22 листопада 2022 р. № 400/13423/21
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу,
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки рохрахунку при звільненні в сумі 126 313,84 грн,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2021 по 16.11.2021; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2021 по 16.11.2021 в розмірі 126313,84 гривень.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що при звільненні з військової служби 20.05.2021 йому не була виплачена грошова компенсація не використаного речового майна. Вказану компенсацію позивачу виплачено тільки 16.11.2021 року. Однак, відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивачем самостійно обраховано суму середнього заробітку за період з 20.05.2021 по 16.11.2022 в розмірі 126313,84 гривень.
Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. В письмовому відзиві обгрунтував свою позицію тим, що станом на 20.05.2021 спору щодо виплат та заборгованості між військовою частиною та позивачем не було, так як грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення були своєчасно та у повному обсязі виплачені. При цьому, компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення. Крім того, позивач в останній день військової служби 20.05.2021 звернувся з рапортом про погодження щодо його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 без проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до регламенту визначеному в ухвалі про відкриття провадження у справі, суд повинен був розглянути справу 24.02.2022. Але, у зв'язку з початком бойових дій суд не зміг дотриматися зазначених строків розгляду справи.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження 22.11.2022.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №100 від 20.05.2021 позивач був звільнений з військової служби у запас відповідно до підпункту "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та був виключений із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.
При звільненні з військової служби з позивачем було здійснено остаточний розрахунок в розмірі 67663,49 грн.
Разом з цим, під час виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з позивачем не було проведено повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не нараховано та не виплачено грошову компенсацію не використаного речового майна.
16.11.2021 перераховано на картковий рахунок позивача компенсацію за не отримане речове майно в сумі 18469,68 грн.
На переконання позивача, відповідач у відповідності з ст. 117 КЗпП України повинен був виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, позивачем самостійно обраховано суму середнього заробітку за час затримки виплати йому компенсації за неотримане речове майно за період з 20.05.2021 по 16.11.2022 в розмірі 126313,84 гривень
Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.
Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Отже, безперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, що не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотне, не приймаються до уваги.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 ст. 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови не виплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Виходячи з матеріалів справи, право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно у позивача виникло при звільненні зі служби, проте під час звільнення позивача з ним проведено розрахунок у такому розмірі, як суб'єкт владних повноважень розумів нормативно-правові акти.
Згідно з виписки по рахункам позивача, відповідачем 16.11.2021 року виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 18469,68 грн.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати компенсації за не отримане речове майно поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення, заробітна плата за два останніх повних календарних місяців позивача, що передували звільненню становить 44821,20 грн. (квітень 2021 року - 22305 грн та за березень 2021 року - 22516,20 грн). Середньоденна зарплата позивача склала 1018,66 грн. (44821,20/ 44 (кількість робочих днів з період з березня 2021 - квітень 2021 року). Кількість робочих днів за час затримки виплати за період з 20.05.2021 по 16.11.2021 року - 124. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 126313,84 грн. (1018,66 грн. х 124 робочих днів).
Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 86133,17 гривень, з яких: грошове забезпечення 67633,49 гривень (78,5%) та компенсація за не отримане речове майно 18469,68 гривень (21,4 %).
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за не отримане речове майно становить 126313,84 грн.
гривень.
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 27031,16 грн гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (21,4 % від 126313,84 грн).
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 та від 23.12.2020 року у справі №803/1768/17.
Позов задовольнити частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору.
Доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2021 по 16.11.2021.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за час затримки виплати компенсації за не отримане речове майно при звільненні у сумі 27031,16 (двадцять сім тисяч тридцять одна грн шістнадцять коп) гривень.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко
Рішення складено в повному обсязі 22.11.2022