09 листопада 2022 року
справа №380/18363/21
провадження № П/380/18575/21
зал судових засідань № 12
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кузана Р.І.,
секретар судового засідання Ящишин І.А.,
за участю:
представника відповідача Горбонос І.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головного управління ДМС України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місцеперебування: АДРЕСА_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 0100, м. Київ, вул. Володимирська, 9, ЄДРПОУ 37508470) (далі - відповідач, ДМС України), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 06.10.2021 № 288-21 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у прийнятому рішенні та висновків попередніх судових інстанцій у справах №813/4056/16, №1.380.2019.006621.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно втретє відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 та від 08.12.2020, якими позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2016 № 517-16 та від 06.03.2019 № 88-19 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та передчасним, постановленим без повної, всебічної та об'єктивної перевірки наведених ним фактичних обставин. Відповідач не врахував наведених в судових рішеннях обставин та висновків. Позивач вважає, що загроза його життю, безпеці та свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього нелюдського або такого, що принижує гідність поводження продовжує існувати через переслідування його за громадську, політичну діяльність та віросповідання.
Крім цього зазначає, що Хізб ут Тахрір є ісламською релігійно-політичною організацією, не пов'язаною з тероризмом. Крім того, в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність вказаної партії на території України. Відтак, свідомо вступаючи в заборонену в російській федерації мирну просвітницьку організацію позивач керувався правом на вільне вираження свободи своєї думки, совісті та релігії. При цьому, звертає увагу суду на те, що відповідач не врахував нових обставин при розгляді звернень, а саме погіршення ситуації в російській федерації та більшої його активності у діяльності згаданої організації. Оскільки твердження позивача про те, що у російській федерації продовжує існувати конфлікт силових структур з мусульманами - членами Хізб ут Тахрір відповідачем не спростоване, таке підлягає доказуванню.
Також вказує, що відповідачем залишено поза увагою ті обставини, що у позивача склались міцні соціальні зв'язки з громадянами України, в котрій проживає його багато друзів та знайомих. Відповідачем залишено поза увагою ті обставини, що Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист, але сім'я позивача (дружина та двоє малолітніх дітей) не може прибути в Україну, оскільки влада рф не дозволяє цього зробити. З огляду на наведене просить позов задовольнити.
Ухвалою від 01.11.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДМС України у Львівській області (місцезнаходження: 79007, Львівська область, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11, код ЄДРПОУ 37831493) (далі - третя особа, ГУ ДМС у Львівській області).
Представник Головного управління ДМС України у Львівській області та Державної міграційної служби України 04.01.2022 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що 23.04.2021 до ГУ ДМС у Львівській області надійшло рішення ДМС від 16.04.2021 № 18-21, прийняте відповідно до частини десятої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 у справі № 1.380.2019.006621 за позовом громадянина рф ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування попереднього рішення ДМС від 06.03.2019 № 88-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання вчинити дії, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021.
За результатами повторного розгляду особової справи №2016LV0005 громадянина російської федерації, країна постійного проживання - російська федерація, Дагестан, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вперше 04.04.2016 через свого адвоката ( ОСОБА_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 041, видане 22.11.2013 на підставі рішення КДКА Львівської області) звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій позивач стверджував, що не може повернутися до країни свого походження рф, оскільки там систематично порушуються права людини. В його селі Гімри з 11.04.2013 проводиться контртерористична операція (КТО) із залученням БТР, бойових вертольотів, спецназу ФСБ та ОМОН МВС рф, наслідки якої на даний час є жахливі для його сім'ї та інших односельчан. А також побоюється нелюдського поводження зі сторони працівників правоохоронних органів рф, оскільки проти заявника та групи його односельчан безпідставно порушена кримінальна справа за ознаками ч.2 ст.208 КК рф.
Зазначає, що в заяві-анкеті ОСОБА_1 повідомляє про те, що в його селі Гімри з 11.04.2013 проводиться контртереростична операція (КТО). Проте позивач зміг виготовити паспорт та 27.08.2013 покинути село Гімри і прибути до м. Стамбул, Туреччина. Позивач вказував, що з села Гімри не можливо виїхати через проведення КТО. Проте в 2014 році його дружина покинула село та прилетіла до нього в Стамбул, та після чого вони разом літали в Єгипет, де протягом трьох місяців вивчали релігію. Вказує, що реальними обставинами виїзду позивача з російської федерації були не побоювання за своє життя та отримання міжнародного захисту від незаконного переслідування владою рф, а пошуки працевлаштування в країнах Західної Європи. Під час співбесіди від 15.08.2016 позивач повідомляв про те, що наміру звертатись за захистом в Україні в нього не було, він їхав в Європу у пошуках доброї роботи - "їхав в Європу, а не в Україну у пошуках доброї роботи". А звернутись за захистом в Україні йому порадив адвокат для того, щоб його не повернули в рф. 04.12.2015 прикордонною вартою Республіки Польща було затримано ОСОБА_1 за незаконний перетин кордону та передано його українській стороні, що свідчить про відсутність наміру у ОСОБА_1 отримати захист в Україні.
Позивач перебуває у міжнародному розшуку за вчинення протиправних діянь на території рф (за інформацією, отриманою від сектору Укрбюро Інтерполу ГУ НП України у Львівській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться в розшуку каналами Генерального Секретаріату Інтерполу як член терористичної групи, дата оголошення в розшук 23.10.2015, країна ініціатор розшуку російська федерація - лист Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22.11.2018 №3212/33/М-2018).
Крім того, в заяві-анкеті заявник повідомив, що ніколи не приймав участь у політичній чи релігійній діяльності у країні походження, не був членом жодних організацій (політичних, релігійних, військових, громадських, тощо), однак під час проведення другої співбесіди заявник повідомив, що приймав участь в мітингах проти уряду, але підтвердити свою участь документально не може, лише можна побачити на ютубі. В ході співбесіди заявник не навів фактів свого особистого переслідування в країні громадянської приналежності, до виїзду із рф він не зазнавав переслідувань з боку державних чи недержавних агентів, водночас заява ОСОБА_1 містить розбіжності та суперечливі відомості.
Відповідач також зазначає, що про участь в релігійній організації Хізб ут Тахрір позивач вперше зазначає в позовній заяві, на співбесідах про це не вказував, а тому ця обставина не може свідчити про протиправність оскаржуваного рішення. Таким чином немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
В результаті матеріалів особової справи №2016LV0005 та інформації по країні походження було встановлено, що зазначені заявником побоювання не мають належного обґрунтування, відповідно відсутні підстави для того, щоб бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно до пункту 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які погребують додаткового або тимчасового захисту».
Від представника позивача 12.012022 надійшли заперечення на відзив.
Представником відповідача та третьої особи 07.02.2022 за вх. №1784ел подано заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 06.07.2022 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 15.08.2022 позивач та його представник подали суду додаткові докази в обґрунтування позовних вимог.
Судові засідання неодноразово відкладались за клопотаннями представника позивача.
19.10.2022 від представника відповідача та третьої особи надійшли додаткові пояснення, в яких просив врахувати при прийнятті рішення правові висновки Верховного Суду викладені в постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №826/1029/17 (рішення по суті спору прийняте на користь органів ДМС за позовом шукача захисту громадянина російської федерації, відносно якого в країні походження порушена кримінальна справа за злочин неполітичного характеру за ч. 2 ст. 208 КК РФ), яка є ідентичною до даної справи.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились. В поданих заявах по суті представник позивача просив позов задовольнити. Клопотання про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях.
Вказала, що неявка позивача та його представника не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки всі докази, якими обґрунтовані позовні вимоги та які враховувались при прийнятті оскаржуваного рішення, наявні в матеріалах справи. Відповідно до ч.5 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України представник відповідача наполягала на розгляді справи без участі позивача та його представника за наявними у справі доказами. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, народився в с.Гімри Унцукульського району, Республіки Дагестан, російської федерації, одружений з ОСОБА_3 та має на утриманні двоє неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_4 , 2013 р.н. та дочку ОСОБА_5 , 2015 р.н., за національністю - аварець, за віросповіданням - мусульманин.
27.08.2013 залишив легально країну постійного проживання та літаком прибув до Турецької Республіки, м. Стамбул, де працював різноробочим на ТБ-Семеркенд. В 2014-му році разом з дружиною відвідав Єгипет, після чого знову повернувся до Турецької Республіки, м. Стамбул.
27.10.2015 легально по закордонному паспорту літаком прибув до України в м. Харків, потім поїхав до м. Київ та м. Львів.
У грудні 2015-го року був затриманий прикордонниками Мостиського прикордонного загону, після чого до 09.12.2016 утримувався в УВП № 19. З часу звільнення з-під варти до нього застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, котрий жодного разу не був ним порушений. Про те, що перебуває в міжнародному розшуку не знав.
04.04.2016 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням ДМС України від 11.10.2016 №517-16 громадянину російської федерації ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пп.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
На підставі вказаного рішення 16.11.2016 Головним управлінням ДМС України у Львівській області видано позивачу повідомлення №76 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У вищезазначеному повідомленні зазначено, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пп. 1 та 13 ч.1 ст. 1 цього Закону відсутні на підставі Рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2016 № 517-16.
Позивач, вважаючи рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2016 №517-16 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено - визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2016 № 517-16 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року залишено без змін.
На виконання вищезазначеного рішення суду позивач повторно звернувся із заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням ДМС України від 06.03.2019 № 88-19 позивачу відмолено у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
На підставі вказаного рішення Головним управлінням ДМС України у Львівській області 21.03.2019 видано позивачу повідомлення №6 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вказані обставини встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 у справі № 1.380.2019.006621, яке набрало законної сили 25.03.2021, відтак такі відповідно до положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
Зокрема, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 у справі № 1.380.2019.006621, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021, позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третьої особи Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 06.03.2019 № 88-19 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Скасовуючи рішення ДМС України від 06.03.2019 № 88-19 судом встановлено, що ДМС України належним чином не було досліджено та неналежно проаналізовано інформацію, повідомлену зазначеним іноземцем в заяві про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не враховано поточну та актуальну інформацію по ситуації в країні походження та не спростовано можливість загрози життю, безпеці чи свободі позивача в разі повернення в країну походження.
Також встановлено, що Державною міграційною службою під час прийняття оскаржуваного рішення неналежно оцінено матеріали кримінального провадження № 341182 та матеріали, що підтверджують запит РФ до правоохоронних органів України за обвинуваченнями, які на думку заявника, носять характер політичних переслідувань.
Також зазначено, що всупереч вимогам законодавства України, відповідач при повторному розгляді заяви позивача не врахував рішення судів і не дав оцінки доповіді Human rights watch, Amnesty International на підтвердження обґрунтованості заяви позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Відповідно до рішення ДМС України від 16.04.2021 № 18-21, прийнятого на виконання частини 10 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Головним управлінням ДМС України у Львівській області прийнято наказ від 29.04.2021 №79 «Про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».
Згідно з наказом від 29.04.2021 №79 повторно проведено розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина рф ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС від 06.03.2019 №88-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.05.2021 Головне управління ДМС у Львівській області супровідним листом повідомлено позивача, про те що відповідно до наказу ГУ ДМС у Львівській області від 29.04.2021 №79 взято на повторний розгляд його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ДМС України від 06.03.2019 №88-19. У зв'язку з наведеним запрошено позивача терміново прибути 20.05.2021 о 10 год. до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 126, для проведення додаткової співбесіди.
За результатами співбесіди з громадянином рф ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол співбесіди від 20.05.2021, справа №2016LV0005.
Під час співбесіди 20.05.2021 ОСОБА_1 повідомив, що на даний час проживає у м.Львові, поки не працює. Його сім'я - дружина та діти недавно також приїхали в Україну. У них в Україні народилась третя дитина - хлопчик, якому вже 11 місяців. Дружина має намір подати документи для отримання дозволу на постійне міце проживання в Україні. В російській федерації залишились батьки, які займаються сільським господарством. Вони зобов'язані один раз в місяць приходять в поліцію і повідомляти про місце перебування сина. Під час перебування в рф дружина також надавала з цього приводу пояснення поліції. Щодо кримінального провадження повідомив, що відносно багатьох мешканців його села проводилось розслідування за конфлікт з правоохоронними органами, деякі з учасників мітингу на даний час вже ув'язнені. ОСОБА_1 також повідомив, що коли вперше прибув в Україну не мав наміру тут залишатись, хотів виїхати до Німеччини, оскільки там більше роботи та кращі заробітки. Однак, на даний час вже звик до України та не готовий все починати з початку в іншій країні: вивчати іншу мову, культуру та шукати роботу.
Відповідно до висновку Головного управління ДМС у Львівській області від 25.06.2021, за результатами повторного розгляду особової справи №2016LV0005 громадянина російської федерації (країна постійного проживання - російська федерація, ОСОБА_6 ) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вперше 04.04.2016 через свого адвоката (Богуша Ігора Михайловича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 041, видане 22.11.2013 року на підставі рішення КДКА Львівської області) звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ДМС України від 16.04.2021 № 18-21 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 (справа № 1.380.2019.006621), було встановлено наступне.
Відповідно до п. 62 «Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженців» (2013 р.), «Мігрант - це особа, яка з причин, що відрізняється від тих, які містяться у визначенні біженця, добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може керуватись бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то він є економічним мігрантом, а не біженцем».
Серед тверджень, які надав заявник, він не навів фактів свого особистого переслідування в країні походження. До виїзду із рф 27.08.2013 він не зазнавав переслідувань з боку державних чи недержавних агентів. За словами заявника, він прибув в Україну «…з метою працевлаштуватися, влаштувати своє життя та в подальшому забрати свою сім'ю в Україну..» (співбесіда від 10.05.2016, арк. 28), а за порадою своїх друзів прямував до Німеччини через Польщу, оскільки «там краще, ніж в Україні, є робота» (співбесіда від 20.05.2021, арк. 5). Тобто, в Україну заявник прибув не з метою шукача притулку, а як економічний мігрант.
Зі слів заявника: «В моєму селі дуже багато військових, які раніше були в Чечні. Тепер їм немає чим зайнятися, тому знущаються з нашого населення. Оскільки все населення нашого села мусульмани, то чеченці закривають наші мечеті. Свого роду в нас військовий стан. В нашому селі колись жив полководець, який воював проти політики влади рф майже 25 років…. Його звали ОСОБА_7 . З цього часу влада рф переслідує, знущається, утискає права усіх жителів Гімри.»
Відповідно до актуальної ІКП (інформація по країна походження) та інформації з відкритих джерел мають місце постійні дрібні побутові конфлікти на межі Чечні та Дагестану пов'язані із неврегульованим земельним законодавством.
Згідно з листом Львівської обласної прокуратури за № 14/3-5790-15 від 26.05.2021 надано копію запиту компетентних органів рф про видачу громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 05.12.2014 постановою УУР МВД в рф заявника оголошено в міжнародний розшук.
Також заявник стверджує, що не здійснював кримінальних вчинків на території рф та не порушував законодавство рф (співбесіда від 20.05.2021, с.3). Одночасно ОСОБА_1 повідомляє, що він разом з односельцями закидав правоохоронців рф (ОМОН) камінням при перекритті центральної дороги, яка вела в село (співбесіда від 20.05.2021, с. 5). При цьому, ні заявник, ні його родичі не зазнавали арештів, насильницьких зникнень, викрадень чи примусових переміщень.
Відповідно до актуальної ІКП з відкритих джерел такі напади на державні правоохоронні органи є непоодинокими:
Згідно з публікацією на інтернет-порталі Human rights watch:
«В Республике Дагестан российские силовые структуры ведут борьбу с вооруженным подпольем, которое представлено широким спектром исламистских группировок, до последнего времени действовавших под началом «Имарата Кавказ», а теперь все в большей степени переходящих на сторону «Исламского государства» (ИГ). Обе организации признаны Верховным судом РФ террористическими («Имарат Кавказ» - в феврале 2010 г., «Исламское государство» - в декабре 2014 г.), их деятельность на территории России запрещена. В результате нападений со стороны вооруженного подполья погибло большое число чиновников, силовиков и гражданских лиц.
Хьюман Райтс Вотч осуждает атаки на гражданских лиц и не подвергает сомнению право и обязанность российского государства предупреждать нападения, преследовать их участников и привлекать виновных к ответственности. Посягательства на граждан, должностных лиц и сотрудников силовых структур - это тяжкие преступления. Россия, как и любое другое государство, обязана осуществлять расследование и судебное преследование таких преступлений, соблюдая при этом собственное внутреннее законодательство и международные нормы о правах человека.»
https://www.hrw.org/ru/report/2015/06/18/278376 Дата доступу: 27.05.2021.
В результаті аналізу матеріалів особової справи №2016LV0005 та інформації по країні походження ГУ ДМС у Львівській області повторно було встановлено, що зазначені заявником побоювання не мають належного обґрунтування, відповідно відсутні підстав для того, щоб бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно до пункту 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які погребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5. розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884, з урахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 (справа № 1.380.2019.006621), Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.08.2021 № 282-21, громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
При вирішенні спору суд керується таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною сьомою статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частинами п'ятою, сьомою та тринадцятою статті 10 Закону 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 3671-VI особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як встановлено судом, підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугувала відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Оскаржуване рішення прийняте за результатами аналізу повідомлених позивачем фактів та досліджених доказів на підставі судових рішень.
Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 у справі №1.380.2019.006621, яке набрало законної сили згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021, вказано відповідачу на обставини, які додатково необхідно дослідити та з урахуванням яких необхідно прийняти рішення по заяві ОСОБА_1 .
Зокрема, вказаними судовими рішеннями встановлено, що при попередньому розгляді та прийнятті рішення за заявою позивача не було досліджено та належно проаналізовано інформацію, повідомлену позивачем в заяві, анкеті та протоколах співбесід, а також не враховано поточну та актуальну інформацію по ситуації в країні походження. Крім цього, відповідачем неналежно оцінено матеріали кримінального провадження №341182 та матеріали, що підтверджують запит рф до правоохоронних органів України за обвинуваченнями, які на думку заявника, носять характер політичних переслідувань.
Тому, при вирішення даного спору суд надає оцінку оскаржуваному рішенню на предмет повноти та об'єктивності проведеної відповідачем перевірки повідомлених заявником обставин, з урахуванням висновків судів, на виконання рішень яких проводився повторний розгляд справи ОСОБА_1 .
При вирішенні спору суд враховує наведені вище правові норми, аналіз яких дає підстави для висновку, що небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.
При цьому, обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
З матеріалів справи №2016LV0005, в тому числі заяви-анкети та протоколів співбесід, судом встановлено, що позивач є громадянином російської федерації. Вперше на територію України прибув 27.10.2015 по закордонному паспорту літаком до м.Харків з Туреччини. В подальшому перебував у м.Києві та м.Львові.
При цьому 27.08.2013, більше ніж за два роки до прибуття в Україну, позивач безперешкодно офіційно виїхав з російської федерації до Турецької Республіки, де працював різноробочим на ТБ-Семеркенд. В 2014-му році разом з дружиною відвідав Єгипет, після чого знову повернувся до Турецької Республіки, м. Стамбул.
У грудні 2015-го року позивач був затриманий прикордонниками Мостиського прикордонного загону, після чого до 09.12.2016 утримувався в УВП № 19.
Під час перебування в УВП№19 позивачем вперше було подано заяву-анкету №112/5 від 31.03.2016 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В реєстраційному листку на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.04.2016 повідомив, причиною виїзду з країни постійного проживання були релігійні переконання.
При співбесіді 10.05.2016 позивач повідомив, що під час перебування в м.Стамбулі він працював, заробляв для утримання своєї сім'ї. Мав намір знайти кращу роботу в Єгипті, однак після трьох місяців перебування в цій країні повернувся до Туреччини. Проблем з перетином кордону з Україною у нього не було. В Україну прибув з метою працевлаштування. Після нетривалого перебування в м.Харкові та м.Києві прибув до м.Львова в пошуках кращого життя. В подальшому, за порадою знайомих, вирішив нелегально потрапити в Республіку Польща. При перетині кордону був затриманий прикордонниками.
Під час співбесіди 15.08.2016 позивач повідомляв про те, що наміру звертатись за захистом в Україні в нього не було, він їхав в Європу у пошуках доброї роботи - "їхав в Європу, а не в Україну у пошуках доброї роботи". А звернутись за захистом в Україні йому порадив адвокат, для того щоб його не повернули в рф.
Під час співбесіди 20.05.2021 позивач повторно повідомив, що у 2015 році мав намір попасти в Німеччину бо там краще ніж в Україні, є робота. Однак, тепер вже звик до України і не готовий починати все з початку, вивчати нову мову, культуру, шукати роботу в іншій країні.
У висновку ГУ ДМС України у Львівській області від 25.06.2021 враховано, що позивач перебуває у міжнародному розшуку за вчинення протиправних діянь на території рф (за інформацією, отриманою від сектору Укрбюро Інтерполу ГУ НП України у Львівській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться в розшуку каналами Генерального Секретаріату Інтерполу як член терористичної групи, дата оголошення в розшук 23.10.2015, країна ініціатор розшуку російська федерація - лист Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22.11.2018 №3212/33/М-2018).
Станом на 11.05.2021 ОСОБА_1 значиться в міжнародному розшуку каналами Генерального Секретаріату Інтерполу як член терористичної групи (лист ГУНП у Львівській області №881/33/V-2021 від 12.05.2021).
Згідно з листом Львівської обласної прокуратури за № 14/3-5790-15 від 26.05.2021 надано копію запиту компетентних органів рф про видачу громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05.12.2014 постановою УУР МВД в рф заявника оголошено в міжнародний розшук.
Судом також встановлено і матеріалами справи підтверджено, що підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в поданій позивачем заяві-анкеті є те, що в його селі Гімри з 11.04.2013 проводиться контртерористична операція (КТО). Позивач вказував, що з села Гімри не можливо виїхати через проведення КТО, яка проводиться з 11.04.2013.
Проте, в заяві-анкеті та під час співбесід позивач повідомив, що безперешкодно виїхав з села Гімри до м.Ростов. В подальшому туристом прибув до м.Стамбул, Турецька Республіка. Його дружина та діти перебували в Україні. При цьому, позивачем не було повідомлено фактів чи надано доказів того, що він безпосередньо підпав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні у тому числі за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи. Побоювання зазнати переслідування в країні походження пов'язане виключно з кримінальним провадженням, яке розслідується відносно нього в рф.
Відповідно до пунктів 56, 59, 60 Керівництва процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарання за злочин у відповідності із загальним правом. Особи, що рятуються від таких переслідувань чи покарань за такі злочини, як правило, не є біженцями. Слід нагадати, що біженець - це жертва чи потенціальна жертва несправедливості, а не особа, що переховується від правосуддя. Для того, аби визначити, чи співрозмірне кримінальне переслідування переслідуванню за змістом Женевської Конвенції, необхідно звернутися до законодавства даної країни, оскільки трапляється, що це законодавство не відповідає загальноприйнятим правам людини. Частіше за все, однак, не закон, а способи його застосування є дискримінаційними. У таких випадках, через труднощі з оцінкою законодавства іншої країни, національна влада може приймати рішення, застосовуючи власне національне законодавство у якості відправної точки.
У матеріалах справи містяться докази перебування позивача у розшуку за вчинення на території російської федерації кримінально караного злочину, передбаченого частиною другою статті 208 Кримінального кодексу російської федерації (організація незаконного збройного формування або участь у ньому).
Ці докази досліджувались відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 , кримінальну справу за частиною другою статті 208 Кримінального кодексу російської федерації стосовно позивача порушено за участь у незаконному збройному формуванні та бойових діях на території Сирійської Арабської Республіки, а не за участь у мітингах чи демонстраціях. Тому, твердження позивача про здійснення кримінального провадження відносно нього у російській федерації з політичних та релігійних мотивів є необґрунтованим.
Суд зазначає, що долучене представником позивача до матеріалів справи рішення комісії з контролю за файлами інтерполу №CCF/120/R/534.21 не може бути належним доказом припинення перебування позивача у міжнародному розшуку, оскільки по-перше, представником позивача не долучено оригіналу чи належним чином завіреної копії цього рішення, а лише неофіційний переклад; по-друге, згідно з текстом цього рішення видалення файлів відносно ОСОБА_1 з вебсайту Інтерполу проведено не з підстав припинення кримінального переслідування позивача, а у зв'язку з подачею ним в Україні до органів Державної міграційної служби заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Тому, на період проведення процедур відносно позивача та вирішення його заяви, отриманий ОСОБА_1 статус захищає його від примусового повернення до країни походження.
Суд також враховує, що вперше про участь у ісламській релігійно-політичній організації Хізб ут Тахрір позивач повідомив лише в позовній заяві і ця обставина не була предметом дослідження відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, а тому не може бути підставою для висновку про його протиправність.
Крім цього суд зазначає, що у висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.06.2021 ГУ ДМС України у Львівській області на виконання рішень судів досліджено доводи заявника та надано їм оцінку з урахуванням актуальної інформації по країні походження та інформації з відкритих джерел.
Зокрема, надано оцінку твердженням позивача про те, що він не здійснював кримінальних вчинків на території рф та не порушував законодавство рф (співбесіда від 20.05.2021, с. 3). Одночасно ОСОБА_1 повідомляв, що він разом з односельцями закидав правоохоронців рф (ОМОН) камінням при перекритті центральної дороги, яка вела в село (співбесіда від 20.05.2021, с. 5). При цьому, ні заявник, ні його родичі не зазнавали арештів, насильницьких зникнень, викрадень чи примусових переміщень.
З цього приводу ГУ ДМС України у Львівській області враховано аналітичну інформацію, наведену в публікації на інтернет-порталі Human rights watch: https://www.hrw.org/ru/report/2015/06/18/278376. Дата доступу 27.05.2021.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд враховує, що позивач перебував на території України з 27.10.2015. Із заявою про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту до органів ДМС України звернувся лише 25.04.2016 після затримання його на території України за запитом правоохоронних органів російської федерації.
Наведені обставини на переконання суду свідчать, що позивач намагається отримати захист в України саме у зв'язку із здійсненням в російській федерації кримінального провадження, у якому позивачу інкримінують організацію незаконного збройного формування або участь в ньому (тяжкий злочин відповідно до Кримінального кодексу України) та відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» він не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення у повній мірі дослідив обставини наведені у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, згідно з абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач під час розгляду даної адміністративної справи навів об'єктивні доводи в обґрунтування висновків, що позивач не підпадає під критерії визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, які передбачені міжнародними та національними нормативно-правовими актами, а тому оскаржуване рішення суд вважає законним та обґрунтованим.
Правомірність оскаржуваного рішення підтверджується відомостями особової справи, яке прийнято в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини, та є обґрунтованим, а тому у задоволенні позовної заяви слід відмовити.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті конкретних обставин цієї справи суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головного управління ДМС України у Львівській області ро визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії необхідно відмовити повністю.
Щодо судового збору, то відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіле не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в задоволенні позову за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головного управління ДМС України у Львівській області ро визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складене та підписане 21.11.2022.
Суддя Р.І. Кузан