22 листопада 2022 року
справа №380/6649/22
провадження № П/380/6692/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
в с та н о в и в:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місце знаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРОПУ: НОМЕР_3 ), в якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 березня 2017року по 28 лютого 2018року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008рік за період з 01 березня 2017року по 28 лютого 2018року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004;
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 01.03.2017 по 01.03.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.03.2021 №50 позивача звільнено з військової служби у запас за п.«а» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з закінченням строку контракту). На момент звільнення зі служби, загальна вислуга років позивача становила 10років 04 місяці 16днів, з яких календарна - 09років 08місяців 24дні, та пільгова - 00років 07місяців 22дні. Позивач зазначає, що йому з 01.03.2017 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Водночас позивач вважає, що має право на нарахування та виплату зазначеного виду грошового забезпечення з огляду на положення Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, та величини індексу споживчих цін, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, за період служби з 01.03.2017 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008року як базового місяця для нарахування та виплати індексації та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. 03.01.2022 представник позивача звернулася до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із адвокатським запитом про надання інформації та документів, у якому серед іншого просила повідомити чи були періоди не нарахування позивачу індексації грошового забезпечення та що було підставою для цього. Листом відповідач повідомив представника позивача про те, що всі розрахунки з військовослужбовцем виконані в повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства, заборгованість щодо виплати грошового забезпечення відсутня. А також те, що під час виключення зі списків особового складу наказ командира не оскаржувався, заявник був ознайомлений та не мав заперечень стосовно розрахунку. Крім того, всупереч вимог ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачу не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. На думку позивача, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків, що є порушенням його конституційних прав, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.04.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний термін для усунення недоліків. На виконання вимог ухвали про залишення без руху позивач усунув недоліки.
Ухвалою суду від 04.05.2022 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у військовій частині здійснювалася у відповідності до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ, Порядку проведення індексації доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №13700/3 та від 18.08.2017 №78/0/66-17. Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України визначені «Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України», яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200. Цей наказ прийнято на виконання і у відповідності до інших нормативно правових актів, як це у ньому зазначено, за загальним правилом розширеному тлумаченню не підлягає, виконується буквально, у зв'язку з чим протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України по відношенню до позивача не вбачається. Крім того, зазначив, що починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець. При цьому, Постановою №1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації. Щодо стягнення судових витрат у вигляді правової допомоги у сумі 2500,00грн., відповідач зазначив, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а також у самого адвоката було десятки аналогічних справ, що в свою чергу свідчить про неспівмірність затраченого часу та робіт з підготовкою такої позовної заяви, що унеможливлює присудження таких сум на користь позивача. З огляду на зазначене Військова частина НОМЕР_1 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Правом на подачу відповіді на відзив та заперечення сторони не скористались.
Ухвадлою від 24.06.2022 витребувано в позивача довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) за період з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року з визначенням складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.
Станом на 22.11.2022 представник позивача вимоги ухвали суду не виконав, в телефонному режимі повідомив про неможливість виконання ухвали суду та подання витребовуваних судом документів, просив розгляд справи здійснювати за наявними в матеріалах справи доказами, а тому на підставі частини шостої статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.03.2021 №50 молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі п.п. «а» п.2 ч.6 ст.25 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.03.2021.
На момент звільнення зі служби, загальна вислуга років позивача становила 10років 04 місяці 16днів, з яких календарна - 09років 08місяців 24дні, та пільгова - 00років 07місяців 22дні.
Відповідно до витягу з послужного списку та особистих карток грошового забезпечення за 2017-2021, ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у спірний у даній справі період у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
При виключенні із списків особового складу позивача не було проведено усіх розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, а також не була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби. .
03.11.2021 представник позивача звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із адвокатським запитом про надання інформації та документів, у якому серед іншого просила повідомити чи були періоди ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення та що було підставою для цього.
22.11.2021 відповідач у відповідь на вказане звернення листом за вх№50/14/33-Аз-1684 повідомив про те, що всі розрахунки з військовослужбовцем виконані в повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства, заборгованість щодо виплати грошового забезпечення відсутня. А також те, що під час виключення зі списків особового складу наказ командира не оскаржувався, заявник був ознайомлений та не мав заперечень стосовно розрахунку.
Як видно з наявної у матеріалах справи картки особового рахунку військовосужбовця про структуру та розміри грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця (працівника) ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) у період з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року індескація грошвого забезпечення позивачу не виплачувалась.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 березня 2017року по 28 лютого 2018року та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008рік за період з 01 березня 2017року по 28 лютого 2018року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон 1282-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 ст. 2 Закону 1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 3 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ визначено, що індекс споживчих цін показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із ст. 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У пункті 5 Порядку № 1078 в редакціях чинних з 17.03.2003 по 15.12.2015 міститься посилання на «базовий» період.
З 15.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено в наступній редакції:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1 1 цього Порядку».
Отже, Законом № 1282-ХІІ та Порядком № 1078 визначено правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) засіб захисту повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9).
З аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ видно, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Отже, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
З січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Отже, відповідно до положень Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21 та у постанові від 12.05.2022 у справі № 580/3335/21.
Отже, у межах спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2017 по лютий 2018 року.
Щодо компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 44 від 15.01.2004 року (далі Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене, суд вважає належним способом захисту порушеного права позивача зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2017року по 28 лютого 2018року з урахуванням базового місяця січень 2008рік відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 211-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 211-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» № 393 від 17.07.1992 (далі - Порядок № 390) установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Згідно з положеннями пункту 1 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 558 від 25.06.2018 (далі - Інструкція № 558), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Відповідно до ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
На підставі системного аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст.15 Закону № 211-ХІІ є наявність «вислуги 10 років і більше».
Відтак у ч.2 ст. 15 Закону №211-ХІІ відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, загальна вислуга років на час звільнення ОСОБА_1 становила 10років 04місяці 16днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана.
Таким чином, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», слід визнати протиправною.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 (провадження № К/9901/3610/18), та від 24.04.2020 у справі №822/30008/17, який в силу дії ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства суд врахував при прийнятті рішення.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки індексація є складовою заробітною плати.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частині 4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги -види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Гірник О.О. на підставі договору про надання правничої допомоги №483 від 03.11.2021.
Вид наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги та їх вартість підтверджуються актом виконаних робіт від 03.11.2021, згідно з яким позивачу надано наступні послуги: надання консультацій -500,00грн., пошук рішень та судової практики в Єдиному державному реєстрі судових рішень -500,00грн, підготовка та подання адміністративного позову - 1500,00грн.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, виходячи з вартості 1 години - 500,00 грн.
Загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу становить 2500,00 грн.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ, а розгляд справи здійснено за правилами ст.262 КАС України, що призначений для розгляду справи незначної складності та дана справа є зразковою.
Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч.5 ст.134 КАС України.
Заявлені позивачем до відшкодування 2500,00грн. витрат на правничу допомогу не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на незначну складність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу VII Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місце знаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 146, код ЄДРОПУ: 14323385) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.03.2017 по 28.02 2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по 28.02 2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 рік відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місце знаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРОПУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) понесенні судові витрати за надання правової допомоги в сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.