м. Вінниця
15 листопада 2022 р. Справа №120/11897/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач). У позовній заяві, з урахуванням уточнень, позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні Позивача з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2016 по 09.02.2022.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що з 03.08.2016 його виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Проте в день звільнення, з Позивачем розрахунок не було проведено у повному обсязі.
З метою захисту свого порушеного права Позивач звернувся з адміністративним позовам до суду.
У подальшому, на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду в адміністративній справі №120/201/21-а посадовими особами військової частини НОМЕР_1 проведено розрахунок з позивачем 31.08.2021 (93,51 грн) та 09.02.2022 (346) у загальній сумі 439,51 грн.
По питанню нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2016 по 31.08.2021, Позивач звернувся до Відповідача із заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку. Однак, на момент звернення до суду, відповідь не надходила.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 28.09.2021 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 09.03.2022 провадження у справі зупинено до припинення (скасування) воєнного стану. Ухвалою суду від 08.09.2022 провадження поновлено.
Ухвалою суду від 08.09.2022, для повного і всебічного розгляду справи, витребувано у відповідача додаткові докази.
15.11.2022 на адресу суду надійшли витребовувані докази разом із відзивом на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. По суті спірних правовідносин пояснив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці і правила вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КзПП України.
Дослідивши наявні у справі докази, та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
У період з червня 2016 року по серпень 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , у томі числі і Позивач, перебували на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_1 носить статус самостійної юридичної особи з усіма правами та обов'язками щодо прийняття та звільнення військовослужбовців, а також їх фінансового забезпечення, у томі числі прийняття рішень про нарахування та виплату відповідних грошових сум.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2016 за №185 Позивача з 03.08.2016 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу з ним зобов'язані розрахуватись по усім видам забезпечення, у тому числі по грошовому забезпеченню.
Однак, на час виключення зі списків військовою частиною НОМЕР_1 з Позивачем повний розрахунок проведено не було.
У зв'язку з цим, з метою захисту свого порушеного права Позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі за №120/201/21-а, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, та:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 16.06.2016 по 03.08.2016.
- Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 16.06.2016 по 03.08.2016.
Окрім цього, судом встановлено, що невиплата належних звільненому військовослужбовцю сум грошового забезпечення відбулася з вини командування військової частини НОМЕР_1 .
31.08.2021 військовою частиною НОМЕР_1 шляхом зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 була виплачена індексації грошового забезпечення у період з 16.06.2016 по 03.08.2016 у сумі 93,51 грн.
Вважаючи, що фактичний розрахунок по грошовому забезпеченню зі мною проведено 31.08.2021, Позивач 06.09.2021 Позивач відправив до військової частини НОМЕР_1 заяву про виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку. Однак станом на 22.09.2021 відповіді не отримав та вирішити спір на підставі взаємних поступок та примирення не вдалося.
Разом з тим, 09.02.2022 військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду по справі №120/201/21-а від 05.04.2021, згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 шляхом зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 була здійснена доплата коштів за вислугу років за період з 16.06.2016 по 03.08.2016 у сумі 346,09 грн.
Таким чином, фактично остаточний розрахунок з Позивачем здійснено 09.02.2022. Указане підтверджується виписками по картковому рахунку.
Вважаючи бездіяльність Відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, Позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади проходження військової служби та основи соціального захисту військовослужбовців врегульовано нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008 .
Беззаперечним є той факт, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. ст.116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі №823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У цьому контексті суд враховує, що Позивача звільнено із служби 03.08.2016.
Між тим, судом встановлено, що 09.02.2022 Відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стало рішення Вінницького окружного адміністративного суду в адміністративній справі №120/201/21-а.
Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період 04.08.2016 по 09.02.2022, що становить 1457 календарних днів.
Згідно з довідками середньомісячний заробіток позивача за останніх два місяці перед звільненням становить 2901,3 грн, також у червні - липні 2016 року було 40 робочих днів, відтак середньоденний заробіток Позивача становить 72,5 (2901,3 грн/40 робочих днів). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 105632,5 грн (72,5 грн х 1457 календарних дня).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (439,51 грн), з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 105632,5 грн, адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч.5 ст.242 КАС України.
Так, в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при зменшенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення (45965,51 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 04.08.2016 по 09.02.2022 становить 0,41% (439,51/105632,5 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,41% розраховується наступним чином: 72,5 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,41% = 0,29 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки. Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2016 по 09.02.2022, становить 422,53 грн (0,29 грн х 1457 днів затримки розрахунку).
Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 422,53 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов'язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.
Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення індексації грошового забезпечення. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виникли спори, які вирішено судом у межах адміністративної справи №120/201/21-а. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.
Утім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.
Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, буде не співмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача.
Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд робить висновок про відповідність вищезазначеної суми 422,53 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.
Варто зазначити, що Верховний Суд при перегляді рішень в аналогічних справах неодноразово зазначав про відсутність єдино правильного чи обов'язкового алгоритму зменшення середнього заробітку, який підлягає присудженню працівнику у випадку порушення роботодавцем строків розрахунків при звільненні. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку.
У постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20 та від 20.05.2021 у справі №380/3007/20 застосовувалися й інші способи обчислення середнього заробітку. Однак запропоновані Судом касаційної інстанції у цих постановах алгоритми не враховуються при розгляді цієї справи, адже в іншому випадку сума середнього заробітку істотно перевищуватиме суму коштів, що своєчасно не виплачені позивачу. Такий підхід не відповідатиме вимогам розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши доводи сторін, та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити частково шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.08.2016 по 09.02.2022 включно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 04.08.2016 по 09.02.2022 включно в сумі 422,53 грн.
Питання стягнення судових витрат відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2016 по 09.02.2022 включно в сумі 422,53 грн (чотириста двадцять дві гривні 53 копійки).
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: