Молдова «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 08.12.1992 року ОСОБА_4 реабілітована. (Довідка про реабілітацію видана Міністерством внутрішніх справ Республіки Молдова 23.10.2009 року).
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови позивачу проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком.
При цьому щодо дати, з якої таке підвищення має бути нараховане, суд зазначає.
Так, як вказано у позові, 10.02.2022 року позивач вдруге звернулася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області з проханням підвищення пенсії на 50% від мінімальної пенсії за віком з 23.11.2020 року з дати признання її реабілітованою.
24.03.2022 року у відповіді Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області посилаючись на постанову Кабінету Міністр України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» у перерахунку пенсії позивачу відмовлено.
Предметом позову у даній справі є саме дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії позивача на її заяву від 10.02.2022 року. В іншому разі у суду бути б підстави для твердження про порушення позивачем строку звернення до суду.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (з 10.02.2022 року) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1040 грн.
При цьому сума судового збору, яка підлягала сплаті за звернення до суду із даним позовом складала 992,40 грн.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати ОСОБА_1 підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (з 10.02.2022 року) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя С.М. Корой