08 липня 2010 року Справа № 2а-2194/10/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.
при секретарі -Сириці І.О.,
за участю:
представника відповідача -Левенця Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті про визнання неправомірною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірною та скасувати постанову територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті №016487 від 11.03.2010р. про застосування до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій в сумі 510 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваною постановою територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті до нього застосовано фінансові санкції, як до приватного підприємця. Однак, 19 жовтня 2006 року проведено державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності, як фізичної особи -підприємця, про що Державним реєстратором Олександрійської міської ради здійснено відповідний запис у свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця ОСОБА_2.
Таким чином, посилаючись на п.1 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт суб'єктами господарювання, до яких він не відноситься, позивач вважає, що застосування до нього фінансових санкцій є протиправним та суперечить нормам чинного законодавства України.
Позивач в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 18).
Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги в повному обсязі, зазначивши, що територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті при прийнятті оскаржуваної постанови не було враховано те, що було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2, як фізичної особи -підприємця, що виключає застосування до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій.
Суд, заслухавши доводи представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п.п.3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 (далі за текстом -Порядок №1567) органами державного контролю на автомобільному транспорті є Головавтотрансінспекція, її територіальні управління в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.
Згідно акту територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Кіровоградській області №063672 від 03.03.2010р. щодо проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, під час перевірки транспортного засобу марки ВАЗ 21121, державний номерний знак: НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, виявлено порушення позивачем ст.60 Закону України „Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 №2344-III (далі за текстом -Закон №2344-III), що полягає у експлуатації легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки (а.с. 21).
11 березня 2010 року начальником територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Кіровоградській області, на підставі акту перевірки №063672 від 03.03.2010р., винесено постанову №016487 про застосування до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій у розмірі 510 грн. (а.с. 5).
Законом, який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту, є Закон України „Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001р. №2344-III (далі за текстом -Закон №2344-III)
Зазначений Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст.3 Закону№2344-ІІІ).
Відповідно до ст.60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції.
Згідно ст.29 Закону №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Також, пункти 1, 2 Порядку №1567 передбачають, що даний порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що фінансові санкції за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників, які є суб'єктами господарювання.
Відповідно до ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Таким чином, фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства) набуває статусу суб'єкта господарювання за наявності двох умов: здійснення господарської діяльності та державної реєстрації її як підприємця. Водночас норма ст. 128 Господарського кодексу України, яка визначає статус громадянина у сфері господарювання та є спеціальною по відношенню до ст.55 цього кодексу, звужує тлумачення цих категорій як умов набуття фізичною особою статусу суб'єкта господарювання.
Так, статтею 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Отже, особливістю правового статусу індивідуального підприємця є те, що цей статус набувається в результаті (з моменту) державної реєстрації фізичної особи як індивідуального підприємця. В результаті саме державної реєстрації вони набувають статусу суб'єктів підприємництва. Якщо громадянин не пройшов державну реєстрацію як суб'єкт підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не набуває статусу підприємця.
Таким чином, закон пов'язує виникнення статусу підприємця з державною реєстрацією як суб'єкта підприємництва.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 22.07.1993р. був зареєстрований виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, як фізична особа -підприємець, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців за №НОМЕР_3, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (а.с. 6).
При цьому, 19 жовтня 2006 року Державним реєстратором Олександрійської міської ради Кіровоградської області проведено Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, про що у свідоцтві про державну реєстрацію здійснено відповідний запис (а.с. 6), що також підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців №НОМЕР_2 від 22.06.2010р. (а.с. 15-17).
Доказів перебування фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, станом на 11 березня 2010 року, суду не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що на час застосування до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій згідно постанови територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті №016487 від 11.03.2010р. позивач не перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а отже не мав статусу суб'єкта господарювання. Що виключає можливість застосування до ОСОБА_2 фінансових санкцій за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття ним оскаржуваної постанови.
На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті постанови №016487 від 11 березня 2010 року про застосування до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій у розмірі 510 грн..
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов -задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті №016487 від 11 березня 2010 року про застосування до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 фінансових санкцій у розмірі 510 (п'ятсот десять) грн..
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 03 грн. 40 коп..
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено та підписано -13.07.2010р.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Т.М. Кармазина